Постанова № 52136716, 21.09.2015, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І м е н е м У к р а ї н и

21 вересня 2015 рокум. Ужгород№ 807/1590/15 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Луцович М.М.

при секретарі судового засідання - Симканич Ю.В..

з участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастерпласт Україна" до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Мастерпласт Україна» (далі ТОВ «Мастерпласт Україна» або позивач), звернувся доЗакарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді ГУ ДФС у Закарпатській області (далі відповідач), якою просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.08.2015 р. за № НОМЕР_1, за № НОМЕР_2, за № НОМЕР_3, за № НОМЕР_4 (частково в частині визначення сум податкового зобов'язання по податку на прибуток іноземних юридичних осіб у сумі 14 490,00 грн. за основним платежем та 3623,00 грн. за штрафними санкціями), за № НОМЕР_5, за № НОМЕР_6 та за № НОМЕР_7.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржені податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Ужгороді ГУ ДФС у Закарпатській області прийняті відповідачем всупереч норм чинного законодавства. Зокрема, наголошено на відсутності у податкового органу законних підстав для збільшення товариству доходів на вартість тари імпортованої товариством на митну територію України разом із ТМЦ, по яким вартість упаковки входить у вартість товару, оскільки вартість тари, що отримана на платній основі, не є доходом платника у розумінні пп. 14.1.56. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України. Також вказано на протиправності висновку відповідача щодо завищення товариством витрат на суму 134 417,00 грн. та податкового кредиту по ПДВ на суму 26 833,00 грн., які були сформовані по взаємовідносинам із контрагентом ТОВ «НОРДЕКС УКРТРАНС», оскільки спірні суми витрат позивачем сформовано в рамках укладеного договору на транспортно-експедиційне обслуговування у внутрішньому і міжнародному сполученні № з-0704/14-2 від 07.04.2014 р., за якими здійснювалося реальне транспортно-експедиційне обслуговування позивача (здійснено перевезення товару за узгодженими маршрутами), на підставі заявок на перевезення вантажу, рахунків на оплату, товарно-транспортних накладних, актів наданих послуг, накладних на внутрішнє переміщення та платіжних документів, а сплачений ПДВ в межах виконання договору в звязку з придбанням експедиційних послуг відноситься до складу податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, згідно вимог ст. 198 Податкового кодексу України. Також наголошено на правомірності формування товариством витрат на суму 253 678 грн. та податкового кредиту по ПДВ на суму 50 736 грн. по взаємовідносинах з ТОВ «Епіцентр К» щодо придбання послуг з організації просування товарів (торгової марки), оскільки відповідна господарська операціє має реальний характер: надання послуг підтверджується рахунками на оплату послуг, актами виконаних робіт з додатками, які містять інформацію щодо переліку фактично наданих послуг та податковими накладними. Також зазначено, що надані ТОВ «Епіцентр К» послуги з організації просування товарів фактично спрямовані на забезпечення ефективного збуту товарів позивача у торгівельній мережі контрагента ТОВ «Епіцентр К» шляхом популяризації продукції позивача серед кінцевих споживачів та стимулювання споживчого попиту. Крім того позивач вважає, що безпідставним є донарахування суми фрахту, що сплачується резидентом нерезиденту за договорами фрахту, оподатковується за ставкою 6 відсотків у джерела виплати таких доходів за рахунок цих доходів у сумі 14490,00 грн., оскільки згідно п. 160.5. ст. 160 Податкового кодексу України особою, відповідальною за оподаткування та стягнення податку на прибуток іноземних юридичних осіб, є резидент, який безпосередньо здійснює виплату на користь нерезидента доходів. Тому оскільки в даному випадку вартість перевезення включалася до складу коштів за експедирування, які позивач сплачував на рахунок експедитора-резидента ФОП ОСОБА_3, а не на рахунок перевізника-нерезидента, то товариство не є особою, відповідальною за оподаткування та стягнення цього податку у розумінні п. 160.5. ст. 160 Податкового кодексу України. Також у позовній заяві вказано, що позивач при здійсненні фінансово-господарської діяльності у період з 01.01.2013 по 31.12.2014 повністю дотримувався вимог касової дисципліни, зокрема, забезпечував повне та своєчасне оприбуткування готівки в касі підприємства.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги за обставин, викладених у позовній заяві, підтримав повністю, дав аналогічні пояснення та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги заперечив, надав суду письмові заперечення проти позову та просив суд відмовити в задоволенні такого.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно зясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх належними та допустимими доказами суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю з огляду на наступне.

В судовому засіданні встановлено, що працівниками ДПІ у м. Ужгороді проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Мастерпласт Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, обчислення і сплати єдиного соціального внеску за період з 01.01.2011 по 31.12.2014 (акт ДПІ у м. Ужгороді № 1240/22-02/33438138 від 14.07.2015 р.) (Т. 1, а.с. 19-86), якою встановлено порушення ТОВ «Мастерпласт Україна»:

- п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого перевіркою донараховано податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 137550 грн. (в тому числі за 2013 рік у сумі 137550 грн.) та зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування податку на прибуток за 2014 рік у сумі 675119 грн.;

- п. 198.5. ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого перевіркою донараховано податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 77569 грн. ( в тому числі за листопад 2013 року у сумі 10500 грн.; за липень 2014 року у сумі 30627 грн.; за серпень 2014 року у сумі 24833 грн.; за жовтень 2014 року у сумі 11609 грн.);

- п. 103.3, п. 103.4 ст. 103, п. 160.5 ст. 160 Податкового кодексу України, в результаті чого перевіркою донараховано суму фрахту, що сплачується резидентом нерезиденту за договорами фрахту, оподатковується за ставкою 6 відсотків у джерела виплати таких доходів за рахунок цих доходів у сумі 26091 грн. (в тому числі за 2013 рік - 13784 грн.; за 2014 рік - 12307 грн.);

- п 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 № 637;

- п.1 та п.2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме не проведення розрахункової операції на суму 2130,03 грн. через РРО та невидача відповідного розрахункового документа на загальну суму 2130,03 грн.;

- п. 267.1. ст. 267 ПК України «Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності».

На підставі акту перевірки № 1240/22-02/33438138 від 14 липня 2015 року Державною податковою інспекцією у м. Ужгороді ГУ ДФС у Закарпатській області було прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.08.2015 р. за № НОМЕР_1 (яким збільшено суму грошового зобовязання по податку на прибуток приватних підприємств на 137 550,00 грн. за основним платежем та 68 775,00 грн. за штрафними санкціями, (Т. 1, а.с. 140); за № НОМЕР_2 (яким зменшено суму відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток на 675119,00 грн., (Т.1, а.с. 142); за № НОМЕР_3 (яким збільшено суму грошового зобовязання по ПДВ на 77 569,00 грн. за основним платежем та 38 786,00 за штрафними санкціями,(Т. 1, а.с. 143); за № НОМЕР_4 (яким збільшено суму грошового зобовязання по податку на прибуток іноземних юридичних осіб на 26 091,00 грн. за основним платежем та 6 523,00 за штрафними санкціями, (Т.1, а.с. 145); за № НОМЕР_5 (яким застосовано штраф за порушення п. 1, п. 2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у розмірі 1 грн., (Т. 1, а.с. 146); за № НОМЕР_6 (яким застосовано штраф за порушення пп. 2.6 п. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні у розмірі 21 300,3 грн.,(Т. 1, а.с. 148); за № НОМЕР_7 (яким застосовано штраф за здійснення торгівельної діяльності за готівкові кошти без придбання торгового патенту у розмірі 974,00 грн.,(Т. 1, а.с. 150).

Відповідно до ч. 1. ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно ч. 3. ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2. ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закріплений конституційно принцип законності також міститься і в п. 21.1. ст. 21 Податкового кодексу України (далі ПК України), згідно з яким, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, зокрема, дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, зокрема, актом ДПІ у м. Ужгороді № 1240/22-02/33438138 від 14.07.2015 р., підставою для збільшення контролюючим органом ТОВ «Мастерпласт Україна» доходів на суму 1010970 грн. є те, що в охоплений перевіркою період платник занизив показник рядка 03 ІД Декларації «Інші доходи» на вартість тари з кодом « 8А» Піддон/палет деревяний у кількості 11659 шт. та з кодом «AG» Піддон/палет у термоусадочній плівці у кількості 2138 шт., яка була імпортована ТОВ «Мастерпласт Україна» на митну територію України разом із товарно-матеріальними цінностями, по яким вартість упаковки входить у вартість товару, проте не була оприбуткована, оскільки піддони не обліковуються на підприємстві. Згідно висновків акту перевірки, оприбуткована тара підлягає включенню до складу інших доходів платника податку за звітний податковий період (пп. 135.5.15. п. 135.5. ст. 135 ПК України, у редакції чинній на момент існування спірних правовідносин), що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток.

При обґрунтуванні судового рішення судом застосовуються приписи законодавства, діючого на момент виникнення та існування спірних правовідносин, чинних у період 2013-2014 роки.

Відповідно до п. 135.1. ст. 135 ПК України встановлено: доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються, зокрема, з інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно пп. 135.5.15. п. 135.5. ст. 135 ПК України, інші доходи включають: інші доходи платника податку за звітний податковий період.

Підпунктом 14.1.56. п. 14.1. ст. 14 ПК України визначено, що доходи загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Також визначення терміну «доходи» законодавцем закріплено у пункті 3 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", який затверджено наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31.03.1999 р. та який був чинний до 19.03.2013 р., а також у пункті 3 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», який затверджено наказом Міністерства фінансів України № 73 від 07.02.2013 р. та який набув чинності з 20.03.2013 р., де встановлено: доходи збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобовязань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Відповідно до п. 5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», який затверджено наказом Міністерства фінансів України № 290 від 29.11.99 р., дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Таким чином дохід, який підлягає врахуванню при обчисленню обєкта оподаткування податком на прибуток, виникає тільки у тому випадку, коли платник податків за результатами всіх видів діяльності отримує (нараховує) економічні вигоди у вигляді надходження активів у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах або у вигляді зменшення зобовязань, які призводять до зростання власного капіталу платника податку.

Судом встановлено, що ТОВ «Мастерпласт Україна» у період, охоплений перевіркою, здійснював імпорт будівельних матеріалів на митну територію України на підставі контрактів з доповненнями, укладених із фірмою «Мастерпласт Кфт», ПАТ «Мастерпласт», компанією «Мастерфоам КФТ», компанією Plus- Group SH.P.K., компанією Mixura Kft, компанією Masterplast YU d.o.o. та компанією MC-Bauchemie Kft (Т. 1, а.с. 152 - 234). Згідно умов цих зовнішньоекономічних контрактів та доповнень до них сторонами обумовлено, що вартість тари (упаковки) входить у вартість товару. У випадку, якщо упаковка передбачає додаткові витрати покупця, її вартість в ціну товару не включається, та зазначається окремим рядком в Специфікації.

