Ухвала суду № 52130095, 06.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2015 року м. Київ К/800/51307/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуТернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській областіна постанову та ухвалуТернопільського окружного адміністративного суду від 31.01.2011 Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2014у справі № 2а-4085/10/1970за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ТДО»доТернопільської об'єднаної державної податкової інспекціїпровизнання нечинним податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТДО» звернулось до суду з позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0007431602/0 від 30.09.2010.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 31.01.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2014, позов задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції № 0007431602/0 від 30.09.2010.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 31.01.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2014 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивача відмовити.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, наступне:

- відповідачем проведено невиїзну документальну (камеральну) перевірку позивача з питань достовірності нарахування та своєчасності сплати (на підставі поданої звітності та інших документів, пов'язаних з оподаткуванням) податку на додану вартість за період з 01.05.2010 по 31.05.2010, за результатами якої складено акт № 9418/16-02/31384112 від 15.09.2010;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижено суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, на 675 881,00 грн.;

- на підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0007431602/0 від 30.09.2010, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 946 233,24 грн. (з яких: 675 881,00 грн. - за основним платежем та 270 352,24 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями);

- за результатами адміністративного оскарження спірне податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу платника - без задоволення.

Відповідач дійшов висновку щодо вищевказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства з огляду на віднесення позивачем до складу податкового кредиту травня 2010 року сум ПДВ по податкових накладних, виписаних у періоді, відмінному від звітного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Законом України «Про податок на додану вартість» (чинним на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлено зв'язку між датою складення податкової накладної та датою її отримання, натомість чітко передбачено, що право на податковий кредит виникає з дати отримання податкової накладної, оскільки саме за даним документом платник податків має право на формування свого податкового кредиту.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів, з огляду на таке.

Згідно пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 названого Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Виходячи зі змісту викладених норм, передбачено право, а не обов'язок платника податків на подання скарги на постачальника товарів у разі відмови надати податкову накладну.

Нормами пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 названого Закону передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів. Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Крім того, платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

В силу пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

В постанові Верховного Суду України від 05.12.2011 у справі за позовом ТОВ «Акцентбуд» до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення наявний висновок, зокрема, про те, що у випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми податку на додану вартість, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані, в межах строку давності.

Таким чином, з огляду на зміст вищенаведених норм, а також дотримуючись правової позиції Верховного Суду України, викладеної у названій постанові від 05.12.2011, що є обов'язковою для всіх судів України відповідно до ч.1 ст.244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що законодавство, яке регулює спірні правовідносини, дозволяє включати до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за податковими накладними, виписаними за будь-який попередній період, в межах строку давності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно реєстрації вхідної кореспонденції за 2010 рік на адресу позивача в травні 2010 року надійшли податкові накладні від ТОВ «Арніка», ТОВ «Маскат-цент» та ТОВ «Інтеркрус» , що виписані в квітні 2010 року, суми по яких позивачем віднесено до складу податкового кредиту травня 2010 року.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що Законом України «Про податок на додану вартість» (чинним на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлено зв'язок між датою складення податкової накладної та датою її отримання, натомість чітко передбачено, що право на податковий кредит виникає з дати отримання податкової накладної, оскільки саме за даним документом платник податків має право на формування свого податкового кредиту.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що суди попередніх інстанцій повно встановили обставини у справі та надали їм належну правову оцінку на підставі законодавства, що підлягало застосуванню до спірних відносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області залишити без задоволення.

2. Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 31.01.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний