Постанова № 52142160, 08.10.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" жовтня 2015 р. Справа № 906/607/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуюча суддя Сініцина Л.М.

судді Бучинська Г.Б.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Ткачу Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача - ОСОБА_2 акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" від 10.07.2015 р. на рішення господарського суду Житомирської області від 26.06.15 р. у справі № 906/607/15

за позовом ОСОБА_2 акціонерного товариства "Банк "Київська Русь"

до відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національного банку України

про стягнення 4 967 133,32 доларів США, що еквівалентно 101 076 739,20 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: ОСОБА_3 - представник, довіреність в справі; ОСОБА_4 - юрист, довіреність в справі;

від третьої особи: не з'явився.

Відповідно до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 05.10.2015 р. оголошувалася перерва до 08.10.2015 р. для перевірки розрахунків.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 26.06.2015 р. у справі № 906/607/15 (суддя Ляхевич А.А.) відмовлено у позові ОСОБА_2 акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" до ОСОБА_2 акціонерного товариства "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" про стягнення 4 967 133,32 доларів США, що еквівалентно 101 076 739,20 грн. При прийнятті рішення суд виходив з того, що згідно заяви від 19.03.2015 р. відбулося зарахування зустрічних однорідних вимог між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ПАТ "ПБК "Радомишль", внаслідок чого зобов'язання ПАТ "ПБК "Радомишль" по сплаті кредиту та процентів за користування кредитом за кредитним договором № 19956-20/13-1 від 04.03.2013 р. припинилися у повному обсязі 19.03.2015 р., відповідно відсутні підстави для здійснення та стягнення будь-яких нарахувань та задоволення заявлених позовних вимог.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" звернулося з апеляційною скаргою від 10.07.2015 р., в якій просило рішення господарського суду Житомирської області від 26.06.2015 р. у справі № 906/607/15 скасувати; ухвалити нове, яким позовні вимоги ПАТ "Банк "Київська Русь" задовольнити, посилаючись на те, що ухвалене рішення, прийняте на підставі не повністю досліджених доказів, з порушенням норм матеріального права, при недотриманні норм процесуального права; за договорами банківського вкладу, які нібито було перевідступлено на користь відповідача з боку Всеукраїнської спортивної громадської організації "Федерація футболу України", не настав строк виконання зобов'язань, а відповідачем самовільно зараховано як однорідні вимоги в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Станом на 19.03.2015 р. наступив лише строк повернення вкладів за договорами банківського вкладу "Прогресивний" № 70135-20-01.1 від 11.06.2014 р. та "Гнучкий" № 45503-20-01.1 від 08.04.2014 р. За іншими договорами, на дату підписання договору про відступлення права вимоги строк не настав. Відповідно, 19.03.2015 р. відповідач не мав права підписувати договір про відступлення права вимоги. Твердження відповідача про зобов'язання апелянта щодо дострокового повернення вкладу після отримання ним заяви від 12.03.2015 р. та документів від 13.03.2015 р., не відповідає дійсності, оскільки станом на 19.03.2015 р позивач не отримував від "ВСГО "ФФУ" заяв про дострокове повернення вкладів та не приймав рішень про задоволення вимоги про дострокове розірвання договорів. В заяві від 13.03.2015 р. імперативно зазначена дата повернення вкладу-13.03.2015 р., що є порушенням положення пункту 3.2.1 договорів банківського вкладу "Прогресивний" від 27.08.2013 р. № 74195-20-01.1 та "Прогресивний" від 22.07.2013 р. № 65174-20-01.1. Відповідь апелянта від 18.03.2015 р. на зазначену заяву не може вважатися позитивним рішенням в розумінні пункту 3.3.2 договорів, а була лише пропозицією дострокового повернення вкладу в строк до 31.03.2015 р. Суд першої інстанції не звернув уваги на позицію апелянта щодо того, що дії з боку відповідача та "ВСГО "ФФУ", що мали місце 19.03.2015 р., а саме підписання договору відступлення прав вимоги та подання заяви про зарахування зустрічних вимог, мають ознаки удаваного правочину, приймаючи до уваги, що в той самий день 19.03.2015 р. Національним банком України було прийнято рішення про віднесення ПАТ "Банк "Київська Русь" до категорії неплатоспроможних і введення в ПАТ "Банк "Київська Русь" уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з 20.03.2015 р., а також враховуючи положення частини 4 пункту 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яке встановлює заборону зарахування зустрічних однорідних вимог під час дії тимчасової адміністрації. 24.06.2014 р. між ПАТ "Банк "Київська "Русь" та Національним банком України було укладено договір застави майнових прав за № 09/3 МП- 2. Предметом застави за вище зазначеним договором є майнові права за кредитними договорами, що укладені між ПАТ "Банк "Київська Русь" і юридичними особами, перелік яких наведений у додатку № 1, згідно якого ПАТ "Банк "Київська Русь" передав майнові права за кредитним договором від 04.03.2013 р., що був укладений між ним та ПАТ "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" у заставу Національному банку України. У зв'язку з передачею майнових прав за кредитним договором 04.03.2013 р. правочини про зарахування зустрічних однорідних вимог є недійсними, а тому не можуть бути підставою для припинення зобов'язань позичальника за кредитним договором. Даним правочином порушено пріоритетне право Національного Банку України, як заставодержателя. При винесенні рішення суд не дослідив наявні в матеріалах справи документи, неправильно визначився із характером спірних правовідносин, у зв'язку з чим прийняв помилкове рішення, яке підлягає скасуванню.

Відповідач - Публічне акціонерне товариство "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" у відзиві на апеляційну скаргу просило суд, зменшивши суму штрафних санкцій та відповідальності за порушення строку погашення кредиту скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 26.06.2015 р. у справі № 906/607/15; винести нове, яким позов ПАТ "Банк "Київська Русь" задовольнити частково; стягнути з ПАТ "ПБК "Радомишль" на користь ПАТ "Банк "Київська Русь" проценти за користування кредитом у сумі 1 533,33 доларів США; пеню за несвоєчасну сплату кредиту у сумі 224 814,74 грн.; пеню за несвоєчасну сплату процентів у сумі 11 222,54 грн.; 30 % річних у сумі 5 523,29 доларів США, посилаючись на те, що відповідно до пункту 1.2 договору банківського вкладу "Прогресивний" від 27.08.2013 р., з урахуванням договору про внесення змін до нього термін повернення вкладу-20.04.2015 р., а відповідно до пункту 1.2 договору банківського вкладу "Прогресивний" від 22.07.2013 р., з урахуванням договору про внесення змін до нього, термін повернення вкладу-21.07.2015 р. В той же час, вказані договори, передбачають механізм дострокового повернення вкладу шляхом подачі заяви у письмовій формі у двох примірниках за 3 робочих дні до дати, коли ВСГО "ФФУ" має намір достроково отримати кошти з рахунку. Така заява вкладником була направлена банку (лист від 12.03.2015 р. за вих. № 446 з додатком у вигляді листа від 13.03.2015 р. за вих. № 454, з відміткою про отримання банком від 13.03.2015 р. за вх. № 3140 та лист до банку від 13.03.2015 р. за вих. № 454). Згідно цих листів ВСГО "ФФУ" просило ПАТ "Банк "Київська Русь" достроково повернути банківські вклади по договорах. Станом на 19.03.2015 р. вклади повернуті не були. Твердження позивача, що станом на 19.03.2015 р. не настав строк виконання зобов'язань по поверненню банківських вкладів є безпідставними. Посилання банку на зміст листа від 18.03.2015 р. як на обставину, яка свідчить про відсутність позитивного рішення про дострокове повернення вкладів, є безпідставним, так як зазначення строку дострокового повернення "до 31.03.2015 р." має бути розцінене як порушення умов вказаних договорів банківського вкладу, а не їх зміна. Судова практика ВГСУ свідчить про відсутність необхідності погодження зарахування однорідних зустрічних вимог другою стороною. Твердження банку про удаваність правочину прямо суперечить фактичним обставинам справи та чинним положенням законодавства України. Згідно заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 19.03.2015 р., яка банком була отримана 19.03.2015 р., відбулося погашення заборгованості не в порядку статті 599 ЦК України, а в порядку статті 601 ЦК України. Жодного договору застави майнових прав № 09/3 МП-2 від 24.06.2014 р., укладеного між ПАТ "Банк "Київська Русь" та Національним банком України, під час розгляду справи № 906/607/15 господарським судом Житомирської області ПАТ "Банк "Київська Русь" до матеріалів справи № 906/607/15 не долучалося. В апеляційній скарзі банк не обґрунтовує неможливості подання договору застави майнових прав № 09/3 МП-2 суду з причин, що не залежали від нього. ОСОБА_3 в апеляційній скарзі не наводить жодної норми чинного законодавства України, згідно якої передання майнових прав по кредитному договору в заставу нівелює грошовий характер цих вимог. В той же час, оскаржуване рішення у справі № 906/607/15 не є абсолютно законним. Заявлені позивачем нарахування є невірними, без урахування умов договору та практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань. Під час розгляду справи у суді першої інстанції, було заявлено клопотання про зменшення належних до сплати сум пені та 30 % річних. Позов ПАТ "Банк "Київська Русь" має бути задоволений частково.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національний банк України у поясненнях на апеляційну скаргу не погоджується з ухваленим рішенням, просить скасувати його повністю та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на те, що судом не доведено обставини, які мають значення для справи. Висновки суду, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи; судом порушено норми матеріального та процесуального права. Грошові кошти за кредитним договором надаються банком позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором. Позичальник, у свою чергу, зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Свої зобов'язання із надання кредиту ПАТ "Банк "Київська Русь" виконав у повному обсязі. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Оскільки умовами договорів передбачено, що внесення до них змін оформлюється за згодою сторін, вважаємо, що подання заяви про припинення правовідносин жодним чином не може бути одностороннім правочином про зарахування зустрічних однорідних вимог, тобто не може змінювати істотні умови та положення двосторонніх правочинів. Оскільки за договорами банківського вкладу строк виконання зобов'язань не настав, строк дії кредитного договору не закінчився, вважаємо, що зарахування зустрічних однорідних не відбулось (оскільки не могло відбутися), а тому судом грубо порушено статтю 601 ЦК України. Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.01.2012 р. не допускається зарахування зустрічних вимог, зокрема у випадках, встановлених договором або законом, оскільки у процесі ліквідаційної процедури банку визначається заборгованість по кожному кредитору банку та встановлюється черговість і порядок погашення вимог кредиторів, що унеможливлює індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора позачергово шляхом проведення зарахування зустрічних однорідних вимог. Зазначене підтверджується також положеннями частини 3 статті 1058 ЦК України та частини 3 статті 1066 ЦК України, згідно з якими до договорів банківського вкладу не можуть встановлюватися інші, не передбачені договором або законом, обмеження права вкладника розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Відповідно до частин 1, 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Представник позивача (апелянта) ОСОБА_5 в судовому засіданні 05.10.2015 р. апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі з підстав викладених у ній; вказав, що було укладено кредитний договір, банк свої зобов'язання за даним договором виконав та надав кошти, а відповідач зобов'язувався повернути надані кошти, однак цього здійснено не було; додав, що кошти по договору надавалися в доларах; згоди на зарахування зустрічних позовних вимог не давали, зарахування не можливо, оскільки в банку запроваджено тимчасову адміністрацію; просив рішення господарського суду Житомирської області від 26.06.2015 р. у справі № 906/607/15 скасувати; ухвалити нове, яким позовні вимоги ПАТ "Банк "Київська Русь" задовольнити.

Представник третьої особи в судовому засіданні 05.10.2015 р. підтримав представника позивача в повному обсязі з підстав викладених у поясненнях.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні 05.10.2015 р. апеляційну скаргу заперечив повністю з підстав, викладених у відзиві на неї; зазначив, що обов'язок банку повернути кошти ВСГО "ФФУ" вже виник на дату зарахування однорідних зустрічних вимог; зазначення банком строку дострокового повернення вкладів до 31.03.2015 р. є порушенням умов договорів банківського вкладу, а не їх зміна збільшенням терміну, протягом якого вклади по зазначених договорах мають бути достроково повернуті; просив, зменшивши суму штрафних санкцій та відповідальності за порушення строку погашення кредиту, скасувати оскаржуване рішення та винести нове, яким позовні вимоги задоволити частково.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні 05.10.2015 р. підтримав представника позивача ОСОБА_3 в повному обсязі.

В судовому засіданні 08.10.2015 р. представники відповідача, заперечили вимоги апеляційної скарги в повному обсязі з підстав викладених у відзиві та підтримали свою позицію викладену в поясненнях у попередньому судовому засіданні, щодо зменшення до 10 % розміру пені та 30 % річних. Представник відповідача ОСОБА_3 пояснив, що 30 % річних - це є 3 % річних від простроченої суми, але збільшені за погодженням сторін.

Заслухавши пояснення представників; розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву та пояснень на апеляційну скаргу; перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

04 березня 2013 року ОСОБА_2 акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" (далі ПАТ "Банк "Київська Русь") (банк) та ОСОБА_2 акціонерним товариством "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" (далі ПАТ "ПБК "Радомишль") (позичальник) укладено кредитний договір на відкриття відновлювальної кредитної лінії № 19956-20/13-1, згідно пункту 1.1 якого банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію та зобов'язується надати кредитні кошти у розмірі та на умовах, визначених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти та інші платежі (а.с.13-17, т.І).

Підпунктом 1.1.1 кредитного договору визначено ліміт кредитної лінії - 8 000 000,00 доларів США.

Кінцевий термін повернення кредиту - 30.03.2015 р. (підпункт 1.1.2 договору).

Відповідно до підпункту 1.1.5 кредитного договору процентна ставка за користування кредитом - 11,5 % процентів річних встановлюється на весь строк кредитування, а саме - до 30.03.2015 р., без можливості збільшення в односторонньому порядку.

Пунктом 4.6 кредитного договору № 19956-20/13-1 від 04.03.2013 р. передбачено, що сплата позичальником процентів здійснюється щомісячно в строк з 25-го числа по останній робочий день поточного місяця на рахунок № НОМЕР_1 в ПАТ "Банк "Київська Русь", виходячи із фактичної заборгованості за кредитом. Проценти нараховані за останній (неоплачений) період користування кредитом, сплачуються позичальником одночасно з остаточним поверненням кредиту.

Згідно підпункту 6.1.4 кредитного договору позичальник зобов'язаний достроково повернути всю заборгованість за договором, а саме: повернути кредит, сплатити усі нараховані проценти, винагороди банку, штрафні санкції (за наявності), а також сплатити всі інші платежі, передбачені договором, у випадках, строки та в порядку, передбачених пунктами 9.1., 9.2. договору. Невиконання позичальником зобов'язань передбачених цим пунктом, є підставою для здійснення банком договірного списання суми заборгованості позичальника за договором та/або примусового стягнення (в тому числі шляхом звернення стягнення на заставне майно) суми заборгованості за договором.

Пунктом 9.2 кредитного договору № 19956-20/13-1 від 04.03.2013 р. передбачено, що банк має право зупинити подальше кредитування позичальника та/або вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів, винагород та штрафних санкцій, що передбачені договором, а також відшкодування збитків, завданих банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником та/або іншими особами, що є поручителями позичальника (в т.ч. гарантами, майновими поручителями, заставодавцями та ін.), умов договору та/або договорів забезпечення, а позичальник зобов'язаний протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати надіслання банком відповідної вимоги, повернути суму заборгованості за кредитом, що залишилась, сплатити проценти, винагороди, інші платежі за договором та штрафні санкції, а також відшкодувати збитки, завдані банку, у разі настання будь-якого з випадків, що передбачені в пунктах 9.2.1-9.2.12 кредитного договору № 19956-20/13-1 від 04.03.2013 р., зокрема, порушення позичальником строків сплати платежів, що встановлені договором (а.с.16, т.І).

29 березня 2013 року ПАТ "Банк "Київська Русь" та ПАТ "ПБК "Радомишль" було укладено договір № 1 про внесення змін до кредитного договору на відкриття відновлювальної кредитної лінії № 19956-20/13-1 від 04.03.2013 р., яким сторони прийшли до згоди виключити з структури забезпечення нерухоме майно (а.с.18, т.І).

30 жовтня 2014 року ПАТ "Банк "Київська Русь" та ПАТ "ПБК "Радомишль" було укладено договір № 3 про внесення змін до кредитного договору на відкриття відновлювальної кредитної лінії № 19956-20/13-1 від 04.03.2013 р., згідно пункту 1 якого викладено в новій редакції підпункт 1.1.1 кредитного договору № 19956-20/13-1 від 04.03.2013 р. "Ліміт кредитної лінії - 4 800 000,00 доларів США", підпункт 1.1.2 "Кінцевий термін повернення кредиту - 29.12.2015 р." (а.с.19, т.1).

30 січня 2015 року ПАТ "Банк "Київська Русь" та ПАТ "ПБК "Радомишль" було укладено договір № 4 про внесення змін до кредитного договору № 19956-20/13-1 від 04.03.2013 р. згідно пункту 1 якого сторони дійшли до згоди внести зміни до додатку 1 до кредитного договору та викласти його в новій редакції, чим було змінено графік зменшення ліміту кредитної лінії (а.с.20-21, т.І).

На виконання умов кредитного договору позивач згідно меморіальних ордерів № 9548 від 04.03.2013 р. на суму 6 000 000,00 дол. США, № 4140 від 11.03.2013 р. на суму 2 000 000,00 дол. США, № 0743 від 31.03.2014 р. на суму 3 000 000,00 дол. США, № 6757 від 27.06.2014 р. на суму 3 200 000,00 дол.США перерахував на рахунок відповідача кредитні кошти в сумі 14 200 000,00 дол. США (а.с.22-25, т.І, а.с.86-87, т.ІІ).

Однак, ПАТ "ПБК "Радомишль" свої зобов'язання стосовно повернення кредиту виконав частково, у зв'язку з чим 18.03.2015 р. банк звернувся до позичальника з повідомленням про відкликання кредиту № 1717/20, з якого вбачається, що станом на 17.03.2015 р. прострочена заборгованість за графіком за кредитним договором складає: 2 400 000,00 дол. США - прострочена заборгованість за графіком; 90 466,67 дол. США - несплачені проценти; крім того, банк вимагав достроково повернути кредит та сплатити проценти за користування ним протягом 30 календарних днів з дати надіслання цього листа; загальна сума заборгованості, що має бути повернута станом на 17.03.2015 р. становить 4 916 533,33 дол. США, у тому числі: основна сума заборгованості за кредитом - 4 800 000,00 дол. США; заборгованість за процентами, нарахованими за період з 01.01.2015 р. по 17.03.2015 р. - 116 533,33 дол. США (а.с.26, т.І).

Дане повідомлення позичальником залишено без виконання.

21.04.2015 р. банк звернувся до господарського суду Житомирської області з позовною заявою до ПАТ "ПБК "Радомишль" про стягнення 4 967133,32 дол. США, що еквівалентно 101 076 739,20 грн., з яких: 167 133,32 дол. США в гривневому еквіваленті 3 519 435,62 грн. - сума несплачених відсотків; 12 812,18 дол. США в гривневому еквіваленті 269 794,45 грн. - сума пені за несвоєчасну сплату процентів; 226 652,05 дол. США в гривневому еквіваленті 4 772 760,45 грн. - сума пені за несвоєчасну сплату кредиту; 122 301,37 дол. США в гривневому еквіваленті 2 575 379,93 грн. - відповідальність за порушення строку погашення кредиту; 525 205,07 дол. США в гривневому еквіваленті 11 059 586,64 грн. - прострочена заборгованість за кредитом з урахуванням індексу інфляції (а.с.3-6, т.І).

Розрахунки сум заборгованості ПАТ "Банк "Київська Русь" проведено станом на 19.04.2015 р. (а.с.27-28, т.І).

Як вбачається з матеріалів справи, 13.03.2015 р. Всеукраїнська спортивна громадська організація "Федерація футболу України" (далі ВСГО "ФФУ") звернулася до ПАТ "Банк "Київська Русь" з листами за вих. № 446 від 12.03.2015 р., вих. № 454 від 13.03.2015 р. про дострокове повернення грошових коштів (вкладів) відповідно до пункту 2.4.5 договору банківського вкладу "Прогресивний" від 11.06.2014 р. в сумі 330 000,00 євро та договору від 16.12.2014 р. про внесення змін до нього; договору банківського вкладу "Прогресивний" від 27.08.2013 р. в сумі 3 500 000,00 євро та договору від 19.01.2015 р. про внесення змін до нього; договору банківського вкладу "Прогресивний" від 22.07.2013 р. в сумі 1 480 000,00 євро та договору від 22.01.2015 р. про внесення змін до нього (а.с.89, т.І).

У відповідь на дані листи банк листом № 1718/20-25357 від 18.03.2015 р., отриманим ВСГО "ФФУ" 18.03.2015 р., вх. № 1174, повідомив, що ПАТ "Банк "Київська Русь" підтверджує свої зобов'язання за вказаними договорами та не заперечує здійснити дострокове повернення вкладів та перерахування грошових коштів та нарахованих процентів, за вказаними в листах реквізитами в порядку, передбаченому пунктом 3.3.2 договорів, та зважаючи на значні фінансові втрати, пов'язані з різкою девальвацією національної валюти, втрати активів в Криму, Донецькій та Луганській областях, падіння кредитоспроможності клієнтів, значного зниження довіри до банківської системи та відтоку коштів населення, банк пропонував погодитися на врегулювання договірних відносин та виконання в повному обсязі зобов'язань за вищезазначеними депозитними договорами в строк до 31.03.2015 р. (а.с.92, т.І).

19.03.2015 р. між ВСГО "ФФУ" (первісний кредитор) та ПАТ "ПБК "Радомишль" (новий кредитор) укладено договір відступлення прав вимоги, згідно пункту 1 якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває належні первісному кредитору права вимоги до ПАТ "Банк "Київська Русь" (боржник) щодо сплати боржником первісному кредитору грошових коштів на підставі укладених між первісним кредитором та боржником: договору банківського вкладу "Прогресивний" від 11.06.2014 р. № 70135-20-01.1 в сумі 330 000,00 євро; договору банківського вкладу "Гнучкий" від 08.04.2014 р. № 45503-20-01.1 в сумі 500 000,00 євро; договору банківського вкладу "Прогресивний" від 27.08.2013 р. № 74195-20-01.1 в сумі 3 500 000,00 євро; договору банківського вкладу "Прогресивний" від 22.07.2013 р. № 65174-20-01.1 в сумі 313 000,00 євро (а.с.64-66, т.І).

