Рішення № 52131966, 05.10.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/14574/14 Головуючий у 1 інстанції: Стрельбицький В.В.

Провадження № 22-ц/783/3943/15 Доповідач в 2-й інстанції: Монастирецький Д.І.

Категорія: 34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Монастирецького Д.І.,

суддів: Кабаля І.І., Копняк С.М.,

секретаря Ясиновської Я.М.,

з участю представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

03 грудня 2014 року ОСОБА_2 на підставі ст. ст. 1166, 1167 ЦК України звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4, просив стягнути з відповідача 9 056,88 грн. матеріальної шкоди та 10 000,00 грн. моральної шкоди, всього 19 056,88 грн. В обґрунтування позову посилався на те, що о 12:30 год. 05 листопада 2014 року на перехресті вулиць Вітовського - Гвардійська у м. Львові сталось ДТП з вини водія автомобіля НОМЕР_1 ОСОБА_4, внаслідок чого пошкоджено його - позивача автомобіль НОМЕР_2. Факт ДТП підтверджується довідкою № 36/3 від 05 листопада 2014 року. Згідно висновку № 4833 від 14 листопада 2014 року, вартість матеріальної шкоди становить 8388,90 грн. В добровільному порядку відповідач відмовився відшкодувати завдану ним шкоду. Також вважає, що йому було завдано моральної шкоди, яка проявилась в незручностях, що погіршило його морально-психологічний стан.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 (і.н. НОМЕР_3) на користь ОСОБА_2 (і.н. НОМЕР_4) 9056 гривень 80 копійок - матеріальної шкоди, 1000 гривень - моральної шкоди, 182 гривні 11 копійок - судових витрат, а всього - 10 238 (десять тисяч двісті тридцять вісім) гривень 91 копійку.

В решті позовних вимог - відмовлено.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_4, з таким не погоджується та вважає його незаконним і необґрунтованим у зв'язку з тим, що судом першої інстанції було неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи. Стверджує, що рішення підлягає скасуванню з огляду на неправильне дослідження та оцінку доказів у справі та посилається на ст. 309 ЦПК України, відповідно до якої, підставами для скасування рішення в апеляційному порядку і ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення справи, якщо ці обставини можуть бути досліджені під час розгляду справи в апеляційному порядку. Зазначає, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції порушив принцип повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи.Просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 березня 2015 року та ухвалити нове по суті позовних вимог.

ОСОБА_4 будучи належним чином повідомлений, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення йому поштового відправлення (а.с. 94), в судове засідання апеляційної інстанції не з'явився, причину своєї неявки суду не повідомив, матеріалів справи достатньо для розгляду справи у його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково.

Частиною 1 ст. 292 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Захист цивільних прав це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Частинами першою та другою ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Крім того, важливим є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Виходячи з вимог ст. ст. 10, 214, 215 ЦПК України, суд повинен сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом, та встановлювати у рішенні обставини справи (в тому числі пропущення позовної давності), характер правовідносин сторін, правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин, навести мотиви прийнятого рішення: встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.

Однак зазначеним вимогам закону дане рішення не відповідає.

Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом встановлено, що 05 листопада 2014 року на перехресті вулиць Вітовського - Гвардійська у м. Львові сталось ДТП за участюю автомобілів НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_4, та марки «Сеат Ібіца» д.н.з. НОМЕР_5 під керуванням позивача ОСОБА_2

Постановою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 20.11.2014 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.

Згідно висновку № 4833 експертного автотоварознавчого дослідження від 14.11.2014 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля НОМЕР_6 становить 8388,90 грн.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 зазначав, що ОСОБА_4 має відшкодувати майнову та моральну шкоду, завдану йому внаслідок ДТП.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вважав, що відповідальність за завдану ОСОБА_2 внаслідок ДТП шкоду має нести лише ОСОБА_4

Однак із такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки вони не відповідають вимогам закону та не ґрунтуються на доказах, наявних у матеріалах справи.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини 1 статті 1188 ЦК України).

Згідно з положеннями частин 2, 5 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до вимог ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно з положеннями статті 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Тобто, виходячи із суті такого страхування, Закон має на меті захист не лише прав потерпілих на відшкодування шкоди, але й захист інтересів страхувальника - заподіювача шкоди.

Відповіно до ст. 5 Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно п. 22.1 ст. 22 Закону, страховик при настанні страхового випадку відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи відповідно до лімітів відповідальності страховика.

З роз'яснень п. 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» вбачається, що при пред'явленні позовних вимог про відшкодування такої шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди безпосередньо до особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, суд має право виключно в порядку, передбаченому ст. 33 ЦПК України, залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспортного засобу. Непред'явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі.

Оскільки відповідно до ст. 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, так і захисту майнових інтересів страхувальників, враховуючи положення ст. 1194 ЦК України, питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого ст. 33 Закону № 1961-IV обов'язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір (у передбачених випадках Моторному (транспортному) страховому бюро України, далі - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка. У разі відсутності такої згоди завдана потерпілому шкода підлягає відшкодуванню страховиком у межах передбаченого договором страхування страхового відшкодування.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_4 не погодився на відшкодування позивачу шкоди, завданої внаслідок ДТП, та надав районному суду Поліс № АІ/1581423 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страхувальник - ОСОБА_4, страховик - ПРАТ «Український Страховий Дім», строк дії якого з 06.05.2014 року до 05.05.2015 року включно, з якого вбачається, що цивільно-правову відповідальність ОСОБА_4 було застраховано в установленому законом порядку на страхову суму (ліміт відповідальності) за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, - 100 тис. грн, за шкоду, заподіяну майну, - 50 тис. грн, франшиза - нуль (а.с. 38, 39).

В матеріалах справи міститься також копія повідомлення ОСОБА_4 ПРАТ «Український Страховий Дім» про страховий випадок та квитанція про направлення такої страховику (а.с. 40, 41).

Посилання районного суду, що ПрАТ «Український страховий дім» відсутній за місцезнаходженням (юридичною та фактичною адресами) та виключений з членів МТСБУ, а відтак у позивача відсутня реальна можливість реалізувати своє право на отримання страхового відшкодування від ПрАТ «Український страховий дім», - належними та допустимим доказами не підтверджені, витяг з інтернетресурсу (а.с. 56-59) не є такими в розумінні ст. ст. 58, 59 ЦПК України.

Положення ч. 4 ст. 10 ЦПК України покладає на суд певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу; суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

У порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України суд першої інстанції на зазначені положення закону та обставини справи належної уваги не звернув та не залучив до участі у справі ПРАТ «Український Страховий Дім», дійшовши передчасного висновку про те, що завдана потерпілому шкода відшкодовується лише ОСОБА_4

Враховуючи те, що апеляційний суд згідно з положеннями ЦПК України позбавлений процесуальних повноважень замінювати неналежного відповідача або залучати співвідповідача, рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, підлягає скасуванню, з ухваленням нового - про відмову в позові, що не позбавляє позивача за умови усуненя вказаних недоліків звернутися в суд з позовом про відшкодування шкоди вдруге.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 2, 309 ч. 1 п.п. 1, 4, 313, 314 ч. 2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 березня 2015 рокускасувати та ухвалити нове рішення, яким:

В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Монастирецький Д.І.

Судді: Кабаль І.І.

Копняк С.М.