Ухвала суду № 52129492, 22.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" вересня 2015 р. м. Київ К/800/1189/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Вербицької О.В., Цвіркуна Ю.І.

при секретарі: Ігнатенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Нива»

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року

у справі №2-а-1970/3991/11 (40900/12/9104)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Нива» (надалі - ТОВ «Агрофірма «Нива»)

до Державної податкової інспекції у Підволочиському районі (надалі - ДПІ у Підволочиському районі)

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.01.2012р. позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Підволочиському районі №00023532301/0 від 27.12.2007р., №0003552301 від 27.12.2007р., №0000072301/0 від 18.01.2008р., №0000082301/0 від 18.01.2008р., №0000372301/0 від 13.02.2008р., №0000382301/0 від 13.02.2008р., №0000392301/0 від 13.02.2008р., №0000412301/0 від 27.02.2008р. та №0000422301/0 від 27.02.2008р.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013р. рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013р. та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанції встановлено, що в період з грудня 2007р. по лютий 2008р. податковим органом проведено виїзні позапланові перевірки діяльності ТОВ «Агрофірма «Нива», за результатами яких складено наступні акти: №1491/23/03781966 від 20.12.2007р. з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2007р., №105/23/03781966 від 18.01.2008р. з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за жовтень 2007р., №202/23/03781966 від 01.02.2008р. з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за квітень - серпень 2007р., №265/23/03781966 від 19.02.2008 р. з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за листопад 2007р.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є сільськогосподарським товаровиробником, платником податку на додану вартість та подає до податкового органу три податкові декларації з ПДВ.

За твердженнями перевіряючих, викладених в перелічених актах перевірок, в порушення п.11.21 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п.2,12 Порядку нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за поставлені ними переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1999р. №805, з наступними змінами і доповненнями, позивач неправомірно відніс до податкового кредиту декларації з ПДВ №3 суми податку, які повинні відображатись в складі податкового кредиту декларації з ПДВ №1. У зв'язку з цим, платник зависив податковий кредит декларації №3 та, відповідно, занизив його по декларації №1.

На підставі зазначених актів перевірок відповідачем були прийнятті спірні податкові повідомлення-рішення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доведення правомірності прийнятого ним рішення, не навів належних доказів на підтвердження обґрунтованості оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, колегія апеляційного суду зазначила, що податкове зобов'язання і податковий кредит декларує за спеціальною (скороченою) податковою декларацією платник ПДВ, який підпадає під дію п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», тобто такий платник ПДВ, який, реалізовуючи продукцію, на підставі зазначеної норми не сплачує цей податок до бюджету, а декларує податкові зобов'язання за спеціальною податковою декларацією, використовуючи кошти відповідно до Порядку акумуляції та використання коштів. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погодився із доводами податкового органу про те, що ТОВ «АФ «Нива», як товаровиробник, що здійснює діяльність у сфері сільського господарства, повинен у спеціальній декларації при визначенні об'єкту оподаткування декларувати як податкове зобов'язання з ПДВ, так і податковий кредит, а відтак позивачем неправомірно було віднесено до податкового кредиту декларації з ПДВ №3 (тобто щодо операцій, за якими здійснюється розрахунок з бюджетом) суми податку, які підлягали включенню до спеціальної податкової декларації.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з викладеними висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Так, за приписами п.11.21 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість» до 01.01.2008р. сума податку на додану вартість, що повинна сплачуватися до бюджету переробними підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко та молочну продукцію, м'ясо та м'ясопродукти, у повному обсязі спрямовується виключно для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко і м'ясо в живій вазі. Сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну, а також за молочну продукцію та м'ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, повністю залишається у розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств і спрямовується на підтримку власного виробництва тваринницької продукції та продукції птахівництва. Порядок нарахування і використання зазначених коштів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Отже, встановлено спеціальні режими оподаткування (спрямування та використання сум податку на додану вартість) для операцій, здійснюваних: 1) переробними підприємствами усіх форм власності з реалізації ними молоко- та м'ясопродуктів, виготовлених із молока та м'яса в живій вазі, поставлених сільськогосподарськими товаровиробниками (абз.1 п.11.21 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість»; 2) сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну, а також за молочну продукцію та м'ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах (абзац 2 цього ж пункту).

У абз.2 п.11.21 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлений режим оподаткування передбачає залишення нарахованих на ціну реалізованої продукції сум податку на додану вартість, що підлягають сплаті до бюджету, у розпорядженні сільськогосподарських підприємств для підтримки власного виробництва тваринницької продукції та продукції птахівництва.

За змістом наведеної норми умовами для застосування встановленого нею податкового режиму є виникнення у платника податку на додану вартість за наслідками здійснених господарських операцій зобов'язання із сплати до бюджету певних сум податку та можливість подальшого фактичного використання таких коштів для визначених законодавством цілей.

При здійсненні операцій з реалізації молока та м'яса в живій вазі переробним підприємствам відповідно до п.п.6.2.6 п.6.2 ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість» з нарахуванням податку на додану вартість за нульовою ставкою у платника податку фактично не виникає обов'язок із сплати до бюджету грошових коштів, які могли б ним акумулюватись і використовуватись у спосіб, визначений Порядком.

За таких обставин, спеціальний режим оподаткування, передбачений абз.2 п.11.21 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», та встановлене у п.12 Порядку правило щодо складання окремої податкової декларації поширюється на операції з реалізації молока, худоби, птиці, вовни, а також молочної продукції та м'ясопродуктів, вироблених у власних переробних цехах, які оподатковуються податком на додану вартість за ставкою 20 відсотків, і не охоплює операції, здійснювані відповідно до п.п.6.2.6 п.6.2 ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість» за нульовою ставкою податку на додану вартість.

Встановлення законодавцем з 1997 року нульової ставки податку на додану вартість для операцій з поставки молока та м'яса в живій вазі переробним підприємствам (п.п.6.2.6 п.6.2 ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість») з одночасним доповненням ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість» п.11.21, який передбачав виплату останніми сільськогосподарським виробникам тваринницької продукції дотацій, було заходом підтримки товаровиробників, які здійснюють такі операції.

Виплата зазначених дотацій сільськогосподарським товаровиробникам, які поставляють молоко та м'ясо в живій вазі за нульовою ставкою податку на додану вартість, не є бюджетним відшкодуванням цього податку, сплаченого цими товаровиробниками постачальникам товарів (послуг), що використані для цілей таких поставок, і не позбавляє такого платника права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкової декларації, за якою здійснюються розрахунки з бюджетом.

Таке застосування норм законодавства відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 02.04.2013р. (№21-54а13), яка в силу норми ч.1 ст.2442 КАС України є обов'язковою для всіх судів України.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Згідно ст.226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Оскільки суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначені обставини і без достатніх підстав скасував обґрунтовану та законну постанову суду першої інстанції, то постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013р. підлягає скасуванню із залишенням у силі постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.01.2012р.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Нива» - задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року скасувати та залишити в силі постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 січня 2012 року.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ О.В. Вербицька

____ Ю.І. Цвіркун