Постанова № 52136800, 29.09.2015, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2015 року (17 год. 25 хв.)Справа № 808/5558/15 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Калашник Ю.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Стратулат С.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_4 (далі - позивач) Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі відповідач, ДПІ), в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.06.2014 №4623-15 в сумі 13958,25грн. та від 11.06.2015 №1000-14 в сумі 39642,28грн.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Зокрема зазначив, що відповідачем порушений строк прийняття оскаржуваного рішення, який встановлений ПК України - до 01 липня відповідного року. Крім того пояснив, що у 2007 році між позивачем та Запорізькою міською радою укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого позивач повинен сплачувати орендну плату у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки, з урахуванням індексу інфляції. У звязку із цим, позивач самостійно розрахував суму орендної плати 4652,85, яку сплатив. Посилання податкового органу на приписи ПК України вважає такими, що порушує права позивача, оскільки договір укладений до набрання законної сили ПК України, змін до договору внесене не було. Донарахування орендної плати відповідачем вважає протиправним, а тому податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Представники відповідача проти задоволення позову заперечив із підстав, викладених у письмових запереченнях на позов. Зокрема вказали, що із набранням чинності ПК України позивач зобовязаний сплачувати оренду плату із урахуванням таких змін. Оскільки у даному випадку орендна плата, визначена у договорі оренди землі є нижчою, ніж встановлена законодавством, то донарахування позивачу зобовязання є цілком правомірним. Просили відмовити у задоволенні позову.

На підставі ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Суд, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини справи, дослідивши інші наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.

12 січня 2007 року між позивачем та Запорізькою міською радою укладений договір оренди землі, відповідно до якого позивач (орендар) приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розташування житлового будинку, яка знаходиться у м.Запоріжжі по вул.Калініна, 92. Площа земельної ділянки 0,3790. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки в цінах 2006 року становить 371003,10грн. (1% від грошової оцінки). Орендна плата за календарний рік в цінах 2006 року складає 3710,03грн.(п.9 Договору). Відповідно до п.12 Договору, розмір орендної плати переглядається один раз на рік, у разі, зокрема, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції. Договір укладений до 29 травня 2013 року.

Додаткового договору між позивачем та Запорізькою міською радою щодо продовження строку оренди не укладалось. У судовому засіданні представник позивача пояснив, що договір вважається пролонгованим відповідно до вимог законодавства, позивач орендую земельну ділянку та сплачує орендну плату.

20.10.2014 позивачем оплачено орендну плату за 2014 рік у розмірі 4652,94грн., яка обчислена позивачем виходячи із річного розмірі орендної плати у сумі 3710,03грн. з урахуванням індексації.

25.06.2014 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №4623-15, яким позивачу визначено суму орендної плати у розмірі 13958,52грн., яке позивач отримав 09.03.2015.

Не погодившись із прийнятим рішенням позивач оскаржив його у адміністративному порядку до ГУ ДФС у Запорізькій області, та рішенням від 02.06.2015 №3936/7/0801-10-04-13 скарга позивача залишена без задоволення, податкове повідомлення-рішення без змін, та донараховане позивачу податкове зобовязання з орендної плати у розмірі 39462,28грн., про що відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №1000-14 від 11.06.2015.

Зазначене збільшення податкового зобовязання відповідач пояснив тим, що під час процедури адміністративного оскарження отриманий витяг з технічної документації щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки, відповідно до якого грошова оцінка земельної ділянки становить 1780693,60грн., а тому розмір орендної плати на 2014 рік повинен становить 53420,80грн. (1780693,60грн. х 3%). Таким чином загальна сума донарахованого грошового зобовязання з орендної плати, визначена у податкових повідомленнях-рішеннях від 25.06.2014 №4623-15 та від 11.06.2015 №1000-14 становить 53420,80грн.

В подальшому позивач оскаржував зазначені рішення до ГУ ДФС у Запорізькій області та до ДФС України, проте скарги залишені без задоволення.

Вважаючи протиправним донарахування позивачу орендної плати, ОСОБА_4 звернувся до суду із цим позовом.

Враховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог чинного законодавства України земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України, а справляння плати за землю - Податковим Кодексом України.

Згідно ст. 9 Податкового кодексу України, плату за землю віднесено до загальнодержавних податків і зборів.

У відповідності до п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України, платник податків зобовязаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України. Податковий обовязок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обовязків платника податків (п. 36.3 ст. 36 Податкового кодексу України).

Порядок оподаткування землі в Україні, починаючи з 01.01.2012 визначається розділом ХП "Плата за землю" Податкового кодексу України.

