Ухвала суду № 52083382, 23.09.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

23 вересня 2015 рокусправа № 804/11896/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Туркіної Л.П.

суддів: Проценко О.А. Дурасової Ю.В.

за участю секретаря судового засідання: Комар Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2014 року у справі №804/11896/14 за позовом до про ОСОБА_1 Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції часткове скасування постанов,- ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції (далі по тексту - відповідач), в якому просив:

- скасувати постанову державного виконавця Атамась О.В. Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції від 24.01.2014р. ВП №41688733 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в частині накладення арешту на автомобіль «Mitsubishi Pajero», 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2 та «BMW 523i», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, номер кузова НОМЕР_4;

- скасувати постанову державного виконавця Атамась О.В. Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції від 24.01.2014р. ВП №41688918 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в частині накладення арешту на автомобіль «Mitsubishi Pajero», 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2 та «BMW 523i», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, номер кузова НОМЕР_4.

Позивач, посилаючись на доводи, викладені у позові, зазначив, що вищевказане майно (транспортні засоби) знаходиться у позивача у заставі згідно з договором застави від 10.10.2008р. У зв'язку з невиконанням ОСОБА_2 своїх зобов'язань за договором застави позивач звертався до суду про звернення стягнення на заставлене майно і за ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 25.12.2012р. у справі №22-ц/490/9898/12 між ОСОБА_2 та позивачем затверджено мирову угоду, за якою ОСОБА_2 в строк до 31.03.2013р. зобов'язався перереєструвати вищевказані належні йому автомобілі на ОСОБА_1, однак до теперішнього часу ОСОБА_2 не перереєстрував вказані автомобілі у зв'язку з арештом спірного майна згідно оспорюваних постанов від 24.01.2014р. Позивач зазначає, що арешт транспортних засобів порушує право заставодержателя щодо реалізації предмета застави з урахуванням того, що заставодержатель має першочергове право на реалізацію предмета застави у разі порушення основного зобов'язання.

Також позивач вказує на те, що згідно ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна. Даних дій державним виконавцем проведено не було, що суттєво порушує вимоги Закону України «Про виконавче провадження».

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2014 року у справі №804/11896/14 у задоволенні позову відмовлено.

Постанова суду першої інстанції обґрунтована, зокрема, тим, що позивач, як заставодержатель спірного майна не позбавлений права реалізувати своє право на звернення до суду з позовом про визнання права власності та зняття арешту із заставленого майна у відповідності до вимог ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження».

Позивач - ОСОБА_1, не погодившись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2014 року у справі №804/11896/14 та задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційних вимог позивач, зокрема, зазначив, що він як заставодержатель має першочергове право на реалізацію предмета застави в разі порушення основного зобов'язання.

Тобто, відповідно до умов договору застави провести реалізацію предмета застави в рахунок погашення заборгованості за зобов'язаннями ОСОБА_2 Позивач також вказує, що дії та постанови державного виконавця не відповідають нормам ст.ст. 589,590,592 ЦК України, ст. ст. 1,17,18 Закону України «Про заставу», які визначають права заставодержателя, а також нормам ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження».

У судовому засіданні представник позивача доводи та вимоги апеляційної скарги підтримав.

Відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся у встановленому порядку, своїх представників для участі у її розгляді не направив.

До суду надійшли заперечення відповідача на апеляційну скаргу, у яких останній просить визнати апеляційну скаргу на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.09.2014р. необґрунтованою та безпідставною.

У судовому засіданні, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до матеріалів справи право власності на автомобіль «Mitsubishi Pajero», 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2 та автомобіль «BMW 523i», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, номер кузова НОМЕР_4 зареєстровано за гр. ОСОБА_2.

10.10.2008р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір застави, предметом якого були транспортні засоби, а саме: автомобіль «Mitsubishi Pajero», 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2 та автомобіль «BMW 523i», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, номер кузова НОМЕР_4. Даний договір був зареєстрований у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 24.04.2009р.

В той же час, на виконанні у Жовтневому відділі Державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції з 24.01.2014р. перебувають на примусовому виконанні три виконавчі листи за №2-5676/11, видані 05.08.2013р. Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська про стягнення на користь ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_2 136877 грн. пені, передбаченої п.2.7 договору поруки від 28.02.2009р.; про стягнення 2083394 грн. 92 коп. та 1820 грн. судових витрат, що підтверджується відповідними копіями виконавчих листів та копіями постанов про відкриття виконавчого провадження.

У зв'язку з зазначеним державним виконавцем постановами від 24.01.2014р., винесеними у виконавчих провадженнях ВП №41688733 та ВП №41688918, з метою своєчасного, повного та неупередженого виконання вимог виконавчого документа на підставі ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» було накладено арешт на все майно, що належить боржникові та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_2, в межах суми боргу.

Позивач оспорює вищевказані постанови державного виконавця щодо арешту майна, що належить гр. ОСОБА_2, та оголошення заборони на його відчуження, просить скасувати вищевказані постанови від 24.01.2014р. в частині арешту вищевказаних транспортних засобів, посилаючись на те, що позивач є заставодержателем транспортних засобів, які наведені вище, та має першочергове право на реалізацію предмета застави в рахунок погашення заборгованості за зобов'язаннями ОСОБА_2, та вказує, що його в порушення вимог ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» не було повідомлено про звернення стягнення на заставлене майно. Згідно ч.1 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Частиною 5 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

У відповідності до частин 1-3 ст. 57 вищенаведеного Закону, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:

- винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах;

- винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї;

- винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

- проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Таким чином, звернення стягнення на майно включає декілька складових, зокрема арешт майна, порядок застосування якого визначено ст.ст. 52,57 Закону України «Про виконавче провадження». Заборони на здійснення арешту майна боржника, що обтяжене заставою, законодавство не містить.

В той же час статтею 54 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі:

- виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів;

- якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна. Статтею 40 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет публічного обтяження здійснюється в порядку, встановленому законом. Якщо щодо предмета публічного обтяження зареєстроване інше обтяження з вищим пріоритетом, при зверненні стягнення на предмет публічного обтяження обтяжувач або особа, на користь якої встановлено публічне обтяження, зобов'язані надіслати обтяжувачу з вищим пріоритетом письмове повідомлення про звернення стягнення за публічним обтяженням у порядку, встановленому статтею 27 цього Закону. У цьому разі обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на відповідне рухоме майно згідно з положеннями розділу IV цього Закону.

Системний аналіз названих норм свідчить, що арешт майна передує повідомленню, передбаченому ст.54 Закону України «Про виконавче провадження» та оцінці майна.

За таких обставин слід дійти висновку, що державним виконавцем у ході накладення арешту на майно ОСОБА_2 та оголошення заборони на його відчуження не було допущено порушень норм ст. 54, ст.57 Закону України «Про виконавче провадження» та прав позивача, як заставодержателя.

Статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Таким чином, спосіб захисту права власності чітко визначено законодавством.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що в апеляційній скарзі не наведено доводів, що спростовують висновок суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог, оскаржуване судове рішення необхідно залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.195,196,198,200,205,206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2014 року у справі №804/11896/14 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення судового рішення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення судового рішення в повному обсязі.

Ухвалу складено в повному обсязі 01 жовтня 2015 року.

Головуючий: Л.П. Туркіна

Суддя: О.А. Проценко

Суддя: Ю.В. Дурасова