Ухвала суду № 52129574, 17.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2015 року м. Київ К/9991/55168/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

за участю секретаря судового засідання: Міщенко Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2012 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2012 року

у справі № 2а/0370/926/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп»

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби,

Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області

про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2012 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп» (далі - ТОВ «Вест Ойл Груп»; позивач) до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (далі - Луцька ОДПІ Волинської області ДПС; відповідач-1) та Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області (далі - ГУ ДКС України у Волинській області; відповідач-2) задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0002302302 від 03 листопада 2011 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Вест Ойл Груп» суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за липень 2011 року в розмірі 2 415 971,00 грн. та судові витрати в розмірі 4 292,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач-1 оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Луцька ОДПІ Волинської області ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2012 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2012 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем-1 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Вест Ойл Груп» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника в банку за липень 2011 року, за результатами якої складено акт № 8416/23-3/34524327 від 18 жовтня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002302302 від 03 листопада 2011 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) податку на додану вартість у розмірі 2 415 971,00 грн. та визначено суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 207 986,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення товариством підпункту «а» пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту, який у подальшому приймає участь у формуванні бюджетного відшкодування, сум податку на додану вартість, сплачених у складі авансових платежів за інвестиційними договорами на проектування, будівництво та введення в експлуатацію автозаправних комплексів, а також у ціні придбаних робіт та товарно-матеріальних цінностей, які станом на липень 2011 року фактично не використано позивачем у господарській діяльності.

Задовольняючи адміністративний позов повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Тобто, наведене законодавче положення пов'язує виникнення права платника на податковий кредит з датою здійснення «першої події», якою може виступати і факт перерахування авансу контрагентам за майбутнє виконання робіт, а не безпосередньо з виконанням таких робіт (отриманням результатів інвестиційної діяльності), як наголошує податковий орган.

При цьому відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Таким чином, однією з визначальних умов для віднесення сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних робіт та товарно-матеріальних цінностей або в складі авансових платежів за інвестиційними договорами, до податкового кредиту, який у подальшому приймає участь у формуванні сум бюджетного відшкодування, є наявність мети подальшого використання таких робіт, товарів та результатів інвестиційної діяльності платником податку в господарській діяльності.

Як з'ясовано судами, основними видами діяльності позивача є організація будівництва об'єктів нерухомості для продажу чи здавання в оренду, оптова торгівля паливом, здавання в оренду власного нерухомого майна, інші види оптової торгівлі, посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, діяльність у сфері інжинірингу. Відповідно до Статуту товариство володіє об'єктами нерухомості, а саме - автозаправними комплексами, що розміщені майже в усіх областях України.

Відтак інвестування позивачем коштів у будівництво автозаправних комплексів згідно з інвестиційними договорами з подальшим набуттям права власності на збудовані об'єкти, замовлення послуг з виконання будівельних робіт на автозаправних станціях, а також придбання товарно-матеріальних цінностей, які призначені для їх облаштування та ремонту, в повній мірі відповідає господарській діяльності ТОВ «Вест Ойл Груп».

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що реальний характер здійснених операцій підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами та не ставиться під сумнів контролюючим органом, висновок судових інстанцій про відсутність у останнього правових підстав для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість та визначення йому штрафних (фінансових) санкцій оспорюваним актом індивідуальної дії слід визнати обґрунтованим.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Волинського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.