Рішення № 52102435, 06.10.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/6479/14-ц Провадження № 22-ц/772/2500/2015Головуючий в суді першої інстанції Борисюк І. Е.Категорія 27 Доповідач Міхасішин І. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2015 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області у складі:

Головуючого: Міхасішина І.В.

Суддів: Войтка Ю.Б., Стадника І.М.

При секретарі: Куленко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 серпня 2014 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_2, ОСОБА_4, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Служби у справах дітей Вінницької міської ради та Вінницької міської ради , про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, -

встановила:

В квітні 2014 року ПАТ «Банк Фінанси та кредит» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, обґрунтовуючи позовні вимоги мотивовані тим, що 15.04.2008 року між ВАТ «Банк Фінанси та Кредит» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 46_33-04/08-МФ-ЗН, згідно якого позичальнику було надано кредит в сумі 150 000, 00 доларів США строком до 14.04.2023 року із сплатою 18 % річних. 23.10.2008 року між ВАТ «Банк Фінанси та Кредит» та ОСОБА_5 була укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору № 46_33-04/08-МФ-ЗН, згідно якої позичальник сплачує 20 % річних за користування кредитом та складено новий графік погашення заборгованості. Станом на 07.03.2014 року заборгованість за кредитним договором становить 7 338 120, 54 гривень, з яких: строкова заборгованість по кредиту - 143 164, 12 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ 1 344 010, 44 гривень; прострочена заборгованість по кредиту - 6 282, 88 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ 58 983, 05 гривень; строкова заборгованість по процентах - 2 905, 92 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ 27 280, 49 гривень; прострочена заборгованість по процентам - 158 140, 71 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ 1 484 609, 17 гривень; пеня за період з 07.03.2013 року по 07.04.2014 року - 4 423 237, 39 гривень. Окрім того, рішенням апеляційного суду Вінницької області від 26.07.2010 року солідарно стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_7 на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором, в тому числі й 542 875, 34 гривень пені. Таким чином, станом на 07.03.2014 року загальна сума заборгованості за кредитним договором № 46_33-04/08-МФ-ЗН від 15.04.2008 року становить 7 880 995, 88 гривень. 15.04.2008 року між ВАТ «Банк Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Троян А. С., зареєстрований в реєстрі за № 1276, відповідно до якого банку був переданий в іпотеку житловий будинок з прибудовами та господарськими спорудами АДРЕСА_3.

Враховуючи наведене просив звернути стягнення на предмет іпотеки: житловий будинок з прибудовами та господарськими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» за іпотечним договором від 15.04.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Троян А. С. та зареєстрованим в реєстрі за № 1276, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 46_33-04/08-МФ-ЗН від 15.04.2008 року в розмірі 7 880 995, 88 грн. станом на 07.03.2014 року шляхом продажу вказаного предмета іпотеки з прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Також, позивач просив суд виселити та визнати такими, що втратили право користування усіх мешканців будинку під АДРЕСА_3 згідно ст. 39 Закону України «Про іпотеку», у тому числі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із її неповнолітньою дочкою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2

Ухвалами Вінницького міського суду від 11.04.2014 року та від 11.06.2014 року до участі у справі судом було залучено третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_5, ОСОБА_6, службу у справах дітей Вінницької міської ради та Вінницьку міську раду.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 серпня 2014 року позов задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 46_33-04/08-МФ-ЗН від 15.04.2008 року в розмірі 7 880 995, 88 грн. станом на 07.03.2014 року, з яких: строкова заборгованість по кредиту - 143 164, 12 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ 1 344 010, 44 грн.; прострочена заборгованість по кредиту - 6 282, 88 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ 58 983, 05 грн.; строкова заборгованість по процентах - 2 905, 92 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ 27 280, 49 грн.; прострочена заборгованість по процентам - 158 140, 71 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ 1 484 609, 17 грн.; пеня за період з 07.03.2013 року по 07.04.2014 року - 4 423 237, 39 грн.; пеня по рішенню апеляційного суду Вінницької області від 26.07.2010 року - 542 875, 34 грн., звернуто стягнення на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» за іпотечним договором від 15.04.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Троян А. С. та зареєстрованим в реєстрі за № 1276, на предмет іпотеки: житловий будинок з прибудовами та господарськими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_3, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки з прилюдних торгів за початковою ціною, що встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Визнано ОСОБА_2, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, такими, що втратили право користування житловим будинком з прибудовами та господарськими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 та виселено.