За таких обставин суд приходить до переконання, що оскільки ТОВ «Мастерпласт Україна» здійснюючи оплату за ввезені на митну територію України будівельні матеріали одночасно, в ціні ввезених будівельних матеріалів, оплачує вартість тари, то в даному випадку тара з кодом « 8А» у кількості 11659 шт. та з кодом «AG» у кількості 2138 шт., що була ввезена на митну територію України разом із цими будівельними матеріалами, не може вважатися доходом платника. Факт отримання тари на платній основі виключає отримання ТОВ «Мастерпласт Україна» будь-яких економічних вигод у вигляді надходження активів, які призводять до зростання власного капіталу платника податку, та відповідно, не є доходом позивача у розумінні пп. 14.1.56. та п. 14.1. ст. 14 та пп. 135.5.15. п. 135.5. ст. 135 ПК України. Суд погоджується з доводами позивача стосовно того, що факт наявності чи відсутності на підприємстві обліку тари не свідчить про отримання чи не отримання платником податків доходу у вигляді вартості тари отриманої разом із придбаними товаром, оскільки такий дохід виникає тільки у разі отримання тари на безоплатній основі, проте в даному випадку судом встановлено, що ТОВ «Мастерпласт Україна» оплатило вартість тари у ціні придбаних будівельних матеріалів.

Вищевказане свідчить про помилковість та протиправність висновків ДПІ у м. Ужгороді про те, що ТОВ «Мастерпласт Україна» занижено доходи на суму 1010970 грн.

Крім того, за результатами перевірки, оформленої актом № 1240/22-02/33438138 від 14.07.2015 р. відповідачем зменшено позивачу витрати на суму 134417 грн. та збільшено податкові зобовязання по ПДВ на суму 26833 грн. на тій підставі, що в охоплений перевіркою період ТОВ «Мастерпласт Україна» мало правовідносини з «НОРДЕКС УКРТРАНС» по придбанню послуг з організації вантажних перевезень, які не підтверджено належним чином оформленими первинними документами та по яким платником не підтверджено реальність здійснення зазначених операцій з врахуванням ланцюгу їх постачання.

Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (ст. 1.).

Підпунктом 14.1.27. п. 14.1. ст. 14 ПК України визначено: витрати сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу.

Відповідно до п. 138.1. ст. 138 цього ж Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Також законодавцем наголошено: витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2. ст. 138 ПК України). У свою чергу, згідно п. 140.5. ст. 140 ПК України установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.

Підпунктом пп. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 ПК України визначено: податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. „а п. 198.1. ст. 198 цього ж Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Судом встановлено, що 07 квітня 2014 року між ТОВ «Мастерпласт Україна» та ТОВ «НОРДЕКС УКРТРАНС» було укладено договір на транспортно-експедиційне обслуговування у внутрішньому і міжнародному сполученні за № з-0704/14-2 (Т. 2 а.с. 37 -40) , предметом якого є зобовязання ТОВ «НОРДЕКС УКРТРАНС», як експедитора, за рахунок ТОВ «Мастерпласт Україна», як замовника, організувати перевезення вантажів замовника і здійснити розрахунки з транспортними організаціями за перевезення вантажів замовника. На кожну окрему транспортно-експедиційну послугу оформляється заявка, яка містить опис умов і особливостей конкретного перевезення, яка є невідємною частиною цього Договору. Оплата проводиться протягом 10 днів з моменту доставки вантажу, якщо інше не вказано у заявці. Основою для оплати транспортно-експедиційних послуг замовником є рахунок-фактура експедитора, акт виконаних робіт і товаросупровідні документи з відміткою вантажоотримувача (пункти 1.2., 2.2. та 5.4. цього Договору).

Реальний характер вказаного договору підтверджується фактичним здійсненням господарських операцій з організації вантажних перевезень, про що свідчать досліджені в судовому засіданні та наявні в матеріалах справи первинні документи, а саме заявки на перевезення вантажу (Т. 2 а.с. 41-58), рахунки на оплату (Т. 2 а.с. 78-96), товарно-транспортні накладні (Т. 2 а.с. 97 - 134), акти наданих послуг (Т. 2 а.с. 59-77), накладні на внутрішнє переміщення (Т. 2 а.с. 160-177), податкові накладні (Т. 2 а.с. 143-159), а також наявні у матеріалах справи платіжні доручення (Т. 2 а.с. 135-143).

Зазначені первинні документи містять інформацію щодо місця навантаження, місця розвантаження, відомості про найменування, вагу та обєм вантажу, відомості про марку та державний номер автомобіля перевізника, та, відповідно, у своїй сукупності підтверджують факт придбання транспортно-експедиційних послуг, оплату їх вартості, а тому суд констатує, що вказані первинні документи були оформлені в результаті фактичного здійснення господарських операцій, тому позивач у відповідності до статей 138 та 198 ПК України мав право на віднесення спірних сум до складу витрат та податкового кредиту.

