Ухвала суду № 52133462, 01.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2015 року м. Київ К/800/20098/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого суддіГоловчук С.В. (суддя-доповідач),суддівЛіпського Д.В., Черпака Ю.К.,

секретар судового засідання Малина Л.В.,

за участю представника відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міжгалузевого науково-технічного колективного підприємства «Лана»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2014 року

у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва (далі - УПФУ в Печерському районі м. Києва) до Міжгалузевого науково-технічного колективного підприємства «Лана» (далі - МНТКП «Лана») про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2013 року УПФУ в Печерському районі м. Києва звернулося до суду з адміністративним позовом про стягнення заборгованості. В обґрунтування вимог зазначило, що МНТКП «Лана» за період з 01 листопада 2007 року по 25 серпня 2013 року не відшкодувало різницю між сумою пенсії, призначеної колишньому працівнику підприємства відповідно до Закону України від 13 грудня 1991 року № 1977-ХІІ «Про наукову і науково-технічну діяльність» (далі - Закон № 1977-ХІІ), і сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку мають право наукові працівники, внаслідок чого утворилася заборгованість в сумі 56127,19 грн. Вважаючи дії відповідача неправомірними, просив суд задовольнити позовні вимоги.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2013 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2014 року, позов задоволено. Стягнуто з МНТКП «Лана» заборгованість по відшкодуванню витрат на виплату пенсій, що становлять різницю між сумою пенсій, призначених згідно із Законом № 1977-ХІІ у розмірі 56127,19 грн на користь УПФУ в Печерському районі м. Києва.

У касаційній скарзі МНТКП «Лана» порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про залишення позову без розгляду, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, норм статей 99,100 КАС України. Зазначає, що суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин наслідки пропуску позивачем строку звернення до суду. Вказує, що з 01 січня 2004 року МНТКП «Лана» зупинило господарську діяльність, звільнило усіх працівників і не є платником страхових внесків.

УПФУ в Печерському районі м. Києва у запереченнях на касаційну скаргу посилається на те, що рішення судів є законними і обґрунтованими. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Відповідно до статті 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що МНТКП «Лана» є юридичною особою, зареєстрованою в УПФУ в Печерському районі м. Києва як платник внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Впродовж 2008-2013 років позивач надсилав відповідачу розрахунки з відшкодування фактичних витрат на фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної відповідно до Закону № 1977-ХІІ, і сумою пенсій, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів за період з листопада 2007 року по 25 серпня 2013 року, які МНТКП «Лана» не сплатило, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 56127,19 грн.

Частиною 1 статті 99 КАС України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини 9 статті 22 Закону №1977-ХІІ різниця між сумою пенсії, призначеної за цим Законом, та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку має право науковий працівник, фінансується: для наукових (науково-педагогічних) працівників державних бюджетних наукових установ, організацій та вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації - за рахунок коштів державного бюджету; для наукових (науково-педагогічних) працівників інших державних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації - за рахунок коштів цих підприємств, установ, організацій та закладів, а також коштів державного бюджету в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому за рахунок коштів державного бюджету науковим (науково-педагогічним) працівникам оплачується з розрахунку на одну особу 50 відсотків різниці пенсії, призначеної за цим Законом; для наукових (науково-педагогічних) працівників недержавних наукових установ, організацій та вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації - за рахунок коштів цих установ, організацій та закладів.

Пунктом 5 Порядку фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної науковим (науково-педагогічним) працівникам державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації згідно із Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність», та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку мають право зазначені особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 2004 року № 372 (далі - Порядок), встановлено, що розмір витрат на фінансування різниці у розмірі пенсії за рахунок коштів державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації визначається у розрахунку на рік органами ПФУ до 20 січня поточного року та протягом 10 днів з дня призначення пенсії відповідно до Закону № 1977-ХІІ, про що відповідному підприємству, установі, організації або закладу відразу надсилається повідомлення.

Зазначені підприємства, установи, організації та заклади самостійно визначають суму, що підлягає до сплати у розрахунку на місяць, та щомісячно до 25 числа перераховують органу ПФУ за своїм місцезнаходженням відповідні кошти <…>.

Згідно з пунктом 8 Порядку у разі порушення строку сплати коштів, які спрямовуються на фінансування різниці у розмірі пенсії, органи ПФУ стягують відповідні суми у порядку, визначеному законодавством.

Пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена територіальними органами ПФУ у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 15 статті 106 Закону № 1058-IV строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.

Отже, аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що в разі звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості (недоїмки), яка виникла через несвоєчасне нарахування та/або сплату різниці між сумою пенсії, призначеної науковим (науково-педагогічним) працівникам державних небюджетних підприємств за Законом № 1977-ХІІ, та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку має право науковий працівник, до відносин щодо стягнення такої заборгованості (недоїмки) застосовуються положення частини 15 статті 106 Закону № 1058-IV. Водночас строки звернення до суду із позовом про стягнення цієї заборгованості (недоїмки), передбачені статтею 99 КАС України, не застосовуються.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України, від 07 квітня 2015 року (справа № 21-113а15).

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог та правильно стягнули з відповідача заборгованість на відшкодування різниці між сумою пенсії, призначеної відповідно до Закону № 1977-ХІІ, і сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів за 2007-2013 роки.

Доводи касаційної скарги щодо зупинення діяльності підприємства та відсутність коштів не мають правового значення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального законодавства, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору, оскільки ці обставини не звільняють підприємство від обов'язку відшкодувати різницю між сумою пенсії, призначеної за Законом №1977-ХІІ, та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів.

За таких обставин, підстави для скасування ухвалених рішень колегія суддів не вбачає.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Міжгалузевого науково-технічного колективного підприємства «Лана» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С.В. Головчук Судді Д.В. Ліпський Ю.К. Черпак