Ухвала суду № 52143039, 24.09.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

Дата ухвалення
24.09.2015
Номер справи
813/3250/14
Номер документу
52143039
Форма судочинства
Адміністративне
Державний герб України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2015 року Справа № 876/7743/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Большакової О.О.,

суддів Глушка І.В., Судової-Хомюк Н.М.,

з участю секретаря судового засідання Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 липня 2014 року в адміністративній справі за позовом Акціонерного товариства закритого типу «Світанок» до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Акціонерне товариство закритого типу «Світанок» (далі - АТЗТ «Світанок») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ у Пустомитівському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.04.2014 року № НОМЕР_1, від 02.04.2014 року № НОМЕР_2, від 02.04.2014 року № НОМЕР_3, від 02.04.2014 року № НОМЕР_4.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14 липня 2014 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області від 02.04.2014 р. №0000431701, від 02.04.2014 р. №0000421701, від 02.04.2014 р. №0000272200 та від 02.04.2014 р. №0000282200.

Із таким судовим рішенням не погодилася Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області та подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність викладених фактів фактичним обставинам справи, просила скасувати постанову та прийняти нову - про відмову в позові. Зокрема, апелянт вказав, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними. Так, за результатами перевірки було встановлено, що відсутнє належне підтвердження реальності здійснення позивачем та його контрагентами ТОВ «Буддеталь», ТОВ «АЛЮТАЛ», ПП «АМТТ ТРЕЙД», ПП «ХЕЛЯНТУС ТРЕЙД», ТзОВ Фірма «Громада-93», ОСОБА_1, ПП «Хімрезерв» господарських операцій, не надано до перевірки первинних документів на підставі яких формується податковий облік, а саме, документів, що підтверджують транспортування товару, його зберігання, свідоцтва, якісні посвідчення, сертифікати відповідності товару, придбаного у контрагентів, акти виконаних робіт. Окрім того, податковому органу не надано документального підтвердження складу та розподілу загальновиробничих витрат відповідно до партії виготовленої продукції, документів, що підтверджують фактичні витрати на оплату праці з відрахуванням на виготовлення кожної партії товару. Також апелянт зазначив, що згідно актів перевірки іншими податковими органами контрагентів позивача встановлено фіктивність здійснення господарських операцій, неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача ТОВ «Буддеталь» і встановлено нікчемність правочинів. Оскільки ці господарські відносини фактично не відбулися, на думку податкового органу, платник не мав права враховувати ці витрати при визначенні валових витрат та зазначати як податковий кредит з податку на додану вартість. Перевіркою достовірності та повноти включення доходів (як у грошовій так і не у грошовій формах) до складу загального місячного річного) оподаткованого доходу платника податку встановлено не включення до складу загального місячного оподаткованого доходу різниц між вартістю житла, визначеного експертною оцінкою Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки (634102 грн. та погодженою сторонами вартістю житла (301384 грн.) при продажу квартири своєму працівнику ОСОБА_2 (договір оренди з викупом від 27 січня 2012 року). Тому перевіркою дотримання встановлених строків сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб встановлено несвоєчасне перерахування податку за жовтень 2010 року - липень 2012 року.

Судом було здійснено заміну відповідача на Державну податкову інспекцію у Пустомитівському районі Головного управління ДФС у Львівській області у звяку з реорганізацією.

Представник апелянта ОСОБА_3 підтримала подану апеляційну скаргу та зазначила, що суд першої інстанції безпідставно скасував рішення податкового органу, прийняті з дотриманням вимог чинного законодавства. Просила скасувати постанову та прийняти нову - про відмову в задоволенін позову. Доводи апеляційної скарги обєктивно спростовують висновки суду першої інстанції.

Преставники позивача ОСОБА_4, ОСОБА_5 у судовому засіданні заперечили щодо задоволення апеляційної скарги та пояснили, що оскаржуване судове рішення є законним і підстав для його скасування немає.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши заяву та матеріали справи, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Пустомитівському районі було проведено планову виїзну перевірку Акціонерного товариства закритого типу «Світанок» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 р. по 31.12.2012 р., за результатами якої складено акт № 480/2211/19327755 від 13.12.2013 р.

Згідно цього акту встановлено порушення позивачем:

- п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР, пп. 138.1.1 п. 138.1 п. 138.2 п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства всього на суму 570338,97 грн., в тому числі: за ІІІ кв. 2010 р. на суму 25319,27 грн., за IV кв. 2010 р. на суму 4647,56 грн., за І кв. 2011 р. на суму 555,25 грн., за ІІ кв. 2011 р. на суму 67222,82 грн., за ІІІ кв. 2011 р. на суму 64674,85 грн., за IV кв. 2011 р. на суму 88052,14 грн., за І кв. 2012 р. на суму 93685,10 грн., за ІІ кв. 2012 р. на суму 84839,01 грн., за ІІІ кв. 2012 р. на суму 67256,53 грн., за IV кв. 2012 р. на суму 74086,44 грн.;

- пп. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 140190 грн., в тому числі: за липень 2010 р. в сумі 12602 грн., за серпень 2010 р. в сумі 7653 грн., за жовтень 2010 р. в сумі 3420 грн., за листопад 2010 р. в сумі 4320 грн., за грудень 2010 р. в сумі 2645 грн., за січень 2011 р. в сумі 145 грн., за лютий 2011 р. в сумі 145 грн., за березень 2011 р. в сумі 155 грн., за квітень 2011 в сумі 155 грн., за травень 2011 р. в сумі 243 грн., за липень 2011 р. в сумі 183 грн., за жовтень 2011 р. в сумі 171 грн., за грудень 2011 р. в сумі 2417 грн., за січень 2012 р. в сумі 2328 грн., за лютий 2012 р. в сумі 7553 грн., за березень 2012 р. в сумі 12726 грн., за квітень 2012р. в сумі 2311 грн., за травень 2012 р. в сумі 1652 грн., за червень 2012 р. в сумі 19672 грн., за липень 2012 р. в сумі 199 грн., за серпень 2012 р. в сумі 2279 грн., за вересень 2012 р. в сумі 3178 грн., за жовтень 2012 р. в сумі 2285 грн., за листопад 2012 р. в сумі 13250 грн., за грудень 2012 р. в сумі 38503 грн.;

- пп. 4.2.15 ст. 4, п. 9.10 ст. 9, п. 19.2а ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. № 889-ІV, пп. 164.2.11 пп. 164.2.17е ст. 164, п. 170.9 ст. 170, пп. 176.2а ст. 176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб за грудень 2010 р., січень 2012 р. та вересень 2012 р. в сумі 56243,10 грн.;

- п. 8.1.2 ст. 8, п. 19.2а ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. № 889-ІV (із змінами і доповненнями), пп. 168.1.2 ст. 168, п. 176.2а ст. 176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI - несвоєчасне перерахування податку на доходи фізичних осіб за жовтень 2010 р., грудень 2010 р., вересень 2011 р., лютий 2012 р., червень 2012 р., липень 2012 р.

- п. 3.1 п. 7.39 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затверджене постановою правління НБУ від 15.12.2004 р. № 637 - відсутність платіжних документів, які підтверджують сплату підприємством готівкових коштів в розмірі 1139,81 грн.

11 січня 2014 року ДПІ у Пустомитівському районі винесені податкові повідомлення-рішення:

- № НОМЕР_5, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток на загальну суму 658352,70 грн., в т.ч. 570338,97 грн. основного платежу, 88013,73 грн. штрафних фінансових санкцій;

- № НОМЕР_6, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 145428 грн., в т.ч. 116515 грн. основного платежу, 28923 грн. штрафних фінансових санкцій;

- № НОМЕР_7, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 92586,65 грн., в т.ч. 56243,10 грн. основного платежу, 36343,55 грн. штрафних фінансових санкцій.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх у адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів у Львівській області та Міністерства доходів і зборів України. За результатами адміністративного оскарження 2 квітня 2014 року було прийнято такі податкові повідомлення-рішення:

- № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 53516,60 грн. (штрафна санкція);

- № НОМЕР_2, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 84357,61, в т.ч. 56243,10 грн. основного платежу, 28114,51 грн. штрафних санкцій;

- № НОМЕР_3, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток на загальну суму 657802,79 грн., в т.ч. 570338,97 грн. основного платежу, 87463,82 грн. штрафних фінансових санкцій;

- № НОМЕР_4, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 140034 грн., в т.ч. 112195 грн. основного платежу, 27839 грн. штрафних фінансових санкцій.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо незаконності цих рішень з таких підстав.

Згідно із пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як визначено в статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 ПК України).

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пункт 201.6 статті 201 ПК України).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пункт 198.6 статті 198 ПК України).

Склад витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування та порядок їх визнання регулюється статтею 138 ПК України, а витрати, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку - статтею 139.

Згідно пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно підпункту 139.1.9. пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Із положень ч.ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість та валових витрат є факт придбання товарів, робіт чи послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Як вбачається з акту перевірки, відповідач дійшов висновку про завищення податкового кредиту з податку на додану вартість через не підтвердження реальності операцій з контрагентами ТОВ «Буддеталь», ТОВ «АЛЮТАЛ», ПП «АМТТ ТРЕЙД», ПП «ХЕЛЯНТУС ТРЕЙД», ТзОВ Фірма «Громада-93», ФОП ОСОБА_1, ПП «Хімрезерв».

З цих підстав, а також внаслідок зняття із витрат на собівартість виготовленої продукції сум, що не підтверджені первинними документами було і встановлено завищення валових витрат за період перевірки на загальну суму 2601569 грн.

Разом з тим, такі висновки податкового органу є невірними.

Так, як вбачається з матеріалів справи, між ТзОВ «Буддеталь» та позивачем було укладено договори № 3 від 02.01.2008 р. та № 11/08-3 від 01.08.2011 р., відповідно до яких позивач взяв в оренду нежитлові (офісні та виробничі) приміщення за адресою - м. Львів, вул. Шевченка, 80. На підтвердження виконання умов договору, позивач надав реєстри отриманих та виданих податкових накладних, податкові накладні, акти про надання послуг оренди, журнали ордери, докази оплати орендної плати, свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення видане ТзОВ «Буддеталь».

Тобто, наявні всі документи на підтвердження факту здійснення цієї операції.

Посилання податкового органу на акт ДПІ у Шевченківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області від 27.08.2013 р. № 375/22-11/13815577 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Буддеталь» щодо підтвердження господарських відносин з ТзОВ «ОСОБА_4 ОСОБА_6» та з ТзОВ «Лідерком», є безпідставними, оскільки не має відношення до господарських відносин з позивачем.

Щодо контрагента ТзОВ «АЛЮТАЛ» встановлено, що між позивачем та згаданим підприємством укладено Договір № 44 від 28.02.2012 р., згідно якого позивач придбавав алюмінієві профілі та композитні панелі Profibond. На підтвердження виконання умов договору, позивач надав видаткові та податкові накладні, журнал реєстрації довіреностей на отримання ТМЦ, докази використання ТМЦ у господарській діяльності, докази оплати за придбаний товар, акти виконання послуг, копії яких наявні у матеріалах справи.

Щодо контрагента ПП «АМТТ ТРЕЙД», встановлено, що позивач купував профіль та комплектуючі які використані в господарській діяльності. На підтвердження реальності господарських операції позивач долучив податкові накладні, видаткові накладні, замовлення на товар, докази використання придбаного товару у господарській діяльності, рахунки на оплату товару, копії яких наявні у матеріалах справи.

Щодо контрагента ПП «ХЕЛЯНТУС ТРЕЙД» встановлено, що між позивачем та згаданим підприємством укладено договір № 77/-д від 15.12.2012 р. на поставку 54 куб. м дубової дошки. На підтвердження виконання умов договору позивачем долучено податкові та видаткові накладні, журнали-ордери, виписки з банку про оплату, докази використання товарів у господарській діяльності, копії яких наявні у матеріалах справи.

Щодо контрагента ТзОВ Фірма «Громада-93», встановлено, що між позивачем та згаданим контрагентом укладено договір № 8 від 01.07.2010 р. згідно якого позивач придбавав пиломатеріали та лісоматеріали (ліс-кругляк: сосна, смерека, дуб, вільха). На підтвердження виконання умов договору позивач надав податкові, видаткові накладні, докази оплати за товар, докази використання товару в господарській діяльності.