В задоволенні позовних вимог в частині визнання такими, що втратили право користування усіх мешканців будинку АДРЕСА_3 та їх виселення - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» судовий збір в сумі 365, 40 гривень. Судовий збір в сумі 121, 80 гривень залишено за ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», а в сумі 3 410, 40 гривень повернуто ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» в порядку, визначеному ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 27 жовтня 2014 року рішення Вінницького міського суд Вінницької області від 04 серпня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 липня 2015 року рішення апеляційного суду Вінницької області від 27 жовтня 2014 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи рішення апеляційного суду, суд касаційної інстанції вказав, що судом апеляційної інстанції не надано належної правової оцінки преюдиційному рішенню Вінницького міського суду Вінницької області від 15 жовтня 2013 року, про те, що відповідачка з дитиною проживає в квартирі АДРЕСА_1 не досліджено належним чином обставини чи є ОСОБА_2 військовою посадовою особою, та чи поширюються на неї норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а також не перевірено виконання умов кредитного договору, розмір заборгованості та виконання раніше ухваленого рішення, яке може вплинути на розрахунок заборгованості.

Згідно з ч.4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому судом зазначено про відсутність підстав для застосування норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки житло, передане в іпотеку не є постійним місцем проживання ОСОБА_2

З таким висновком суду першої інстанції в повній мірі погодитися неможливо.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом установлено, що 15.04. 2008 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 150 000 доларів США зі сплатою 18 % річних строком до 14 квітня 2023 року, а 23 жовтня 2008 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, за умовами якої розмір процентної ставки було збільшено до 20 % річних. (т.1 а.с. 34-42).

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором були укладені договори поруки: від 15 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_6, від 27 лютого 2009 року між банком та ОСОБА_7 і ОСОБА_2 (т.1 а.с.43-48).

15 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, згідно умов якого вона виступила як майновий поручитель ОСОБА_5 по кредитному договору та передала в іпотеку належний їй на праві власності житловий будинок АДРЕСА_3 (т.1 а.с. 49-52).

У зв'язку з порушенням позичальником умов кредитного договору, рішенням апеляційного суду Вінницької області від 26 липня 2010 року стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором станом на 22 грудня 2009 року в розмірі 2 007 236 грн 36 коп., з яких 1 191 092, 59 грн., що еквівалентно 149 447 дол. США -заборгованість за основним боргом; 273 268,43 грн., що еквівалентно 34287, 13 дол. США - відсотки за користування кредитом; 542 875, 34 грн.- пеня за несвоєчасне погашення кредиту. Крім того апеляційним судом встановлено, що на погашення кредитної заборгованості позичальник лише один раз вніс в погашення боргу 553 дол. США в серпні 2008 року після чого платежів не вносив (т.1 а.с. 21-23). Зазначене рішення суду в повному обсязі не виконано.

Як вбачається із розрахунку заборгованості, наданого позивачем, на виконання вищевказаного рішення суду в період з листопада 2012 року по березень 2014 року було стягнуто 851, 61 дол. США і зараховано в рахунок погашення заборгованості по процентах (т.1 а.с. 151-153).

Згідно з матеріалами виконавчого провадження ВП №46678818 та № 46679456 з виконання виконавчих листів №2-401-2010, виданих 09.08.2010 року про стягнення з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 заборгованості в сумі 2008966,36 грн. головним державним виконавцем ВДВС Жмеринського міськрайонного управління юстиції 26 червня 2015 року було винесено постанови про повернення виконавчих документів стягувачу відповідно до п.2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» , у зв'язку з відсутністю у боржників коштів та майна, на яке можна звернути стягнення.

Згідно з повідомленням Замостянського ВДВС Вінницького МУЮ від 21 вересня 2015 року в період з 09 лютого 2015 року по 21 вересня 2015 року з боржника ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» утримано 924, 59 грн. виконавчого збору та 9245, 95 грн. основного боргу.