Відповідно до пункту 1.2 договору банківського вкладу "Прогресивний" № 70135-20-01.1 від 11.06.2014 р., з урахуванням договору про внесення змін від 16.12.2014 р. до договору банківського вкладу "Прогресивний" від 11.06.2014 р. № 70135-20-01.1, термін повернення вкладу - 17.03.2015 р. (а.с.70-74, т.І).

Пунктом 1.2 договору банківського вкладу "Гнучкий" від 08.04.2014 р. № 45503-20-01.1, з урахуванням договору про внесення змін від 15.12.2014 р. до договору банківського вкладу "Гнучкий" від 08.04.2014 р. № 45503-20-01.1, встановлено термін повернення вкладу 16.03.2015 р. (а.с.75-78, т.І).

Згідно пункту 1.2 договору банківського вкладу "Прогресивний" від 27.08.2013 р. № 74195-20-01.1, з урахуванням договору про внесення змін від 19.01.2015 р. до договору банківського вкладу "Прогресивний" від 27.08.2013 р. № 74195-20-01.1, термін повернення кредиту 20.04.2015 р. (а.с.79-83, т.І).

Пунктом 1.2 договору банківського вкладу "Прогресивний" від 22.07.2013 р. № 65174-20-01.1, з урахуванням договору про внесення змін від 22.01.2015 р. до договору банківського вкладу "Прогресивний" від 22.07.2013 р. № 65174-20-01.1, термін повернення вкладу - 21.07.2015 р. (а.с.84-88, т.І).

Відповідно до підпункту 2.4.5 договорів банківського вкладу "Прогресивний" від 27.08.2013 р., від 22.07.2013 р. та від 11.06.2014 р. у випадку дострокового повернення за заявою вкладника всієї суми вкладу, банк нараховує і виплачує проценти на всю суму вкладу, що знаходиться на рахунку, виходячи із ставки 1 (один) процент річних в порядку, визначеному підпунктом 2.4.2 цього договору, за весь термін зберігання вкладу. Дострокове повернення вкладу та процентів здійснюється на поточний рахунок вкладника № 26009962509366, відкритий в банку ПАТ "ПУМБ", м. Донецьк, МФО 334851. Різниця між раніше виплаченими процентами, нарахованими за ставкою, визначеною в пункті 1.3 цього договору та процентами, перерахованими за ставкою, вказаному в цьому підпункті договору, утримується банком із суми вкладу, що підлягає поверненню вкладникові, на що вкладник заздалегідь надає свою згоду (а.с.70, 79, 84, т.І).

Підпунктом 3.2.1 договорів банківського вкладу "Прогресивний" від 27.08.2013 р., від 22.07.2013 р. та від 11.06.2014 р. передбачено, що вкладник має право достроково отримати всю суму вкладу, попередньо надавши банку заяву у письмовій формі у двох примірниках за 3 робочих дні до дати, коли вкладник має намір достроково отримати кошти з рахунку. Дострокове повернення частини вкладу за цим договором не здійснюється (а.с.71,80,85, т.І).

Листом від 19.03.2015 р. ВСГО "ФФУ" та ПАТ "ПБК "Радомишль" повідомили ПАТ "Банк "Київська Русь" (отриманий банком 19.03.2015 р., вх. № 3553) про те, що між ВСГО "ФФУ" та ПАТ "ПБК "Радомишль" укладено договір про відступлення прав вимоги від 19.03.2015 р. (а.с.69, т.І).

Отже, враховуючи підпункти 2.4.5, 3.2.1 договорів банківського вкладу "Прогресивний" від 27.08.2013 р., від 22.07.2013 р. та від 11.06.2014 р. ВСГО "ФФУ" правомірно звернулася до ПАТ "Банк "Київська Русь" з листами про дострокове повернення банківських вкладів на її рахунок.

Суд першої інстанції правомірно оцінив відповідь банку на дані листи як письмовий доказ прийняття банком позитивного рішення про дострокове повернення вкладу за заявою вкладника, а тому, будь-які заперечення банку стосовно виникнення в нього зобов'язання повернути вклади за договорами у визначений ними строк не відповідають дійсним обставинам справи та спростовуються вищезазначеним. Зазначення банком у листі-відповіді від 18.03.2015 р. № 1718/20-25357 про те, що банк пропонує погодитись на врегулювання договірних відносин та виконання в повному обсязі зобов'язань за вищезазначеними депозитними договорами в строк до 31.03.2015 р. не означає зміни строку виконання банком своїх зобов'язань з повернення вкладів, оскільки таке погодження не передбачено договором, а є лише адресованою вкладнику пропозицією банку погодитись на інший, ніж встановлено договорами, строк повернення вкладів; доказів такого погодження до справи сторонами не подано.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наведеним спростовуються доводи позивача про те, що станом на 19.03.2015 р. не настав строк виконання зобов'язання по поверненню банківських вкладів по договорах банківського вкладу "Прогресивний", окільки 3 робочих дні після подачі ВСГО "ФФУ" заяви про повернення вкладів спливли 18.03.2015 р.

19.03.2015 р. ПАТ "ПБК "Радомишль" звернулося до ПАТ "Банк "Київська Русь" (вх. № 3556 від 19.03.2015 р.) із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог, в якій визнав заборгованість перед банком в загальній сумі 4 916 533,33 дол. США, визначену банком станом на 17.03.2015 р. у повідомленні про відкликання кредиту, та посилаючись на статтю 601 ЦК України, повідомив ПАТ "Банк "Київська Русь" про зарахування грошових вимог ПАТ "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" до ПАТ "Банк "Київська Русь", які виникли згідно з договором банківського вкладу "Прогресивний" від 11.06.2014 р. № 70135-20-01.1, договором банківського вкладу "Гнучкий" від 08.04.14 р. № 45503-20-01.1, договором банківського вкладу "Прогресивний" від 27.08.2013 р. № 74195-20-01.1, договором банківського вкладу "Прогресивний" від 22.07.2013 р. № 65174-20-01.1, загальна сума яких складає 4 643 000 євро, проти грошової вимоги ПАТ "Банк "Київська Русь" до ПАТ "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль", яка виникла згідно з кредитним договором від 04.03.2013 р. № 19956-20/13-1, загальна сума якої складає 4 916 533,33 дол. США, у зв'язку з чим грошове зобов'язання ПАТ "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" перед ПАТ "Банк "Київська Русь" за кредитним договором від 04.03.2013 р. № 19956-20/13-1 в сумі 4 916 533,33 дол. США припиняється повністю. Борг ПАТ "Банк "Київська Русь" перед ПАТ "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" надалі складає 381,181 євро. Зарахування здійснено за офіційним курсом валют (долар та євро) встановленим Національним банком України на 19.03.2015 р. (а.с.93-95, т.І).

Згідно статті 512 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (стаття 515 ЦК України).

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Враховуючи наведені норми чинного законодавства та те, що договір відступлення прав вимоги від 19.03.2015 р., укладений між Всеукраїнською спортивною громадською організацією "Федерація футболу України" і ПАТ "ПБК "Радомишль" є чинним та не визнаний у встановленому порядку недійсним, на підставі вказаного договору 19.03.2015 р. ПАТ "ПБК "Радомишль" набуло належних ВСГО "ФФУ" прав вимоги до ПАТ "Банк "Київська Русь" щодо сплати грошових коштів за договорами банківського вкладу.

Як зазначалося вище, згідно повідомлення позивача про відкликання кредиту № 1717/20 від 18.03.2015 р. загальна сума заборгованості, що має бути повернута відповідачем станом на 17.03.2015 р. становить 4 916 533,33 дол. США, у тому числі: основна сума заборгованості за кредитом - 4 800 000,00 дол. США; заборгованість за процентами, нарахованими за період з 01.01.2015 р. по 17.03.2015 р. - 116 533,33 дол. США (а.с.26, т.І).

Згідно уточненого розрахунку процентів за користування кредитом, поданого позивачем, проценти нараховані банком за період з 01.01.2015 р. по 19.04.2015 р. в сумі 167 133,32 дол. США (а.с.84, т.ІІ). Однак, правильним буде розрахунок за період з 01.01.2015 р. по 18.03.2015 р. в сумі 118 066,65 дол. США. Дана сума процентів (118 066,65 дол. США) підлягає до стягнення з відповідача.

Станом на 19.03.2015 р. заборгованість по кредиту та процентам ПАТ "ПБК "Радомишль" банку сплачена не була.

Таким чином, станом на 19.03.2015 р. ПАТ "ПБК "Радомишль" було кредитором ПАТ "Банк "Київська Русь" на загальну суму 4 643 000,00 євро (враховуючи, що станом на 19.03.2015 р. настав термін повернення вкладів по договору банківського вкладу "Прогресивний" від 11.06.2014 р. № 70135-20-01.1 та по договору банківського вкладу "Гнучкий" від 08.04.2014 р. № 45503-20-01.1, а по договору банківського вкладу "Прогресивний" від 27.08.2013 р. № 74195-20-01.1 та по договору банківського вкладу "Прогресивний" від 22.07.2013 р. № 65174-20-01.1 сплив 3-денний термін після отримання повідомлення вкладника про дострокове отримання суми вкладів), а також, боржником ПАТ "Банк "Київська Русь" на загальну суму 4 918 066,65 дол. США (4 800 000,00 дол. США по кредиту та 118 066,65 дол. США по процентам, у зв'язку з залишенням без задоволення станом на 19.03.2015 р. повідомлення ПАТ "Банк "Київська Русь" про відкликання кредиту від 18.03.2015 р. за вих. № 1717/20).

Згідно статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однією сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частини 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу).

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до частини 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Частинами 1, 3 статті 203 Господарського кодексу (далі ГК України) передбачено, що господарське зобов'язання, всі умови якого виконано належним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управненою стороною. Господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Згідно статті 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством, за загальними правилами про правочини, здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, зокрема, в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

Відповідно до пункту 26 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 р. № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" при вирішенні питання щодо правомірності зарахування однорідних вимог згідно зі статтею 601 ЦК у випадках, коли зустрічні вимоги виражені в різних валютах, слід виходити з того, що такі вимоги є однорідними. У цьому разі зарахування може проводитись за курсом, визначеним сторонами у договорі, а якщо така домовленість відсутня - за офіційним валютним курсом, встановленим Національним банком України.

Враховуючи, що станом на 19.03.2015 р. Національним банком України було встановлено офіційний курс гривні до долара - 23,39, до євро - 24,78, сума 4 643 000,00 євро становила 115 053 540,00 грн., а сума 4 918 066,65 дол. США - 115 033 578,94 грн.

Тобто, сума коштів, які підлягали поверненню банком відповідачу згідно договору про відступлення прав вимоги 4 643 000,00 євро (115 053 540,00 грн.) була більшою ніж сума коштів 4 918 066,65 дол. США (115 033 578,94 грн.), які відповідач мав сплатити позивачу в рахунок заборгованості по кредиту та відсотках згідно кредитного договору.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що згідно вищезазначеної заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 19.03.2015 р. відбулося зарахування зустрічних однорідних вимог між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ПАТ "ПБК "Радомишль", внаслідок чого зобов'язання ПАТ "ПБК "Радомишль" по сплаті кредиту та процентів за користування кредитом за кредитним договором № 19956-20/13-1 від 04.03.2013 р. припинилися у повному обсязі 19.03.2015 р.

В цій частині в позовних вимог слід відмовити.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в стягненні заборгованості по кредиту та по процентах є правомірним, а доводи апеляційної скарги та посилання апелянта на практику застосування судами статті 606 ЦК України є безпідставними, оскільки зарахування зустрічних однорідних вимог та припинення зобов'язання таким зарахуванням у даному випадку було здійснено у повній відповідності вимогам статті 601 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що у ПАТ "Банк "Київська Русь" з 20.03.2015 р. запроваджено тимчасову адміністрацію, а частина 4 пункту 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлює заборону зарахування зустрічних однорідних вимог під час дії тимчасової адміністрації, колегією суддів не приймаються, оскільки відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19.03.2015 р. № 61 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь", процедури виведення ОСОБА_2 акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації розпочато з 20.03.2015 р.; тимчасову адміністрацію запроваджено строком на три місяці з 20.03.2015 р. по 19.06.2015 р. включно (а.с.11, т.І), а зарахування зустрічних однорідних вимог відбулося 19.03.2015 р., тобто, до запровадження у позивача тимчасової адміністрації і будь-які обмеження щодо зарахування зустрічних однорідних грошових вимог, пов'язані із запровадження в банку тимчасової адміністрації, зокрема, передбачені пунктом 4 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не підлягають до застосування у даному випадку.

Доводи апелянта щодо того, що правочином про зарахування зустрічних вимог, який вчинено шляхом подання заяви, порушено пріоритетне право Національного Банку України, як заставодержателя, не приймаються, оскільки договір застави майнових прав № 09/3 МП-2 від 24.06.2014 р., укладений між ПАТ "Банк "Київська Русь" та Національним банком України, під час розгляду справи № 906/607/15 господарським судом Житомирської області ПАТ "Банк "Київська Русь" до матеріалів справи № 906/607/15 не долучався і судом не досліджувався, в апеляційній скарзі банк не обґрунтовує неможливості подання договору застави майнових прав № 09/3 МП-2 суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Висновок банку що передання майнових прав по кредитному договору № 19956-20/13-1 від 04.03.2013 р. в заставу виключає можливість стверджувати, що зустрічні вимоги є однорідними є безпідставним.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що у позові слід відмовити повністю.

Так, відповідно до пункту 1.14 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" вимоги про сплату пені та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, й відтак ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку статті 601 ЦК України.

Позивач, з врахуванням поданого уточненого розрахунку позову просив стягнути 4 800 000,00 дол. США (101 076 739,20 грн. за курсом НБУ 21,057654) заборгованості по кредиту; 167 133,32 дол. США (3 519 435,62 грн. за курсом НБУ 21,057654) заборгованості по процентах за період з 01.01.2015 р. по 19.04.2015 р.; 12 812,18 дол. США (268 186,28 грн. за курсом НБУ 21,057654, з врахуванням списаної пені у сумі 1 608,17 грн.) пені за несвоєчасну сплату процентів за період з 01.10.2014 р. по 19.04.2015 р.; 226 652,05 дол. США (4 772 760,45 грн. за курсом НБУ 21,057654) пені за несвоєчасну сплату кредиту за період з 19.02.2015 р. по 19.04.2015 р. та 122 301,37 дол. США (2 575 379,93 грн. за курсом НБУ 21,057654) 30 % річних за період з 19.02.2015 р. по 19.04.2015 р. (а.с.84-85, т.ІІ) та 525 205,07 дол. США а гривневому еквіваленті 11 059 586,64 грн. інфляційні втрати.

Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частин 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Частина 1 статті 230 ГК України передбачає, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 8.1 кредитного договору № 19956-20/13-1 від04.03.2013 р. передбачено, що у випадку порушення строків повернення кредиту та/або сплати нарахованих процентів за користування ним та/або винагород банку, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення, від невчасно сплаченого платежу за кожен день прострочення (а.с.16, т.І).

Перевіривши розрахунок заявлених позивачем до стягнення сум пені, колегією встановлено, що розрахунки здіснено не вірно.

Відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно частини 1 статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина 3 статті 533 ЦК України ).

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Таким чином, розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України; оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні (постанова Верховного суду України від 24.09.2014 р., постанова Верховного суду України від 01.04.2015 р. у справі № 909/660/14).

Оскільки банком невірно нараховано пеню на доллари та пред'явлено до стягнення пеню у долларах та за період по 19.04.2015 р., а зарахування однорідних грошових вимог відбулося 19.03.2015 р., колегією суддів перевірено контррозрахунок пені відповідача (а.с.163-174, т.ІІ) і встановлено, що він є вірним, обґрунтованим та зробленим відповідно до чинного законодавства.

Отже, до стягнення підлягає пеня за прострочення сплати процентів в сумі 112 225,39 грн. за період з 01.10.2014 р. по 18.03.2015 р. та пеня за прострочення сплати кредиту в сумі 2 248 147,36 грн. за період з 19.02.2015 р. по 18.03.2015 р., оскільки визначену у повідомленні банку суму боргу станом на 18.03.2015 р. відповідач погасив шляхом зарахування вимог 19.03.2015р., а день фактичної сплати суми заборгованості (яким є дата припинення зобов'язання шляхом зарахування) не включається в період часу, за який здійснюються відповідні нарахування.

В клопотанні від 23.06.2015 р. про зменшення належних до сплати сум пені та 30 % річних, поданому суду першої інстанції, відповідач просив зменшити на 90 % суми пені та 30 % річних (а.с.1-12, т.ІІ).

Приписами пункту 3 частини 1 статті 83 ГПК України та статті 233 ГК України встановлено, що господарський суд має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора. Таке право суд реалізує, як за клопотанням сторони, так і за власною ініціативою.

Згідно частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до пункту 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Розглядаючи питання про стягнення сум пені та штрафу, судами повинно бути взято до уваги: причини неналежного виконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (позиція висловлена у постанові ВГСУ від 31.10.2012 року № 5004/718/12).

Враховуючи чинне законодавство, ступінь виконання кредитних зобов'язань відповідачем, незначну прострочку, причини несвоєчасного виконання зобов'язань, відсутність вини відповідача та відсутність порушення інтересів сторін (а.с.1-11, т.ІІ), колегія суддів приходить до висновку про можливість зменшити розмір пені за несвоєчасну сплату процентів, що підлягає до стягнення до 11 222,54 грн., пені за несвоєчасну сплату кредиту - до 224 814,74 грн.

В стягненні пені за несвоєчасну сплату процентів в сумі 256 963,74 грн. (268 186,28-11 222,54=256 963,74) та пені за несвоєчасну сплату кредиту в сумі 4 547 945,71 грн. (4 772 760,45 -224 814,74=4 547 945,71) слід відмовити.

Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 8.2 кредитного договору визначено, що у випадку порушення позичальником строків повернення кредиту або процентів, позичальник забов'язаний сплатити суму заборгованості за кредитом, нарахованими процентами та іншими платежами згідно з договором з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 30 % річних від простроченої суми, за весь час прострочення (а.с.16, т.І).

Перевіривши розрахунок 30 % річних, поданий позивачем (а.с.85, т.ІІ), колегія суддів не погоджується з сумою та періодом нарахування річних. Оскільки зарахування зустрічних позовних вимог відбулося 19.03.2015 р., правильним є період, за який належить нараховувати річні буде з 19.02.2015 р. по 18.03.2015 р. в сумі 55 232,88 дол. США (2 400 000,00 х 30 % : 365 х 28 днів = 55 232,88).

Отже, до стягнення підлягає 55 232,88 дол. США 30 % річних. В стягненні 67 068,49 дол. США (122 301,37 - 55 232,88 = 67 068,49) 30% річних слід відмовити.

Заява відповідача про зменшення суми 30 % річних на 90 % до задоволення не підлягає, оскільки відповідно до пункту 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення 525 205,07 дол. США в гривневому еквіваленті 11 059 586,64 грн. простроченої заборгованості за кредитом з урахуванням індексу інфляції (а.с.6, 28, т.І). При поданні уточненого розрахунку 26.06.2015 р. (а.с.59, 84, т.ІІ), заяви про відмову від позовних вимог про стягнення інфляційних нарахувань позивачем суду не надавалося.

Однак, відповідно до частини 2 статті 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Частиною 2 статті 533 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно абзаців 6, 7 пункту 8.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" положення частини другої статті 533 ЦК України та частини другої статті 198 ГК України містять однакові за змістом приписи про необхідність виконання грошового зобов'язання між резидентами України виключно у валюті України (валюта платежу), крім випадків отримання стороною цього зобов'язання відповідної ліцензії Національного банку України відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"… При цьому стягнення інфляційних нарахувань на суму основної заборгованості за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, не є можливим, оскільки індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні).

Оскільки, відповідно до умов пункту 1.1 кредитного договору № 19956-20/13-1 про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 04.03.2013 р. та меморіальних ордерів, кредитні кошти надавалися відповідачу в долларах, нарахування і стягнення інфляційних нарахувань в даному випадку не можливе.

Отже, в цій частині позовних вимог банку слід відмовити.

Згідно частини 1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 статті 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За наведених обставин, при прийнятті оскаржуваного рішення господарським судом Житомирської області порушено норми матеріального права, що призвело до прийняття неправильного рішення в частині відмови в стягненні пені та 30 % річних.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (пункт 4 частини 1 статті 104 ГПК України).

Отже, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення господарського суду Житомирської області від 26.06.2015 р. у справі № 906/607/15 - скасуванню в частині відмови в стягненні пені за порушення строків сплати кредиту в сумі 224 814,74 грн., пені за порушення строків сплати процентів в сумі 11 222,54 грн. та 30 % річних в сумі 55 232,88 дол. США.

Згідно частин 3, 6 статті 49 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки, колегія суддів за результатами розгляду апеляційної скарги, прийшла до висновку про часткове задоволення позову та апеляційної скарги, необхідно розподілити судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог та стягнути з відповідача в доход Державного бюджету судовий збір в сумі 1037,74 грн. за розгляд справи в суді першої інстанції. та в сумі 518,87 грн. за розгляд апеляційної скарги.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача - ОСОБА_2 акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" від 10.07.2015 р. задоволити частково.

Рішення господарського суду Житомирської області від 26.06.2015 р. у справі № 906/607/15 скасувати в частині відмови в стягненні пені за порушення строків сплати кредиту в сумі 224 814,74 грн., пені за порушення строків сплати процентів в сумі 11 222,54 грн. та 30 % річних в сумі 55 232,88 дол. США. Прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з відповідача в доход Державного бюджету судовий збір в сумі 1 037,74 грн. за розгляд справи в суді першої інстанції та в сумі 518,87 грн. за розгляд апеляційної скарги.

Господарському суду Житомирської області на виконання постанови видати накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуюча суддя Л.М. Сініцина

Судді Г.Б. Бучинська

ОСОБА_1