З ФОП ОСОБА_1 позивач уклав договір від 01.10.2011 р. № 200410, згідно якого ФОП ОСОБА_1 зобов'язується постачати товар - запасні частини до транспортних засобів. Також позивач уклав договір № 110218 від 23.01.2012 р. про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту автомобілів. На підтвердження виконання договору позивач надав податкові, видаткові накладні, акти виконаних робіт по ремонту автомобілів, докази оплати за товар та послуги. В акті перевірки зазначено, що по згаданому контрагенту, позивачем не надано доказів, що підтверджують транспортування товару, свідоцтва, якісні посвідчення, сертифікати відповідності. Зазначено також, що по цьому контрагенту триває процедура припинення.

Також між ПП «Хімрезерв» та позивачем укладено договір № 17/11 від 11.02.2011 р. на придбання товарів, матеріалів та сировини в кількості та асортименті згідно накладних, рахунків, специфікацій. На підтвердження виконання умов договору позивач надав видаткові, податкові накладні, журнал реєстрації довіреностей, докази оплати за товар, докази використання придбаного товару в господарській діяльності.

Також на підтвердження реального отримання товару, позивач надав витяги з журналу реєстрації довіреностей, де наявні записи про видання довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей від контрагентів.

Крім того, позивач надав також докази використання отриманих товарно-матеріальних цінностей у його господарській діяльності для отримання прибутку (виробництво та реалізація виробів із дерева та ПВХ - вікна, двері, віконні та дверні коробки та ін). Це: акти списання ТМЦ у виробництво за відповідні періоди, та для виконання робіт для інших підприємств та фізичних осіб.

Щодо доводів апелянта про відсутність доказів транспортування товару, а саме товаро-транспортних накладних, то суд зазначає, що відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт» перевезення вантажів здійснюється на підставі цивільно-правових договорів, без застереження щодо обов'язкового застосування ТТН, які за своєю суттю можуть бути тільки однією з рекомендованих форм договору перевезення. Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 р. № 363 діють в частині, що не суперечить цьому Закону, а, отже, відсутність ТТН не є порушенням Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України при формуванні податкового кредиту, а їх відсутність не можна розцінювати як доказ безтоварності господарської операції.

Доводи апелянта про безтоварність внаслідок відсутності контрагентів за місцем реєстрації, тощо є безпідставними, оскільки не вказують про неможливість проведення господарської діяльності.

Відсутність сертифікатів якості, сертифікатів походження не є підставою для визнання операцій нереальними, оскільки у позивача наявні первинні документи, обов'язковість яких передбачена Податковим кодексом.

Фактично висновки акту перевірки податкового органу грунтуються виключно на висновках актів про неможливість зустрічних податкових перевірок контрагентів позивача, що є неприпустим.

Слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність наявність (відсутність) підстав для виникнення податкових зобов'язань платника податку від дій його контрагента, фактичної сплати ним податку до бюджету, законності ведення податкового обліку, перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Суд першої інстанції правильно врахував, що податковим органом не надано документальних підтверджень відсутності фактичних господарських відносин з контрагентом позивача та наявності факту узгодженості їх дій з метою незаконного отримання податкових вигод або обізнаності позивача з такими діями постачальника.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

У той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Також судом встановлено, що податковим органом витрати на собівартість виготовленої продукції взято планові, а не фактичні, що пов'язано з тим, що фактичні витрати на собівартість продукції не підтверджені необхідними документами, зокрема щодо того яка заробітна плата, енергоносії, амортизаційні відрахування витрачаються на одиницю виробленої продукції.

Така позиція не узгоджується з нормами законодавства.

Так, згідно п. 228 п. 1 ст. 14 ПК України, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Відповідно до ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно пунктів 138.4-138.6 ст. 138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням наступного: датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору; датою визнання та сумою витрат платника податку від здійснення кредитно-депозитних операцій, у тому числі субординованого боргу, є дата визнання процентів (комісійних та інших платежів, пов'язаних зі створенням або придбанням кредитів, вкладів (депозитів) та їх сума, визначені згідно з правилами бухгалтерського обліку.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Відповідно до положень п. 138.8 ст. 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Вказані вище норми Податкового кодексу України кореспондуються з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 р. за № 27/4248 (далі - Положення № 318).

Згідно п. 11 Положення № 318, собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці;

інші прямі витрати;

змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.

Перелік і склад статтей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

Пунктом 16 Положення № 318 визначено, що загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

Витрати які враховуються в собівартості продукції, обліковуються на рахунку 23 «Виробництво». При цьому, загальновиробничі витрати спочатку обліковуються на рахунку 91 «Загальновиробничі витрати».

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що АТЗТ «Світанок» здійснює виробництво та реалізацію виробів із дерева та ПВХ - вікна, двері, віконні та дверні коробки та інші вироби, калькуляція собівартості здійснюється на кожну партію продукції, відповідно на таку партію (замовлення) затверджуються норми витрат.

В акті перевірки, відповідач вважає що сума витрат не підтверджена належними доказами, зокрема, не надано документального підтвердження складу та розподілу загальновиробничих витрат відповідно до партії виготовленої продукції, первинних документів, які підтверджують фактичні витрати на оплату праці з відрахуваннями на виготовлення кожної партії продукції.

Однак, собівартість продукції АТЗТ «Світанок» розрахована згідно із вимогами ПК України та Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», оскільки фактичну собівартість реалізованої продукції визначається лише за підсумками звітного періоду (місяця), заробітна плата нараховуюється також за підсумками місяця, орендні платежі є місячними, в тому числі амортизація. Тому, саме місяць є тим звітним періодом, за який збираються та обчислюються всі витрати.

Суд також зазначає, що у випадку, якщо неможливо встановити суму витрат на собівартість одиниці продукції, такі суми все одно залишаються витратами звітного періоду, що підтвердженні первинними документами, а відтак, виключення таких сум з витрат не відповідає вимогам Податкового кодексу України.

При цьому в акті перевірки зазначено, що заниження чи завищення витрат з оплати праці, з амортизації, інших витрат операційної діяльності не встановлено.

Отже, суд першої інстанцї правильно дійшов висновку про незаконність податкового повідомлення-рішення в цій частині.

Щодо донарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб.

Перевіркою достовірності та повноти включення доходів (як у грошовій, так і не у грошовій формах) до складу загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податків встановлено невключення до складу загального місячного оподаткованого доходу різниці між вартістю житла, визначеною експертною оцінкою «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (634102 грн.) та погодженою сторонами вартістю житла (301384 грн.) при продажі квартири АТЗТ «Світанок» своєму працівникові ОСОБА_2 (договір оренди житла з викупом від 27.01.2012 р.). У зв'язку з цим позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та нараховані штрафні санкції (податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 від 02.04.2014 р.).

Однак, такі висновки податкового органу є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до пп. 164.2.17е п. 164.2 ст. 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді: вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку, крім сум, зазначених у підпункті 165.1.53 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.

Пунктом 14.1.71 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Податковий орган не довів, що визначена в договорі ціна не відповідає рівню ринкових цін.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 на рахунок позивача внесено кошти, що передбачені умовами договору в повному обсязі, а відтак жодного додаткового блага він не отримав.

Пунктом 172.3. статті 172 ПК України передбачено, що дохід від продажу об'єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об'єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону.

Постановою КМУ № 1103 від 26.10.2011 року «Деякі питання визначення оціночної вартості нерухомості та об'єктів незавершеного будівництва, що продаються (обмінюються)» (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) затверджено Тимчасовий порядок визначення оціночної вартості нерухомості та об'єктів незавершеного будівництва на продаж (обмін). Однак вказаний порядок застосовується лише для операцій продажу нерухомості фізичними особами, оскільки відповідно до п. 172.4. ст. 172 ПК України під час проведення операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору.

Таким чином, при продажу нерухомості юридичною особою чинним законодавством не передбачено визначення податкових зобов'язань на підставі оціночної вартості майна.

Отже, відповідачем не підтверджено надання підприємством працівнику ОСОБА_2 певних матеріальних благ, відповідно відсутні підстави для нарахування податку з доходів фізичних осіб на суму отриманого блага.

Враховуючи викладене, податкові повідомлення-рішення є протиправними і постанова Львівського окружного адміністративного суду є обґрунтованою і законною.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду немає.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 липня 2014 року у справі № 813/3250/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.О. Большакова

Судді І.В. Глушко

ОСОБА_7

Попередній документ : 52143025
Наступний документ : 52143044