Рішення № 52140402, 29.09.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2015

Справа № 910/19661/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Форест»

до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною

сировиною

про стягнення 30 000, 00 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: не з’явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Форест» (далі – позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (далі – відповідач) про стягнення 30 000, 00. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що він помилково перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 30 000, 00 грн., які відповідач відмовляється повернути та утримує їх у себе без належних правових підстав. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.08.2015 р. порушено провадження у справі № 910/19661/15, її розгляд призначено на 08.09.2015 р.

08.09.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву № 854 від 08.09.2015 р., відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки спірні грошові кошти були отримані ним від позивача на підставі Договору № 11/1214-ІМ від 26.08.2009 р. в якості передоплати за послуги з організації збирання, заготівлі та утилізації використаної тари і пакувальних матеріалів, у зв’язку з чим, застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 Цивільного кодексу України відповідач вважає безпідставним.

В судовому засіданні 08.09.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 29.09.2015 р.

Представник позивача в судове засідання 29.09.2015 р. не з’явився, проте направив на адресу господарського суду міста Києва телеграму та клопотання № 28/09 від 28.09.2015 р. про відкладення розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання 29.09.2015 р. не з’явився, проте 24.09.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав клопотання № 890 від 21.09.2015 р. про відкладення розгляду справи.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, судом залишено без задоволення подані через відділ діловодства господарського суду міста Києва клопотання сторін про відкладення розгляду справи в силу їх необґрунтованості.

Так, слід зазначити про те, що як на тому наголошено в п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 29.09.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі платіжних доручень № 5194 від 20.02.2015 р., № 5299 від 19.03.2015 р., № 5300 від 19.03.2015 р. позивач перерахував відповідачу грошові кошти в загальній сумі 30 000, 00 грн.

Так, платіжним дорученням № 5194 від 20.02.2015 р. позивач перерахував відповідачу 10 000, 00 грн. із призначенням платежу: «Сплата за утилізацію тари та упаковки згідно дог. № 11/1214-ІМ від 26.08.2009. У т.ч. ПДВ 1666,67 грн.».

Згідно з платіжним дорученням № 5299 від 19.03.2015 р. позивач перерахував відповідачу 10 000, 00 грн. з призначенням платежу: «Сплата за утилізацію тари та упаковки згідно дог. № 11/1214-ІМ від 26.08.2009. У т.ч. ПДВ 1666,67 грн.».

Відповідно до платіжного доручення № 5300 від 19.03.2015 р. позивач перерахував відповідачу 10 000, 00 грн. із призначенням платежу: «Сплата за утилізацію тари та упаковки згідно дог. № 11/1214-ІМ від 26.08.2009. У т.ч. ПДВ 1666,67 грн.».

Позивач стверджує, що вищевказані грошові кошти в сумі 30 000, 00 грн. були перераховані відповідачу на підставі вищевказаних платіжних доручень помилково, без належних правових підстав.

11.07.2015 р. позивач направив на адресу відповідача вимогу № 09/07 від 09.07.2015 р. про повернення помилково перерахованих грошових коштів, яка відповідачем задоволена не була.

З огляду на те, що відповідач в добровільному порядку відмовляється повернути позивачу спірні грошові кошти, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 2 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як зазначалось судом вище, позивач на підставі платіжних доручень № 5194 від 20.02.2015 р., № 5299 від 19.03.2015 р., № 5300 від 19.03.2015 р. позивач перерахував відповідачу грошові кошти в загальній сумі 30 000, 00 грн. із призначенням платежу «Сплата за утилізацію тари та упаковки згідно дог. № 11/1214-ІМ від 26.08.2009. У т.ч. ПДВ 1666,67 грн.».

При цьому, позивач вважає, що означені грошові кошти відповідач набув безпідставно, у зв’язку з чим просить суд повернути їх з посиланням на ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Разом із тим, за положеннями ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз даної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України № 3-30гс14 від 17.06.2014 р.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд України у своїй постанові від 02.10.2013 р. у справі № 6-88цс13.

Проте, під час розгляду справи судом було встановлено, що між позивачем, як замовником, та відповідачем, як виконавцем, було укладено Договір № 11/1214-ІМ, предметом якого є послуги з організації збирання, заготівлі та утилізації використаних тари і пакувальних матеріалів (надалі послуг) імпортованої продукції на умовах і за тарифами, визначеними цим Договором згідно з Постанови КМУ від 26.07.2001 р. № 915 зі змінами та доповненнями.

За умовами означеного Договору виконавець зобов’язується надати послуги з організації збирання, заготівлі та утилізації використаних тари і пакувальних матеріалів, а замовник зобов’язується оплатити означені послуги виконавця до закінчення митного оформлення до закінчення митного оформлення у відповідності з обсягом, зазначеним замовником у відомості (п.п. 2.1.1., 2.3.3. Договору).

Пунктом 5.1. Договору передбачено, що замовник зобов’язується здійснити оплату послуг виконавця шляхом перерахування коштів на його спеціальний казначейський рахунок. В платіжному документі замовник зобов’язаний вказати номер та дату договору, а також номер і дату відомості, за якими здійснюється оплата.

Обов’язок по здійсненню розрахунків за цим Договором виникає у замовника стосовно надання послуг щодо тари і пакувальних матеріалів з-під імпортованої продукції – на момент митного оформлення, незалежно від термінів надання виконавцем Акту.

Зі змісту платіжних доручень № 5194 від 20.02.2015 р., № 5299 від 19.03.2015 р., № 5300 від 19.03.2015 р. вбачається, що позивач перерахував відповідачу грошові кошти в загальній сумі 30 000, 00 грн. із призначенням платежу: «Сплата за утилізацію тари та упаковки згідно дог. № 11/1214-ІМ від 26.08.2009. У т.ч. ПДВ 1666,67 грн.».

Оскільки судом встановлено, що між сторонами було укладено Договір № 11/1214-ІМ від 26.08.2009 р. про надання відповідачем позивачу послуг з організації збирання, заготівлі та утилізації використаних тари і пакувальних матеріалів, а кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, отримано останнім у якості передоплати за означені послуги, то такі кошти набуто за наявності правової підстави, яка наразі не відпала, оскільки доказів визнання такого договору недійсним або його розірвання не представлено, а тому їх не може бути витребувано відповідно до положень ст. 1212 Цивільного кодексу України, як безпідставне збагачення.

При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду України у справі № 3-129гс14 від 14.10.2014 р., оскільки правовідносини сторін у відповідному спорі регулюються нормами зобов'язального права, - договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо вимоги повернути замовнику попередньо сплачені кошти у зв'язку з неналежним виконанням виконавцем умов договору.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов’язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб’єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з’ясувати обставини, які мають значення для справи.

Позивачем не доведено відсутності правових підстав щодо набуття та утримування відповідачем спірних грошових коштів, у зв’язку з чим заявлені позовні вимоги необхідно визнати передчасними, а відповідно наразі вони задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82– 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05.10.2015 р.

Суддя В.С. Ломака