Постанова № 52150812, 06.10.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2015 року № 826/10730/15

Окружний адміністративний суд міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 81-а, у складі головуючого Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Гера-Сервіс"

до

Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Гера-Сервіс" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому позивач просить суд:

1. Визнати протиправними дії ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві, що виразились у зазначенні у висновках акта перевірки №131/26-57-22-04-10/30312927 від 10.03.2015 р. про не встановлення за період з 01.08.2014 р. по 30.09.2014 p., факту реального здійснення господарських операцій ТОВ "Гера-Сервіс" по операціях з придбання товарів від постачальника ТОВ "Секнет Дістрібьюшн";

2. Визнати нечинним видане ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві податкове повідомлення-рішення від 31.03.2015 р. №0001242204.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийняте безпідставно та з порушенням вимог чинного законодавства України, у зв’язку з чим воно є протиправним та підлягає скасуванню, а висновки відповідача не відповідають дійсним обставинам справи.

Відповідач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, на судові засідання не з’являвся, письмових заперечень на позовну заяву не подавав.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

У період з 24.02.2015 р. по 02.03.2015 р. ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинах із ТОВ "Секнет Дістрібьюшн" за період з 01.08.2014 р. по 30.09.2014 р., за результатами якої відповідачем складено акт №131/26-57-22-04-10/30312927 від 10.03.2015 р. (надалі – акт перевірки №131).

Згідно висновків, викладених в акті перевірки №131, позивачем порушено вимоги п.198.2, п.198.6 ст.198, п.201.2, п.201.6, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України (надалі – ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 275 326,00 грн., в т.ч. за серпень 2014 р. – на суму 133 601,00 грн., за вересень 2014 р. – на суму 141 725,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки №131 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0001242204 від 31.03.2015 р. (надалі – ППР №0001242204), яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 344 157,50 грн., з яких 275 326,00 грн. – за основним платежем, а 68 831,50 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами адміністративного оскарження рішенням ГУ ДФС у м. Києві №8245/10/26-15-10-08-16 від 21.06.2015 р. "Про результати розгляду первинної скарги" було залишено без змін прийняте відповідачем ППР №0001242204, а скаргу позивача – без задоволення.

При наданні оцінки спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що ТОВ "Гера-Сервіс" зареєстровано як юридична особа 11.05.1999 р., з 20.05.1999 р. взято на податковий облік та станом на дату проведення перевірки перебувало на обліку в ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві, зареєстровано як платник податку на додану вартість 01.08.2003 р.

Між ТОВ "Гера-Сервіс", як покупцем, та ТОВ "Секнет Дістрібьюшн", як постачальником, був укладений Договір постачання №17/12 від 17.12.2013 р. (надалі – Договір №17/12), відповідно до умов якого постачальник бере на себе зобов'язання поставити продовж строку дії цього договору та передати у власність покупця обладнання, а покупець бере на себе зобов’язання прийняти обладнання та своєчасно здійснити його оплату на умовах договору; найменування, асортимент, ціна та кількість обладнання що постачається, вказується у супроводжувальних документах на товар, а саме, рахунках-фактурах, видаткових накладних, які є невід’ємною частиною договору.

Згідно наявних в матеріалах справи рахунків-фактур, виставлених ТОВ "Секнет Дістрібьюшн" позивачу до Договору №17/12, постачальник зобов’язувався поставити покупцю товар (принтери, кабель, блоки живлення, сенсорні екрани та ін.) на загальну суму 1 651 956,00 грн., в т.ч. ПДВ 275 326,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов зазначеного вище Договору №17/12 ТОВ "Секнет Дістрібьюшн" поставило позивачу відповідний товар (принтери, кабель, блоки живлення, сенсорні екрани та ін.) загальною вартістю 1 651 956,00 грн., в т.ч. ПДВ 275 326,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими та товарно-транспортними накладними, що містять всі обов’язкові реквізити.

Судом встановлено, що ТОВ "Секнет Дістрібьюшн" оформлені на користь позивача податкові накладні №22 від 21.08.2014 р., №24 від 26.08.2014 р., №28 від 28.08.2014 р., №15 від 15.09.2014 р., №17 від 16.09.2014 р., №29 від 24.09.2014 р. та №28 від 24.09.2014 р. на загальну суму 1 651 956,00 грн., в т.ч. ПДВ 275 326,00 грн., що оформлені у відповідності до вимог ст.201 ПК України та містять всі реквізити, передбачені чинним законодавством для первинних документів.

Факт оплати позивачем товару, поставленого ТОВ "Секнет Дістрібьюшн" згідно зазначеного вище Договору №17/12 підтверджується, дослідженими судом, наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

Судом встановлено, що на час існування спірних правовідносин, контрагент позивача - ТОВ "Секнет Дістрібьюшн" було належним чином зареєстроване як юридична особа та як платник податку на додану вартість, відтак мало належний обсяг правосуб’єктності для здійснення господарських операцій.

Суд зазначає, що згідно вимог чинного законодавства України, обов’язок контролювати звітність контрагентів на суб’єктів підприємницької діяльності не покладено, також, суб’єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов’язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Відповідно до ч.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Так, суд звертає увагу, що відповідач не звертався до суду з позовом про визнання зазначеного вище Договору №17/12 недійсним.

Відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов’язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов’язаннями.

