Ухвала суду № 52119033, 01.10.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М ЕН Е М У К Р АЇ Н И

01 жовтня 2015 р. Справа № 815/1647/15

Категорія: 6.3 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді -Шеметенко Л.П.судді -Запорожана Д.В.судді -Коваля М.П.

при секретарі - Гречаному В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційними скаргами управління Держземагенства в м. Одесі та ОСОБА_5 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2015 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, управління Держземагенства в м. Одесі, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_5, Одеська міська рада, про визнання недійсним акта на право власності, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2015 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулися до суду з адміністративним позовом до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, управління Держземагенства в м. Одеса, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9, Одеська міська рада, про:

- визнання недійсним акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданий ОСОБА_8 управлінням Держкомзему у м. Одесі від 21.11.2008 року, кадастровий НОМЕР_2;

- зобов'язання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції скасувати запис про державну реєстрацію за ОСОБА_9 права власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий НОМЕР_2;

- зобов'язання управління Держземагенства в Одеській області скасувати запис у Поземельній книзі щодо земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий НОМЕР_2.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачі вказували, що ОСОБА_8 набула право на зазначену земельну ділянку (яку у подальшому продала ОСОБА_9) на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 липня 2008 року, яке було скасовано постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2010 року, однак до цього часу постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2010 року фактично не виконана.

В ході розгляду до участі у справі було залучено ОСОБА_5 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Відповідачі заперечень на позов не надали.

Треті особи також не висловили свою правову позицію по суті спору.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2015 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано державний акт про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданий ОСОБА_10 управлінням Держкомзему у м. Одесі від 21.11.2008 року, кадастровий НОМЕР_2.

Зобов`язано відділ Держземагенства у м. Одесі скасувати в Поземельній книзі та в книзі записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі в паперовому вигляді державну реєстрацію державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га серії НОМЕР_1, виданий ОСОБА_8 управлінням Держкомзему у м. Одесі від 21.11.2008 року, кадастровий НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_1, за реєстраційний номером №010850.501615.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, управління Держземагенства в м. Одесі та ОСОБА_5 подали апеляційні скарги, в яких ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Вислухавши суддю-доповідача, доводи апеляційних скарг, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 рішенням правління колгоспу ім. Карла Лібкнехта від 27.03.1959 року (протокол №7) була закріплена за матір'ю одного з позивачів ОСОБА_11 та згідно земельної книги колгоспу за бабцею іншого позивача.

За час користування цієї земельною ділянкою на неї було побудоване домоволодіння 156/4000 частин якого перейшло за спадщиною у власність ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 08.05.2009 року та 112/200 частин якого перейшло за спадщиною у власність ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 04.09.2009 року.

Вказане право власності зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно та їх обтяжень, що підтверджується відповідними витягами державних реєстраторів КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» від 13.05.2009 року №22704565 та від 13.10.2009 року №24124541.

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 23.07.2008 року по справі №2-А-396 за ОСОБА_8 було визнано право власності на земельну ділянку 0,1000 га розташованої за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд.

На підставі вказаного судового рішення Управління Держкомзему у м. Одесі 21.11.2008 року ОСОБА_8 був виданий акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 кадастровий НОМЕР_2.

В подальшому, 28.05.2010 року ОСОБА_8 продала вказану земельну ділянку ОСОБА_9, що підтверджується договором купівлі-продажу, що посвідчений нотаріально.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2010 року постанова Київського районного суду м. Одеси від 23.07.2008 року по справі №2-А-396 скасована та у задоволенні позовних вимог відмовлено, а за позовними вимогами про визнання право власності на земельну ділянку провадження по справі закрито за п.1 ч.1 ст. 157 КАС України.

Позивачі звернулись зі скаргою на такі дії до прокуратури Київського району м. Одеси та в ході проведення перевірки прокуратурою було встановлено, що земельні ділянки за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 це є однією й тою земельною ділянкою на якій розташоване домоволодіння, що належить позивачам, що підтверджується відповіддю прокуратури Київського району м. Одеси від 09.12.2014 року №545-13.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що скасування права власності ОСОБА_8 на земельну ділянку площею 0,100 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 відбулось згідно постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2010 року. Також, суд виходив з того, що згідно з ст. 81 ЗК України (в редакції 2008 року), рішення Київського районного суду м. Одеси від 23.07.2008 року по справі №2-А-396 щодо визнання за ОСОБА_8 права власності на земельну ділянку 0,1000 га розташованої за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд, не відноситься до підстав набуття права власності громадян на землю, визначених законом. Крім того, Законом України «Про землеустрій» не передбачено у складі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, судових рішень. Таким чином, на думку суду першої інстанції, уповноважений орган державної влади Управління Держкомзему у м. Одесі, що виконувало функції з видачі державних актів, що посвідчують право власності громадян на землю, в порушення вимог ст.ст. 81, 125 ЗК України 21.11.2008 року протиправно видало ОСОБА_8 акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 кадастровий НОМЕР_2, право на яку у неї не виникло відповідно до закону.

За таких підстав, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування державного акту про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданий ОСОБА_8 Управлінням Держкомзему у м. Одесі від 21.11.2008 року, кадастровий НОМЕР_2, на підставі положень ч.2 ст. 162 КАС України.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність скасування запису в Поземельній книзі за №010850.501615 від 21.11.2008 року та зазначив, що цей запис повинен бути скасований органом, до повноважень якого віднесена вказана дія згідно п.60,61 Порядку, а саме Управлінням Держземагенства у м. Одесі Одеської області.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 99 ч. 2 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З матеріалів справи вбачається, що у листопаді 2010 року заступник прокурора м. Одеси звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовною завою до управління Держкомзему у м. Одесі, ОСОБА_9, за участю третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_8, про витребування земельної ділянки, визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку (а.с. 28-31).

В цьому позові позивач вказував, що постановою Київського районного суду м. Одеси від 23.07.2008 року за ОСОБА_10 визнано право власності на земельну ділянку площею 0,10 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. На підставі цього рішення ОСОБА_10 21 листопада 2008 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку. 28 травня 2010 року ОСОБА_10 продала земельну ділянку ОСОБА_9, про що зроблено відповідну відмітку на державному акті (а.с. 28).

За результатами розгляду даного позову Київським районним судом м. Одеси від 10.03.2011 року та апеляційним судом Одеської області від 31.05.2011 року ухвалені відповідні судові рішення.

У тексті рішення апеляційного суду Одеської області від 31.05.2011 року декілька разів зазначено про те, що ОСОБА_10 21 листопада 2008 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку.

З наведеного слідує, що не пізніше 2011 року позивачам по справі вже було відомо про факт видачі ОСОБА_10 оспорюваного ними державного акта на право власності на земельну ділянку.

Крім того, у тексті позовної заяви позивачі самі вказують про їх обізнаність щодо існування рішення апеляційного суду Одеської області від 31.05.2011 року (а.с. 5-11).

Наведені обставини додатково підтверджують, що позивачі у 2011 році вже знали про видачу спірного державного акта.

Суд не приймає доводів позивачів про те, що їм стало відомо про отримання державного акта ОСОБА_10 лише у грудні 2014 року з відповіді прокуратури Київського району м. Одеси (а.с. 57-58), оскільки така відповідь направлялася на адресу та ім'я зовсім іншої особи.

Отже, позивачами по справі не наведено будь-яких поважних причин пропущення строку звернення до адміністративного суду, які б перешкоджали їм звернутися до суду в межах передбаченого строку.

Колегія суддів звертає увагу також на ті обставини, що реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не обґрунтувавши при цьому, поважності причин пропуску звернення до суду, а нереалізація цього права зумовлена його власною поведінкою.

При цьому необхідно враховувати, що практика Європейського суду з прав людини додатково свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс та інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить висновку, що позивачами пропущений строк звернення до суду без поважних причин, що помилково не було встановлено судом першої інстанції.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст. 203 КАС України, постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Пунктом 9 ч.1 ст. 155 КАС України встановлено, що суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів приходить до висновку про необхідність залишення позовної заяви без розгляду.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п.4 ч.1 ст. 199; ч.1 ст. 203; п.4 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги управління Держземагенства в м. Одесі, ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2015 року - скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, управління Держземагенства в м. Одесі, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_5, Одеська міська рада, про визнання недійсним акта на право власності, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлено 06 жовтня 2015 року.

Головуючий: Л Л.П. Шеметенко Суддя: Д.В. Запорожан Суддя: М.П. Коваль