Ухвала суду № 52129468, 21.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2015 року м. Київ К/800/36275/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2014 року

у справі № 2-а/1970/2675/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВТОРМА-Тернопіль»

до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВТОРМА-Тернопіль» звернулося до суду з адміністративним позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.01.2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2014 року постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.01.2013 року скасовано та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Тернопільської області від 31.01.2012 року № 0000072305.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить дане рішення скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної виїзної позапланової перевірки позивача щодо документального підтвердження господарських відносин з контрагентами, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку особи та дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.09.2011 року по 31.10.2011 року відповідачем складено акт від 18.01.2012 року № 312/23-05/31490751, яким встановлено порушення п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 343 340, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.01.2012 року № 0000072305, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 343 340, 00 грн. за основним платежем та 85 835, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції погодився з висновками відповідача та зазначив, що позивачем не доведено фактичного здійснення господарської операції по купівлі-продажу макулатури та долучені до матеріалів справи документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку щодо неправомірності прийняття даного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, зважаючи на таке.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Таким чином, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу від 25.08.2011 року №55/11, у відповідності до якого Продавець (ФОП ОСОБА_4) зобов'язується передати у власність Покупця (позивача) макулатуру (Товар), а позивач своєчасно прийняти товар та оплатити його вартість на умовах цього договору.

На виконання умов зазначеного договору у вересні-жовтні 2011 року позивачем було придбано у ФОП ОСОБА_4 макулатуру різної якості у відповідності до ДСТУ 3500:2009 (технічних умов макулатури паперової і картону), що підтверджується товарно-транспортними, податковими та видатковими накладними на загальну суму 2 060 040, 36 грн.

Придбану макулатуру позивач реалізував на ВАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» на підставі укладеного договору.

Фактичне виконання вказаних договорів підтверджується записами у бухгалтерському обліку, видатковими і податковими накладними, довіреностями на отримання товару, комісійними актами приймання макулатури по кількості і якості, записами у бухгалтерському обліку.

Отже, суд апеляційної інстанції оцінив докази та прийшов до правильного висновку, що придбання товарів також здійснювалося для подальшої реалізації покупцям. Подальший рух товарів, найменування і кількість яких відповідає товарам, придбаним позивачем, підтверджується первинними документами, які відповідають вимогам законодавства.

Таким чином, на підставі наведених вище доказів, що були досліджені та оцінка яким надана з дотриманням положень ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанцій зробив правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом з метою провадження господарської діяльності.

Отже, юридично правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем необґрунтовано, оскільки останнім під час судового розгляду не доведено фактів допущення порушень вимог податкового законодавства позивачем.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтоване рішення, яке постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області відхилити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2014 року у справі № 2-а/1970/2675/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук