Ухвала суду № 52129460, 21.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" вересня 2015 р. м. Київ К/800/19534/15

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіЦвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),суддів Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпродсервіс»

на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01.04.2015 року

у справі № 822/9/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпродсервіс»

до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерпродсервіс» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.02.2015 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області від 23.12.2014 року № 0010442201/3541 в частині суми грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість на суму 449 308, 39 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 299 538, 39 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 149 770, 00 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області від 23.12.2014 року № 0010382201/3542. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01.04.2015 року постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.02.2015 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення цього суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні представник позивача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник відповідача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Інтерпродсервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року відповідачем складено акт від 12.12.2014 року №5654/22-25-22-01/30145545, яким встановлено порушення: - п. 138.2, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 301 603, 00 грн.; - п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 312 401, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 23.12.2014 року: - №0010442201/3541, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 468 602, 00 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 312 401, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 156 201, 00 грн., - №0010382201/3542, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 452 405, 00 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 301 603, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 150 802, 00 грн.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу витрат вартості маркетингових та мерчандайзингових послуг, послуг з передпродажної підготовки товарів та, відповідно, формування податкового кредиту з податку на додану вартість за даними господарськими операціями.

Задовольняючи позов частково та скасовуючи податкове повідомлення-рішення від 23.12.2014 року №0010442201/3541 в частині суми грошового зобов'язання за основним платежем в розмірі 12 862, 61 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 6 431, 00 грн., суд першої інстанції виходив з того, що податкова накладна від 30.06.2013 року №17770771 в реєстрі отриманих податкових накладних за червень 2013 року відсутня, натомість до реєстру внесена податкова накладна за іншою датою, що свідчить про порушення вимог вставлених п. 201.1 ст. 200 Податкового кодексу України. При цьому в іншій частині позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про те, що обґрунтування відповідача, наведене в акті перевірки, не відповідає вимогам чинного законодавства.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства у періоді, що перевірявся, та правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

В силу пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України під витратами розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 1 Податкового кодексу України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «Інтерпродсервіс» та ТОВ «Пакко-Холдинг», ТОВ «Фоззі-Фуд», ТОВ «Експансія», ТОВ «Котініум-Трейд», ТОВ «Агро-Р», ТОВ «Силав», ТОВ «ТД «Аванта», ЗАТ Ритейлінгова компанія «Євротек», ТОВ «Альянс Маркет», ТОВ «Наш край ЛЦ», ПП «Таврія плюс» були укладені договори по наданню маркетингових, мерчандайзингових послуг, послуг з передпродажної підготовки товарів, а також договори поставки товарів.

На підтвердження виконання вказаних вище договорів по наданню послуг в матеріалах справи наявні податкові накладні, акти прийому-передачі виконаних робіт (надання послуг), рахунки на оплату отриманих послуг, банківські виписки про оплату послуг, відомості звірки взаєморозрахунків.

Надаючи оцінку відповідним первинним документам, суд апеляційної інстанції виходив із відсутності можливості встановити зв'язок відповідних витрат з господарською діяльністю підприємства.

З даного приводу судом першої інстанції встановлено, що витрати на послуги по наданню маркетингових, мерчандайзингових послуг та послуг з передпродажної підготовки товарів безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача, оскільки він є виробником продукції, має атестовані виробничі потужності з виробництва, переробки харчових продуктів, здійснює реалізацію виробленої продукції під власними торговими марками, а тому потребує виконання робіт по маркетингу та виконання комплексу заходів передпродажної підготовки своїх товарів, просуванню їх на ринку збуту.

Чинним податковим законодавством не встановлено окремого правового регулювання порядку віднесення до витрат витрат на оплату маркетингових послуг. Отже, з урахуванням наведених приписів Податкового кодексу України для цілей оподаткування такі витрати враховуються за умови їх економічної обґрунтованості, документальної підтвердженості та спрямованості на збільшення доходу.

Отже, судом апеляційної інстанції наведені докази помилково розцінено як неналежне документальне підтвердження реальності виконання операцій з поставки послуг позивачеві названими контрагентами.

Посилання відповідача на відсутність практичного значення результатів цих послуг для господарської діяльності позивача є, по суті, оцінюванням спірних господарських операцій з точки зору їх доцільності та раціональності для платника, що не відповідає компетенції контролюючого органу.

В рамках здійснення податкового контролю податковий орган лише перевіряє реальність операцій з придбання послуг, наявність у платника належним чином оформлених первинних документів на підтвердження факту понесення витрат за цими операціями, однак без оцінювання доцільності цих послуг, їх ефективності та практичного впливу на результат діяльності платника.

Судом першої інстанції правильно відхилено і доводи відповідача щодо відсутності належним чином оформлених первинних документів (зокрема, актів приймання-передачі), що містили б достатню інформацію про зміст, перелік та результати спірних послуг, оскільки, чинним законодавством не встановлено особливих вимог щодо документів, складенням яких має опосередковуватись надання послуг з мерчандайзингу чи уніфікованої форми акта приймання-передачі таких послуг.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.12.2014 року № 0010442201/3541 в частині основного платежу в сумі 12 862, 61 грн. та нарахованих на штрафних (фінансових) санкцій в - 6 431, 00 грн., суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що податкова накладна від 30.06.2013 року № 17770771 в реєстрі отриманих податкових накладних за червень 2013 року відсутня.

При цьому колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що погоджуючись із даними висновками, викладеними в рішенні суду першої інстанцій, апеляційним судом при відмові у задоволенні позову безпідставно скасовано відповідне рішення у повному обсязі.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Отже, прийняте апеляційним судом нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпродсервіс» задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01.04.2015 року у справі № 822/9/15 скасувати.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.02.2015 року у справі № 822/9/15 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук