Рішення № 52088420, 02.10.2015, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/14959/14-ц

2/201/2638/2015

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2015 року м. Дніпропетровськ Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Демидової С.О.

при секретарі Пєронкові М.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 міської ради про скасування рішення ДМР та визнання акта недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовними вимогами до ОСОБА_2 та ДМР. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 30 березня 2005 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання, в якому він є відчужував, а ОСОБА_2 - набувач. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2013 року по справі № 201/1506/13-ц договір довічного утримання від 30 березня 2005 року було розірвано, рішення набрало чинності 18 грудня 2013 року. При розгляді справи було встановлено, що ОСОБА_2 приватизувала у свою власність належну його домоволодінню земельну ділянку. Тому позивач просив суд скасувати рішення ОСОБА_3 міської ради № 102/30 від 26 березня 2008 року в частині надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Тунельна буд. 74 та визнати недійсним державний акт на право власності на землю.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з*явилася про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, причин неявки суду не повідомила.

Відповідач ОСОБА_3 міська рада в судове засідання не з*явилися про день час та місце розгляду справи були повідомленні належним чином, просили слухати справу за відсутності їх представника та винести рішення відповідно діючого законодавства.

Вислухавши позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Судом встановлено, що 30 березня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання, в якому він є відчужував, а ОСОБА_2 набувач /а.с. 4/. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2013 року по справі № 201/1506/13-ц договір довічного утримання від 30 березня 2005 року було розірвано, рішення набрало чинності 18 грудня 2013 року /а.с. 5-11/.

Згідно рішення ОСОБА_3 міської ради № 102/30 від 26 березня 2008 року ОСОБА_2 було надано у власність земельну ділянку 0,0267 га, яка розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Тунельна 74, про що 28 січня 2009 року було видано державний акт серія № 130680, кадастровий номер земельної ділянки № 1210100000:03:090:0015/а.с.12/.

Згідно із вимогами ст. 120 ЗК України земельна ділянка є річчю належною до нерухомого майна, що на ній розташоване.

Стаття 756 ЦК України передбачає, що у разі розірвання договору довічного утримання у звязку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обовязків за договором, відчужував набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення.

Частина 1 ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист: прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (ст. 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (ч. 1 ст. 55).

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності та його державної реєстрації, а відповідно до ст. 126 ЗК України (в редакції на час отримання земельної ділянки позивачем) таким документом був державний акт, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших передбачених законом способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (ст. 155 ЗК України).

За положеннями глави 16 ЦК України правочин може бути визнано недійсним з підстав, визначених законом. У випадку визнання недійсним правочину може бути визнано недійсними і правовстановлюючий документ, який посвідчує право власності на майно.

Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки (на час виникнення спірних відносин) визнавалися документами, що посвідчують право власності й видавалися на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень або цивільно-правових угод. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, угоди, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними тільки державних актів на право власності може мати місце уразі їх видання з порушенням вимог закону, усупереч рішенням чи угодами. У цьому разі таке визнання є належним та самостійним способом поновлення порушених прав у судовому порядку. Таку саму правову позицію було висловлено Судовою палатою у цивільних справах Верховного суду України в постанові від 26 вересня 2012 року.

Оскільки земельна ділянка була приватизована ОСОБА_2 на підставі договору довічного утримання, який рішенням суду було розірвано суд вважає за необхідне позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 57-61, 76, 88, 169, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 міської ради про скасування рішення ДМР та визнання акта недійсним задовольнити.

Скасувати рішення ОСОБА_3 міської ради № 102/30 від 26 березня 2008 року в частині надання у власність ОСОБА_2 у власність земельної ділянки 0,0267 га, яка розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Тунельна 74.

Визнати недійсним державний акт серія № 130680 виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку 0,0267 га, яка розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Тунельна 74. кадастровий номер земельної ділянки № 1210100000:03:090:0015.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя С.О. Демидова