Ухвала суду № 52141336, 06.10.2015, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

"06" жовтня 2015 р. Справа № 918/2063/13

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого - судді Торчинюка В.Г., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про відстрочку виконання рішення суду

у справі за позовом (стягувач): Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз Україна"

до відповідача (боржник): Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"

про стягнення в сумі 7 407 581 грн. 33 коп.

орган державної виконавчої служби: Відділ примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області

В засіданні приймали участь:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю від 18 квітня 2014 року № 14-95;

від відповідача: не з'явився;

орган державної виконавчої служби: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про стягнення 7 407 581 грн. 33 коп. боргу, з яких: 5 750 641 грн. 84 коп. заборгованість за поставлений природний газ, 548 501 грн. 90 коп. пеня, 7% штрафу в сумі 862 019 грн. 88 коп., інфляційні втрати в сумі 40 299 грн. 85 коп. та 3 % річних в сумі 206 117 грн. 85 коп.

25 лютого 2014 року судом винесено рішення по даній справі, яким позов задоволено частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 5 746 679 грн. 35 коп. заборгованості, 512 319 грн. 52 коп. пені, 546 405 грн. 79 коп. штрафу, 40 277 грн. 24 коп. інфляційних втрат, 204 849 грн. 89 коп. 3% річних та 65 502 грн. 84 коп. витрат по сплаті судового збору.

18 березня 2014 року на виконання рішення суду від 25 лютого 2014 року було видано відповідний наказ.

22 вересня 2015 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду уповноважений представник відповідача (боржника) подав заяву, в якій просив суд відстрочити виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 25 лютого 2014 року по справі № 918/2063/13 терміном на шість місяців.

Ухвалою суду від 25 вересня 2015 року прийнято до розгляду заяву боржника про відстрочку виконання рішення та призначено її до слухання в судовому засіданні на 6 жовтня 2015 року.

6 жовтня 2015 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду уповноважений представник органу державної виконавчої служби подав супровідний лист в додатках до якого долучив до матеріалів справи документи які витребовувалися ухвалою суду від 25 вересня 2015 року.

6 жовтня 2015 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду уповноважений представник стягувача подав заперечення на заяву про розстрочку виконання рішення суду, в якій просив суд відмовити в задоволенні заяви боржника.

У судовому засіданні 6 жовтня 2015 року уповноважений представник стягувача заперечив проти задоволення заяви про відстрочку виконання рішення суду з підстав зазначених у запереченнях.

Боржник не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання 6 жовтня 2015 року хоча про місце, дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.

Розглянувши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представника стягувача суд, дослідивши матеріали справи встановив наступне.

Відповідно до статті 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суд, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

За приписами статтей 116, 117 ГПК України, виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Це не виключає право господарського суду за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при оформлені наказу чи визнати його таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.

30 березня 2015 року старшим державним виконавцем, було винесено постанову ВП № 47045593 про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання наказу господарського суду Рівненської області від 25 лютого 2014 року № 918/2063/13.

Заявник обґрунтовує заяву тим, що 3 вересня 2015 року ним було здійснено погашення основної суми боргу в розмірі 5 750 641 грн. 84 коп., зазначена обставина підтверджується копією платіжного доручення від 3 вересня 2015 року № 1 на суму 5 750 641 грн. 84 коп. (а.с. 118), також заявник просив суд врахувати тяжкий матеріальний стан боржника та те, що у населення перед відповідачем рахується заборгованість 55 192 тис. грн., що в сукупності унеможливлює виконання рішення.

Боржник вважає, що часткова оплата боргу та тяжкий фінансовий стан є підставою для задоволення заяви про відстрочку виконання рішення суду.

Відповідно до частини 1 статті 121 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Пунктом 7 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17 жовтня 2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" (надалі - постанова) роз'яснено, що господарський суд на підставі статті 121 ГПК України має право за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови (далі-рішення), змінити спосіб та порядок їх виконання.

