Ухвала суду № 52148764, 22.09.2015, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Кухарець В.М.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА

іменем України

22 вересня 2015 року Справа № 569/7875/15-а

Житомирський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого-судді Майора Г.І.

суддів: Бучик А.Ю.

ОСОБА_2,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 04 червня 2015 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_3 до Відділу ДАІ міста Рівне підпорядкованого УМВС України в Рівненській області ( в особі інспектора ДПС ДАІ, прапорщика міліції ОСОБА_4 М.) про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 04.06.2015 р. залишено без розгляду адміністративний позов ОСОБА_3 до відділу ДАІ міста Рівне підпорядкованого УМВС України в Рівненській області (в особі інспектора ДПС ДАІ прапорщика міліції ОСОБА_4 М.) про визнання протиправною і скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Повернуто представнику позивача - адвокату ОСОБА_5К сплачений ним при поданні позову судовий збір в розмірі 34 (тридцять чотири) грн. (квитанція АТ Альфа-Банк №0.0.392755288.1 від 03.06.2015 р.).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищевказане рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В апеляційній скарзі позивач посилається на незаконність, необєктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції.

Колегія суддів враховуючи те, що сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги та положення частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.197 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе розглядати справу за відсутності представників сторін, в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_3, звернувся в червні 2015 року до суду із адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною і скасувати винесену щодо нього посадовою особою відповідача - інспектором ДПС ДАІ прапорщиком міліції ОСОБА_4 постанову від 26 вересня 2014 року (серія АБ2 №003600) в справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (за ознакою порушення водіями транспортних засобів правил обгону) та накладення на нього штрафу в розмірі 450 грн., а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Залишаючи позовну заяву без розгляду суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_3 пропущено строк звернення до суду, а клопотання про поновлення пропущеного строку задоволенню не підлягає, оскільки відсутні поважні причин пропуску строку звернення до суду.

Колегія суддів не погоджується з наведеним висновком, виходячи з такого.

Відповідно до статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення, скарга на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подана протягом 10 днів з дня її винесення. У випадку пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якого винесено постанову, може бути поновлено органом, правомочним розглядати скаргу.

В позовній заяві позивач вказує, що про оскаржувану постанову дізнався 14.05.2015 р., коли отримав лист ДВС Сарненського РУЮ, яким його було повідомлено про відкриття виконавчого провадження та про стягнення подвійної суми штрафу - 900 грн. через прострочення 2-х місячного строку виконання постанови добровільно.

Суд першої інстанції посилається на те, що позивач про внесення оскаржуваної постанови повинен був дізнатися у день її винесення, адже з копії протоколу про адміністративне правопорушення від 26.09.2014 р. серія АВ2 №003225, вбачається, що водій ОСОБА_3 відмовився від підпису протоколу та отримання копії постанови на місці розгляду справи про адміністративне правопорушення, а тому у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного строку слід відмовити.

Однак, в матеріалах справи відсутні належні докази отримання позивачем копії оскаржуваної постанови.

Дані обставини судом першої інстанції до уваги не взяті.

Статтею 8 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

При цьому суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У практиці Європейського суду з прав людини питання доступу до суду приділено значної уваги.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що „у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 204 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Отже, з урахуванням викладених обставин, з метою недопущення ситуації позбавлення особи права допуску до правосуддя, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направлення справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Керуючись ст.ст.195, 197, 199, 204-206, 212, 254 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити, ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 04 червня 2015 року про залишення позовної заяви без розгляду скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, як така, що не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Головуючий суддя Г.І. Майор

судді: А.Ю.Бучик

ОСОБА_2

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: ОСОБА_3 вул.Польна, 12,смт.Клесів,Сарненський район, Рівненська область,34550

3-представник позивача ОСОБА_5 вул.Вербова,39,м.Рівне,33000, 4 - вул.Шільна,11,м.Рівне

5- відповідачу/відповідачам: Відділ ДАІ міста Рівне підпорядкованого УМВС України в Рівненській області ( в особі інспектора ДПС ДАІ, прапорщика міліції ОСОБА_4 М.) вул.Вербова,39,м.Рівне,33000