Ухвала суду № 52129478, 24.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2015 року м. Київ К/9991/14188/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Малинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2011 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2012 року

у справі № 2а-10116/10/0670

за позовом Публічного акціонерного товариства «Малинська паперова фабрика - Вайдманн»

до Малинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2012 року, позов Публічного акціонерного товариства «Малинська паперова фабрика - Вайдманн» (далі - ПАТ «Малинська паперова фабрика - Вайдманн»; позивач) до Малинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області (далі - Малинська МДПІ Житомирської області; відповідач) задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0001442340/0 від 09 грудня 2010 року повністю та № 0001452340/0 від 09 грудня 2010 року в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 32 487,00 грн. за основним платежем та 16 244,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі Малинська МДПІ Житомирської області, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2011 року, ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2012 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ПАТ «Малинська паперова фабрика - Вайдманн» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за червень та вересень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у період з 01 травня 2010 року по 31 травня 2010 року та з 01 серпня 2010 року по 31 серпня 2010 року, за результатами якої складено акт № 178/23-12/00278735 від 26 листопада 2010 року.

Перевіркою, зокрема, встановлено порушення товариством підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.2, 7.4.3, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) з підстав: неправомірного включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 17 026,00 грн, сплаченої митним органам при поверненні неякісної продукції; безпідставного віднесення до податкового кредиту суми податку на додану вартість у загальному розмірі 50 756,00 грн. на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу постачальниками в попередніх звітних періодах; необґрунтованого зменшення податкових зобов'язань на суму податку на додану вартість у розмірі 64,32 грн. у зв'язку зі списанням кредиторської заборгованості; завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на 53 232,60 грн. з огляду на виправлення в одній декларації помилок більше, ніж за один звітний період; незаконного включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 229,00 грн., сплаченої в ціні придбаних прапорів, та суми податку на додану вартість у розмірі 1 498,20 грн., сплаченої в ціні придбаних квітів, придбання яких не пов'язано з господарською діяльністю позивача.

На підставі зазначеного акту перевірки та з огляду на виявлені порушення, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001442340/0 від 09 грудня 2010 року, яким ПАТ «Малинська паперова фабрика - Вайдманн» зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) податку на додану вартість у розмірі 81 333,00 грн., та податкове повідомлення-рішення № 0001452340/0 від 09 грудня 2010 року, яким ПАТ «Малинська паперова фабрика - Вайдманн» визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 48 731,00 грн. (32 487,00 грн. - основний платіж, 16 244,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 Закону № 168/97-ВР об'єктом оподаткування є операції платників податку з ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту згідно з положеннями глав 29 - 30 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - МК України).

Згідно із статтею 188 МК України імпортом є митний режим, відповідно до якого товари ввозяться на митну територію України для вільного обігу без обмеження строку їх перебування на цій території та можуть використовуватися без будь-яких митних обмежень.

Реімпорт - це митний режим, відповідно до якого товари, що походять з України та вивезені за межі митної території України згідно з митним режимом експорту, не пізніше ніж у встановлений законодавством строк ввозяться на митну територію України для вільного обігу на цій території (стаття 190 МК України).

За правилами статті 191 МК України товари можуть переміщуватися через митний кордон України у митному режимі реімпорту, якщо вони: 1) походять з митної території України; 2) ввозяться на митну територію України не пізніше ніж через один рік після їх вивезення (експорту) за межі митної території України; 3) не використовувалися за межами України з метою одержання прибутку; 4) ввозяться у тому ж стані, в якому вони перебували на момент вивезення (експорту), крім змін внаслідок природного зношення або втрат за нормальних умов транспортування та зберігання, а також інших випадків, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, з метою оподаткування податком на додану вартість операції з реімпорту положення МК України ототожнюють з операціями імпорту.

При цьому Класифікатор особливостей переміщення товарів через митний кордон України, затверджений наказом Державної митної служби України від 12 грудня 2007 року № 1048 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), містить розділ D, яким визначено код DI - переміщення раніше поставлених товарів (та їх замінників) з метою заміни в межах гарантійних зобов'язань, що й задекларовано, як з'ясовано судами попередніх інстанцій, позивачем у вантажній митній декларації № 001106 від 12 травня 2010 року на заміну Відкритим акціонерним товариством «Холдингова компанія Елінар» бракованого товару, а графа 1 «ІМ 40» засвідчує режим імпорту.

Надаючи оцінку правомірності формування товариством податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу постачальниками в попередніх звітних періодах, судові інстанції цілком обґрунтовано врахували, що згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, якщо платник не скористався правом подачі заяви, передбаченим підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, та не звернувся до контролюючого органу із скаргою, то він не має права включати до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, не підтверджену податковою накладною.

Водночас у випадку, коли право платника податку на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми податку на додану вартість, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в межах строку давності, встановленого підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2181-III).

Вирішуючи питання про законність зменшення позивачем податкових зобов'язань на суму податку на додану вартість у розмірі 64,32 грн. у зв'язку зі списанням кредиторської заборгованості, суди першої та апеляційної інстанцій правильно відхилили доводи контролюючого органу про здійснення розглядуваного коригування у відповідності до пункту 4.5 статті 4 Закону № 168/97-ВР поза межами 1095 днів, оскільки право на здійснення такого коригування у платника виникає не в момент виписки на його адресу контрагентом податкової накладної, як помилково вважає відповідач, а в момент набуття кредиторською заборгованістю статусу безнадійної та її списання платником податку в обліку.

Згідно з пунктом 4.4 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якщо платник самостійно виявив помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації, то такий платник зобов'язаний подати в порядку, установленому для подання декларацій з податку на додану вартість (без урахування граничного терміну подання, але з урахуванням строків давності, встановлених статтею 15 Закону № 2181-III), уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок. Одним уточнюючим розрахунком може бути виправлено помилки лише однієї раніше поданої декларації.

Платник податку має право не подавати вказаний розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі декларації за будь-який наступний звітний (податковий) період (з урахуванням зазначених у першому абзаці строків давності та положень пункту 17.2 Закону № 2181-III), протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Такий спосіб самостійного виправлення платником помилки може бути застосований у разі виправлення у декларації звітного (податкового) періоду помилок лише однієї раніше поданої декларації.

Втім, як з'ясовано судами, ПАТ «Малинська паперова фабрика - Вайдманн» у розглядуваній ситуації не здійснювалось виправлення помилок раніше поданих декларацій, а коригувались кількісні показники згідно з пунктом 4.5 статті 4 Закону № 168/97-ВР та відображались суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, отриманих із запізненням.

Що стосується включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних квітів та прапорів, то слід зазначити, що за правилами підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

В даному випадку судовими інстанціями встановлено, що придбані квіти та прапори використано товариством для озеленення території, на якій ним надаються послуги, та з метою представницького іміджу ПАТ «Малинська паперова фабрика - Вайдманн», що і обумовлює господарський характер спірних витрат для позивача.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2011 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Малинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області відхилити, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2011 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.