Вирішуючи питання реальності виконання договору з метою використання отриманих товарів за вказаним вище Договором №17/12 у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ "Гера-Сервіс" здійснює такі види діяльності: виробництво офісних машин і устаткування, крім комп'ютерів і периферійного устаткування; оптова торгівля комп'ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням; ремонт комп'ютерів і периферійного устаткування; неспеціалізована оптова торгівля (основний); інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп'ютерних систем; ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що товар (принтери, кабель, блоки живлення, сенсорні екрани та ін.), отриманий за вказаним вище Договором №17/12, придбаний ТОВ "Гера-Сервіс" з метою забезпечення належного виконання власної господарської діяльності.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського кодексу України (надалі – ГК України) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Таким чином, суд зазначає, що отримання товару від ТОВ "Секнет Дістрібьюшн" за Договором №17/12 відповідає меті та видам господарської діяльності позивача.

Статтею 204 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про нікчемність зазначеного вище Договору №17/12, оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та спростовуються доказами, наданими представником позивача.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-ч.3, ч.5 та ч.6 ст.203 цього Кодексу. Частиною 2 ст.215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст.228 ЦК України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаного правочину, укладеного між позивачем та ТОВ "Секнет Дістрібьюшн", а також не надано доказів, які б свідчили, що правочин в межах спірних правовідносин, є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Суд також звертає увагу, що в силу положень ч.3 ст.228 ЦК України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Відповідно до п.201.8., п.201.9 та п.201.10. ст.201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, складена платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п.184.1 ст.184 ПК України, реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати анулювання реєстрації платника податку.

Зі змісту наведених положень законодавства України вбачається, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту. Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому статтею 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.198.1 та п.198.3 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

З огляду на те, що судом встановлено наявність усіх обов’язкових підстав для формування позивачем податкового кредиту за результатами реальних господарських відносин із вказаним контрагентом за спірний період, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу сум податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Із зазначеного вище вбачається, що відповідач помилково вважав, що первинні документи були складені ТОВ "Секнет Дістрібьюшн" з порушенням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції, та не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та фактичних обставин справи суд приходить до висновку, що позивачем не було допущено порушень вимог податкового законодавства, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 275 326,00 грн., в т.ч. за серпень 2014 р. – на суму 133 601,00 грн., за вересень 2014 р. – на суму 141 725,00 грн., а, відтак, у відповідача також відсутні підстави для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, визначених оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Водночас, суд вважає необґрунтованими позовні вимоги ТОВ "Гера-Сервіс" в частині визнання протиправними дій ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві, що виразились у зазначенні у висновках акта перевірки №131/26-57-22-04-10/30312927 від 10.03.2015 р. про не встановлення за період з 01.08.2014 р. по 30.09.2014 p., факту реального здійснення господарських операцій ТОВ "Гера-Сервіс" по операціях з придбання товарів від постачальника ТОВ "Секнет Дістрібьюшн", виходячи з наступного.

Згідно із п.86.1 ст.86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Крім того, наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. №984 затверджений Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (надалі – Порядок №984), в п.3 якого зазначено, що акт – службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Акт (довідка) документальної перевірки складається у двох примірниках та підписується посадовими (службовими) особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, а також посадовими особами платника податків або його законними представниками.

Відповідно до п.4 та п.5 Порядку №984 акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно із п.6 Порядку №984 факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Отже, у разі виявлення під час перевірки правочинів, що суперечать інтересам держави та суспільства, або безтоварні операції контролюючий орган повинен відобразити вказане в акті перевірки.

Відповідно до п.86.3 ст.86 ПК України Акт (довідка) документальної виїзної перевірки, що визначено ст.77 та ст.78 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється у контролюючому органі протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів).

Отже, акт перевірки є службовим документом, у якому зафіксовано відповідні порушення податкового законодавства та який жодним чином не може порушувати права та інтереси позивача. Крім того, суд зауважує, що вчинені податковим органом дії щодо складання акту документальної виїзної перевірки не породжують для платника податків настання будь-яких юридичних наслідків та не впливають на його права та обов'язки.

Аналогічна позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від №К/9991/36349/11 від 01.11.2011 р., К/800/21027/13 від 30.10.2013 р., К/9991/36525/12 від 26.06.2013 р.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в ухвалі від 24.09.2013 р. акт перевірки не є рішенням суб’єкта владних повноважень в розумінні ст.17 КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта (в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки) може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта, або у випадку можливого використання такого акта, як доказу вчинення правопорушення при розгляді відповідного спору.

Виходячи із завдань КАС України, як-то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для фізичної чи юридичної особи прав, свобод та законних інтересів останніх та настання негативного наслідку для правового статусу особи.

Таким чином, оскільки акт перевірки є службовим документом, який лише підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а тому не породжує правових наслідків для платників податків і як наслідок не порушує прав останніх, у зв’язку з чим суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "Гера-Сервіс" щодо визнання протиправними дій відповідача, що виразились у зазначенні у висновках акта перевірки №131/26-57-22-04-10/30312927 від 10.03.2015 р. про не встановлення за період з 01.08.2014 р. по 30.09.2014 p., факту реального здійснення господарських операцій ТОВ "Гера-Сервіс" по операціях з придбання товарів від постачальника ТОВ "Секнет Дістрібьюшн".

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих позивачем доказів, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з положеннями ч.3 ст.94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 487,20 грн., а тому, керуючись вимогами ч.3 ст.94 КАС України, судові витрати у вигляді судового збору підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України в частині, а саме, у розмірі 414,12 грн.

Керуючись статтями 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Гера-Сервіс" задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві №0001242204 від 31.03.2015 р.

3. В решті позову - відмовити.

4. Стягнути судовий збір в сумі 414 (чотириста чотирнадцять) грн. 12 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гера-Сервіс" (код ЄДРПОУ 30312927) за рахунок Державного бюджету України .

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя М.А. Бояринцева