Рішення № 52140390, 29.09.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2015Справа №910/19278/15

За позовом Приватного підприємства "Каралесс"

до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" в особі філії "Центральне Регіональне Управління"

про зобов'язання вчинити дії по закриттю банківського рахунку та перерахування залишку коштів у сумі 1 665 000,00 грн.,

Суддя О.С. Комарова

В судове засідання прибули представники сторін:

від позивача: Абросімова О.В. (представник за довіреністю);

від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні 29 вересня 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Приватне підприємство "Каралесс", 27 липня 2015 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою б/н від 27.07.2015 року до відповідача, Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" в особі філії "Центральне Регіональне Управління", про зобов'язання вчинити дії по закриттю банківського рахунку та перерахування залишку коштів у сумі 1 665 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем всупереч умовам договору на розрахунково-касове обслуговування № 7/666 від 20.08.2004 року (далі - Договір), укладеного між Приватним підприємством "Каралесс" та Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та кредит" в особі філії "Центральне Регіональне Управління" та вимогам чинного законодавства не було виконано платіжні доручення про перерахування коштів, а також закриття банківського рахунку.

Ухвалою суду від 29.07.2015 року (суддя Комарова О.С.) порушено провадження у справі № 910/19278/15 та призначено розгляд справи на 08.09.2015 року.

Через відділ діловодства суду 03.08.2015 року та 12.08.2015 року від позивача надійшли заяви про долучення документів до матеріалів справи.

Через відділ діловодства суду 04.09.2015 р. від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, яку було долучено судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 08.09.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, подав клопотання про продовження строку вирішення спору та дав пояснення по суті спору. Представник відповідача в судове засідання не з'явився.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2015 року розгляд справи, відповідно до ст.ст.69, 77 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строку вирішення спору та відкладено розгляд справи до 29.09.2015 року, у зв'язку із неявкою представника відповідача в судове засідання.

В судовому засіданні 29.09.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав та дав усні пояснення по суті спору.

В судове засідання 29.09.2015 року представник відповідача, не з'явився, правами, наданими йому ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, про дату і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (які наявні в матеріалах справи).

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на тому, що застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

У відповідності до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20 серпня 2004 року між Приватним підприємством "Каралесс" (далі - Клієнт) та Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та кредит" в особі філії "Центральне Регіональне Управління" (далі - Банк) було укладено Договір на розрахунково-касове обслуговуванн № 7/666 (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, по тексту - Договір), відповідно до п.п. 1.1 якого банк відкриває клієнту поточний рахунок у національній валюті № 26004710666980 та здійснює розрахункові та касові операції за рахунками відповідно до законодавства України, нормативно-правових актів НБУ.

За умовами п. 2.1 Договору банк відкриває клієнту поточні рахунки в національній та іноземній валюті на умовах та в порядку, що встановлені чинним законодавством України, нормативними актами НБУ, а також внутрішніми документами, що регламентують дане питання.

В розумінні п.п. 3.1.1, 3.1.2 Договору, банк зобов'язаний вести комплексне розрахунково-касове обслуговування клієнта виконувати за його дорученням усі розрахункові та касові операції, які не суперечать законодавству та нормативним актам. Здійснювати розрахунково-касове обслуговування клієнта в визначений час з 900 до 1600 крім суботи, неділі та святкових днів.

На підставі Договору банківського рахунку позивачу було відкрито у Банку наступні рахунки у гривнях, в доларах, та в євро: № 26004710666980, № 26004720666840, №26007730666978, на яких обліковувались кошти позивача.

21 липня 2015 р. позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив відповідача закрити наявні поточні рахунки, а також, позивач надав відповідачу платіжне доручення № 89 від 21.07.2015 р. для перерахування залишку грошових коштів на рахунку № 26004710666980 в розмірі 1 665 000,00 грн. на рахунок позивача, відкритий у іншій банківській установі.

Проте відповідач, не вчинив дій, спрямованих на закриття рахунку та не перерахував грошові кошти за реквізитами призначення, вказаними у платіжному дорученні № 89 від 21.07.2015 р., поданому позивачем на виконання.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, просив зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит» закрити поточний рахунок № 26004710666980, відкритий Приватним підприємством «Каралесс» у гривні, в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та кредит» в особі філії «Центральне РУ «АТ «Банк Фінанси та кредит» та перерахувати залишок коштів у сумі 1 665 000,00 (один мільйон шістсот шістдесят п'ять тисяч) грн. 00 на рахунок Приватного підприємства «Каралесс» № 26009550248000, відкритий у Публічному акціонерному товаристві «УкрСиббанк».

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 509 Цивільного Кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до приписів ст. 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з відповідними приписами ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 5 ст. 341 Господарського кодексу України, установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування. Договір повинен містити реквізити сторін, умови відкриття і закриття рахунків, види послуг, що надаються банком, обов'язки сторін та відповідальність за їх невиконання, а також умови припинення договору.

За прписами ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

У відповідності до ч.ч. 1, 3 ст. 1075 Цивільного кодексу України, договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

Відповідно до п. 20.5 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою правління Національного Банку України № 492 від 12.11.2003 року (далі - Інструкція), закриття поточного рахунку за бажанням клієнта здійснюється на підставі його заяви про закриття поточного рахунку, складеної в довільній формі із зазначенням таких обов'язкових реквізитів: найменування банку; найменування (прізвища, ім'я, по батькові), коду за ЄДРПОУ (реєстраційного номера облікової картки) власника рахунку; номера рахунку, який закривається; дати складання заяви.

Судом встановлено, що 21 липня 2015 р. позивач звернувся до відповідача з заявою про закриття поточних рахунків. Дослідивши вказану заяву, суд дійшов висновку про те, що вона відповідає вищезазначеним вимогам законодавства.

Пунктом 20.6 банк за наявності коштів на поточному рахунку, який закривається на підставі заяви клієнта, здійснює завершальні операції за рахунком (з виконання платіжних вимог на примусове списання (стягнення) коштів, виплати коштів готівкою, перерахування залишку коштів згідно з дорученням клієнта тощо). Датою закриття поточного рахунку вважається наступний після проведення останньої операції за цим рахунком день. Якщо на поточному рахунку власника немає залишку коштів, а заява подана в операційний час банку, то датою закриття поточного рахунку є день отримання банком цієї заяви. У день закриття поточного рахунку банк зобов'язаний видати клієнту довідку про закриття рахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач дій, спрямованих на закриття поточних рахунків, не вчинив, довідку про закриття рахунків відповідачу не видав, а також не надав належної відповіді на пропозицію позивача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача щодо закриття поточного рахунку у гривні є обґрунтованою та такою,що підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить залишок коштів на рахунку переказати на рахунок, відкритий у іншій фінансовій установі.

Як встановлено судом, вищевказане невиконання спірних платіжних доручень було пов'язано з тим, що у Банку було введено тимчасову адміністрацію, під час якої відповідно до ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не здійснюється задоволення вимог кредиторів банку.

Як свідчать матеріали справи, на підставі постанови Правління Національного банку України від 18 вересня 2015 року № 612 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» до категорії неплатоспроможних», керуючись п. 2 ч. 5 ст. 12 та ст. 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб, прийнято рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17.09.2015 року в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та кредит» з 18.09.2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці по 17.12.2015 року.

Нормами ст. 321 Цивільного кодексу України передбачено, що за загальним правилом, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, окрім випадків і лише в порядку, встановлених законом.

Як в зазначалось судом вище, за приписами ч.ч. 1-3 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 1074 Цивільного кодексу України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 18.05.2010 №2258-VI, від 04.11.2010 №2677-VI) обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1089 Цивільного кодексу України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Отже, починаючи з 09.03.2011 року (дата набрання чинності Законом України від 04.11.2010 №2677-VI) випадки обмеження прав Клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.

Крім того, відповідно до п.п. 2.1.5, 2.1.12 Договору банківського рахунку Банк має право зупиняти видаткові операції за рахунком Клієнта за рішенням уповноважених органів відповідно до чинного законодавства України, а також відмовити Клієнту в обслуговуванні рахунку у випадках, передбачених законодавством України.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним законом у даних правовідносинах.

Нормами п.16 ст.2 зазначеного Закону встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відтак, у спорах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми вказаного Закону є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 зазначеного Закону метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Статтею 36 даного Закону врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Так, відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 36 цього Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Судом враховано, що п. 1 ч. 6 ст. 36 даного Закону передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.

Однак, в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у цьому Законі термін "вкладник" вживається у значені "фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката".

Відтак, враховуючи дану норму, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та юридичні особи не підпадають під визначення поняття "вкладник" у розумінні вищевказаного Закону. Тому, на них не поширюється виняток з обмеження, встановленого пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Даний Закон не дає визначення поняття "кредитор банку". Визначення терміну "кредитор банку" міститься у статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", та під яким розуміється - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Як зазначалось вище, виходячи з положень ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунка банк, зокрема, зобов'язується виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

За змістом пункту 1.24 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які надають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.

Отже, на підставі укладеного між сторонами Договору банківського рахунку, у відповідача перед позивачем виникли зобов'язання, зокрема, щодо виконання розпорядження позивача про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

При цьому, вимоги юридичної особи здійснити певні дії на підставі Договору банківського рахунку відносяться саме до майнових вимог інших кредиторів, на які розповсюджуються обмеження, встановлені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Задоволення таких вимог здійснюється виключно у порядку, строки та у черговості, встановленій Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Отже, враховуючи вищенаведені положення, та, зокрема, положення статей 177, 190, 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання щодо переказу коштів з рахунку позивача, відкритому у відповідача, на рахунок контрагента позивача є майновим зобов'язанням.

Відтак, виходячи з аналізу вищенаведених положень, позивач є кредитором банку, на якого поширюються обмеження, встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", і тому, не можуть бути задоволені його вимоги (у т.ч. спірні) до відповідача під час запровадження у останньому тимчасової адміністрації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25.03.2015року, прийнятій за результатами перегляду постанови Вищого господарського суду України від 12.11.2014 року у справі № 910/9232/14 за позовом Приватного акціонерного товариства «Актівсервіс» до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про зобов'язання вчинити дії.

Зокрема, у вказаній постанові Верховного Суду України вказується, що зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського рахунка, які склалися між сторонами, носять майново-грошовий характер, а відтак, у даному випадку позивач виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами, на якого поширюється обмеження, встановлені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

При цьому, відповідно до ч.1 ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Розглядаючи спір по суті, судом враховано, що відповідно до пункту третього частини 2 статті 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду має право продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій.

В матеріалах справи відсутні докази про те, що уповноважена особа Фонду дала дозвіл на продовження виконання відповідачем спірних платіжних доручень позивача.

Натомість, відповідно до пункту 1.25 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку (затверджено рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 05.07.2012 № 2 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2012 року за № 1581/21893) під час виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію не пізніше п'ятого робочого дня, починаючи з дня свого призначення, має повернути клієнтам, з якими укладені договори про касово-розрахункове обслуговування, розрахункові документи, що не сплачені в строк з вини неплатоспроможного банку. Отже, Банк, враховуючи на запровадження у нього тимчасової адміністрації та вимоги спеціального законодавства, мав право не виконувати спірні платіжні доручення позивача.

Відповідно до статті 607 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

За приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правами, жодного разу не з'явився у судові засідання, про дату і місце проведення яких був повідомлений належним чином, жодного доказу на спростування доводів позивача щодо невиконання ним зобов'язань за договором або відсутності правових підстав для їх виконання суду не надав.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині зобов'язання вчинити дії по закриттю банківського рахунку.

При цьому, позивач може захистити свої майнові права за Договором на розрахунково-касове обслуговування в порядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Господарський суд, дійшов висновку, що судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 1 218,00 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Зобов'язати Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та кредит" (код ЄДРЮОФОП 09807856, адреса: 04050, м.Київ, вул. Артема, буд. 60) закрити поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Каралесс" (код ЄДРЮОФОП 32917100; адреса: 03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 55, літера Б) № 26004710666980 у гривні, відкритий у ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" в особі філії "Центральне РУ " АТ "Банк Фінанси та кредит" (код ЄДРЮОФОП 25745867; адреса: 01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 31).

3.Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" (код ЄДРЮОФОП 09807856; адреса: 04050, м. Київ, вул. Артема, буд. 60) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Каралесс" (код ЄДРЮОФОП 32917100; адреса 03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 55, літера Б,) суму судового збору в розмірі 1 218,00 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять гривень).

4. В іншій частині позову відмовити.

Копію рішення направити відповідачу у справі № 910/19278/15.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 05.10.2015 року.

Суддя О.С. Комарова