Ухвала суду № 52129435, 17.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2015 року м. Київ К/9991/29251/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

за участю секретаря судового засідання: Міщенко Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківводоканал»

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2012 року

у справі № 2а-3554/11/1070

за позовом Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківводоканал»

до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області,

за участю Прокуратури Київської області,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківводоканал» (далі - КП БМР «Білоцерківводоканал»; позивач) звернулось до суду з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області (далі - Білоцерківська ОДПІ в Київській області; відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 3765/000004234/0 від 29 грудня 2007 року та № 3766/000003234/0 від 29 грудня 2007 року.

Справа розглядалась неодноразово. За наслідками останнього її розгляду постановою Київського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2012 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі КП БМР «Білоцерківводоканал», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2012 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2012 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити повністю позов.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну позапланову перевірку КП БМР «Білоцерківводоканал» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість у рахунок майбутніх платежів за період з 01 вересня 2007 року по 31 жовтня 2007 року, за результатами якої складено акт № 3936/23-4/03346549/434 від 25 грудня 2007 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 3766/000003234/0 від 29 грудня 2007 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) податку на додану вартість у розмірі 1 633 040,00 грн. та визначено суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 32 088,85 грн., а також податкове повідомлення-рішення № 3765/000004234/0 від 29 грудня 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2 216 125,00 грн. (1 817 550,00 грн. - основний платіж, 398 575,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення підприємством підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку із завищенням податкового кредиту з податку на додану вартість на 3 450 590,05 грн. внаслідок придбання торфу сільськогосподарського в Товариства з обмеженою відповідальністю «Магнолія» за договором № 04/09-07 від 04 вересня 2007 року за ціною, вищою за звичайні ціни.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 1.18 статті 1 Закону № 168/97-ВР звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР).

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом № 334/94-ВР, покладається на податковий орган у встановленому порядку.

Керуючись наведеними правилами оподаткування, суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду даної справи встановили, що між позивачем та ТОВ «Магнолія» укладено договір № 04/09-07 від 04 вересня 2007 року на поставку торфу сільськогосподарського. Відповідно до специфікації № 1 від 28 вересня 2007 року до названого договору ціна на товар складає 1 000,00 грн. без податку на додану вартість за одну тонну.

В той же час, згідно з інформацією, наданою Українською універсальною товарною біржею листом № 145 від 13 листопада 2007 року, ціна торфу станом на 28 вересня 2007 року становила 171,86 грн. без податку на додану вартість за одну тонну.

Відповідно до листа Міністерства енергетики та вугільної промисловості України № 17/160 від 24 січня 2012 року за інформацією Державного концерну «Укрторф», до складу якого входять всі державні торфовидобувні підприємства України, середньозважена вартість однієї тонни торфу сільськогосподарського у третьому кварталі 2007 року становила від 37,00 грн. до 65,00 грн.

Факт перевищення договірною ціною рівня звичайних цін на торф сільськогосподарський підтверджується також висновком судово-товарознавчої експертизи № 1352 від 08 квітня 2008 року, проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, яким встановлено, що середня ринкова вартість торфу сільськогосподарського на внутрішньому ринку України станом на 28 вересня 2007 року складала 50,35 грн. за одну тонну.

Позивачем при цьому жодним чином не спростовано достовірності та об'єктивності наведеної оцінки, у зв'язку з чим підстави вважати її недостовірною відсутні.

З огляду на викладене, судові інстанції дійшли правильного висновку про те, що сплачена позивачем за договором № 04/09-07 від 04 вересня 2007 року ціна за торф сільськогосподарський є вищою, ніж рівень звичайних цін на зазначений вид товару, що обумовлює правомірність прийняття контролюючим органом оспорюваних актів індивідуальної дії.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Київського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківводоканал» залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.