Постанова № 52083642, 30.09.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2015 р. Справа № 909/719/15

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого - судді: Данко Л.С.,

Суддів: Галушко Н.А.,

Орищин Г.В.,

При секретарі судового засідання: Кіт М.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Виробничого підприємства «Західукрзакордоннафтогазбуд», № 2/08-2015 від 26.08.2015 р. (вх. № 01-05/4054/15 від 09.09.2015 р.),

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11 серпня 2015 року

у справі № 909/719/15 (суддя Ткаченко І.В.),

порушеній за позовом:

Позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроінновація», м. Одеса,

До відповідача: Виробничого підприємства «Західукрзакордоннафтогазбуд», м. Івано-Франківськ,

Про: розірвання Інвестиційного договору про надання коштів на виконання плану санації від 25.01.2008 р.; стягнення коштів у розмірі 9353972,79 грн. з яких: 3778519,02 грн. - основний борг, 851978,40 грн. - пеня, 4052348,29 грн. інфляційні втрати, 671127,08 грн. 3% річних та стягнення судових витрат.

За участю представників сторін:

від апелянта/відповідача: Пурій Р.П. - арбітражний керуючий (посвідчення № 159 від 07.02.2013 р.);

від позивача: Гудков С.О. - п/к за довіреністю б/н від 08.06.2015 р.;

Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

Представником апелянта/відповідача та позивача подано спільне, письмове клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 вересня 2015 року, справу № 909/719/15 Господарського суду Івано-Франківської області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Галушко Н.А., Орищин Г.В.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 10.09.2015 р. прийнято апеляційну скаргу Виробничого підприємства «Західукрзакордоннафтогазбуд», № 2/08-2015 від 26.08.2015 р. (вх. № 01-05/4054/15 від 09.09.2015 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 30.09.2015 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази - оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи)(а. с. 239-241).

Також вищезазначеною ухвалою суду від 10.09.2015 р. Виробничому підприємству «Західукрзакордоннафтогазбуд» відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до прийняття судом відповідного процесуального документа (пункт 2 резолютивної частини ухвали, а. с.121-122).

В судове засідання 30.09.2015 р. представник апелянта/відповідача прибув, надав усні пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, доводи наведені в апеляційній скарзі підтримав, просить рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.08.2015 р. по справі № 909/719/15 у частині задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 4052348,29 грн. та трьох відсотків річних у розмірі 671127,08 грн. скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Представник позивача в судове засідання прибув, на електронну адресу Львівського апеляційного господарського суду представником позивача надіслано відзив на апеляційну скаргу б/н від 28.09.2015 р. (01-04/6123/15 від 28.09.2015 р.) та через канцелярію суду подано аналогічний відзив на апеляційну скаргу б/н від 28.09.2015 р. (вх. № 01-04/6192/15 від 30.09.2015 р.), представником надано усні пояснення аналогічні викладеним у відзивах на апеляційну скаргу, доводи наведені у відзивах на апеляційну скаргу підтримав, просить залишити рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.08.2015 р. по справі № 909/719/15 без змін, а апеляційну скаргу ВП «Західукрзакордоннафтогазбуд» без задоволення.

Враховуючи, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а також, що сторони своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи та прибули в судове засідання, судова колегія не вбачає підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги по справі № 909/719/15, виходячи з такого.

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

Частиною першою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку апеляційну скаргу скаржника/відповідача залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 11 серпня 2015 року по справі № 909/719/15 (суддя: Ткаченко І.В.) позов задоволено частково (абз. 1-ий резолютивної частини рішення). Розірвано укладений 25 січня 2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Євроінновація» та Виробничим підприємством «Західукрзакордоннафтагазбуд» Інвестиційний договір про надання коштів на виконання плану санації виробничого підприємства «Західукрзакордоннафтагазбуд» (абз. 2-ий резолютивної частини рішення) та стягнуто з Виробничого підприємства «Західукрзакордоннафтагазбуд» (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, буд. 67; ідентифікаційний код 04750761) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроінновація» (65017, м. Одеса, Малиновський район, вул. Бреуса, буд. 61, корп. 9, оф. 6; ідентифікаційний код 34857122) 3778519,02 грн. - основного боргу, 4052348,29 грн. - інфляційних втрат та 671127,08 грн. - три проценти річних (абз. 3 резолютивної частини рішення). В решті позову - відмовлено (абз. 4 резолютивної частини рішення), а також місцевим судом вирішено стягнути з ВП «Західукрзакордоннафтагазбуд» на користь ТзОВ «Євроінновація» 67641,73 грн. судового збору (абз. 5 резолютивної частини рішення)(а.с. 113, 114-117).

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 11.08.2015 р. у справі № 909/719/15, апелянт/відповідач (ВП «Західукрзакордоннафтагазбуд») звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.08.2015 р. по справі № 909/719/15 у частині задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 4052348,29 грн. та трьох відсотків річних у розмірі 671127,08 грн. та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права, в частині стягнення з відповідача 4052348,29 грн. інфляційних втрат та 671127,08 грн. 3% річних та вважає, що рішення місцевого суду в тій частині є незаконним, необґрунтованим та підлягає скасуванню.

Апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 15.01.2008 р. у справі № Б-3/12, якою було затверджено план санації (ВП «Західукрзакордоннафтогазбуд») було укладено Інвестиційний договір про надання коштів на виконання плану санації, однак, 17 березня 2009 р. Верховним Судом України вищезазначену ухвалу місцевого суду скасовано, відтак місцевий суд прийшов до не вірного висновку, що дана обставина позбавила відповідача можливості належним чином виконати взяті на себе зобов'язання за Інвестиційним договором.

Крім того, апелянт вважає, що місцевим судом безпідставно не було взято до уваги та проігноровано той факт, що у відношенні до відповідача діє мораторій на задоволення вимог кредиторів, протягом якого нарахування позивачем неустойки (штраф, пеня) та інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій не застосовується, також не застосовується і індекс інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання та три відсотки річних від простроченої суми.

Відтак апелянт вважає, що законодавець унеможливив застосування індексу інфляції за весь час прострочення, трьох відсотків річних від простроченої суми та жодних штрафних санкцій (штрафу, пені), однак, суд першої інстанції не врахував викладені вище обставини при прийнятті рішення та безпідставно задовольнив позов позивача в частині розірвання договору, та стягнення грошових коштів в частині стягнення 4052348,29 грн. - інфляційних втрат та 671127,08 грн. 3% річних.

Як вбачається з матеріалів даної справи, Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Євроінновація» є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи: 34857122, місцезнаходження юридичної особи: 65017, Одеська обл., м. Одеса, вул. Бреуса, буд. 61, корпус 9, офіс 7, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії станом на 25.06.2015 р. (а. с. 9-10, 72-73) та Статуту товариства зі змінами та доповненнями до нього (а. с. 74-83, 84, 85).

Відповідач: Виробниче підприємство «Західукрзакордоннафтогазбуд» є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи: 04750761, місцезнаходження юридичної особи: 76018, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, буд. 67, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 13.07.2015 р. (а. с.89-91).

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, 30.06.2015 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Євроінновація» звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою про стягнення з ВП «Західукрзакордоннафтагазбуд» 8429669,56 грн., з яких 3778519,02 грн. основний борг, 3459105,43 грн. інфляційні втрати, 340066,71 грн. 3 % річних та 851978,40 грн. пеня (а. с. 3-4).

Ухвалою місцевого господарського суду від 03.07.2015 р. прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та розгляд справи призначено на 16.07.2015 р.

16.07.2015 р. ТзОВ «Євроінновація» (Позивач - у справі) звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з заявою б/н від 15.07.2015 р. (вх. № 7470/15) про доповнення позовних вимог (а. с. 65-67), в якій просив суд розірвати укладений між сторонами Інвестиційний договір про надання коштів на виконання плану санації ВП «Західукрзакордоннафтагазбуд» від 25 січня 2008 р. та стягнути на свою користь 8429669,56 грн., з яких 3778519,02 грн. основний борг, 3459105,43 грн. інфляційні втрати, 340066,71 грн. 3 % річних та 851978,40 грн. пеня.

В судових засіданнях 16.07.2015 р. та 29.07.2015 р. за участю представників сторін місцевим судом оголошувалась перерва (а. с. 92, 98).

11.08.2015 р. під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем (Товариство з обмеженою відповідальністю «Євроінновація») було подано заяву б/н від 07.08.2015 р. про збільшення позовних вимог (а. с. 101-102), в якій позивач просив стягнути з ВП «Західукрзакордоннафтагазбуд» на свою користь 9353972,79 грн. з яких: 3778519,02 грн. - основний борг, 851978,40 грн. - пеня, 4052348,29 грн. інфляційні втрати, 671127,08 грн. 3% річних.

З приводу поданих вищезазначених заяв, які місцевим судом взято до розгляду колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) визначено, що до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до приписів постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» з наступними змінами та доповненнями (п.п. 3.11, 3.12) щодо того, що ст. 22 ГПК України не передбачено права позивача на подання заяв про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або за явлення «додаткових» позовних вимог і в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову;

- збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру; якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову;

- заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 ГПК України, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

В даному випадку в заяві про доповнення позовних вимог йдеться фактично про зміну предмету позову, відтак право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.

З урахуванням вищенаведеного у цій постанові, позивачем до початку розгляду справи, подано заяву б/н від 15.07.2015 р. (вх. № 7470/15 від 16.07.2015 р.) про доповнення позовних вимог та дотримано вимоги ст.ст. 22 та 57 ГПК України.

Не суперечить приписам чинного законодавства заява позивача б/н від 07.08.2015 р. (вх. № 8580/15 від 11.08.2015 р.) про збільшення позовних вимог.

Таким чином, місцевим господарським судом правомірно взято до розгляду заяви позивача про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог, відтак предметом даного позову є розірвання інвестиційного договору, укладеного сторонами на виконання плану санації у справі про банкрутство та стягнення з ВП «Західукрзакордоннафтагазбуд» на користь ТзОВ «Євроінновація» 3778519,02 грн. - основного боргу, 4052348,29 грн. - інфляційних втрат, 671127,08 грн. - 3 % річних та 851978,40 грн. - пені, з чим погоджується колегія суддів.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 15 січня 2008 р. (а. с. 13-14) було затверджено план санації ВП «Західукрзакордоннафтагазбуд» (а. с. 15-40).

На виконання плану санації, яка затверджена ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 15 січня 2008 р., між Виробничим підприємством «Західзакордоннафтогазбуд» (Боржник - за договором, Відповідач - у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євроінновація» (Інвестор - за договором, Позивач - у справі) 25 січня 2008 року було укладено Інвестиційний договір про надання коштів на виконання плану санації ВП «Західзакордоннафтогазбуд» (надалі Договір) (а. с. 11-12).

Колегією суддів встановлено, що вищезазначений Інвестиційний договір укладено в письмовій формі єдиного документа, підписано повноважними представниками сторін, їх підписи посвідчено печатками сторін, що відповідає приписам ст. 181 ГК України, 207, 208 ЦК України.

Згідно пункту 1.1 Інвестиційного договору, відповідно до плану санації ВП «Західукрзакордоннафтагазбуд», що затверджений ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 15 січня 2008 р. у справі № Б-3/12, інвестор передає, а боржник приймає кошти на погашення заборгованості перед кредиторами боржника та проведення санації на загальну суму 10778519,02 грн., натомість боржник передає інвестору нерухоме майно на суму 10778519,02 грн.

Пунктами 2.1. та 2.2 Договору визначено, що інвестор зобов'язується перерахувати на рахунок боржника кошти, передбачені планом санації Боржника, який затверджено ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області № Б-3/12 від 15.01.2008 р., а Боржник зобов'язується розпорядитися коштами, отриманими від Інвестора в відповідності з планом санації Боржника та передати Інвестору адміністративний будинок загальною площею 2134,5 кв. м. в м. Івано-Франківську по вул. Незалежності, 67 та нежитлові приміщення загальною площею 3929,9 кв. м. з земельними поліпшеннями, які розташовані в с. Угринів, вул. Галицька, 31, Тисменицький район Івано-Франківської області.

Розділом 3 Інвестиційного договору сторони визначили порядок розрахунків та передачі майна.

Так п. 3.1. Договору, відповідно до плану санації Інвестор зобов'язується перерахувати кошти в розмірі 10778519,02 грн. на розрахунковий рахунок (рахунок санації) боржника наступним чином: 2020000,00 грн. - протягом шести робочих днів з дати набрання чинності ухвали суду про затвердження плану санації; 7758519,02 грн. - протягом шістдесяти днів з дати набрання чинності ухвали суду про затвердження плану санації.

Згідно п. 3.2. Договору, за умови виконання Інвестором взятих на себе зобов'язань вказаних в п. 3 цього Договору в відповідності до п. 3, ст. 18 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та Плану санації Інвестор набуває право власності на майно Боржника, а саме: на адміністративний будинок загальною площею 2134,5 кв. м. в м. Івано-Франківську по вул. Незалежності, 67 та на нежитлові приміщення загальною площею 3929,9 кв. м. з земельними поліпшеннями, які розташовані в с. Угринів, вул. Галицька, 31, Тисменицький район Івано-Франківської області.

Відповідно до п. 5.1, 5.2 Договору, він вступає в силу з дати підписання його сторонами та діє до повного виконання ними взятих на себе зобов'язань. Договір не може бути розірвано чи змінено однією з сторін без письмової згоди іншої та відповідного рішення господарського суду.

На виконання умов вищезазначеного Інвестиційного договору позивачем перераховано на рахунок відповідача грошові кошти на загальну суму 10778519,02 грн, що підтверджується довідкою про рух інвестиційних коштів за період з 01 січня 2008 р. по 30 червня 2009 р. (а. с. 36-37) та платіжними дорученнями: № 1 від 04 лютого 2008 року на суму 2020000,00 грн.; № 2 від 24 березня 2008 року на суму 207000,00 грн.; № 3 від 17 квітня 2008 року на суму 2230000,00 грн.; № 4 від 17 квітня 2008 року на суму 2227000,00 грн.; № 2 від 09 грудня 2008 року на суму 1437400,00 грн. (а. с. 38-41, 45); квитанцією № 1448376 від 25 грудня 2008 року на суму 9000,00 грн. (а. с. 52) та банківськими виписками: від 01 серпня 2008 р.; 03 грудня 2008 р.; 08 грудня 2008 р.; 11 грудня 2008 р.; 12 грудня 2008 р.; 15 грудня 2008 р.; 17 грудня 2008 р.; 24 грудня 2008 р.; 24 грудня 2008 р. (а. с. 44, 46, 48-49, 51).

З матеріалів справи вбачається, 17 березня 2009 р. Верховним Судом України ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 15 січня 2008 р. про затвердження плану санації ВП «Західукрзакордоннафтагазбуд», на виконання якого сторони уклали згаданий Інвестиційний договір було скасовано, у зв'язку з чим позивач 30 квітня 2009 р. звернувся до відповідача із вимогою про повернення коштів, що були перераховані ним на виконання умов Інвестиційного договору від 25 січня 2008 р. (а. с. 110).

12 травня 2009 р. між Виробничим підприємством «Західукрзакордоннафтагазбуд» (Первісний кредитор - за договором, Відповідач - у справі), Товариством з обмеженою відповідальністю «Євроінновація» (Новий кредитор - за договором, Позивач - у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юган» (Боржник - за договором) було укладено договір уступки права вимоги № 1 (а. с. 55).

Колегією суддів встановлено, що вищезазначений договір уступки права вимоги № 1 укладено в письмовій формі єдиного документа, підписано повноважними представниками сторін, їх підписи посвідчено печатками сторін, що відповідає приписам ст. 181 ГК України, 207, 208 ЦК України.

Відповідно до Договору уступки права вимоги, первісний кредитор передає новому кредитору право вимоги на суму 7000000,00 грн. за договором поставки від 27 листопада 2008 р., укладеним між ВП «Західукрзакордоннафтагазбуд» та ТзОВ «Юган».

Відповідно до наявного в матеріалах справи Акту звірки взаєморозрахунків № 1 від 30.06.2009 р. між ВП «Західукрзакордоннафтогазбуд» заборгованість відповідача перед позивачем складала 3778519,02 грн. (а. с. 56).

Як уже було вище зазначено у цій постанові предметом даного спору є вимоги позивача про розірвання Інвестиційного договору, який було укладено сторонами на виконання плану санації у справі про банкрутство відповідача, у зв'язку з істотною зміною обставин, стягнення суми основного боргу, а також нарахованих на дану суму інфляційних втрат, 3 % річних та пені.

Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 ЦК України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.

Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Стаття 188 ГК України надає право заінтересованій стороні у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу передати спір на вирішення суду.

Виходячи із системного аналізу зазначених норм, незалежно від того, з якою пропозицією зверталася зацікавлена сторона до іншої сторони - чи то щодо зміни, чи то щодо розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин (ч. 2 ст. 652 ЦК України), у разі неодержання належної відповіді сторона набуває право звернення до суду з вимогою про розірвання договору (ч. 4 ст. 188 ГК України).

Як вбачається із змісту матеріалів справи, керуючий санацією ВП «Західукрзакордоннафтагазбуд» за заявою позивача скликав збори комітету кредиторів боржника, на які було винесено питання, зокрема, про розірвання оскаржуваного інвестиційного договору, проте, збори комітету кредиторів відповідача так і не відбулися.

Таким чином, у даному випадку наявні усі умови, з якими закон пов'язує можливість розірвання договору в судовому порядку.

Крім того, згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин), інвестор (інвестори) за умови виконання зобов'язань, передбачених планом санації, може набувати прав власності на майно боржника відповідно до законодавства та плану санації.

В даному випадку Інвестиційний договір про надання коштів був укладений між сторонами на виконання плану санації ВП «Західукрзакордоннафтагазбуд».

Як уже було вище встановлено у цій постанові та незаперечено сторонами у справі, Інвестором (Позивачем у справі) взяті на себе зобов'язання згідно Інвестиційного договору було виконано в повному обсязі, відтак настали всі умови для виконання Боржником своїх договірних зобов'язань.

Разом з тим, 17 березня 2009 р. Верховний Суд України скасував ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 15 січня 2008 р. у справі № Б-3/12, якою було затверджено план санації ВП «Західукрзакордоннафтагазбуд», що в свою чергу позбавило відповідача можливості належним чином виконати взяті на себе зобов'язання за Інвестиційним договором.

Станом на час звернення позивача з позовною заявою до суду (з урахуванням заяви про доповнення позовних вимог) новий план санації у справі про банкрутство відповідача не затверджений.

Відтак, місцевим судом правомірно задоволено вимогу позивача про розірвання укладеного між сторонами Інвестиційного договору про надання коштів на виконання плану санації ВП «Західукрзакордоннафтагазбуд» від 25 січня 2008 р. з чим погоджується колегія суддів.

Також є правомірною вимога позивача про стягнення з відповідача суму основного боргу, а саме, решти коштів, які були передані відповідачу на виконання умов згаданого Інвестиційного договору, й безпідставно не повернуті останнім позивачу після скасування Верховним Судом України ухвали місцевого суду про затвердження плану санації, оскільки доказів, які спростовують вищенаведене сторонами не подано, такі докази в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи вищенаведене, вимога позивача про стягнення основного боргу в сумі 3778519,02 грн. також підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 4052348,29 грн. інфляційних втрат та 671127,08 грн. 3 % річних, які місцевим господарським судом задоволено, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17 грудня 2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, зокрема, викладені в листі Верховного Суду України від 03 квітня 1997 р. № 62-97 р.