Акт перевірки ДПІ у м. Ужгороді № 1240/22-02/33438138 від 14.07.2015р. не містить посилання на докази того, що вищезазначені акти наданих послуг та інші первинні документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними. У судовому засіданні представником відповідача такі докази також надані не були, в той час як в силу ч. 2 ст. 71 КАС України доведення вказаної обставини покладено на ДПІ у м. Ужгороді, який є субєктом владних повноважень.

Суд відхиляє посилання податкового органу на ту обставину, що під час перевірки у позивача були відсутні акти наданих послуг № 124 від 23.08.2014 р., № 105 від 11.08.14 р. та № 100 від 05.08.14 р. та заявки № 93-Є від 07.08.2014 р. та № 88-Є від 01.08.2014 р., оскільки ТОВ «Мастерпласт Україна» надало належним чином засвідчені копії вказаних документів до заперечень на акт перевірки від 27.06.2015 р. (відмітка податкового органу про отримання від 27.07.2015 р.) (Т. 1, а.с. 113-130), що відповідає приписам п.44.7. ст.44 ПК України згідно якої протягом пяти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності. Також відповідні первинні документи були досліджені судом у судовому засіданні, містяться у матеріалах справи та містять всі необхідне реквізити для відповідного типу первинних документів.

Суд відхиляє посилання представника відповідача, щодо існування розбіжностей між відомостями щодо реквізитів автомобіля перевізника у акті наданих послуг № 107 від 09.08.2014 р., а також відомостями щодо вартості фрахту у заявці № 92-Є від 05.08.2014 р., та відомостями, які містяться у довідці Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «НОРДЕКС УКРТРАНС» від 16.12.2014 р., оскільки згідно норм Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського та податкового обліку є первинні документи (акт наданих послуг № 107 від 09.08.2014 р. та заявка № 92-Є від 05.08.2014 р.), які підтверджують здійснення господарської операції. Згідно ч. 4. ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Посилання податкового органу на те, що оскільки акт виконаних робіт складений між експедитором ТОВ «НОРДЕКС УКРТРАНС» та перевізником ТОВ «ПЛАНУМ» тільки 01 серпня 2014 року, то акт наданих послуг № 90 від 31.07.2014 р. з відповідною номенклатурою складений між позивачем та експедитором ТОВ «НОРДЕКС УКРТРАНС» до моменту фактичного отримання зазначених послуг, є безпідставним, оскільки факт перевезення вантажу по маршруту відображеному у акті наданих послуг № 90 від 31 липня 2014 р. підтверджується відповідною товарно-транспортною накладною від 30 липня 2014 року. Таким чином, акт наданих послуг від 31.07.2014 р. було складено між позивачем та експедитором ТОВ «НОРДЕКС УКРТРАНС» відразу після отримання зазначених у цьому акті послуг.

Також не відповідає дійсності твердження відповідача стосовно того, що акт виконаних робіт, отриманий ТОВ «НОРДЕКС УКРТРАНС» від ТОВ «ПЛАНУМ» з номенклатурою «Транспортно-експедиційні послуги м. Ужгород м. Миколаїв, а/м Рено АО 6917 ВВ/ ВВ 6526 ХТ» складений датою 07.08.2014 р., в той час як нібито акт наданих послуг з цією ж номенклатурою між ТОВ «НОРДЕКС УКРТРАНС» та позивачем складено 05.08.2014 до моменту фактичного отримання зазначених послуг. Матеріалами справи підтверджено, що акт наданих послуг з номенклатурою «Транспортно-експедиційні послуги м. Ужгород м. Миколаїв, а/м Рено АО 6917 ВВ/ ВВ 6526 ХТ» складено між платником та ТОВ «НОРДЕКС УКРТРАНС» після фактичного отримання зазначених послуг 07 серпня 2014 року за № 103, а не 05.08.2014 року, як помилково стверджує відповідач (Т. 2 а.с. 61).

У акті перевірки № 1240/22-02/33438138 від 14.07.2015 р. також міститься посилання контролюючого органу на те, що безпосередній контрагент позивача ТОВ «НОРДЕКС УКРТРАНС» мав правовідносини із сумнівними субєктами господарювання: ТОВ «ПЛАНУМ» та ТОВ «ПРОМ-ЮНІТ», які здійснювали маніпуляції із податковою звітністю та штучне формування податкового кредиту. Проте такі відомості не можуть бути підставою для прийняття відповідачем оспорених податкових повідомлень-рішень, адже якщо безпосередній контрагент або інші особи по ланцюгу не виконали своїх зобов'язань зі сплати податків до бюджету, допустили інші порушення закону, відповідальність та негативні наслідки у вигляді збільшення податкових зобов'язань, призначення штрафних фінансових санкцій тощо, застосовуються індивідуально виключно щодо особи-порушника. Відповідно до ч. 2. ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Позивач жодних правовідносин з наведеними відповідачем субєктами не мав та господарських операцій з ними не здійснював.

Також суд вважає помилковим посилання відповідача у запереченнях проти позову на товарний обрив (придбання товарів одного виду та подальша реалізація товарів іншого виду) у ланцюгу постачання ТОВ «ПЛАНУМ» > ТОВ «НОРДЕКС УКРТРАНС» > позивач, оскільки при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. У даному випадку судом встановлено, що позивач придбавав від ТОВ «НОРДЕКС УКРТРАНС» не товари, а транспортно - експедиційні послуги, тому твердження відповідача про «товарний обрив» у даному випадку є недоречним. До того ж, позивачем у судовому засіданні належними та допустимими доказами доведено реальний характер спірної господарської операції.

Вищевказане свідчить про помилковість та протиправність висновків ДПІ у м. Ужгороді стосовно завищення ТОВ «Мастерпласт Україна» витрат на суму 134417 грн. та заниження податкових зобовязань по ПДВ на суму 26833 грн.

Крім того, за результатами перевірки оформленої актом № 1240/22-02/33438138 від 14.07.2015 р. відповідачем зменшено позивачу витрати на суму 253678 грн. та збільшено податкові зобовязання по ПДВ на суму 50736 грн. на тій підставі, що господарські операції з організації просування товарів, які отримані від ТОВ «Епіцентр К» та в подальшому відображені в податковому обліку, не підтверджено належним чином оформленими первинними документами.

Згідно вимог підпунктів 14.1.27. та 14.1.181. п. 14.1. ст. 14, ст. 138, ст. 198 ПК України, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту по податку на додану вартість наступають у разі фактичного здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а також за наявності у платника належним чином оформлених первинних документів, що підтверджують здійснення відповідних витрат, та виписаної податкової накладної, наявної на момент проведення перевірки в оригіналі.

В охоплений перевіркою період позивачем було включено до складу витрат документально підтверджені витрати на загальну суму 1 484 200 грн. та до свого податкового кредиту віднесло суми ПДВ, сплачені в ціні послуг з просування товарів за договором надання послуг по організації просування товарів (торгової марки) № 360990 від 30.11.2012 року укладеного між позивачем та ТОВ «Епіцентр К» (Т. 2 а.с. 178-180).

Також судом встановлено, що позивач здійснив реалізацію будівельних матеріалів за договором поставки № 2960/90/10 від 22.06.2010 р. укладеним між позивачем та контрагентом ТОВ «Епіцентр К» (Т. 2 а.с. 12-19). З метою ефективного просування цього товару до кінцевого споживача, наслідком чого є збільшення обсягів продажу товару і, відповідно, збільшення доходу ТОВ «Мастерпласт Україна», між позивачем та ТОВ «Епіцентр К» було укладено договір надання послуг по організації просування товарів (торгової марки) № 360990 від 30.11.2012 р.

Згідно з п. 1.1. та п. 1.3 цього Договору обумовлено, що з метою подальшого просування та збільшення обсягів продажу товару, ТОВ «Епіцентр К» зобов'язуються надати ТОВ «Мастерпласт Україна» послуги з розміщення товару на окремих стелажах та площадках виконавця; формування виконавцем споживчого кошику покупця поденно; проведення інформаційного обслуговування товарів; інформування щодо залишку товарів на стелажах гіпермаркиту та стосовно періодів проведення рекламних заходів; проведення аналізу рекламно-інформаційної продукції за аналогічними видами продукції; проведення аналізу маркетингових досліджень.

Фактичне здійснення господарської операції з організації просування товарів за вказаним договором підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами, зокрема: рахунками на оплату послуг, актами виконаних робіт (наданих послуг) з додатками, які містять інформацію щодо переліку фактично наданих послуг, податковими накладними, та платіжними документами (Т. 2 а.с. 181 - 232).

Суд констатує, що як сам договір про надання послуг по організації просування товарів (торгової марки) № 360990 від 30.11.2012 р. так і оформлені в результаті його виконання первинні документи відповідають вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та містять необхідну для цілей оподаткування інформацію про зміст цих послуг, їх вартість, а податкові накладні вимогам пп. 201.1 ст. 201 ПК України, тому такі первинні документи мають юридичну силу та доказовість.

При цьому суд приймає до уваги ту обставину, що спірні послуги спрямовані на забезпечення ефективного збуту товарів позивача у торгівельній мережі контрагента ТОВ «Епіцентр К» шляхом популяризації продукції ТОВ «Мастерпласт Україна» серед кінцевих споживачів та стимулювання споживчого попиту, що і обумовлює господарський характер цих послуг для позивача. Вказані послуги з організації просування товарів мають економічний ефект, незалежно від їх результату, який не охоплюється предметом договору надання послуг. Просування певного, конкретного товару має переважне економічне значення саме для оптового постачальника, яким в даному випадку є позивач.

Також судом було з'ясовано, що пункт 4.12 укладеного позивачем договору поставки № 2960/90/10 від 22.06.2010 р. (Т. 2 а.с. 13) передбачає право покупця ТОВ «Епіцентр К» на повернення товару у випадку, якщо товар залишається не реалізованим. А отже відповідні послуги з організації просування товарів забезпечують можливість кращої реалізації товарів, зменшують питому вагу товарів, які можуть бути повернуті через відсутність попиту споживачів, а тому мають для ТОВ «Мастерпласт Україна» економічне значення, повязані в кінцевому підсумку з отриманням доходів та із господарською діяльністю позивача. Оскільки за своїм економіко-юридичним змістом послуга являє собою діяльність, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення, то акти виконаних робіт (наданих послуг) з додатками, які містять інформацію щодо переліку фактично наданих послуг, є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції.

Разом з тим суд критично оцінює посилання представника відповідача на математичні розрахунки здійсненні під час перевірки платника, згідно яких вказано, що оскільки ТОВ «Епіцентр К» реалізовано та здійснено оплату за поставлений товар на користь позивача на загальну суму 25 632 507,15 грн., то розмір оплати послуг, зазначених у п. 1.3.1 1.3.5 договору надання послуг по організації просування товарів, повинен складати 1 281 625,36 грн., з ПДВ (25 632 507,15 грн. * 5%), тоді як платником включено до складу витрат по цим видам послуг більшу суму 1 586 040,13 грн. (з ПДВ), з огляду на таке.

Судом встановлено, що ТОВ «Мастерпласт Україна» до складу витрат включено витрати саме на оплату послуг, зазначених у п. 1.3.1 1.3.5 договору надання послуг по організації просування товарів, у розмірі 1 272 171,52 грн. (з ПДВ), тобто в межах 5% від суми реалізованого товару поставленого за договором постави № 2960/90/10 від 22.06.2010 року. А також додатково включено витрати на оплату послуг, зазначених у п. 1.3.6 1.3.7 договору надання послуг по організації просування товарів, у розмірі 508 868,61 грн. (з ПДВ), тобто в межах 2% від суми реалізованого товару поставленого за договором постави № 2960/90/10 від 22.06.2010 р.

Вказана обставина підтверджується наявними у матеріалах справи актами виконаних робіт (наданих послуг) з додатками. При цьому суд враховує, що оскільки додатки до актів виконаних робіт (наданих послуг), які складені на виконання умов договору надання послуг по організації просування товарів (торгової марки) № 360990 від 30.11.2012 р. та які підтверджують показники, відображені ТОВ «Мастерпласт Україна» у податковій звітності, у відповідності до п.44.7. ст.44 ПК України, надавалися позивачем контролюючому органу у якості додатку до заперечень на акт перевірки від 27.06.2015 р. (відмітка податкового органу про отримання від 27.07.2015 р.) (Т. 1 а.с. 130), а тому згідно абзацу 2 п. 44.6 ст. 44 ПК України такі документи повинні були бути враховані відповідачем під час розгляду ним питання про прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Вищевказане свідчить про помилковість та протиправність висновків ДПІ у м. Ужгороді стосовно завищення ТОВ «Мастерпласт Україна» витрат на суму 253678 грн. та заниження податкових зобовязань по ПДВ на суму 50736 грн., натомість вимоги позову в цій частині підтверджені належними та допустимими доказами, відповідають вимогам законодавства та встановленим в судовому засіданні фактичним обставинам справи, тому відповідні податкові повідомлення-рішення слід визнати протиправними.

Крім того, у підрозділі 3.2.1 «Податкові зобовязання» розділу 3.2. «Податок на додану вартість» акту перевірки № 1240/22-02/33438138 від 14.07.2015 р. (Т. 1 а.с. 40-45) вказано, що ТОВ «Мастерпласт Україна» занизило рядок 1 Декларації з ПДВ «Операції на митній території України, що оподатковуються за основною ставкою» (тобто занижено податкові зобовязання, а не податковий кредит) у загальній сумі 77569,00 грн. та одночасно вказано, що таке заниження податкового зобовязання виникло в результаті порушення позивачем податкового законодавства при обліку господарських операцій з придбання транспортно-експедиційних послуг придбаних у ТОВ «НОРДЕКС УКРТРАНС» (сума ПДВ 26 833 грн.) та з придбання послуг по організації просування товарів придбаних у ТОВ «Епіцентр К» (сума ПДВ 50 736 грн.).

Однак такий висновок відповідача не ґрунтується на законі, оскільки господарські операції з придбання ТОВ «Мастерпласт Україна» транспортно-експедиційних послуг придбаних у ТОВ «НОРДЕКС УКРТРАНС» (сума ПДВ 26 833 грн.) та з придбання ТОВ «Мастерпласт Україна» послуг по організації просування товарів придбаних у ТОВ «Епіцентр К» (сума ПДВ 50 736 грн.) не впливають на формування позивачем його податкових зобовязань з ПДВ, в т.ч. рядка 1 Декларації з ПДВ «Операції на митній території України, що оподатковуються за основною ставкою». Придбання позивачем відповідних послуг та сплата ПДВ у розмірі 77 569 грн. в ціні таких послуг в силу вимог статті 198 «Податковий кредит» Податкового кодексу України надає ТОВ «Мастерпласт Україна» право на формування податкового кредиту, у звязку з чим позивач відповідні господарські операції відобразив у рядку 10 Декларації з ПДВ «Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення) з ПДВ на митній території України товарів/послуг».

В цій частині акт перевірки не відповідає вимогам п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затвердженого наказом ДПС України № 984 22.12.2010 р.) згідно якої факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Вказана обставина, додатково до наведених вище аргументів, є підставою для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001132202 від 06.08.2015 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання по ПДВ на 77 569,00 грн. за основним платежем та 38 786,00 за штрафними санкціями

Крім того, за результатами перевірки, оформленої актом ДПІ у м. Ужгороді № 1240/22-02/33438138 від 14.07.2015 р., позивачу донараховано податок на прибуток іноземних юридичних осіб (фрахт за ставкою 6 відсотків) у сумі 14 490,00 грн. у звязку з тим, що ТОВ «Мастерпласт Україна» здійснило придбання транспортно-експедиційних послуг за договором доручення транспортного експедирування у фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, який здійснював організацію вантажів із залученням перевізників-нерезидентів. При цьому відповідачем вказано, що оскільки експедитор діє від імені та за рахунок ТОВ «Мастерпласт Україна», як замовника, то при здійсненні розрахунку з перевізниками-нерезидентами експедитор є тільки посередником, а особою відповідальною за стягнення податку за договорами фрахту при виплаті суми фрахту є ТОВ «Мастерпласт Україна».

