Ухвала суду № 52130030, 21.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" вересня 2015 р. м. Київ К/800/34514/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., за участю секретаря:Латишевої Л.П.,за участю представників позивача:не з'явився,відповідача:не з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Насіннєвої Торгівлі»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2013 року

у справі № 2а-17789/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Насіннєвої Торгівлі»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Насіннєвої Торгівлі» (далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби (далі-відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2013 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками контролюючого органу проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємостосунків із ТОВ «Даймонд-Телеком» за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 20 листопада 2012 року № 23/16-30/34585332, яким встановлені порушення позивачем вимог пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.6, пункту 201.7, пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість за червень, липень 2011 року на 129 067,00 грн.

На підставі встановлених актом перевірки порушень податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 12 грудня 2012 року № 0004662250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 149 917,50 грн., з яких за основним платежем 129 067,00 грн., штрафних (фінансових) санкцій - 20 850,50 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, слугував висновок податкового органу про те, що контрагент позивача - ТОВ «Даймонд-Телеком» має ознаки фіктивності і створене без мети зайняття підприємницькою діяльністю, з метою прикриття незаконної діяльності із переведення безготівкових коштів у готівку, що підтверджується поясненнями директора Бондарука М.П., який зазначив, що фінансово-господарську діяльність ТОВ «Даймонд-Телеком» він не вів, реєстрацію вказаного суб'єкта господарювання не проводив та довіреність на реєстрацію від свого імені нікому не давав, бухгалтерський та податковий облік не вів, звітність до податкових та інших державних органів не подавав, жодної податкової декларації ТОВ «Даймонд-Телеком» не бачив і не підписував, на загальних зборах ТОВ «Даймонд-Телеком» участі не приймав та ніколи не був присутній, статутний фонд вказаного товариства не формував, банківських рахунків ні в яких банківських установах не відкривав, свідоцтво платника ПДВ та печатку ТОВ «Даймонд-Телеком» не отримував, рахунками та печаткою не користувався.

Також підставою для висновку про неправомірність формування позивачем кредиту за результатами здійснення господарської діяльності з ТОВ «Даймонд-Телеком» слугували висновки акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 21 червня 2012 року № 2038/22-2/32827012, за якими операції ТОВ «Даймонд-Телеком» за період з 01 листопада 2010 року по 30 квітня 2012 року не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності технічного та управлінського персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. У зв'язку з цим, податковий орган вважає, що ТОВ «Даймонд-Телеком» не могло фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій, виходили з того, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, а оформлені лише документально, що, в свою чергу, призвело до встановлення податковим органом порушень позивачем податкового законодавства.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх передчасними з огляду на наступне.

Так, звертаючись до суду касаційної інстанції, позивач вказує на той факт, що суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку обставинам даної справи обмежились виключно висновками щодо наявності правових підстав для визначення позивачу податкового зобов'язання спірним рішенням, тоді як перевірці підлягали його доводи стосовно відсутності правових підстав для складення та направлення позивачу податкових повідомлень-рішень, що не було взято до уваги ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємий період позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Даймонд-Телеком», з яким уклав договір від 03 червня 2011 року № 030611. За умовами вказаного договору, ТОВ «Даймонд-Телеком» зобов'язалося здійснити поставку насіння томатів загальною вартістю 774 400,00 грн., у тому числі ПДВ - 129 066,67 грн., а позивач зобов'язався прийняти та оплатити придбаний товар.

На виконання умов зазначеного договору ТОВ «Даймонд-Телеком» виписано на адресу позивача податкову накладну від 09 червня 2011 року № 27 на загальну суму 774 400,00 грн., у тому числі ПДВ - 129 066,67 грн.

На підставі отриманої податкової накладної, позивач в перевіряємому періоді включив до складу податкового кредиту червня 2011 року суму податку у розмірі 45 669,00 грн.; липня 2011 року - у розмірі 83 398,00 грн.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу Укрїни, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, суд касаційної інстанції не може визнати висновки судів попередніх інстанцій щодо неправомірності формування позивачем податкового кредиту з вказаним контрагентом обґрунтованими, оскільки вони не підтверджені достатніми, належними доказами, ґрунтуються виключно на акті перевірки та поясненнях директора контрагента, наданих у межах кримінальної справи, які як доказ не мають для суду наперед встановленої сили і повинні оцінюватися судом за правилами статті 86 Кодексу адміністративного суду України разом з іншими доказами в їх сукупності.

Так, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість обов'язковому з'ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Проте, вказані обставини судами попередніх інстанцій не досліджувалися та були залишені поза увагою.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки тій обставині, що документальна позапланова невиїзна перевірка позивача проведена на підставі постанови слідчого відділу Управління СБ України в Київській області від 15 жовтня 2012 року, яка винесена у порядку визначеному Кримінально-процесуальним кодексом України.

Відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема, у разі отримання постанови суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесеної ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

Пунктом 78.4 статті 78 Податкового кодексу України встановлено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

У відповідності до пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України, у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Колегія суддів звертає увагу, що оскільки пунктом 86.9 статті 86 та підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України не конкретизують коло осіб, щодо яких може бути призначено документальну позапланову перевірку за наявності відповідної постанови компетентної особи, винесеної в порядку кримінально-процесуального законодавства, то відповідну документальну перевірку за постановою слідчого, прокурора, органу дізнання чи суду може бути проведено щодо будь-яких осіб, а тому пункт 86.9 статті 86 Податкового кодексу України врегульовує порядок оформлення результатів документальних позапланових перевірок щодо будь-яких осіб, якщо такі перевірки були проведені на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.11 статті 78 Податкового кодексу України, тобто в межах кримінально-процесуального законодавства чи законодавства про оперативно-розшукову діяльність.

Враховуючи, що перевірка позивача була призначена на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.11 статті 78 Податкового кодексу України та за відсутності доказів набрання законної сили судовим рішенням у кримінальній справі, висновок судів попередніх інстанцій щодо законності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є передчасним.

Також, судами не взято до уваги наявність постанови Соломянського районного суду міста Києва від 25 грудня 2012 року, що набрала законної сили, якою скасовано постанову старшого слідчого з ОВС слідчого відділу Управління СБ України в Київській області від 26 липня 2012 року про порушення кримінальної справи №235 відносно Бондарука М.П. за частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України.

Таким чином, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до положень статті 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи те, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді суди повинні також врахувати, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товарів (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту. Лише достовірне встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на включення понесених витрат до складу валових та у праві на податковий кредит. При цьому, такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняте обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Насіннєвої Торгівлі» задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2013 року у справі № 2а-17789/12/2670 скасувати.

Справу №2а-17789/12/2670 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.