Постанова № 52085829, 28.09.2015, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2015 року Житомир справа № 806/4641/15

категорія 12.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Токаревої М.С., суддів Липи В.А., Семенюка М.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирського обласного військового комісаріату, Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Житомирського обласного військового комісаріату та Міністерства оборони України у якому просив:

- визнати неправомірними дії Міністерства оборони України та Житомирського обласного військового комісаріату щодо відмови в нарахуванні та виплаті йому одноразової грошової допомоги у звязку зі встановленням 3 групи інвалідності, отриманої внаслідок виконання обовязків військової служби;

- зобовязати Житомирський обласний військовий комісаріат надати до Міністерства оборони України висновок щодо можливості виплати йому одноразової грошової допомоги, як військовослужбовцю, який отримав інвалідність 3 групи внаслідок виконання обовязків військової служби у розмірі 27-місячного грошового забезпечення в порядку, встановленому Постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 28.05.2008 року № 499 та виплатити йому одноразову грошову допомогу;

- зобовязати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення йому одноразової грошової допомоги, як військовослужбовцю, який отримав інвалідність 3 групи внаслідок виконанням обов'язків військової служби у розмірі 27-місячного грошового забезпечення в порядку, встановленому Постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 28.05.2008 року № 499 та надіслати зазначене рішення до Житомирського обласного військового комісаріату для видання наказу про виплату даної допомоги.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилається на те, що відповідно до частини другої статті 16 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" він має право на отримання одноразової грошової допомоги в зв'язку з настанням 04.09.2013 року інвалідності внаслідок захворювання або одержаного каліцтва, яке мало місце в період її проходження в порядку, встановленому постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 28.05.2008 № 499.

Представник позивача просив справу розглянути у порядку письмового провадження.

Представники Міністерства оборони України та Житомирського обласного військового комісаріату у судове засідання не зявилися, надіслали на адресу суду заперечення у яких просили відмовити у задоволенні позову, справу просили розглянути за їх відсутності.

У відповідності до ч.4 ст.122 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Демократичній Республіці Афганістан з 27.12.1986 по 10.12.1988 на посаді начальника радіостанції, військове звання - сержант, що підтверджується копією: військового квитка позивача серії НК № 5411354 від 15.04.1986 та довідкою Черняхівського районного військового комісаріату №250 від 02.09.2013.

Згідно витягу із протоколу №1646 від 04.07.2013 року засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного звязку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця, ОСОБА_1, у період проходження військової служби у 1987 році отримав вогнепальні осколкові поранення голови, нижніх кінцівок, лівої верхньої кінцівки, контузії головного мозку, які повязані з виконанням обовязків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

В подальшому, позивачу була встановлена ІІІ група інвалідності, що настала в результаті контузії головного мозку і захворюванням, повязане з виконанням обовязків військової служби в країнах де велись бойові дії, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААБ № 667039 від 19.08.2013.

З метою вирішення питання по виплату одноразової допомоги у звязку з настанням інвалідності, повязаної з виконанням обовязків військової служби в країнах де велись бойові дії, ОСОБА_1 звернувся до Черняхівського РВК з відповідною заявою та надав копії необхідних документів.

Черняхівський РВК надіслав документи ОСОБА_1 до Житомирського обласного військового комісаріату, для вирішення питання щодо можливості призначення виплати одноразової грошової допомоги.

З листа Черняхівського РВК №4/580 від 17.03.2015 адресованого позивачу вбачається, що його документи Житомирським обласним військовим комісаріатом повернуті без реалізації, оскільки на день його звільнення не існувало норм щодо виплати компенсаційних сум.

Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

У відповідності до частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обовязку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі Закон № 2232-ХІІІ).

Відповідно до статті 41 Закону № 2232-ХІІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обовязків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України від 20.12.1991 № 2011- XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011- XII).

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом № 2011-ХІІ.

Розділом ІІ цього Закону, зокрема, встановлені права військовослужбовців щодо грошового забезпечення.

Частиною другою статті 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом ОСОБА_2 України.

З аналізу наведених норм Закону вбачається, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності.

Виходячи з буквального тлумачення статті 16 Закону № 2011-ХІІ суд дійшов висновку, що право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.

Аналогічний правовий висновок у спорі цієї ж категорії вже був висловлений Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014 справа № 21-446а14 та від 21.04.2015 справа № 21-135а15.

Вказане, у свою чергу, спростовує твердження представника Житомирського обласного військового комісаріату, що відповідач немає права на отримання одноразової грошової допомоги у звязку з тим, що на момент звільнення позивача не існувало норм щодо виплати компенсаційних сум.

Суд зазначає, що застосування статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" пов'язується не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому інвалідності, внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби, а тому доводи Житомирського обласного військового комісаріату про є безпідставними.

Слід також вказати на те, що відповідно до пункту 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 28.05.2008 № 499 (далі Порядок № 499) (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 1 січня 2007 року, здійснюється згідно з Порядком, затвердженим цією постановою.

Згідно п.7 Порядку №499 керівник уповноваженого органу подає в 15-денний строк з дня реєстрації документів головному розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 3 і 4 цього Порядку. Головний розпорядник коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів на їх підставі рішення про призначення одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або в разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Аналіз наведеної норми свідчить, що виходячи з вимог вищезазначеного Порядку Житомирський обласний військовий комісаріат повинен був направити до Міністерства оборони України заяву ОСОБА_1 з пакетом поданих документів разом з висновком щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги, а Міністерство оборони України у встановленому законом порядку повинно прийняти рішення про виплату таких коштів або ж відмову у їх виплаті, тобто у Житомирського військового комісаріату на було правових підстав для самостійного повернення позивачу документів без реалізації.

З огляду на наведені обставини справи та норми правового регулювання позовні вимоги про визнання неправомірними дій Житомирського обласного військового комісаріату щодо повернення документів позивача без реалізації та зобовязання Житомирський ОМВК направити до Міністерства оборони України висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги у звязку зі встановленням інвалідності слід задовольнити.

Разом з тим, оскільки у ході судового розгляду справи встановлено, що документи позивача повернуті Житомирським обласним військовим комісаріатом без реалізації у звязку з чим вони не направлялись до Міністерства оборони України, суд не вбачає підстав для задоволення позову у частині позовних вимог звернутих до Міністерства оборони України, оскільки ним не вчинялись жодні дії та не була допущена бездіяльність, які б призвели до порушення прав позивача.

В частини позовних вимог про зобовязання Міністерство оборони України призначити позивачу одноразову грошову допомогу та надіслати відповідне рішення до Житомирського обласного військового комісаріату слід відмовити, оскільки це суперечить приписам Порядку № 499.

Крім того, за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, зокрема, у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служб, є виключною компетенцією уповноваженого органу.

Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету ОСОБА_2 Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_2 11.03.1980 р. на 316-й нараді під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Таким чином, позовна вимога щодо зобовязання Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 грошової допомоги та вирішення питання щодо виплати цієї допомоги є формою втручання в дискреційні повноваження Міністерства оборони України, виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає.

Що стосується вимоги про стягнення судового збору та витрат на правову допомогу, то суд зазначає з цього приводу наступне.

Згідно ч.1 ст. 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст. 97 КАС України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Згідно ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

З аналізу наведеної правової норми вбачається, що належним підтвердженням витрат пов'язаних з оплатою правової допомоги є договір про надання правової допомоги та документ, який свідчить про оплату послуг, оформленого у встановленому законом порядку (квитанція, платіжні доручення тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачено судовий збір в сумі 487,20 грн., що підтверджується квитанцією № 39 від 01.09.2015 року, а відтак підлягає стягненню на користь ОСОБА_1

Також із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем до матеріалів справи долучено договір про надання правової допомоги від 01.09.2015 № 25, укладений з ФОП ОСОБА_3

Згідно умов цього договору, ОСОБА_3 зобов'язується надати юридичні послуги щодо захисту інтересів ОСОБА_1, а позивач зобов'язується оплатити ці послуги.

Відповідно до долученого до матеріалів справи акта прийому-передачі наданих послуг позивачу надані послуги з надання юридичної консультації, розяснення законодавства (протягом 30 хв.) на суму 100 грн. та складання позовної заяви до суду ( протягом 4 год. 30 хв.) на суму 900 грн., а всього на суму 1000 грн., тобто розмір гонорару за одну годину не перевищує встановлений ст. 1 Закону № 4191 граничний розмір 487,20 грн.

Оплата послуг з надання правової допомоги підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 37 від 01.09.2015.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення на користь позивача понесених судових витрат та витрат на правову допомогу є обґрунтованою та доведеною, а тому її слід задовольнити.

Керуючись ст.ст. 122, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Житомирського обласного військового комісаріату щодо в повернення ОСОБА_1 без реалізації документів для нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у звязку зі встановленням 3 групи інвалідності, отриманої внаслідок виконання обовязків військової служби.

Зобовязати Житомирський обласний військовий комісаріат надати до Міністерства оборони України висновок щодо можливості виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як військовослужбовцю, який отримав інвалідність 3 групи внаслідок виконання обовязків військової служби в порядку, встановленому Постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 28.05.2008 року № 499.

Стягнути з Житомирського обласного військового комісаріату за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір у сумі 487,20 грн. та несені судові витрати у розмірі 1000 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя М.С. Токарева

Судді В.А.Липа

ОСОБА_4