Згідно з наданого позивачем розрахунку розмір заборгованість за кредитним договором станом на 7 березня 2014 року становить 7 880 995 грн. 88 коп. з яких строкова заборгованість по кредиту - 143 164, 12 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ 1 344 010, 44 грн.; прострочена заборгованість по кредиту - 6 282, 88 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ 58 983, 05 грн.; строкова заборгованість по процентах - 2 905, 92 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ 27 280, 49 грн.; прострочена заборгованість по процентам - 158 140, 71 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ 1 484 609, 17 грн.; пеня за період з 07.03.2013 року по 07.04.2014 року - 4 423 237, 39 грн.; пеня по рішенню апеляційного суду Вінницької області від 26.07.2010 року - 542 875, 34 грн.

Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У абзацах 1, 2 пункту 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03. 2012 року № 5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

Згідно з абзацах 1,2 пункту 9 зазначеної постанови пленуму право вибору способу захисту, передбаченого законом або договором належить виключно позивачеві (ч. 1 ст. 20 ЦК України, ст.ст. 3 і 4 ЦПК України). Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки з метою погашення за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір, виходив із розрахунку заборгованості по кредитному договору станом на 07.03. 2014 року в сумі 7 338 120, 54 грн., тобто вважав, що банк має право також на стягнення з боржника відсотків за користування кредитом та пені після ухвалення рішення апеляційного суду, яким достроково вже було стягнуто весь кредит.

Тобто, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що мало місце дострокове стягнення всієї кредитної заборгованості за рішенням апеляційного суду Вінницької області від 26.07.2010 року, а, відтак, строк договору закінчився, а між сторонами існують лише невиконані зобов'язальні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення, невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст.ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6 116 цс 13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, оскільки ухвалене судове рішення про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, то нарахування відсотків за користування кредитом, неустойки поза строком дії кредитного договору законом не передбачено.

Суд першої інстанції на дані обставини уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості розрахованої станом на 07.03.2014 року, оскільки розмір заборгованості вже було визначено рішенням апеляційного суду Вінницької області від 26.07. 2010 року.

Виходячи з чого, з урахуванням сплаченої на виконання рішення суду суми в розмірі 851, 61 дол. США, що еквівалентно за курсом НБУ 6787, 33 грн., яка зарахована на погашення процентів, сума заборгованості за кредитним договором складає 2 000 449,02 грн., з яких 1 191 092, 59 грн., що еквівалентно 149 447 дол. США -заборгованість за основним боргом; 266 481,09 грн., що еквівалентно 33 435,52 дол. США - відсотки за користування кредитом; 542 875, 34 грн.- пеня за несвоєчасне погашення кредиту.

Суми сплачені боржниками на погашення кредитної заборгованості після ухвалення рішення Вінницького міського суду від 04 серпня 2014 року не враховуються колегією суддів в розрахунок заборгованості, оскільки вони не могли бути предметом дослідження суду першої інстанції і не існували під час розгляду справи.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.

Згідно з ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом його дії не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Відповідно до довідки № 283 від 28.02.2014 року, виданої КК мікрорайону «Лівобережний», в будинку АДРЕСА_3 проживає двоє осіб - ОСОБА_2 (власник), 1968 р.н. та ОСОБА_4 (дочка), 2004 р.н. (т.1 а.с. 60)

За відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУДМС України у Вінницькій області в будинку АДРЕСА_3 зареєстрована ОСОБА_2 з 2006 року. (т.1 а.с. 82)

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15.10.2013 року, яке набуло законної сили 16.01.2014 року, за позовом ОСОБА_7, який діяв в інтересах малолітньої ОСОБА_4 до ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» про визнання договору іпотеки недійсним встановлено, що ОСОБА_2 разом з малолітньою дочкою ОСОБА_4 постійно проживає не за місцем своєї реєстрації, а за адресою АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 24-31).

ОСОБА_7 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6.

Відповідно до довідки №759/вих. 3 від 17.03.2011 року, виданої КП «ВМБТІ» станом на 10.03.2011 року ОСОБА_7 мав 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, яку подарував 16.02.2010 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з відповіді КП «ВМБТІ» від 30 вересня 2015 року станом а 29.12.2012 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_9 - 2/3 частки та за ОСОБА_4 - 1/3 частки.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна відомості щодо прав власності на квартиру АДРЕСА_1 в Державному реєстрі відсутні.

Тобто з 29.12.2012 року не зареєстровано переходу права власності на вказаний об'єкт нерухомості.

Відповідно до ч.1 ст. 177 СК України батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження.