Згідно з п. 4.1 згаданої постанови, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З розрахунку поданого позивачем до справи вбачається, що позивачем розраховано інфляційні втрати за період з червня 2009 року по травень 2015 року включно.

Відтак, за період червня 2009 року по грудень 2009 року включно загальний індекс інфляційних втрат становив 103,4404%; за період січня 2010 року по грудень 2010 року включно загальний індекс інфляційних втрат становив 109,1%; за період січня 2011 року по грудень 2011 року включно загальний індекс інфляційних втрат становив 104,6%; за період січня 2012 року по грудень 2012 року включно загальний індекс інфляційних втрат становив 99,8%; за період січня 2013 року по грудень 2013 року включно загальний індекс інфляційних втрат становив 100,5%; за період січня 2014 року по грудень 2014 року включно загальний індекс інфляційних втрат становив 124,9%; за період січня 2015 року по травень 2015 року включно загальний індекс інфляційних втрат становив 140,1466%; отже (103,4404 % х 109,1 % х 104,6 % х 99,8 % х 100,5 % х 124,9 % х 140,1466 %) = 207,2470 %. Сума боргу: 3778519,02 грн.* 207,2470 % = 7830893,76 грн. - 3778519,02 грн., розмір інфляційних втрат = 4052374,74 грн.

Однак, Позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача за вищевказаний період 4052348,29 грн. інфляційних втрат, а не 4052374,74 грн., як встановив за перерахунком суд, тому до задоволення підлягає сума 4052348,29 грн. інфляційних втрат, тобто в межах заявленого позову.

Щодо нарахованих позивачем 3 % річних в сумі 671127,08 грн. за період з 30 червня 2009 року по 31 травня 2015 року, колегія суддів зазначає наступне.

Перерахунок розміру 3% річних, які розраховуються за формулою: сума боргу х 3% х кількість днів прострочення / 365 = розмір процентів річних.

Період прострочення: з 30 червня 2009 року по 31 грудня 2009 року включно = 185 днів прострочення, сума заборгованості - 3778519,02 грн. * 3 % річних * 185 днів прострочення /365, три відсотки річних = 57454,19 грн. За період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2014 року включно = 5 років прострочення, сума заборгованості - 3778519,02 грн. * 3 % річних * 5 років прострочення, три відсотки річних = 566777,85 грн. За період з 01 січня 2015 року по 31 травня 2015 року включно = 151 день прострочення, сума заборгованості - 3778519,02 грн. * 3 % річних * 151 день прострочення, три відсотки річних = 46895,04 грн. (57454,19 грн. + 566777,85 грн. + 46895,04 грн. = 671127,08 грн.).

Отже в цій частині позовних вимог до задоволення підлягає 4052348,29 грн. інфляційних втрат та 671127,08 грн. - 3% річних.

Таким чином, місцевим судом правомірно встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем, за порушення умов договору становить 3778519,02 грн. - основного боргу, 4052348,29 грн. - інфляційних втрат (згідно позовних вимог) та 671127,08 грн. - 3% річних.

Що ж стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача 851978,40 грн. пені, нарахованої відповідно до п. 4.1 Договору, слід зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників сторін в судовому засіданні, ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 24 січня 2005 р. у справі № Б-3/12 було порушено провадження у справі про банкрутство щодо відповідача та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) (далі - Закон), мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань щодо сплати податків і зборів, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Разом із тим, Закон визначає, що конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Як визначено ч. 4 ст. 12 цього Закону, мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство.

Таким чином, із моменту введення мораторію боржник не може виконувати як грошові зобов'язання та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли до введення мораторію, так і заходи, спрямовані на забезпечення їх виконання.

Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 12 Закону, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тобто, вказана норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний з визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію. Тому неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на ненараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржнику, щодо якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство.

Виходячи із змісту Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.

