Ухвала суду № 52133220, 30.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" вересня 2015 р. м. Київ К/800/40337/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів: головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача),Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгове Бюро «Інтеграція» на постановуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2014 рокуу справі№ 804/12841/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Торгове Бюро «Інтеграція» доДніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів У Дніпропетровській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгове Бюро «Інтеграція» (далі - ТОВ «Торгове Бюро «Інтеграція», позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0002882204, №002872204, винесені Дніпропетровською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області 20 вересня 2013 року.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2013 року позов ТОВ «Торгове Бюро «Інтеграція» задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 20 вересня 2013 року №0002882204 та №002872204.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2014 року у даній справі скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2013 року та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 9 вересня 2013 року відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Торгове бюро «Інтеграція» з питань дотримання вимог податкового законодавства України при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «ЮТС» за грудень 2012 року та січень 2013 року, їх реальності та повноти відображення в обліку, за результатами якої складено акт №119/22-04/38375429 від 9 вересня 2013 року, згідно висновків якого не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ТОВ «ЮТС» за грудень 2012 року та січень 2013 року їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а також встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим завищено податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ «ЮТС» на суму 411880,00 грн.; підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 139.1.9 пункту139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено валові доходи отримані від невстановленої юридичної та/або фізичної особи за IV квартал 2012 року на суму 1702613 грн., що призвело до заниження податку на прибуток за IV квартал 2012 року на суму 357549 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем 20 вересня 2013 року прийняті податкові повідомлення-рішення: №0002872204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на суму 357549,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 89387,25 грн.; №0002882204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 411880,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 102970,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень податкового законодавства, оскільки реальність господарських операцій підтверджується первинними документами.

Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, з чим не погоджується судова колегія касаційної інстанції, враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «ЮТС» (постачальник) при виконанні ними договору поставки №11-1 від 1 листопада 2012 року, предметом якого є постачання побутових товарів, товарів народного споживання та технічного призначення, підтверджується первинними документами податкового обліку, такими як: видаткові, товарно-транспортні та податкові накладні, сертифікатами відповідності, свідоцтвами про державну реєстрацію товарів, висновками державної санітарно-епідеміологічної експертизи. При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Поруч з цим, суд першої інстанції, надаючи оцінку обставинам справи, правомірно зробив аналіз даних про рух товару на шляху від продавця до платника, як наслідок, дослідивши договір про надання транспортних послуг №1015/03, укладений з перевізником - ТОВ «Вітал-авто», та первинні документи, виписані на його виконання, дійшов обґрунтованого висновку про фактичне отримання від спірного контрагента товарів позивачем.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Приписами пункту 135.2 статті 135 та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що як доходи, так і витрати, визначаються на підставі первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат і доходів, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/послуг/робіт з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судом першої інстанції були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів.

Податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на акті перевірки контрагента позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірного договору за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства щодо створення підприємства та ведення фінансово-господарської діяльності. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагента.

В розрізі викладеного колегія суддів касаційної інстанції, також, звертає увагу, що право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, не обмежено поданням виключно тих доказів, що надавалися ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та подавати докази на підтвердження таких заперечень, надається платникові як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу (на яких допускається подання учасником процесу нових доказів). Зокрема, суди не повинні обмежуватися дослідженням лише тих доказів, які були проаналізовані податковим органом під час проведення перевірки.

Отже, з огляду на встановлені судом першої інстанції обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є його висновок, що право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит та склад доходів і витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочину для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товарів в господарській діяльності, тому місцевий суд дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу доходів на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій зі спірним контрагентом.

Підсумовуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, яке прийнято на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгове Бюро «Інтеграція» задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року скасувати та залишити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2013 року.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев

Н.Є. Маринчак