Постанова № 52142033, 05.10.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2015 р. Справа № 920/902/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Потапенко В.І. , суддя Тарасова І. В.

при секретарі Логвін О.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№ 4236 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від "09" липня 2015 р. у справі № 920/902/15

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, с. Заводське Конотопського району Сумської області

до Комунального підприємства "Чисте місто" Роменської міської ради", м. Ромни Сумської області

про стягнення 35 122,50 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Сумської області з позовом до Комунального підприємства "Чисте місто" Роменської міської ради про стягнення 33450 грн. заборгованості та 1672, 50 грн. штрафу по договору оренди автомобіля від 10.09.2013 р.

Рішенням господарського суду Сумської області від 09 липня 2015 року у справі № 920/902/15 (суддя Котельницька В.Л.) позов задоволено.

З відповідача на користь позивача стягнуто 33450 грн. заборгованості, 1672 грн. штрафу та 1827 грн. витрат по сплаті судового збору.

Відповідач подав на вказане рішення апеляційну скаргу до Харківського апеляційного господарського суду, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального права, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що господарський суд першої інстанції не прийняв до уваги, що Договір оренди автомобіля від 10.09.2013 р., на підставі якого позивач просив суд стягнути спірні суми заборгованості та штрафних санкцій, через недодержання вимог ч. 2 статті 799 Цивільного кодексу України щодо його нотаріального посвідчення, відповідно до положень ч. 1 статті 220 Цивільного кодексу України є нікчемним, у звязку з чим правові підстави для стягнення спірних сум відсутні.

Також вказує на те, що Договір оренди автомобіля від 10.09.2013 р. в порушення вимог чинного законодавства укладений від імені Комунального підприємства "Чисте місто" Роменської міської ради колишнім директором ОСОБА_2 після його звільнення з цієї посади та скріплений печаткою підприємства, яка цією посадовою особою після її звільнення не була повернута.Також зазначає, що цей Договір в порушення ст. 10 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» ОСОБА_2 від імені Комунального підприємства "Чисте місто" Роменської міської ради уклав зі своїм сином ОСОБА_1

Сторони, які належним чином повідомлені про час та місце судового засідання не скористались своїм правом на участь в ньому, у зв'язкку з чим справа розглядається за відсутністю їх представників, за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

10.09.2013 р. між позивачем ФОП ОСОБА_1 та відповідачем КП Чисте місто Роменської міської ради в особі директора ОСОБА_2 був укладений Договір оренди автомобіля, відповідно до предмету якого (пункти 1.1.-1.1.2.) в порядку та на умовах, визначених цим договором, позивач зобовязався передати відповідачу у строкове платне користування, а відповідач зобовязався прийняти у строкове платне користування автомобіль, що визначений у цьому договорі (марки КАМАЗ-5511, самоскид-С, серійний номер шасі(кузова,рами):231325/5400L, 55110289860, державний номер НОМЕР_1), та зобовязався сплачувати позивачу орендну плату( а.с. 8,9).

Строк дії Договору оренди автомобіля сторони узгодили у пункті 4.1 з 10.09.2013 р. по 31.12.2014 р.

10.09.2015 р. позивач на виконання умов Договору передав відповідачу автомобіль марки КАМАЗ-5511, самоскид-С, серійний номер шасі(кузова,рами):231325/5400L, 55110289860, державний номер НОМЕР_1, що підтверджується підписаним сторонами актом приймання передачі автомобіля (а.с. 9 на звороті).

Відповідач використовував орендований за Договором автомобіль у період з вересня 2013 року по липень 2014 року, що підтверджується підписаними сторонами актами приймання-здачі виконаних робіт по Договору за вказаний період, в яких зазначено про використання відповідачем орендованого автомобіля для виконання робіт з вивезення твердих побутових відходів із зазначенням кількості днів такого використання та відсутності претензій з боку відповідача( а.с. 10-20).

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України серед підстав виникнення господарських зобовязань визначено господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі які йому не суперечать.

Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 179 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до ч. 1 статті 286 Господарського кодексу України орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно із положеннями частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до пункту 5.1 Договору оренди орендна плата встановлена у розмірі 150,00 грн. за один робочий день автомобіля.

Відповідач в порушення умов Договору орендну плату за визначений в актах приймання-здачі виконаних робіт період використання ним орендованого автомобіля не сплачував, у звязку з чим у нього утворилась заборгованість по Договору в сумі 33450 грн.

30.07.2014 р. між сторонами у справі була укладена Угода про розірвання Договору оренди автомобіля від 10.09.2013 р. У пункті 3 зазначеної Угоди сторони визначили, що заборгованість відповідача перед позивачем на момент укладення цієї Угоди становить 33450 грн., а відповідно до пункту 4 Угоди орендар (відповідач) зобовязався погасити вказану заборгованість до 29.08.2014 шляхом перерахування належної до сплати суми на розрахунковий рахунок орендаря (позивача).

Зважаючи на наведене, матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача заборгованості по Договору в сумі 33450,00 грн.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача щодо того, що Договір оренди автомобіля від 10.09.2013 р., стороною якого-орендарем (позивач по справі) є фізична особа-підприємець, відповідно до ч. 2 статті 799 Цивільного кодексу України підлягає нотаріальному посвідченню і через відсутність такого посвідчення цей Договір відповідно до положень ч. 1 статті 220 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Статтею 799 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі (частина 1), а якщо цей договір укладено за участю фізичної особи, то він підлягає нотаріальному посвідченню (частина 2).

Однією зі сторін Договору оренди автомобіля від 10.09.2013 р., а саме орендодавцем (позивач у справі) є фізична особа зі статусом субєкта підприємницької діяльності.

Відповідно до частини другої статті 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Крім того, господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Згідно з вимогами частини другої статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Відповідно до статті 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Зважаючи на наведені норми законодавства, до позивача, який є фізичною особою зі статусом субєкта підприємницької діяльності, у спірних правовідносинах, що виникли з Договору оренди автомобіля від 10.09.2013р. застосовуються положення нормативно-правових актів, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, а тому до цих відносин не підлягають застосуванню положення частини другої статті 799 Цивільного кодексу України щодо форми договору оренди транспортного засобу за участю фізичної особи.

Вказана правова позиція відповідає правовій позиції Верховного суду України, викладеній в постанові від 18 грудня 2012 року у справі № 3-66гс12.

Відповідно до статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права та для всіх судів України.Суди зобовязані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного суду України.

Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо того, що Договір оренди автомобіля від 10.09.2013 р. в порушення вимог законодавства укладений від імені Комунального підприємства "Чисте місто" Роменської міської ради колишнім директором ОСОБА_2 після його звільнення з цієї посади та скріплений печаткою підприємства, яка цією посадовою особою після її звільнення не була повернута.

Зазначені доводи спростовуються матеріалами справи, а саме наданим самим відповідачем до апеляційної скарги Розпорядження міського голови від 30.07.2014 р. № 152-ОС, в якому зазначено про звільнення ОСОБА_2 з посади директора комунального підприємства «Чисте місто» 31.07.2014 р., тобто вже після укладення 10.09.2013 р. Договору оренди автомобіля та 30.07.2014 р. Угоди.

Також безпідставними є доводи апеляційної скарги, що в порушення ст. 10 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», якою передбачено, що керівник, службовець або призначений експерт фінансової установи не можуть брати участь у підготовці та прийнятті рішення на користь установи або підприємства, в якому вони, їх близькі родичі або підприємство, яким вони володіють, мають діловий інтерес, Договір було укладено директором ОСОБА_2 від імені Комунального підприємства "Чисте місто" Роменської міської ради зі своїм сином ОСОБА_1

Відповідно до преамбули Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» цей Закон встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

Статтею 2 цього Закону передбачено, що він регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг.

До предмету Договору оренди автомобіля від 10.09.2013 р. та Угоди ід 30.07.2014 р. не входить здійснення операцій з надання будь-яких фінансових послуг в розумінні статті п. 5 ч. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та сторони Договору та Угоди не належать до учасників ринків фінансових послуг в розумінні п. 7 ч.1 зазначеної статті, зокрема до фінансових установ (ч. 1 ст. 1 Закону), а тому на правовідносини щодо укладення Договору не поширюються вимоги ст. 10 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

При цьому колегія суддів зазначає, що Договір оренди автомобіля від 10.09.2013 р. не визнано недійсним у встановленому порядку та його недійсність прямо не встановлена законом, а тому цей Договір вважається правомірним відповідно до встановленої статтею 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину.

Також з матеріалів справи не вбачається та відповідач не навів будь-яких обставин щодо невідповідності Договору законодавству, які могли б бути підставою для визнання його недійсним за ініціативою господарського суду відповідно до положень п. 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо стягнення 33450 грн. заборгованості по Договору оренди автомобіля від 10.09.2013 р.

Щодо позовних вимог про стягнення 1672, 50 грн. штрафу за несплату заборгованості за Договором, колегія суддів також погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про їх задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як було наведено вище, відповідач у строк, обумовлений Договором та Угодою від 30.07.2014 р. заборгованість по орендній платі в сумі 33450 грн. не сплатив, чим порушив свої договірні зобовязання та положення діючого законодавства.

Відповідно до пункту 5 Угоди від 30.07.2014 р. у випадку невиконання її умов винна сторона сплачує на користь іншої сторони штраф у розмірі 5% від суми, зазначеної у пункті 3 Угоди.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у розі порушення боржником зобовязання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання.

Зважаючи на наведене, нарахування позивачем до стягнення з відповідача штрафу в сумі 1672,50 грн. відповідає вимогам чинного законодавства та п. 5 укладеної між сторонами Угоди від 30.07.2014 р.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін як законне та обґрунтоване.

Судові витрати відповідно до положення п. 2 ч. 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись п. 2 ч. 1 статті 49, статями 99, 101, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 09 липня 2015 р. у справі № 920/902/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови складено 07.10.15 р.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Потапенко В.І.

Суддя Тарасова І. В.