Рішення № 52140619, 10.09.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.09.2015Справа №910/18553/15

За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»

до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія»

про відшкодування шкоди в сумі 19 959,67 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Байправ М.С. - представник, довіреність №796 від 10.11.14 р.;

від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 19 959,67 грн., а також покласти на відповідача витрати з оплати судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на те, що виплативши відповідно до умов договору добровільного страхування наземних транспортних засобів серії АМ №047750 від 11.07.12 р. страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 20 459,67 грн., Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування» отримало згідно ст. 27 Закону України «Про страхування» право регресної вимоги про стягнення виплаченого страхового відшкодування до відповідача у справі, як особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.15 р. позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/18553/15 та призначено справу до розгляду на 11.08.15 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.15 р. розгляд справи відкладено на 10.09.15 р.

В судові засідання 11.08.15 р. та 10.09.15 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача в судові засідання 11.08.15 р. та 10.09.15 р. не з'явився.

Копії ухвал Господарського суду міста Києва від 22.07.15 р. та від 11.08.15 р., які направлялись відповідачу на адресу, вказану у позовній заяві, а саме: 01033, м. Київ, вул. Саксаганського,77, та яка співпадає з місцезнаходженням Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців стосовно відповідача, вручені адресату, що підтверджується залученими до матеріалів справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №0103034625500, 0103035308036.

Про поважні причини неявки уповноваженого представника відповідача в судові засідання суд не повідомлено.

До початку судового засідання 11.08.15 р. через відділ діловодства (канцелярія) Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача №52-ю від 05.08.15 р., в якому останній просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату. Клопотання долучено судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 11.08.15 р. представником позивача подано до Господарського суду міста Києва витребувані ухвалою суду від 22.07.15 р. документи разом із супровідним листом №1435/2012-2/ИР від 11.08.15 р., в якому, зокрема, надав пояснення щодо положень договору добровільного страхування на підставі яких позивачем складено два страхових акти та здійснено виплату страхового відшкодування у два етапи. Документи долучено судом до матеріалів справи.

До початку судового засідання 10.09.15 р. через канцелярію суду представником позивача подано клопотання № 1435/2012-2/ИР від 11.08.15 р. про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання судом задоволено, документи до матеріалів справи долучені.

Документи, витребувані ухвалами суду від 22.07.15 р. та від 11.08.15 р., відповідачем суду не надано.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Відповідно до роз'яснень та рекомендацій Вищого господарського суду України, викладених зокрема у п. 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова №18), якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судових засідань.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 29, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 10.09.15 р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та просив суд задовольнити позовні вимоги.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані позивачем докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно визначення ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

11 липня 2012 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (страховик за договором страхування, позивач у справі) та ОСОБА_2 (страхувальник за договором страхування) укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів серії АМ №047759 (далі - Договір страхування), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням визначеним цим договором транспортним засобом та додатковим обладнання, встановленим на ньому. Забезпечений транспортний засіб: VolksWagen Caddi, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску (п. 5 Особливих умов страхування до Договору страхування). Територія страхування: Україна (п. 6 Особливих умов страхування до Договору страхування).

Строк дії Договору страхування: з 17.07.12 р. по 16.07.13 р. (п. 18 Особливих умов страхування до Договору страхування).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».

Як передбачено ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття «договір страхування» містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 981 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 18 Закону України «Про страхування» договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

За визначенням ст. 8 Закону України «Про страхування» страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно первинної довідки від 01.11.12 р. та розгорнутої довідки №9099832 про дорожньо-транспортну пригоду, сформовані відділом ДАІ по обслуговуванню Києво-Святошинського району при РУГУ МВС України в Київській області, копії яких наявні в матеріалах справи, 01.11.12 р. на 25 км дороги Київ-Чоп відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), за участю транспортного засобу марки VolksWagen Caddi, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, та транспортного засобу марки КАМАЗ 55111, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4, в результаті чого автомобілі отримали механічні ушкодження.

Так, в результаті ДТП було пошкоджено застрахований в Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «ПЗУ Україна» автомобіль марки VolksWagen Caddi, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

За умовами Договору страхування при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування у передбачений цим договором строк. До страхових ризиків відносяться, зокрема, «збитки внаслідок ДТП» - будь-яке пошкодження або знищення транспортного засобу, його окремих складових частин чи додаткового обладнання внаслідок ДТП (п. 6 Особливих умов страхування та п. п. 3.5.2. 9.5.5. Загальних умов страхування до Договору страхування).

Як вбачається із п. 6 Особливих умов страхування до Договору страхування дана дорожньо-транспортна пригода визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування.

Згідно Договору страхування при настання події, що може бути кваліфікована як страховий випадок, страхувальник зобов'язаний письмово оформити заяву про настання події, що може бути кваліфікована як страховий випадок не пізніше 5-ти днів з моменту, як тільки страхувальник/вигодо набувач довідається або повинен був довідатись про подію (п. 11.1.8. Загальних умов страхування до Договору страхування).

У відповідності до умов Договору страхування 02.11.12 р. страхувальник звернувся до страховика - Приватного акціонерного товариства «ПЗУ Україна» із повідомленням про настання страхового випадку (копію заяви залучено до матеріалів справи).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» до обов'язків страховика належить, зокрема, при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч. 16 ст. 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Згідно п. 10.2. Загальних умов страхування до Договору страхування страховик здійснює виплату страхового відшкодування у строк 30(тридцять) робочих днів, починаючи з дня одержання письмового повідомлення про настання випадку, що може бути кваліфікований як страховий.

При визначенні розміру страхового відшкодування (при проведенні відновлювального ремонту) до уваги беруться виключно розрахунки, складені страховиком, або акт (висновок) незалежної авто товарознавчої експертизи, підготовлений за його замовленням спеціалізованою організацією (оцінювачем, суб'єктом оціночної діяльності, судовим експертом) або обсяг коштів, визначений у калькуляції ремонту СТО (п. 10.4. Загальних умов страхування до Договору страхування).

Відповідно до Особливих умов страхування до Договору страхування варіант виплати страхового відшкодування обрано «Майстерня», за яким при частковому пошкодженні застрахованого транспортного засобу страхове відшкодування виплачується страховиком вигодонабувачу (якщо такого призначено), або за письмовою згодою вигодонабувача та за дорученням страхувальника - на СТО, письмово погоджену зі страховиком. В такому разі страховик має право здійснити авансову виплату страхового відшкодування, розрахунок якого проведений згідно з п. 10.23 цих Загальних умов страхування. Остаточна виплата страхового відшкодування здійснюється після надання документів, що підтверджують факт виконання відновлювального ремонту (акт виконаних робіт, та, у випадку якщо страхувальник самостійно здійснив на СТО остаточну оплату за виконанні відновлювальні роботи, документи, що підтверджують факт оплати - чеки, квитанції) та огляду відновленого (відремонтованого) застрахованого транспортного засобу (п. 10.5.2. Загальних умов страхування до Договору страхування).

Згідно п. 10.6. Загальних умов страхування до Договору страхування розмір в будь-якому випадку страхового відшкодування розраховується в межах ліміту відшкодування; в межах ринкової вартості застрахованого транспортного засобу на момент настання страхового випадку, при цьому розмір страхового відшкодування не може перевищувати розміру страхової суми, визначеної цим договором; пропорційно відношенню страхової суми до ринкової вартості застрахованого транспортного засобу, визначеної на момент настання страхового випадку, якщо різниця між ринковою вартістю застрахованого транспортного засобу, визначеною на момент настання страхового випадку, та страховою сумою такого транспортного засобу перевищує десять відсотків від ринкової вартості такого транспортного засобу, визначеної на момент настання страхового випадку; франшиза, зазначена в цьому договорі, вираховується з розрахованої суми страхового відшкодування; за мінусом різниці між загальною страховою премією за договором та сумою фактично сплачених за договором страхових платежів, якщо при настанні страхового випадку сума належного до виплати відшкодування та страхових відшкодувань, виплачених до цього часу, перевищує розмір страхової премії (частини страхової премії, страхового платежу), яку страхувальнику залишається сплатити згідно умов цього договору, або призводить до вичерпання ліміту відшкодування.

Крім того, відповідно до п. п. 10.21., 10.23. Загальних умов страхування до Договору страхування оцінка вартості ремонту транспортного засобу здійснюється з урахуванням цін на послуги і запасні частини, що встановлені в Україні на дату настання страхового випадку. За умови виплати страхового відшкодування за варіантом «Майстерня» розрахунок розміру страхового відшкодування відбувається на підставі попередньо погоджених зі страховиком рахунків і способу ремонту СТО, яка виконує роботи спираючись на часові норми виробника транспортного засобу, а також ціни запасних частин і матеріалів офіційних імпортерів, які вказані у системах Audatex та Eurotаx (п. 10.23.1.). У випадку надання рахунків, що стосуються відновлювального ремонту застрахованого транспортного засобу без попереднього погодження зі страховиком, що вказане в п. 10.23.1. цих Загальних умов страхування, розрахунок розміру страхового відшкодування здійснюється страховиком на підставі цих рахунків. Але з урахуванням середніх цін ремонтних послуг, встановлених у відповідному регіоні, а також цін запасних частин і матеріалів, у тому числі виконання малярних робіт вказаних у системах Audatex та Eurotаx (п. 10.23.4.).

У відповідності до рахунку №С4174227 від 05.11.12. р. та акту виконаних робіт №Н4174227 від 03-06.12.12 р. вартість відновлювального ремонту транспортного засобу VolksWagen Caddi, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, визначена ремонтним підприємством - Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлант-М Дніпровська набережна» в розмірі 21 009,67 грн. (копії рахунку та акту виконаних робіт залучено до матеріалів справи).

Суд констатує, що відповідно до умов п. 6 Особливих умов страхування до Договору страхування при пошкодженні застрахованого транспортного засобу відшкодування збитків здійснюється без урахування амортизаційного зносу.

Згідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Відповідно до п. 6 Особливих умов страхування до Договору страхування за страховим ризиком, зокрема, «АвтоКАСКО ДТП» безумовна франшиза становить 0,50% від страхової суми 110 000,00 грн.

Як свідчать матеріали справи, страховиком - Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» складено страховий акт №UA2012110100009/L01/02 від 21.11.12 р., відповідно до якого вищевказана ДТП згідно Договору страхування кваліфікована як страховий випадок та прийнято рішення про виплату страхувальнику за Договором страхування - ОСОБА_2 страхового відшкодування в сумі 14 156,77 грн., що становить різницю між 70% вартості запчастин та відновлювального ремонту автомобіля визначеною у рахунку-фактури Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-М Дніпровська набережна» №С4174227 від 05.11.12. р. - 14 706,77 грн. та франшизою за Договором страхування - 550,00 грн. (копії страхового акту та розрахунку суми страхового відшкодування залучено до матеріалів справи).

У відповідності до умов п. 10.5.2. Загальних умов страхування до Договору страхування сума страхового відшкодування в розмірі 14 156,77 грн. була перерахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на розрахунковий рахунок СТО - Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-М Дніпровська набережна» згідно рахунку-фактури №С4174227 від 05.11.12. р., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №7836 від 22.11.12 р. на відповідну суму 14 156,77 грн.

В подальшому, страховиком - Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» складено страховий акт №UA2012110100009/L01/03 від 06.12.12 р., відповідно до якого вищевказана ДТП згідно Договору страхування кваліфікована як страховий випадок та прийнято рішення про виплату страхувальнику за Договором страхування - ОСОБА_2 страхового відшкодування в сумі 6 302,90 грн., що становить залишок (30%) вартості запчастин та відновлювального ремонту автомобіля визначена у рахунку-фактури Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-М Дніпровська набережна» №С4174227 від 05.11.12. р. (копії страхового акту та розрахунку суми страхового відшкодування залучено до матеріалів справи).

У відповідності до умов Загальних умов страхування до Договору страхування сума страхового відшкодування в розмірі 6 302,90 грн. була перерахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на розрахунковий рахунок СТО - Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-М Дніпровська набережна» згідно рахунку-фактури №С4174227 від 05.11.12. р., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №8260 від 07.12.12 р. на відповідну суму.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» умов Договору страхування, а саме виплати страхувальнику - ОСОБА_6 страхового відшкодування в сумі 20 459,67 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку, шляхом перерахування вартості запчастин та відновлювального ремонту автомобіля VolksWagen Caddi, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, на розрахунковий рахунок СТО - Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-М Дніпровська набережна», яка безпосередньо здійснювала ремонт вказаного пошкодженого транспортного засобу.