Також, пунктом 7.1.1 даної постанови роз'яснено, що відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний строк звільнення приміщення, повернення майна тощо.

Відповідно до правової позиції наведеної у пункті 7.2 постанови, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Також роз'яснено, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

З аналізу вищенаведеного суд вбачає, що відстрочка виконання рішення суду можлива лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Визначальним фактором є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.

Таким чином, законодавець пов'язує відстрочку виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Господарський процесуальний кодекс не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази щодо наявності таких обставин в порядку статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та потребує відповідного доведення заінтересованою особою з урахуванням норм статей 32, 33 ГПК України.

Так, заявником надано суду: довідку від 21 вересня 2015 року про стан заборгованості перед боржником, протокол від 29 липня 2015 року № 23/15 засідання територіальної комісії з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу, яким погодили заборгованість у боржника через різницю в тарифах, довідку від 31 серпня 2015 року № 12-07/3083 Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" згідно якої боржником на рахунок стягувача перераховувалися кошти (а.с. 140 - 145), також матеріали справи містять платіжне доручення від 3 вересня 2015 року № 1 на суму 5 750 641 грн. 84 коп., відповідно до якого боржником в межах виконавчого провадження сплачено основну суму боргу.

Суд вбачає, що зазначені вище документи свідчать про тяжкий фінансовий стан боржника, однак вони не є свідченням того, що існують виняткові обставин, які дають підставу для відстрочення виконання рішення суду, оскільки згідно з положеннями статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво як вид господарської діяльності - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Наявність тяжкого фінансового стану не свідчить про неможливість виконання рішення суду, заявником не надано суду вичерпний перелік рахунків відкритих в банківських установах та відповідних відомостей про залишок коштів на вказаних рахунках, а відтак в суду відсутня можливість перевірити наявність у боржника грошових коштів необхідних для погашення заборгованості, крім того, боржником надано суду платіжне доручення, яким останній сплатив основну суму боргу, що свідчить про те, що у останнього наявні кошти для виконання наказу від 18 березня 2014 року № 918/2063/13.

У заяві боржник просить суд відстрочити виконання рішення суду у справі № 918/2063/13 строком на 6 місяців, проте, боржник не зазначає жодних обставин, які на думку останнього ускладнюють виконання рішення і роблять його виконання неможливим і, що саме через 6 місяців ці обставини будуть усунені, а рішення буде виконано.

Суд наголошує, що запропонований термін відстрочки виконання рішення нічим не обґрунтований. Заявник не надав суду жодних належних та допустимих доказів того, що саме через 6 місяців у боржника з'явиться можливість погасити борг.

Також, суд зазначає, що відстрочка виконання рішення суду подовжує період відновлення порушеного права стягувача, тому з метою вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, слід враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки виконання судового рішення.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини - несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру…", а у системному розумінні даної норми та національного закону, - суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин даної справи. Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Так, відповідно до пункту 9 частини 3 статті 129 Конституції України, обов'язковість рішень суду відноситься до основних засад судочинства.

Відповідно до статті 45 ГПК України, господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

В статті 115 ГПК України також відображено принцип обов'язковості судових рішень. Відповідно до положень вказаної статті, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Принцип обов'язковості судових рішень має місце у нормах статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до частини другої якої, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Вказаний принцип знайшов своє відображення у нормах частини 5 статті 124 Конституції України: судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

З огляду на зазначене, суд вважає, що надання у даному випадку відстрочки є невмотивованим, оскільки фактичне зупинення виконання рішення на тривалий період порушує баланс інтересів стягувача та боржника, чим порушуються основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавлено кредитора можливості захистити свої права.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 86, 121 Господарського процесуального кодексу України , суд

УХВАЛИВ:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" в задоволенні заяви від 21 вересня 2015 року № 03-05/3047/2331 про відстрочку виконання рішення суду від 25 лютого 2014 року № 918/2063/13.

Суддя Торчинюк В.Г.