Постанова № 52142470, 08.10.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 823/1227/15 Головуючий у 1-й інстанції: Каліновська А.В.

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 жовтня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Сергійчук Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранс і Ко» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранс і Ко» до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Автотранс і Ко» звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідач помилково дійшов висновку про заниження позивачем податкового кредиту за липень 2014 року на суму 31631,00 грн. по господарським правовідносинам з контрагентами ПП «Олімп» та ТОВ «Лео Принт», оскільки із зазначеними контрагентами здійснені реальні господарські операції, на підтвердження яких наявні необхідні первинні документи.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2015 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «Автотранс і Ко» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про задоволення даного позову.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 198, пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротранс і Ко» зареєстроване як юридична особа 16.05.2013 року, ідентифікаційний код 38715372.

На підставі наказу ДПІ у м. Черкасах від 18.11.2014 року № 1901 та повідомлення від 18.11.2014 року № 166/23-01-22-01 з 20.11.2014 року по 21.11.2014 року посадовою особою ДПІ у м. Черкасах проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс і Ко» (код ЄДРПОУ 38715372) щодо документального підтвердження господарських відносин з ПП «Олімп» та ТОВ «Лео Принт» у липні 2014 року.

За результатами вищезазначеної перевірки ДПІ у м. Черкасах складено акт від 21.11.2014 року № 479/23-01-22-01/38715372, за змістом якого перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження позивачем податкового кредиту за липень 2014 року на суму 31631,00 грн. по господарським правовідносинам з контрагентами ПП «Олімп» та ТОВ «Лео Принт».

На підставі висновків акта перевірки ДПІ у м. Черкасах винесено податкове повідомлення-рішення від 10 грудня 2014 року № 0004962301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 39539 грн. 00 коп., в тому числі за основним платежем 31631 грн. 00 коп., за штрафними санкціями 7908 грн. 00 коп.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є неправомірними та необгрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його необгрунтованим з огляду на наступне.

Згідно п. 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

В свою чергу, відповідно до п. п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України)

Згідно п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу(п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Також, відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Однак, колегія суддів зауважує, що судом першої інстанції не було в повній мірі досліджено обставини справи.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Правова позиція по даному питанню викладена Вищим адміністративним листом України в листі № 1936/11/13-11 від 01.11.2011 року.

Проте в даному випадку судом першої інстанції було здійснено вибіркове застосування даного листа, оскільки позивачем під час перевірки було надано достатню кількість документів, які підтверджують, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце такі як договори, та акти надання послуг, якими є організація доставки вантажів та контролю їх передачі уповноваженій особі надання послуг з пошуку вантажовідправників, перевізників здійснення контролю за завантаженням, розвантаженням за плату, на підтвердження виконання умов договору було надано податкові накладні та акти надання послуг, що є достатньою умовою для доведення реальності господарської діяльності, водночас судом проігноровано норму ч. 2 ст. 71 КАС України, так позивачем надано достатньо первинних документів, що відповідно до Закону України про бухгалтерський облік містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи наявні докази, що спростовують висновки суду першої інстанції про відсутність товаро-транспортних накладних по договірних зобов'язаннях з надання транспортно-експедиціних послуг з ПП «Олімп» та ТОВ «Лео Принт», а також видаткові накладні по спірних операціях, що відповідають всім необхідним обов'язковим вимогам, що встановлені чинним законодавством України для їх складання.

Водночас тим же листом визначено, що необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, а саме: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки і урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо.

При цьому, колегією суддів встановлено, що позиція відповідача грунтується лише на висновках довідки ДПІ у Вишгородському районі Київської області № 127/10-08-22-01/37496188 «Про проведення зустрічної звірки ТОН «Лео принт» щодо підтвердження господарських відносин за червень-липень 2014 року», за змістом якої за результатами перевірки встановлено відсутність реального здійснення господарських операцій ТОВ «Лео принт» в зв'язку з відсутністю контрагента за податковою адресою та в зв'язку з цим відсутності факту реального здійснення господарської діяльності, та Акту Ірпінської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 06.10.2014 року «Про результати проведення зустрічної звірки ПП «Олімп» щодо документального підтвердження господарських операцій з підприємствами-постачальниками та підприємствами-покупцями за період з 01.06.2014 року по 31.08.2014 року», висновки якого базуються на висновках зустрічної звірки контрагента ПП «Олімп» Товариства з обмеженою відповідальністю «Гард фінанс», оформлених актом «Про неможливість проведення зустрічної звірки».

Інших доказів нереальності здійснення господарських операцій відповідачам не наведено.

Правова позиція по аналогічним правовідносинам висловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 05.09.2013 року ( справа № К/800/40440/13), за змістом якої податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з добросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Також колегія суддів не погоджується з посиланням судом першої інстанції на положення ст. 48 Закону України Про автомобільний транспорт», оскільки за умовами договорів Виконавець зобов'язується організувати доставки Замовником вантажів у встановлені строки до пункту призначення та проконтролювати передачу його уповноваженій особі на одержання вантажу та здійснити контроль за правильністю заповнення документів, також надавати послуги з пошуку вантажовідправників та перевізників, перевіряти документальне супроводження з перевезень, організовувати засоби безпеки для вантажу і здійснювати контроль за завантаженням та розвантаженням, а Замовник зобов'язується оплатити за надані послуги встановлену оплату.

Крім того, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було проігноровано доводи позивача про те, що спірна перевірка призначена наказом від 18.11.2014 року, копія наказу та повідомлення про проведення перевірки направлені позивачу поштовим відправленням 19.11.2014 року, а безпосередньо перевірку було проведено 20 та 21 листопада 2014 року, чим порушено права платника податків, визначені п.п. 17.1.2 та 17.1.6 ст. 7 Податкового кодексу України, представляти свої інтереси в контролюючих органах самостійно, через податкового агента або уповноваженого представника, бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом.

Проте, контролюючим органом було направлено копію наказу та проведено перевірку в строк, що об'єктивно унеможливлює реалізацію платником вказаних прав, оскільки навіть в разі отримання наказу неможливо було надати необхідні документи та пояснення через відсутність посилань на них в наказі.

Правова позиція по даному питанню висловлена Верховним Судом України в постанові від 27.01.2015 року № 21-425а14, за змістом якої нормами Податкового кодексу України з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема, документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою для проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному випадку контролюючий орган не мав права на проведення перевірки, що підтверджено нормами чинного законодавства правовою позицією Вищого адміністративного суду України та Верховного суду України, а тому в результаті допущених порушень законодавства під час проведення перевірки контролюючим органом прийнято протиправні податкові повідомлення-рішення, які підлягають скасуванню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає неправильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення даного позову.

Зі змісту ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи у вказаній частині, оскаржуване судове рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранс і Ко» - адовольнити, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2015 року - скасувати, ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранс і Ко» до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області від 10 грудня 2014 року № 0004962301.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Т.М. Грищенко

В.Е. Мацедонська

Повний текст виготовлено 09.10.2015 року.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Мацедонська В.Е.

Грищенко Т.М.