Ухвала суду № 52130045, 21.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2015 року м. Київ К/800/62541/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Латишевої Л.П.,за участю представників позивача:Бутрик О.Д, Кришти В.В., Гумінського М.В.,відповідача:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Володарсько-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2013 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року

у справі №806/6349/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат»

до Володарсько-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Володарсько-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 01 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року, позовні вимоги задовольнив, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 01 липня 2013 року №0000332200 та №0000322200.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Посадові особи контролюючого органу у період з 20 травня 2013 року по 07 червня 2013 року провели позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток за період з 01 квітня 2011 року по 31 березня 2013 року, про що склали акт від 14 червня 2013 року №20/5/22-07/30597936, яким встановили порушення позивачем вимог підпункту 139.1.5 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на 500 881,00 грн. та завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування на 5 986 846,00 грн.

За результатами проведеної перевірки, відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 01 липня 2013 року №0000332200, яким зменшив позивачу суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 5 986 845,00 грн. та №0000322200, яким збільшив податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств створених за участю іноземних інвесторів на 751 321,00 грн., з яких 500 881,00 грн. - за основним платежем та 250 440,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу витрат коштів сплачених на придбання основних фондів, які підлягають амортизації згідно з підпунктом 1 статті 144 Податкового Кодексу України.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що податковим органом при проведенні перевірки невірно визначено правову природу формування витрат позивача, а відтак неправомірно донараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток та зменшено суму від'ємного значення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач включив до своїх фінансових витрат ІІ кварталу 2012 року - І кварталу 2013 року відсотки по кредитному договору від 27 квітня 2012 року №21/2012-К, за умовами якого ПАТ «Банк «Кліринговий Дім» (кредитор) зобов'язався надати позивачу (позичальник) кредит для фінансування закупівель транспортних засобів та основних засобів виробничого призначення.

Відповідно до вимог підпункту 1 статті 144 Податкового кодексу України, амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів для власного виробничого використання.

Підпунктом 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Згідно з пунктом 141.1 статті 141 Податкового кодексу України, до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Отже, відсотки за кредитами включаються до складу витрат суб'єкта господарювання лише в тому випадку, якщо витрати не включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати» кваліфікаційний актив - актив, який обов'язково потребує суттєвого часу для його створення.

Капіталізація фінансових витрат - включення фінансових витрат до собівартості кваліфікаційного активу.

Собівартість кваліфікаційного активу - витрати на придбання, будівництво, створення, виготовлення, виробництво, вирощування і доведення кваліфікаційного активу до стану, у якому він придатний для використання із запланованою метою або продажу.

Виходячи з наведеного, після доведення кваліфікаційного активу до стану, в якому він придатний для використання, капіталізація фінансових витрат припиняється.

Положеннями п. 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» зазначено, що фінансові витрати не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок запозичень (за винятком фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати»).

Отже, придбані транспортні засоби та обладнання, які задіяні у виробничій діяльності позивача, не є кваліфікаційним активом відповідно до вимог пункту 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати», оскільки з моменту придбання їх позивачем вони вже готові до експлуатації.

Відтак, судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що витрати на сплату відсотків за користування кредитними коштами правомірно не включені позивачем до собівартості придбаних активів у відповідності до вимог бухгалтерського обліку та підлягають відображенню у складі витрат податкового обліку.

При цьому, не заслуговують на увагу доводи скаржника про те, що отримані позивачем кредитні кошти використовувалися для матеріально-технічної бази по видобутку ільментінових пісків Ісаківської та Південної ділянок Межиріченського родовища, а відтак є фінансовими витратами, які повинні бути включені підприємством до вартості кваліфікаційного активу, тобто позивач повинен застосувати капіталізацію фінансових витрат, пов'язаних із створення (будівництвом) матеріально-технічної бази.

Так, придбані позивачем за рахунок кредитних коштів транспортні засоби та обладнання, які використовувалися у створенні (спорудженні) основних засобів, являються окремим самостійним об'єктом основних засобів, придатним для самостійної експлуатації з моменту придбання.

Відтак, позивач правомірно керувався положеннями пункту 141.1 статті 141 Податкового кодексу України та з урахуванням вимог цього пункту відніс до витрат суму відсотків, сплачену за користування кредитними коштами, витраченими на купівлю транспортних засобів та обладнання.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Володарсько-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року у справі №806/6349/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.