Ухвала суду № 52142478, 07.10.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Епель О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2015 року Справа: № 826/15163/15

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

за участю секретаря Нагорної Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 серпня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-Шведське АТП 10943» до Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті про скасування рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Українсько-Шведське АТП 10943» ( далі - позивач ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті ( далі - відповідач ) про скасування наказу від 03.07.2015 р. № 263 «Про позбавлення дозволів та призначення перевізника».

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 серпня 2015 року адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначену постанову суду та ухвалити нову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, так як, на думку апелянта, оскаржуване рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 29.10.2014 р. відповідачем було проведено конкурс на перевезення пасажирів на приміських та міжміських автобусних маршрутах загального користування, що виходять за межі області (міжобласні маршрути), зокрема, на самостійне виконання рейсів 51/52 за маршрутом «Ватутіне - Київ», переможцем якого конкурсною комісією визнано позивача.

28.11.2014 р. відповідачем було проведено конкурс на перевезення пасажирів на приміських та міжміських автобусних маршрутах загального користування, що виходять за межі області (міжобласні маршрути), зокрема, на самостійне виконання рейсів 642/641, 640/639, 634/633 за маршрутом «Малин - Київ», переможцем якого також визнано позивача.

16.12.2014 р. на підставі результатів конкурсу від 29.10.2014 р. Державною інспекцією України з безпеки на наземному транспорті позивачу було видано дозвіл серії УП № 001259 на перевезення пасажирів на міжобласному автобусному маршруті загального користування «Ватутіне - Київ», рейсами 51/52.

23.01.2015 р. на підставі результатів конкурсу від 28.11.2014 р. позивачу було видано дозвіл серії УП № 001341 на перевезення пасажирів на міжміському міжобласному автобусному маршруті загального користування «Малин - Київ», рейсами 642/641, 640/639, 634/633.

03.07.2015 р. відповідачем прийнято наказ № 263 «Про позбавлення дозволів на призначення перевізника», яким позивача було позбавлено зазначених дозволів та призначено іншого перевізника на маршрут «Малин - Київ» - ТОВ «Авто-Транс-Буд».

Вважаючи такий наказ протиправним позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Судова колегія встановила, що задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування правомірності свого рішення, не було надано суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували правомірність позбавлення позивача дозволів серії УП № 001259 та серії УП № 001341.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-ІІІ) та «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 877-V), Положенням про Державну інспекцію України з безпеки на наземному транспорті, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2014 р. № 299 (далі - Положення №299), Порядком проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 р. № 1081 (далі - Порядок №1081), Порядком видачі та анулювання дозволу на перевезення пасажирів на міжобласних маршрутах загального користування, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.05.2010 р. № 279 (далі - Порядок № 279).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ст. 4 Закону № 2344-ІІІ закріплено, що Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, зокрема здійснює державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті; контроль за дотриманням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах.

Державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Позапланові перевірки проводяться лише на підставі заяви (повідомлення в письмовій формі) про порушення автомобільним перевізником вимог законодавства про автомобільний транспорт уповноваженими особами органів, яким надано право здійснення державного контролю, з метою перевірки наведених фактів та виконання припису про порушення зазначеного законодавства.

Згідно з п. 1 Положення № 299, Державна інспекція України з безпеки на наземному транспорті (Укртрансінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному транспорті (далі - автомобільний, міський електричний, залізничний транспорт).

Підпунктом 26 пункту 4 Положення № 299 передбачено, що Укртрансінспекція відповідно до покладених на неї завдань здійснює контроль за додержанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення пасажирів на міжобласних автобусних маршрутах.

Відповідно до ст. 1 Закону № 877-V, державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 43 Закону № 2344-ІІІ, визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування здійснюється виключно на конкурсних засадах.

Об'єктом конкурсу можуть бути: маршрут (кілька маршрутів), оборотний рейс (кілька оборотних рейсів).

У п. 46 Порядку № 1081 закріплено, що переможцем конкурсу визнається перевізник-претендент, який за результатами розгляду набрав найбільшу кількість балів відповідно до системи оцінки пропозицій перевізників-претендентів.

Згідно з пп. 3 п. 55 Порядку № 1081, організатор має право: достроково розірвати договір (позбавити дозволу) з автомобільним перевізником у разі: порушення ним умов договору (дозволу). У такому разі для роботи на маршруті призначається автомобільний перевізник, який за результатами конкурсу визнаний таким, що зайняв друге місце, на строк до закінчення дії договору (дозволу), який було розірвано (позбавлено), а в разі його відмови чи відсутності - призначати до проведення конкурсу іншого автомобільного перевізника один раз на строк не більш як три місяці; надходження від органів виконавчої влади письмової інформації, що підтверджує факт подання ним недостовірної інформації; порушення ним умов договору (дозволу) під час виконання перевезень на маршруті як перевізника, який за результатами конкурсу визнаний таким, що зайняв друге місце.

У п. 3.6 Порядку № 279 зазначено, що до витягу з дозволу на перевезення вносяться: найменування, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті), або код згідно з ЄДРПОУ та місцезнаходження (місце проживання) перевізника; назва маршруту; номери рейсів; режим руху (приміські маршрути) або порядок здійснення перевезень (міжміські маршрути); термін дії дозволу на перевезення; дата видачі дозволу на перевезення; дата видачі витягу з дозволу на перевезення; розклад руху автобусів на маршруті (міжміські маршрути або приміські маршрути з кількістю оборотних рейсів до 40 включно протягом доби) або інтервали руху протягом доби (приміські маршрути з кількістю відправлень більше 40 протягом доби); інформація про транспортні засоби (рік виготовлення автобусів та параметри їх комфортності залежно від протяжності автобусного маршруту та видів сполучень), що використовуватимуться для перевезення пасажирів.

Отже, законодавством регламентовано повноваження Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті (далі - Інспекція) приймати рішення про позбавлення перевізника виданого йому дозволу на перевезення пасажирів (анулювання дозволів) в разі порушення ним умов такого дозволу.

Водночас, реалізації Інспекцією зазначених повноважень повинна здійснюватися за допомогою заходів контролю (нагляду) за дотриманням суб'єктом господарювання (перевізником) умов виданого йому дозволу, а саме: шляхом проведення перевірки.

Виходячи з цього, колегія суддів встановила, що відповідачем за результатами конкурсів позивачу були видані дозволи на перевезення пасажирів від 16.12.2014 р. серії УП № 001259 (за маршрутом «Ватутіне-Київ» № 51/52) та від 23.01.2015р. серії УП № 001341 (за маршрутом «Малин-Київ»), у п. 16 яких передбачено, що регулярність виконання рейсів повинна бути не нижчою 90 відсотків від запланованої щомісячно.

09.04.2015 р. на адресу Інспекції від ПАТ «Черкаське обласне підприємство автобусних станцій» надійшов лист № 268, в якому повідомлялось про те, що ТОВ «Українсько-Шведське АТП 10943» не розпочало виконання маршруту «Ватутіне-Київ» № 51/52.

10.04.2015 р. на адресу Інспекції надійшов лист ДП «Київпастранс» № 1/08-05/1266 із відповідними додатками, в якому повідомлялось про нерегулярне виконання перевізниками, зокрема й ТОВ «Українсько-Шведське АТП 10943», рейсів.

08.05.2015 р. відповідачем було направлено позивачу лист № 825/11/16-15, в якому повідомлялось про вказане звернення автостанцій та вимагалось від позивача розпочати перевезення.

15.05.2015 р. на адресу відповідача надійшов ще один лист ДП «Київпассервіс», в якому повідомлялось, що автомобільні перевізники, серед яких вказано й позивача, допускають зриви рейсів на міжміських міжобласних маршрутах загального користування і коефіцієнт регулярності руху складає менше 90 %.

10.06.2015 р. на адресу Інспекції надійшов лист ДП «Київпастранс» № 1/08-12/1266 із відповідними додатками, в якому повідомлялось про нерегулярне виконання та зриви перевізниками, зокрема й ТОВ «Українсько-Шведське АТП 10943», рейсів з пасажирських перевезень на міжміських та міжнародних маршрутах, включаючи «Ватутіне-Київ» і «Малин-Київ».

23.06.2015 р. на адресу відповідача надійшов лист Головного управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки Служби безпеки України № 8/3/4-7215 «Щодо усунення передумов до виникнення надзвичайних подій», в якому повідомлялось, що за інформацією ДП «Київпассервіс» рейс «Малин-Київ» ТОВ «Українсько-Шведське АТП 10943» не виконується, а рейс «Ватутіне-Київ» - виконується на 60 % від визначеного обсягу. Крім того, згідно з вказаним листом, СБУ проінформувало відповідача про такі обставини для вжиття ним заходів реагування в порядку нагляду з метою попередження виникнення надзвичайних подій на автомобільному транспорті.

24.06.2015 р. до відповідача звернулось ТОВ «Авто-Транс-Буд» з проханням надати в тимчасове обслуговування рейси по маршруту «Київ-Малин».

03.07.2015 р. відповідачем на підставі зазначених вище листів автостанцій, ДП «Київпассервіс», СБУ і ТОВ «Авто-Транс-Буд» було прийнято оскаржуваний наказ № 263 «Про позбавлення дозволів та призначення перевізника», яким позивача було позбавлено дозволів від 16.12.2014 р. серії УП № 001259 та від 23.01.2015 р. серії УП № 001341 на виконання пасажирських перевезень за маршрутами «Ватутіне-Київ» та «Малин-Київ» та призначено перевізником за маршрутом «Малин-Київ» ТОВ «Авто-Транс-Буд».

Зазначені обставини вбачаються з матеріалів справи, визнані обома сторонами у судовому засіданні, у суду не виникає сумнівів щодо їх достовірності, а тому, у відповідності до ч. 3 ст. 72 КАС України, колегія суддів вважає їх такими, що не підлягають доказуванню.

Таким чином, апеляційний суд звертає увагу на те, що як вбачається з матеріалів справи та неодноразово було підтверджено представником відповідача в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, оскаржуваний наказ був прийнятий Інспекцією виключно на підставі вказаних вище листів автостанцій, ДП «Київпассервіс» та СБУ, тобто за письмовими зверненнями останніх без проведення Інспекцією жодної перевірки достовірності зазначених у них даних, як того вимагає ст. 4 Закону № 2344-ІІІ, та/або вжиття будь-яких інших заходів контролю (нагляду), у відповідності до ст. 1 Закону № 877-V, для підтвердження або спростування інформації, отриманої від зазначених суб'єктів.

При цьому, ані до суду першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження Інспекцією суду не було надано жодних розрахунків коефіцієнту реально виконаних позивачем рейсів за маршрутами «Ватутіне-Київ» та «Малин-Київ» по відношенню до загальної місячної кількості таких рейсів, які він мав виконати, відповідно до умов дозволів від 16.12.2014 р. серії УП № 001259 та від 23.01.2015 р. серії УП № 001341, та будь-яких доказів, які б підтверджували, що такі розрахунки взагалі нею проводились.

Водночас, судова колегія не може прийняти до уваги самі лише листи автостанцій, ДП «Київпассервіс» та СБУ на адресу Інспекції як доказ правомірності оскаржуваного рішення суб'єкту владних повноважень, оскільки такі документи є зверненнями і викладені в них обставини підлягають ретельній перевірці, відповідно до положень ст. 4 Закону № 2344-ІІІ та ст. 1 Закону № 877-V, і самі по собі не можуть свідчити про факти порушень позивачем умов дозволів від 16.12.2014 р. серії УП № 001259 та від 23.01.2015 р. серії УП № 001341.

У цьому контексті колегія суддів відзначає, що адміністративне процесуальне законодавство засновано на принципі презумпції винуватості суб'єкта владних повноважень, який є відповідачем у справі, а в даному випадку, саме Інспекція є суб'єктом владних повноважень та відповідачем і, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, саме на неї покладено обов'язок доведення правомірності прийнятого нею наказу. Однак, наведені вище обставини, переконують судову колегію у тому, що відповідачем вимоги ч. 2 ст. 71 КАС України виконані не були та відповідач не переконав суд у правомірності оскаржуваного рішення.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що відповідач, приймаючи наказ від 03.07.2015 р. № 263 не виконав вимоги чинного законодавства, зокрема ст. 4 Закону № 2344-ІІІ, ст. 1 Закону № 877-V, пп. 26 п. 4 Положення № 299, та не довів перед судом факту порушення позивачем умов дозволів від 16.12.2014 р. серії УП № 001259 та від 23.01.2015 р. серії УП № 001341, а тому, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності достатніх та необхідних правових підстав для його скасування.

Доводи апелянта про те, що позивачем було порушено умови дозволів на перевезення пасажирів, з огляду на викладене, є голослівними і такими, що не підтверджуються жодними належними і допустимими доказами, про що зазначено вище.

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення даного адміністративного позову та вважає, що судом першої інстанції було повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, з дотриманням вимог ст. 159 КАС України.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на це, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 серпня 2015 року - без змін.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 серпня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст рішення, відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України, виготовлено 09 жовтня 2015 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Епель О.В.

Судді: Кобаль М.І.

Карпушова О.В.