Таким чином, враховуючи преюдиційне значення рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15.10.2013 року та встановлені обставини щодо перебування у власності малолітньої дитини ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1, підстави для застосування норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» відсутні, оскільки предмет іпотеки - житловий будинок по АДРЕСА_3 не є постійним місцем проживання майнового поручителя і у його користуванні та розпорядженні перебуває інше житло.

Відповідно до п. 6 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» дія цього Закону не поширюється на осіб, які є суб'єктами Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».

Згідно з п. г ст. 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» суб'єктами відповідальності за корупційні правопорушення є військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації, на особливий період стосовно їхньої підприємницької діяльності.

Відповідно до п. 32 Закону України «Про статут внутрішньої служби Збройних сил України» за своїми військовими званнями начальники є старші офіцери (зокрема підполковник) для прапорщиків, сержантів і старшин, рядових. Згідно з п. 29 указаного Закону за своїми службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців, тобто мають право давати накази та слідкувати за їх виконанням.

Згідно з п.п. 1, 11 ст. 6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військові посади (штатні посади, що підлягають заміщенню військовослужбовцями) і відповідні їм військові звання передбачаються у штатах (штатних розписах) військових частин, кораблів, органів військового управління, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів.

Військові посадові особи- це військовослужбовці, які обіймають штатні посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або які спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків згідно із законодавством.

ОСОБА_2 перебуває на військовій службі у військовій частині А0201 та на підставі наказу командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 22.12.2014 №593 призначена на посаду старшого офіцера відділу забезпечення службової діяльності адміністративного управління цього ж командування, ВОС -0626003.

Як вбачається з відповіді Начальника адміністративного управління Командування Повітряних Сил Збройних Сил України - ОСОБА_10 від 03.09.2015 року ОСОБА_7 обіймає штатну посаду , яка не пов'язана з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно господарських функцій, підпорядкованого особового складу немає.

Задовольняючи позовні вимоги про виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_4, суд першої інстанції не врахував, що згідно із частинами першою, другою статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

До такого правового висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 18 березня 2015 року в справі №6-39цс15, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

По справі встановлено, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Павлюк І.І. 26.12.2005 року, зареєстрованого в реєстрі за № 5283, зареєстрованого в КП «ВОБТІ» 23.01.2006 року під №1009 є власником будинку по АДРЕСА_3 , переданого в іпотеку.

Тобто житловий будинок був придбаний не за рахунок кредитних коштів , наданих відповідно до договору № 46_3304/08 МФ-ЗН від 15.04.2008 року.

Виходячи з чого, вимоги позивача про виселення не підлягають до задоволення.

За таких обставин, судом першої інстанції не встановлено належним чином коло спірних правовідносин, не застосовано норми матеріального права, які їх регулюють, що призвело до ухвалення неправильного рішення, яке підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Враховуючи наведене, керуючись ст. 307, ст. 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 серпня 2014 року скасувати, ухвалити нове рішення.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 46_33-04/08-МФ-ЗН від 15.04.2008 року в розмірі 2 000 449,02 ( два мільйони чотириста сорок дев'ять ) грн. 02 коп. станом на 22 грудня 2009 року з яких: заборгованість по кредиту - 149 447 (сто сорок дев'ять тисяч чотириста сорок сім) доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ 1 191 092, 59 (один мільйон сто дев'яносто одна тисяча дев'яносто дві) грн. 59 коп.; заборгованість по процентах - 33 435, 52 (тридцять три тисячі чотириста тридцять п'ять) доларів 52 центів США, що еквівалентно по курсу НБУ 266 481,09 (двісті шістдесят шість тисяч чотириста вісімдесят одна) грн. 09 коп.; пеня - 542 875, 34 (п'ятсот сорок дві тисячі вісімсот сімдесят п'ять) грн., 34 коп., звернути стягнення на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» за іпотечним договором від 15.04.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Троян А. С. та зареєстрованим в реєстрі за № 1276, на предмет іпотеки: житловий будинок з прибудовами та господарськими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_3, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки з прилюдних торгів за початковою ціною, що встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» про виселення та визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ І.В. Міхасішин

Судді: /підпис/ Ю.Б. Войтко

/підпис/ І.М. Стадник

З оригіналом вірно: