Постанова № 52082943, 06.10.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2015 р. Справа№ 910/11209/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Пашкіної С.А.

Калатай Н.Ф.

при секретарі Матюхін І.В.

за участю представників:

від позивача: Аремюк Г.В.

від відповідача: Константінова О.Б.

розглянувши Комунального підприємства "Житлоінвестбуд-УКБ"

апеляційну скаргу

на рішення

господарського суду міста Києва

від 15.06.2015 року

у справі № 910/11209/15 (суддя: Лиськов М.О.)

за позовом Комунального комерційного унітарного підприємства

"Фінансова компанія "Житло-Інвест"

до Комунального підприємства "Житлоінвестбуд-УКБ"

про стягнення 526 682,86 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто зі Комунального підприємства "Житлоінвестбуд-УКБ" (01034, м. Київ, вулиця Володимирська, будинок 42, ідентифікаційний номер: 31958324) на користь Комунального комерційного унітарного підприємства "Фінансова компанія "Житло-Інвест" (01034, м. Київ, вулиця Володимирська, будинок 42, ідентифікаційний код 32855406) пеню в сумі 523 762 (п'ятсот двадцять три тисячі сімсот шістдесят дві) грн. 74 коп., 49376 (сорок дев'ять тисяч триста сімдесят шість) грн. 52 коп. - три відсотки річних, 823605 (вісімсот двадцять три тисячі шістсот п'ять) грн.. 63 коп. - інфляційних втрат та судовий збір в розмірі 27934 (двадцять сім тисяч дев'ятсот тридцять чотири) грн.03 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2015 року у та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позову повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2015 р. апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2015 року прийнято до провадження та призначено до розгляду.

01.09.2015 року судовому засіданні оголошено перерву до 08.09.2015 року о 14:00.

В судове засідання 08.09.2015 року представники сторін з'явилися. Представниками позивача та відповідача заявлено клопотання про продовження строку розгляду справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 р. прдовжено строк розгляду справи на 15 днів.

В судовому засіданні 08.09.2015 року оголошено перерву до 22.09.2015 року

Розпорядженням секретаря палати Київського апеляційного господарського суду змінено склад колегії суду.

В судовому засіданні 22.09.2015 року оголошено перерву до 06.10.2015 року.

Розпорядженням секретаря палати Київського апеляційного господарського суду змінено склад колегії суду.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи, 01.02.2012 року між Комунальним комерційним унітарним підприємством "Фінансова компанія "Житло-інвест" (надалі - Позивач, Позикодавець) та Комунальним підприємством "Житлоінвестбуд-УКБ" (надалі - Відповідач, Позичальник) (надалі разом іменуються - Сторони) було укладений Договір №1 (надалі - Договір), відповідно до якого Позикодавець передає у власність поворотну фінансову допомогу, а саме грошові кошти у сумі 12 000000 грн. 00 коп., а Позичальник зобов'язується повернути Позикодавцю позику у визначений п.4.1. Договору строк ( п. 1.1 та 2.1 Договору)

Сторони погодили, що за Договором проценти не нараховуються та не сплачуються, інші види компенсації як плати за користування такими коштами не надаються ( п.2.2. Договору).

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позивач належним чином (відповідно до п. 3.1. Договору) виконав свої обов'язки за Договором, а саме 01.02.2012 перерахував в безготівковій формі платіжним дорученням грошові кошти в розмірі 12 000 000 грн 00 коп. на поточний рахунок Відповідача згідно Договору позики №1 від 01.02.2012 року, що підтверджується платіжним дорученням №61 від 01.02.2012 року.

Строк позики розпочинається з моменту набрання чинності Договору і становить 1 (один) календарний рік (п.4.1. Договору). Згідно з платіжним дорученням №61 від 01.02.2012 строк позики розпочинається з 01.02.2012 року.

Відповідно умов Договору Сторони за домовленістю продовжили строк, визначений у п.4.1. Договору шляхом підписання змін до Договору від 31.01.2013 року, якими внесли зміни до п.4.1. і виклали його в наступній редакції: Строк позики розпочинається з моменту набрання чинності Договору і закінчується 24.12.2013 року. У подальшому Сторони погодили закінчення строку позики 24.12.2014 шляхом підписання змін до договору від 24.12.2013 року. Отже, строк повернення позики закінчився 24.12.2014 року.

Відповідач частково виконав свої зобов'язання за договором та перерахував Позивачу кошти в сумі 1 256 344 грн. 08 коп., що підтверджується випискою по рахунках за 24.12.2014 та 25.12.2014 Відповідач здійснив ще одне перерахування коштів у сумі 1 054 177 грн. 92 коп., що підтверджується випискою по рахунках за 25.12.2014.

Станом за 25.12.2014 року сума неповернутої позики становила 9 689 478 грн. 00 коп.

Оскільки, строк дії договору закінчився, Позивач звернувся до Відповідача з Листом від 19.02.2015 року №112/05-68 з вимогою щодо повернення коштів по Договору та сплати пені.

Відповідно до Акту про зарахування зустрічних однорідних вимог від 25.02.2015 року. Сторони маючи одна до одної зустрічні однорідні правові вимоги, строк виконання яких настав, дійшли згоди на підставі ст. 601 ЦКУ про зарахування боргу шляхом списання з рахунків відповідних ФФБ коштів. Кошти у сумі 12 130 938 грн. 14 коп. були списані 26.02.2015 року.

Сума заборгованості Відповідача по Договору складала 9 689 478 грн. 00 коп., а сума списання за Актом склала 12130938 грн. 14 коп. Різниця у сумі 2441460 грн. 14 коп. була зарахована як часткове повернення коштів за Договором про надання поворотної фінансової допомоги №429 від 03.08.2009 року.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 4.1. Договору, Позичальник зобов'язується повернути суму безвідсоткової позики до 24.12.2014 року. Позика вважається повернутою в день зарахування на банківський рахунок Позикодавця всієї суми коштів, отриманої Позичальником за цим договором.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Суд першої інстанції перевіривши розрахунок позивача вірно встановив, що останній здійсненний не вірно позивач нараховує пеню з 25.12.2014 по 25.02.2015, разом з тим, судом встановлено, що 25.02.2015 сторонами було підписано акт про зарахування зустрічних однорідних вимог, таким чином строк нарахування пені закінчився 24.02.2015 включно, а отже сума пені яка підлягає стягненню становить 523 762,74 грн.

Крім того, позивач на підставі п. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України просив стягнути з відповідача на свою користь три відсотки річних в сумі 50172,92 грн. та індексу інфляції в сумі 823605,63 грн. нарахованих на суму боргу за весь час прострочення.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача індексу інфляції нарахованого на суму боргу та 3 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних та індексу інфляції нарахованого на суму боргу підлягають задоволенню відповідно до наведеного в позовній заяві розрахунку. При здійсненні перевірки розрахунку 3% річних та індексу інфляції, нарахованих позивачем, встановлено, що ним правильно здійснено вказаний розрахунок.

Суд першої інстанції перевіривши розрахунок позивача та дійшов вірного висновку про правильність здійсненного позивачем розрахунку інфляційних втрат та перерахував 3 % річних , які підлягають стягненню в сумі 49376,52 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із частиною 1 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2015 року у справі №910/11209/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 910/11209/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя О.М. Баранець

Судді С.А. Пашкіна

Н.Ф. Калатай

Повний текст постанови складено 06.10.2015 року.