Правова позиція аналогічного змісту викладена у постанові Вищого господарського суду України від 18 березня 2014 р. у справі № 904/2808/13 та постанові Верховного Суду України від 12 березня 2013 р. у справі № 29/5005/16170/2011.

За змістом ст. 111-28 ГПК України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Отже, враховуючи вищенаведене, місцевим господарським судом правомірно встановлено, що вимога позивача про стягнення з відповідача 851978,40 грн. пені задоволенню не підлягає, з чим погоджується колегія суддів.

Щодо тверджень апелянта/відповідача, що місцевим судом безпідставно не було взято до уваги та проігноровано той факт, що у відношенні до відповідача діє мораторій, на задоволення вимог кредиторів, що полягає у забороні застосовування індексу інфляції за весь час прострочення, трьох відсотків річних від простроченої суми та жодних штрафних санкцій (пені), а відтак вимога позивача про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних з ВП «Західукрзакордоннафтагазбуд» є незаконним та необґрунтованим, колегія суддів зазначає наступне.

Як уже було вище встановлено колегією суддів у цій постанові та не заперечується сторонами у справі, за період з 30.06.2009 р. до звернення з позовною заявою позивача до суду, відповідач прострочив виконання свої обов'язків та безпідставно користувався грошовими коштами позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що три відсотки річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а є способами захисту майнового права та інтересу кредитора.

Зокрема, відповідно до п. 3.1 постанови Пленуму ВГС України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 p., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Згідно до п. 4.1 даної постанови, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З урахуванням вищезазначеного вбачається, що у відношенні до відповідача діє мораторій на задоволення вимог кредиторів, що полягає у забороні застосовування штрафних санкцій (пені), а не індексу інфляції за весь час прострочення та відсотків річних від простроченої суми.

Згідно п. 4 частини третьої статті 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Інші твердження апелянта/відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оглянувши та дослідивши всі обставини даної справи, оцінивши їх в сукупності, колегія суду приходить до висновку, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.08.2015 р. по справі № 909/719/15 є обґрунтованим, ухвалене на підставі повного з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, твердженнями апелянта, які викладені в апеляційній скарзі рішення місцевого суду не спростовують, відтак відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування зазначеного судового рішення.

Також слід зазначити, як уже було вище зазначено у цій постанові, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 10.09.2015 року прийнято апеляційну скаргу Виробничого підприємства «Західукрзакордоннафтогазбуд», № 2/08-2015 від 26.08.2015 р. (вх. № 01-05/4054/15 від 09.09.2015 р.) до провадження та відстрочено скаржнику сплату судового збору при поданні апеляційної скарги до прийняття судом відповідного процесуального документа (пункт 2 резолютивної частини ухвали, а. с.121-122).

Станом на час прийняття постанови по справі 909/719/15 скаржником не сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення місцевого суду за майновим спором в сумі 77937,34 грн.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку стягнути з Виробничого підприємства «Західукрзакордоннафтогазбуд» (76018, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, буд. 67, код ЄДРПОУ 04750761) на користь стягувача: Державного бюджету України (УДКСУ у Личаківському районі міста Львова, код ЄДРПОУ 38007620, р/р 31216206782006 у ГУДКУ у Львівській області, МФО 825014) судовий збір в сумі 77937,34 грн. за перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку.

Керуючись ст. ст. 4-3, 22, 32-34, 43, 44, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.08.2015 року у справі № 909/719/15 - залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Стягнути з Виробничого підприємства «Західукрзакордоннафтогазбуд» (76018, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, буд. 67, код ЄДРПОУ 04750761) на користь стягувача: Державного бюджету України (УДКСУ у Личаківському районі міста Львова, код ЄДРПОУ 38007620, р/р 31216206782006 у ГУДКУ у Львівській області, МФО 825014) судовий збір в сумі 77937,34 грн. за перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи повернути Господарському суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддя Данко Л.С.

Суддя Галушко Н.А.

Суддя Орищин Г.В.

30.09.2015 року проголошено вступну і резолютивну частини постанови. Повний текст постанови складено та підписано 05.10.2015 р.