Ухвала суду № 52129372, 17.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" вересня 2015 р. м. Київ К/9991/29818/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Маринчак Н.Є.

за участю секретаря судового засідання: Міщенко Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток-Транзіт»

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2012 року

у справі № 2а-706/10/0370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток-Транзіт»

до Ковельської міжрайонної державної податкової інспекції Волинської області,

за участю Прокуратури Волинської області,

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 11 травня 2010 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток-Транзіт» (далі - ТОВ «Восток-Транзіт»; позивач) до Ковельської міжрайонної державної податкової інспекції Волинської області (далі - Ковельська МДПІ Волинської області; відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000240023/0 від 15 липня 2009 року.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Прокуратура Волинської області та відповідач оскаржили його в апеляційному порядку.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2012 року апеляційні скарги Прокуратури Волинської області та Ковельської МДПІ Волинської області задоволено. Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11 травня 2010 року скасовано та прийнято нову - про повну відмову в позові.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, позивач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2012 року та залишення без змін постанови Волинського окружного адміністративного суду від 11 травня 2010 року.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Восток-Транзіт» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2008 року по 31 березня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2008 року по 31 березня 2009 року, за результатами якої складено акт № 601/23-32930315 від 03 липня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000240023/0 від 15 липня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2 427 344,30 грн. (1 315 701,00 грн. - основний платіж, 1 111 643,30 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення товариством підпункту 1.22.2 пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) у зв'язку з нездійсненням нарахування умовних відсотків на суму поворотної фінансової допомоги, що залишилась неповернутою на кінець звітного періоду, якою визначено заборгованість позивача перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Форвард» як керуючим активами Закритого недиверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду «Лідер».

Зокрема, з'ясовано, що між ТОВ «Восток-Транзіт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Трансфер-Фінанс» укладено договори фінансового кредиту № ФК/07/06-01 від 13 червня 2007 року, № ФК/02/08-01 від 01 лютого 2008 року та № ФК/07/08-01 від 07 липня 2008 року, за умовами яких товариство з метою поповнення обігових коштів отримало від контрагента 1 500 000,00 грн., 9 000 000,00 грн. та 13 000 000,00 грн. відповідно під 35 відсотків річних.

В подальшому, відповідно до договору про відступлення права вимоги № Ус-ТрФ-Л-01 від 03 лютого 2009 року, укладеного між ТОВ «Компанія «Трансфер-Фінанс» (первісний кредитор) та ТОВ «КУА «Форвард» як керуючим активами ЗНВПІФ «Лідер» (новий кредитор), первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги за названими договорами фінансового кредиту, про що позивача повідомлено листом № 5/7 від 04 лютого 2009 року.

Враховуючи те, що нарахування відсотків новим кредитором на суму заборгованості не здійснювалось, вказана заборгованість, на переконання Ковельської МДПІ Волинської області, набула статусу поворотної фінансової допомоги.

Крім того, контролюючий орган дійшов висновку про порушення товариством підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону № 334/94-ВР внаслідок безпідставного віднесення до складу валових витрат відсотків за користування отриманими за договорами № ФК/02/08-01 від 01 лютого 2008 року та № ФК/07/08-01 від 07 липня 2008 року фінансовими кредитами, що витрачені на придбання цінних паперів, з огляду на те, що понесені витрати не пов'язані з господарською діяльністю ТОВ «Восток-Транзіт».

Скасовуючи рішення Волинського окружного адміністративного суду та відмовляючи в позові повністю, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правильність кваліфікації відповідачем заборгованості позивача перед ТОВ «КУА «Форвард» як керуючим активами ЗНВПІФ «Лідер» як поворотної фінансової допомоги.

Крім того, суд виходив з того, що основним видом діяльності товариства за Класифікацією видів економічної діяльності (далі - КВЕД) є оптова торгівля чорними та кольоровими металами в первинних формах та напівфабрикатами з них, що дає підстави вважати, що витрати на сплату відсотків за користування кредитними коштами, витраченими на придбання цінних паперів, не належать до витрат, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності ТОВ «Восток-Транзіт».

Колегія суддів із вказаними доводами погодитись не може, виходячи з таких підстав.

Відповідно до підпункту 1.22.2 пункту 1.22 статті 1 Закону № 334/94-ВР поворотною фінансовою допомогою є сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.

В спірному випадку судом апеляційної інстанції не встановлено факту укладення позивачем з ТОВ «КУА «Форвард» як керуючим активами ЗНВПІФ «Лідер» договору на отримання коштів у користування на визначений строк, за яким останній взяв би на себе зобов'язання надати товариству суму коштів у користування на визначений строк, а у ТОВ «Восток-Транзіт» виникло право вимагати виконання цього зобов'язання.

В свою чергу, за правилами підпункту 1.11.1 пункту 1.11 статті 1 Закону № 334/94-ВР фінансовий кредит - це кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент.

Як з'ясовано судом першої інстанції та не спростовано судом апеляційної інстанції, позивачем отримано кошти в позику під процент за договорами фінансового кредиту від ТОВ «Компанія «Трансфер-Фінанс».

Згідно із статтею 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

При цьому зміна кредитора у зобов'язанні фінансового кредиту не тягне за собою зміну порядку оподаткування операцій з отримання та повернення фінансового кредиту, встановленого підпунктами 7.9.1, 7.9.2 пункту 7.9 статті 7 Закону № 334/94-ВР. Така зміна кредитора не спричиняє виникнення нового зобов'язання, яке можна було б кваліфікувати як отримання поворотної фінансової допомоги.

Враховуючи наведене, висновок контролюючого органу про порушення позивачем вимог підпункту 1.22.2 пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону № 334/94-ВР, підтриманий судом апеляційної інстанції, не відповідає правильному застосуванню норм матеріального права, а відтак цілком об'єктивно визнаний судом першої інстанції помилковим.

Вказуючи про те, що витрати товариства на сплату відсотків за користування кредитними коштами не пов'язані з його господарською діяльністю, Львівський апеляційний адміністративний суд не врахував, що за змістом Класифікації видів економічної діяльності ДК 009:2005, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 26 рудня 2005 року № 375 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), за методологічними засадами, принципами побудови та призначенням КВЕД є статистичною класифікацією, створеною як інструментарій для систематизації та групування економічної та соціальної інформації у стандартний формат, який дає змогу обробляти та аналізувати значні обсяги інформації.

У разі використання статистичних класифікацій з метою адміністративного управління, треба враховувати це їхнє первісне та переважне призначення, оскільки тип використовуваних одиниць, порядок визначення та зміни основного виду економічної діяльності, принципи побудови цих класифікацій тісно пов'язані з метою статистичної діяльності.

Таким чином, враховуючи мету створення та природу КВЕД, що є статистичною класифікацією, дані щодо коду КВЕД не можуть бути підставою для обмеження можливості здійснення суб'єктом господарювання видів діяльності в порядку, визначеному законодавством.

З огляду на те, що позивачем у розглядуваному випадку здійснювалось придбання інвестиційних сертифікатів, що не суперечить цілям товариства та чинному на час виникнення спірних правовідносин законодавству, а контролюючим органом при цьому не заперечується те, що спірні операції здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект, Волинський окружний адміністративний суд дійшов обґрунтованого висновку про господарський характер понесених товариством у даному випадку витрат на сплату відсотків за користування кредитними коштами, витраченими на придбання названих сертифікатів.

В свою чергу, відповідно до підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції помилково скасував постанову суду першої інстанції, яка є законною та обґрунтованою.

Згідно із статтею 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток-Транзіт» задовольнити.

Скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2012 року, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11 травня 2010 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Маринчак Н.Є.