Згідно п. 160.2 ст. 160 ПК України визначено, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3-160.7 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Отже законом встановлено обовязок утримувати відповідний податок при виплаті доходів саме нерезиденту або його уповноваженій особі, при цьому такий податок сплачується до бюджету під час такої виплати.

Пунктом 160.5. ст. 160 ПК України передбачено, що сума фрахту, що сплачується резидентом нерезиденту за договорами фрахту, оподатковується за ставкою 6 відсотків у джерела виплати таких доходів за рахунок цих доходів. При цьому: базою для оподаткування є базова ставка такого фрахту; особами, уповноваженими стягувати цей податок та вносити його до бюджету, є резидент, який виплачує такі доходи, незалежно від того, є він платником цього податку чи ні, а також є він суб'єктом спрощеного оподаткування чи ні.

Відповідно до ст. 912 Цивільного кодексу України за договором чартеру (фрахтування) одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам.

Фрахт - винагорода (компенсація), що сплачується за договорами перевезення, найму або піднайму судна або транспортного засобу (їх частин) для: перевезення вантажів та пасажирів морськими або повітряними суднами; перевезення вантажів залізничним або автомобільним транспортом (пп. 14.1.260. п. 14.1. ст. 14 ПК України).

У судовому засіданні судом зясовано, що між позивачем та резидентом фізичною особою-підприємець ОСОБА_3 було укладено договір доручення транспортного експедирування № 2013/04/001 від 01.04.2013 р. (Т. 3 а.с. 47-53) згідно п. 1.2 якого ФОП ОСОБА_3 зобовязалася від імені позивача за винагороду і за рахунок позивача організовувати транспортно-експедиційні послуги. Пунктом 1.3 цього Договору обумовлено, що експедитор може залучати до виконання перевезення третіх осіб, та укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу.

Згідно умов вказаного договору, заявок на здійснення міжнародного перевезення, рахунків-фактур та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) (Т. 3 а.с. 52-111) за вищезазначеним договором підприємцем ОСОБА_3 надані саме послуги з організації експедирування вантажів за певним маршрутом. Тобто, предметом зазначених договорів було надання послуг з організації експедирування вантажів клієнта за певним маршрутом, а не надання за плату транспортного засобу чи його частини для перевезення вантажів, що за приписами Цивільного кодексу України є предметом договору фрахтування.

Позивач, уклавши договір доручення транспортного експедирування №2013/04/001 від 01.04.2013 р. із резидентом України експедитором ФОП ОСОБА_3 та здійснюючи виплати в межах даного договору (за умовами якого придбано саме експедиційні послуги, а не послуги фрахту, які за своєю юридичною природою є відмінними та не можуть ототожнюватися) на рахунок такого експедиторарезидента України, не здійснював жодних виплат сум фрахту на користь нерезидента та, відповідно, не є особою, відповідальною за стягнення 6% податку від суми фрахту, які експедитор виплачує перевізникам-нерезидентам.

З вищенаведених матеріальних норм вбачається, що особою, відповідальною за утримання податку за ставкою 6 % від суми фрахту, що виплачується за договорами фрахту (перевезення) нерезиденту, є резидент, який безпосередньо здійснює виплату на користь нерезидента доходів з джерелом їх походження з України. Проте відповідно до п. 5.2. договору транспортного експедирування №2013/04/001 від 01.04.2013 р., кошти за експедирування вантажів/транспортно-експедиційне обслуговування, які складаються з вартості перевезення та винагороди експедитора, та за даним договором підлягають перерахуванню клієнтом на рахунок експедитора являються частково транзитними/не обіговими для експедитора в обємі суми вартості перевезення, і підлягають перерахуванню Експедитором на рахунок виконавця третьої сторони (транспортної або іншої компанії).

Таким чином суд констатує, що за умовами укладеного договору доручення транспортного експедирування № 2013/04/001 від 01.04.2013 р. обовязок щодо укладення договорів перевезення вантажу лежить на експедиторові, який має право такі договори укладати від власного імені. Вартість перевезення включається до складу коштів за експедирування, які позивач сплачує саме на рахунок експедитора, а не перевізника-нерезидента. Безпосередню виплату вартості перевезення вантажу на користь перевізників (в т.ч. перевізників-нерезидентів) здійснює експедитор, а тому позивач не повинен здійснювати у даному випадку утримання податку на прибуток юридичних осіб (фрахт за ставкою 6 відсотків).

Вказані обставини свідчать про протиправність податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_4 від 06.08.2015 р. в частині визначення сум податкового зобов'язання по податку на прибуток іноземних юридичних осіб у сумі 14 490,00 грн. за основним платежем та 3623,00 грн. за штрафними санкціями.

Крім того, як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, за результатами перевірки оформленої актом ДПІ у м. Ужгороді № 1240/22-02/33438138 від 14.07.2015 р. (Т. 1 а.с. 19-86) до позивача застосовано штраф у розмірі 21 300,3 грн. за не оприбуткування 30 грудня 2014 р. у касовій книзі готівкових коштів у розмірі 2130,03 грн., чим порушено п. 2.6. Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, штраф у розмірі 1 грн. за не проведення 29 грудня 2014 р. розрахункових операцій на суму 2130,03 грн. через РРО та невидачу відповідного розрахункового документа на цю суму, чим порушено п. 1. та п. 2. ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а також штраф у розмірі 974 грн. за здійснення торгівельної діяльності за готівкові кошти без придбання торгового патенту, чим порушено п. 267.1 ст. 267 ПК України.

Відповідно до п. 2.6. Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, яке затверджено постановою Правління НБУ № 637 від 15.12.2004 р., передбачено, що уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

Судом зясовано, що позивач, отримавши готівкові кошти з ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» в розмірі 2130,03 грн. по чеку ЛИ 0651625 від 30.12.2014 р., на виконання вимог п. 2.6. Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, оприбуткував їх 30 грудня 2014 у касовій книзі підприємства згідно прибутково касового ордеру № 1538 на відповідну суму 2130,03 грн.

Проте, при оформленні касових операцій за 30 грудня 2014 року відповідальною особою ТОВ «Мастерпласт Україна» було допущено помилку у даті операції (на документах про оприбуткування та видачу готівки помилково зазначено дату 29 грудня 2014 року), зокрема, оформляючи прибутково-касовий ордер № 1538 працівником позивача було допущено описку у даті його складання та помилково замість 30 грудня 2014 року вказано 29 грудня 2014 року, що підтверджується корінцем чеку ЛИ 0651625 від 30.12.2014 р. (Т. 3 а.с. 180-181) на суму 2130,03 грн. на зворотній стороні якого вказано «Оприбутковано за касою: касовий ордер № 1538 від 29.12.2014 р.», самим касовим ордером № 1538 від 29.12.2014 р. (Т. 3 а.с. 182) та службовою запискою головного бухгалтера ТОВ «Мастерпласт Україна» від 05.01.2015 р. (Т. 3 а.с. 183).

За таких обставин суд вважає, що описка, допущена працівником ТОВ «Мастерпласт Україна» у даті складання прибутково касового ордеру № 1538 на суму 2130,03 грн. не є підставою для застосування до позивача штрафу за порушення вимог п. 2.6. Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, оскільки в даному випадку судом достовірно встановлено, що позивач порушення касової дисципліни у вигляді не оприбуткування готівки в касі не здійснював. При проведенні перевірки відповідач доводи позивача про допущену описку в даті залишив поза увагою, не встановивши і не довівши при цьому, що кошти надійшли з інших джерел, зокрема як виручка від реалізації товарів (послуг).

Разом з тим, припущення податкового органу про те, що оскільки за 29 грудня 2014 року у підприємства не встановлено надходжень у вигляді готівкових коштів на аналогічну суму 2130,03 грн., то дана сума готівкових коштів отримана як дохід від реалізації товару, що на думку відповідача свідчить про порушення позивачем п. 1. та п. 2. ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме не проведення 29 грудня 2014 р. розрахункових операцій на суму 2130,03 грн. через РРО та невидача відповідного розрахункового документа на цю суму, та про порушення позивачем п. 267.1 ст. 267 ПК України, а саме здійснення торгівельної діяльності за готівкові кошти без придбання торгового патенту, суд відхиляє, оскільки ДПІ у м. Ужгороді ні в ході перевірки, ні у процесі судового розгляду факт здійснення позивачем реалізації товарів за готівкові кошти не доведено, а судом такі обставини не встановлено.

Пунктом 5.2. розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, яке затвердженого наказом ДПС України № 984 22.12.2010 р., визначено, що у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно, зокрема: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

Проте, наведеним приписам акт перевірки № 1240/22-02/33438138 від 14.07.2015 р., в частині опису вчиненого ТОВ «Мастерпласт Україна» порушення касової дисципліни, не відповідає. Відповідачем під час проведення перевірки фактів здійснення 29 грудня 2014 року реалізації ТОВ «Мастерпласт Україна» споживачам товарів за готівкові кошти на загальну суму 2130,03 грн. не встановлено, у акті перевірки первинні документи, які б достовірно свідчили про отримання ТОВ «Мастерпласт Україна» готівки у сумі 2130,03 грн. саме від реалізації товар, не зазначені, господарські операції щодо реалізації товарів за готівкові кошти у розмірі 2130,03 грн. не описані. Також суд констатує, що у матеріалах судової справи належні та допустимі докази у розумінні статті 70 КАС України щодо здійснення позивачем торгівельної діяльності за готівкові кошти відсутні.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином суд приходить до переконання, що відповідач, який є субєктом владних повноважень, фактів вчинення позивачем порушень касової дисципліни та, відповідно, правомірність своїх рішень про застосування до позивача штрафних санкцій не довів, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 06.08.2015 р. За № НОМЕР_5, за № НОМЕР_6 та за № НОМЕР_7 є незаконними.

За наведених обставин суд констатує, що права та інтереси позивача порушені та потребують судового захисту, а відтак оскаржені податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Керуючись ст. ст. 2, 3, 11, 70, 71, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастерпласт Україна" задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Ужгороді Головного управління ДФС у Закарпатській області від 06.08.2015 р. №0001112202; №0001122202; №0001132202; №0001142202 (частково в частині визначення сум податкового зобов'язання по податку на прибуток іноземних юридичних осіб у сумі 14 490,00 грн. за основним платежем та 3623,00 грн. за штрафними санкціями), №0001152204,

№0001162204; №0001172204.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастерпласт Україна" витрати зі сплати судового збору у розмірі 487 грн. 20 коп.(чотириста вісімдесят сім гривень двадцять копійок)

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

СуддяОСОБА_5