Питання орендної плати за землю врегульовані ст. 288 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п.14.1.72, п.п. 14.1.73 п.14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України, земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Згідно ст. 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно ст. 269 Податкового кодексу України, платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.

Розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку визначаються Податковим Кодексом України.

Згідно ст. 270 Податкового Кодексу України зазначено, що об'єктом оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Законом України "Про оренду землі" регулюються орендні відносини, статтею 1 якого визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ст. 18 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до ст.125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами, а право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону .

Згідно ст. 288 Податкового Кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про оренду землі" однією із істотних умов договору оренди землі між орендодавцем та орендарем є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату .

Згідно ст. 21 Закону України "Про оренду землі", орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюється за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Розмір та умови оплати, вказані в договорі, не можуть суперечити діючому на час укладення договору законодавству.

Згідно п.288.5 статті 288 Податкового кодексу України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом (у редакції, яка діяла до 01.04.2014).

Після внесення змін 01.04.2014, пункт 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, викладений у такій редакції: розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Таким чином, мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, дорівнював трикратному розміру земельного податку, а з 01.04.2014 - становить 3% від їх грошової оцінки.

Враховуючи те, що плата за землю є загальнодержавним податком та обовязковим до сплати, умови та підстави для зменшення розміру податку повинні бути визначені на законодавчому рівні, а саме в Податковому кодексі України.

Крім того, суд, вважає за необхідне зазначити, що формами плати за землю виступають податок на землю та орендна плата. Відносини оподаткування не можуть регулюватися на засадах угоди між учасниками, не передбачають укладання договорів стосовно виконання податкового обовязку.

Таким чином, суд дійшов висновку, що такі відносини регулюються виключно засобами владних приписів з боку держави і не можуть допускати засоби диспозитивності.

У договорі, укладеному між позивачем та Запорізькою міською радою встановлено, що розмір орендної плати складає 1% від нормативної грошової оцінки на рік. Хоча розмір орендної плати за землю є умовою договору оренди, разом з тим, орендна плата є формою податку на землю, справляння плати за землю є сферою регулювання податкового законодавства. Сплата обовязкових платежів, до яких віднесено і плату за землю (ст. 9 Податкового кодексу України) не може залежати від умов договору. Принципові засади такого регулювання містяться в статті 67 Конституції України, відповідно до якої кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, закріплює саме обовязок, а не зобовязання.

Отже, оскільки збільшення мінімального розміру орендної плати за землю відбулося не у звязку з волевиявленням сторін договору, а у звязку зі зміною ставки податку відповідно до закону, то необхідність сплати земельного податку у новому розмірі виникла у позивача незалежно від внесення змін до договорів оренди за ініціативою сторін договору оренди землі.

Крім того, аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду України від 02.12.2014 у справі №21-274а-14, у якій зазначено, що з набранням чинності ПК річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК.

Таким чином, суд критично оцінює твердження представника позивача, що оскільки договір оренди між позивачем та Запорізькою міською радою укладений до набрання чинності Податковим кодексом України 01.01.2011 та до внесення змін до нього 01.04.2014, то пріоритетними є саме умови договору і саме умовами договору повинен керуватись позивач, сплачуючи оренду плату.

Також суд вважає за необхідне зазначити таке. Оскаржуване податкове повідомлення-рішення №4263-15 прийняте відповідачем 25.06.2014, проте отримане позивачем 09.03.2015. Зазначене представник відповідача пояснив відсутністю фінансування на відправку кореспонденції.

Відповідно до п.286.5 ст. 286 Податкового кодексу України, нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Проте, порушення відповідачем строку надання позивачу такого рішення не змінює неухильне настання обовязку сплатити орендну плату за землю у відповідності до норм Закону. Крім того, позивачем не ставилось питання щодо визнання дій відповідача у цій частині протиправними.

З урахуванням вищевикладених норм, суд вважає, що з огляду на норми законодавства, яким чітко встановлений мінімальний розмір орендної плати за земельні ділянки, податковим органом правомірно донараховано позивачу 53420,80грн., розрахований з урахуванням вартості земельної ділянки 1780693,60грн.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач діяв обґрунтовано, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому в задоволенні позову належить відмовити в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, яка діяла на момент подання адміністративного позову до суду) під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги. Отже, у звязку з відмовою в задоволенні позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення з позивача решти судового збору в розмірі 1644,30 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 86, 158-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1644,30 грн. (одна тисяча шістсот сорок чотири грн.30 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

СуддяЮ.В.Калашник