Суд звертає увагу, що згідно з п. 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03 р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до п. 2.3. Методики, - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Вищого господарського суду України від 23.08.11 р. у справі №42/92, від 07.08.12 р. у справі №2/22, від 01.03.11 р. у справі №47/372, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Крім того, листом від 19.07.11 р. Верховним Судом України роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявність рахунку-фактури Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-М Дніпровська набережна» №С4174227 від 05.11.12. р. та платіжних доручень №7836 від 22.11.12 р. та №8260 від 07.12.12 р. на загальну суму 20 459,67 грн. є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Заперечень щодо факту та розміру виплати страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів серії АМ №047759 від 11.07.12 р., а також перебування отриманих автомобілем VolksWagen Caddi, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 пошкоджень у причинно - наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 01 листопада 2012 року, відповідачем суду не надано.

Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 1 частини 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Постановою Києво-Святошиснького районного суду Київської області від 22.11.12 р. у справі №3-3858/12 встановлено, що 01.11.12 р. ОСОБА_4, керуючи автомобілем КАМАЗ 55111, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, на автодорозі Київ-Чоп в порушення вимог Правил дорожнього руху України не врахував дорожні обставини та не вибрав безпечної дистанції та швидкості руху, здійснив зіткнення з автомобілем, VolksWagen Caddi, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який рухався попереду в попутному русі, що призвело до пошкодження транспортних засобів. Зазначеною постановою ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв'язку з чим останнього позбавлено права керування транспортним засобом строком на 1 рік.

За приписами ч. 1 ст. 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Підставою виплати страхового відшкодування є страховий випадок, тобто дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулось пошкодження майна, із володінням та користуванням якого пов'язані майнові інтереси страхувальника, що є об'єктом майнового страхування за укладеним з страховиком договором.

Згідно ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

За таких обставин, в момент виплати страхового відшкодування у позивача - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» виникло право зворотної вимоги (регресу) до власника джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу КАМАЗ 55111, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

У відповідності до ст. 5 Закону України «Про страхування» страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно п. 9 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

У відповідності до ст. 6 вищевказаного Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Судом встановлено за матеріалами справи, що станом на дату вчинення ДТП 01.11.12 р. цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки КАМАЗ 55111, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована страхувальником - ОСОБА_7 у Приватному акціонерному товаристві «Українська транспортна страхова компанія» за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АВ №2733687 (далі - Поліс), з наступними умовами: ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, становить 100 000,00 грн.; ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 50 000,00 грн.; франшиза - 500,00 грн.; забезпечений транспортний засіб марки КАМАЗ 55111, державний реєстраційний номер НОМЕР_2. Станом на момент скоєння ДТП (01.11.12 р.), вказаний Поліс був чинним.

З огляду на вищевикладене, у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до відповідача - Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія», як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному Полісом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 9 липня 2002 р. кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» може реалізувати своє право шляхом подачі відповідного позову до суду. Таку ж позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 28.08.12 р. у справі №23/279).

Реалізуючи вказане право з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача - Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» з заявою №1435/2012-04/ИР від 09.04.13 р. про страхове відшкодування (в порядку регресу), в якій просив здійснити відшкодування шкоди (в порядку регресу) в розмірі 20 459,67 грн., яка отримана відповідачем 11.04.13 р., про що свідчить наявна в матеріалах справи копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0420517031185. Проте, вказана регресна вимога позивача залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Згідно пункту 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

В силу ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Отже, оскільки згідно із даними Полісу та Договору страхування франшиза становить 500,00 грн. та 550,00 грн. відповідно, отже розмір страхового відшкодування, яке просить стягнути позивач, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу VolksWagen Caddi, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, матеріального збитку та розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом за спірним страховим випадком, правомірно зменшено позивачем на розмір франшизи, визначеної Полісом, і становить 19 959,67 грн. (21 009,67 грн. - 550,00 грн. - 500,00 грн.).

Як вбачається із матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо відшкодування Приватному акціонерному підприємству «Страхова компанія «ПЗУ Україна» в порядку регресу суми в розмірі 19 959,67 грн. всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, яку останній просить суд стягнути в примусовому порядку.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору страхування та/або Полісу або їх окремих положень суду не надано.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до рекомендацій Вищого господарського суду України, викладених у п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене та виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 32, 33, 34, 49, 69, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» (01033, м. Київ, Голосіївський район, вул. Саксаганського, буд. 77, код ЄДРПОУ 22945712) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (04053, м. Київ, Шевченківський район, вул. Артема, буд. 40, код ЄДРПОУ 20782312) 19 959,67 грн. (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят дев'ять гривень шістдесят сім копійок) страхового відшкодування та 1 827,00 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень нуль копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 09 жовтня 2015 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон