Ухвала суду № 52130082, 07.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2015 року м. Київ К/800/16176/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Костенка М.І. Юрченко В.П.

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.12.2013 р.

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2014 р.

у справі № 816/6234/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Новомосковськ Агро»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Новомосковськ Агро» (далі - позивач, ТОВ «Новомосковськ Агро») звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - відповідач, Кременчуцька ОДПІ), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.10.2013 р. № 0006342202/639.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.12.2013 р. позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 22.10.2013 р. № 0006342202/639 в частині збільшення суми грошового зобов'язання в розмірі 498 312,75 грн., в тому числі: за основним платежем в розмірі 399 651 грн. та за штрафними (фінансовими0 санкціями (штрафами) в розмірі 98 661,75 грн.; в іншій частині позовних вимог відмовлено; вирішено питання про судові витрати.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2014 р. постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.12.2013 р. в частині відмови в задоволенні позову ТОВ «Новомосковськ Агро» щодо скасування податкового повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 22.10.2013 р. № 0006342202/639 в частині збільшення суми грошового зобов'язання в розмірі 110 020 грн., в тому числі: за основним платежем в розмірі 88 016 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 22 004 грн. - скасовано, та прийнято нову постанову, якою позов в цій частині задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення від 22.10.2013 р. № 0006342202/639 в частині збільшення суми грошового зобов'язання в розмірі 110 020 грн., в тому числі: за основним платежем в розмірі 88 016 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 22 004 грн.; в іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.12.2013 р. - залишено без змін.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.12.2013 р., в частині задоволених позовних вимог, та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2014 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення прийнятими у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому просив касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 16.09.2013 р. по 24.09.2013 р., на підставі направлення від 16.06.2013 р. № 797/000797, пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статті 82 Податкового кодексу України та наказу від 13.09.2013 р. № 698, посадовою особою Кременчуцької ОДПІ була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Новомосковськ Агро» з питань правомірності перебування на спеціальному режимі оподаткування за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р., за результатами якої складено акт від 10.10.2013 р. № 2492/16-03-22-02-12/33014041 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог: - пункту 187.1 статті 187, пунктів 209.2, 209.6 статті 209 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 388 800 грн.; - підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 198.3, 198.6 статті 198, підпункту 209.15.1 пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає відображенню в особовому рахунку платника на суму 111 629 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.10.2013 р. № 0006342202/639, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 608 332,75 грн., з яких 487 667 грн. - за основним платежем та 120 665,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Як вбачається з акту перевірки від 10.10.2013 р. № 2492/16-03-22-02-12/33014041, підставою для донарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість слугували висновки перевіряючого про неправомірне формування позивачем податкового кредиту у зв'язку з безпідставним віднесенням позивачем до податкових зобов'язань скороченої декларації з податку на додану вартість сум податку на додану вартість згідно здійсненої на його користь попередньої оплати за сільськогосподарську продукцію та віднесення до податкового кредиту сум податку, що підтверджені податковими накладними, які оформлені з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що між ТОВ «Новомосковськ Агро» (продавець) та ТОВ «Партнер-Хімагро» (покупець) було укладено договір поставки № 58/НО від 22.10.2012 р., згідно якого продавець зобов'язується поставити покупцю товарну сою (далі - насіння), а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується прийняти та оплатити поставлене насіння, відповідно до умов цього договору. При цьому, оплата за поставлений товар проводиться покупцем безготівковим шляхом на умовах 100% передоплати на рахунок продавця на підставі виставленого рахунку-фактури.

На виконання умов вказаного договору, позивачем виставлено рахунок-фактуру від 22.10.2012 р. № Н-0000295 на загальну суму 2 332 800 грн., у тому числі 388 800 грн. - податок на додану вартість, у свою чергу ТОВ «Партнер-Хімагро» 23.10.2012 р. здійснено 100% передоплату на рахунок позивача вказаної суми коштів, що підтверджується наявною у матеріалах справи банківською випискою.

За вказаною господарською операцією сторонами складено відповідні первинні документи, а саме: податкову накладну від 23.10.2012 р. № 42/2, видаткові накладні, довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей та товарно-транспортні накладні.

Сума податку на додану вартість у розмірі 388 800 грн. за вказаною господарською операцією позивачем включена до складу податкових зобов'язань скороченої податкової декларації з податку на додану вартість жовтня 2012 року.

Згідно пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкового зобов'язання з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 209.2 статті 209 Податкового кодексу України визначено, що згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Відповідно до пункту 2 розділу VІ «Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 р. № 1492 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.12.2011 р. за № 1490/20228 у рядку 1 податкової декларації (скороченої) зазначаються виключно операції з постачання сільськогосподарським підприємством вироблених (наданих) сільськогосподарських товарів/послуг на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах.

Отже, для сільськогосподарських підприємств визначено особливий порядок відображення в податковій звітності операцій в залежності від їх спрямованості, між тим, право визначення податкових зобов'язань та віднесення їх до скороченої декларації з податку на додану вартість не ставиться в залежність від факту фізичної передачі такого товару.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що сума податку на додану вартість у розмірі 388 800 грн., за операцією з постачання сільськогосподарської продукції власного виробництва, правомірно віднесена позивачем за правилом першої події до складу податкових зобов'язань скороченої податкової декларації з податку на додану вартість.

Також з акту податкової перевірки слідує, що податковим органом встановлено віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість у розмірі 28 843,07 грн., що були сплачені ТОВ «Агрофірма Агросправа» при придбанні паливно-мастильних матеріалів, які підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, оскільки в графі місцезнаходження юридичної особи-продавця вказана адреса за якою підприємство відсутнє. При цьому податковий орган посилався на висновки акту № 454 від 16.06.2012 р. про не встановлення місцезнаходження ТОВ «Агрофірма Агросправа».

Разом з тим, згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду зокрема у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту)

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Також зазначеною нормою передбачено, що податкова накладна, серед іншого, має містити окремим рядком місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість.

Зазначені положення Закону України «Про податок на додану вартість» кореспондуються із положеннями закріпленими у Податковому кодексі України, що вступив в дію з 01.01.2011 р.

Так, відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

При цьому, згідно частин першої, другої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що відповідно до наявних в матеріалах справи відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що відображаються на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру та веб-сайті технічного адміністратора Єдиного державного реєстру, яким є Державне підприємство «Інформаційно-ресурсний центр», адресою місцезнаходження ТОВ «Агрофірма Агросправа» зазначено: 39100, Полтавська область, Глобинський район, м. Глобине, вул. Карла Маркса, 170, яка відповідає місцезнаходженню цього підприємства визначеній в податкових накладних, виданих по господарським операціях з позивачем.

Таким чином, акт складений відповідачем 16.05.2012 р. № 454 щодо не встановлення місцезнаходження ТОВ «Агрофірма Агросправа» не може бути належним доказом відсутності підприємства за місцезнаходженням, що у сукупності досліджених судами попередніх інстанцій обставин, свідчить про правомірність формування позивачем податкового кредиту відповідно до належним чином складених податкових накладних, виданих ТОВ «Агрофірма Агросправа».

Також, з матеріалів справи слідує, що 20.11.2011 рю між позивачем (Довіритель) та ТОВ «ПК Біопрепарат» (Повірений-1), Фірма «Геральд» ТОВ (Повірений-2) було укладено договір доручення № 17/10-11, згідно умов якого Довіритель доручає, а Повірений-2 бере на себе зобов'язання на постійній основі здійснювати пошук контрагентів для укладення Договорів купівлі-продажу посівного матеріалу насіння сої, а Довіритель виплачує Повіреному-2 винагороду, розмір якої визначається за домовленістю сторін.

В матеріалах справи наявні документи, що підтверджують виконання зазначених вище господарських операцій, а саме: копії податкових накладних (номенклатура товарів/послуг продавця - винагорода повіреного) на загальну суму 398 287,25 грн. (у тому числі ПДВ 66381,22 грн.), акти надання послуг та звіти.

Однак, податковий орган під час перевірки дійшов висновку, з яким погодився суд першої інстанції, що акти надання послуг носять загальний характер, аналогічні за змістом виконаних операцій, не конкретизують надання послуг та в якому обсязі вони надані, із їх змісту не можливо встановити в якій кількості та яким чином визначалася калькуляція за надані послуги. Крім того, не було встановлено використання результатів отриманих послуг у власній господарській діяльності позивача.

Суд апеляційної інстанції заперечуючи та спростовуючи такі твердження відповідача, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходив з наступного.

Як було зазначено вище, податковий кредит звітного періоду, згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, право на податковий кредит за операціями з постачальником послуг - Фірма «Геральд» ТОВ залежить від наміру використання їх результатів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що використання позивачем результатів отриманих послуг від Фірма «Геральд» ТОВ полягало в подальшому укладені договорів постачання сільськогосподарської продукції виробництва ТОВ «Новомосковськ Агро» з підприємствами-покупцями, що були знайдені Повіреним.

Висновки ж податкового органу та суду першої інстанції, що акти надання послуг носять загальний характер, аналогічні за змістом виконаних операцій, не конкретизують надання послуг та в якому обсязі вони надані, із їх змісту не можливо встановити в якій кількості та яким чином визначалася калькуляція за надані послуги спростовується викладеною в цих актах інформацією, щодо переліку можливих покупців продукції ТОВ «Новомосковськ Агро», загальної вартості товару, тоннажу необхідного таким клієнтам, а також калькуляцій розміру винагороди повіреному за виконані послуги.

Таким чином, необґрунтованим є висновок відповідача про завищення позивачем податкового кредиту на суму податку на додану вартість у розмірі 66 381,22 грн., через відсутність зв'язку отриманих від Фірма «Геральд» ТОВ послуг з господарською діяльністю позивача та неможливість визначення фінансово-економічної доцільності отримання таких послуг.

Також, як вбачається з ату перевірки, ще однією підставою для визначення позивачу спірних грошових зобов'язань слугував висновок відповідача, з яким погодився суд першої інстанції, про неправомірне віднесення до податкового кредиту скороченої декларації сум податку на додану вартість у розмірі 22 381 грн. за податковими накладними, складеними під час придбання позивачем автомобіля, картриджів, джерел безперебійного живлення, комп'ютерів, адаптерів, карману, автошин, вказуючи при цьому на невикористання зазначених товарно-матеріальних цінностей у виробництві сільськогосподарської продукції.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, оскільки TOB «Новомосковськ Arpo» є сільськогосподарським товаровиробником і суб'єктом спеціального режиму оподаткування, всі товарно-матеріальні цінності, які придбаваються, використовуються підприємством у виробництві сільськогосподарської продукції.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що придбані комп'ютери використовуються позивачем на складах для контролю кількості та руху зерна, а автомобіль переданий в службу охорони, яка здійснює нагляд за збереженням посівів сільськогосподарських культур на полях. Використання придбаних товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності позивача підтверджуються копіями відповідних документів: посадовою інструкція водія ОСОБА_4, посадовою інструкцією завідуючого складу ОСОБА_5, наказами про закріплення автомобіля, наказами про закріплення техніки за матеріально-відповідальними особами тощо.

Відповідно до пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України, згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей. Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з підпунктом 209.15.1 пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України виробничі фактори, за рахунок яких сформовано податковий кредит, визначені як товари/послуги, які придбаваються сільськогосподарським підприємством для їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції, а також основні фонди, які придбаваються (споруджуються) з метою їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції.

Отже, за умов реалізації своєї продукції іншим підприємствам та здійснення операцій щодо придбання товарно-матеріальних цінностей для виробництва сільськогосподарської продукції, TOB «Новомосковськ Arpo», як сільськогосподарський товаровиробник, підпадає під спеціальний режим оподаткування та відображає податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податковий кредит до спеціальної спрощеної податкової декларації.

При вирішенні спору судом першої інстанції зазначене не було враховане.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи, отже, відсутні підстави для її задоволення.

Відповідно до частини третьої статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, а отже, постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області - відхилити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2014 р. у справі № 816/6234/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) М.І. Костенко (підпис) В.П. Юрченко