Постанова № 52082688, 07.10.2015, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

07.10.2015р. справа №908/3196/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівЛомовцевої Н.В. Зубченко І.В., Татенко В.М.при секретарі судового засідання Склярук С.І.за участю представників сторін: від позивача: Матохнюк О.М. довіреність №13/14-ДОВ від 05.01.2015р.від відповідача:Марусенко В.О. довіреність б/н від 10.09.2015р.розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуЗапорізького державного підприємства «Кремнійполімер», м. Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від09.07.2015р.по справі№908/3196/15 (суддя Черкаський В.І.)за позовом:Запорізького державного підприємства «Кремнійполімер», м. Запоріжжядо відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «Рутесіл», м.Київпровизнання договору зберігання №1-КП від 01.01.2014р. недійсним

В С Т А Н О В И В:

Запорізьке державне підприємство «Кремнійполімер», м. Запоріжжя звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рутесіл», м.Київ про визнання договору зберігання №1-КП від 01.01.2014р. недійсним.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 09.07.2015р. у справі №908/3196/15 у задоволені позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з прийнятим судовим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов та визнати недійсним договір зберігання №1-КП, укладеного 01.01.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рутесіл» і Запорізьким державним підприємством «Кремнійполімер».

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що оспорюване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що договір зберігання підписано неуповноваженою особою та він є нікчемним у зв'язку з необґрунтованим заниженням плати за зберігання хімічної продукції, що призвело до завдання збитків позивачу. Крім того, вважає, що господарським судом неправомірно відмовлено у задоволенні клопотання про призначення економічної експертизи.

Позивач у судове засідання прибув, підтримав доводи апеляційної скарги надав клопотання про призначення судової економічної експертизи.

Відповідач у судове засідання прибув заперечував проти доводів апеляційної скарги та проти задоволення клопотання про призначення експертизи, відзив надав.

Колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання про призначення економічної експертизи з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі. Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу". Особа, яка проводить судову експертизу (далі - судовий експерт) користується правами і несе обов'язки, зазначені у статті 31 цього Кодексу.

Згідно з Постановою Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" визначено, що відповідно до статті 1 Закону судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Крім того, в обґрунтування клопотання позивач поклав лише свої міркування та припущення, що не підтверджується жодними з наданих доказів.

Судове засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку розгляду апеляційної скарги встановленого ст.ст. 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.2014 року між Запорізьким державним підприємством "Кремнійполімер" (надалі за текстом - "Позивач", "Зберігач") в особі директора Суліми В.М., що діє на підставі статуту та Товариством з обмеженою відповідальністю "РУТЕСІЛ" (надалі за текстом - "Відповідач", "Поклажодавець") в особі директора Череднік І.М. був укладений Договір зберігання № 1-КП (надалі за текстом -"Договір").

Згідно з п. 1.1 Договору поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання хімічну продукцію на строк з 01.01.2014 по 31.12.2014.

Відповідно до пункту 1.2 Договору передбачено, що відповідач за зберігання хімічної продукції сплачує позивачу 1 200, 00 грн. у тому числі з ПДВ.

Пунктом 1.3 Договору передбачено, що оплата послуг зберігання здійснюється по закінченню строку зберігання протягом п'яти робочих днів з моменту отримання рахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір є договором зберігання та підпадає під правове регулювання глави 66 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

За приписами статті 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Зазначений договір підписано зі сторони позивача директором Сулімою Володимиром Миколайовичем.

Підставою позову позивач визначає підписання договору неуповноваженою особою, а також необґрунтовано занижену ціну договору, що завдає збитків підприємству та посилається на ч.ч. 5, 9, 11 ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Враховуючи той факт, що позивач звернувся до господарського суду саме з позовною заявою, спір розглядається за правилами позовного провадження із застосуванням норм Цивільного кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Запорізької області у справі №12/58/09 від 19.12.2013р. введено процедуру санації Запорізького державного підприємства "Кремнійполімер", код з ЄДР - 00203625, м.Запоріжжя, керуючим санацією Запорізького державного підприємства "Кремнійполімер", код з ЄДР - 00203625, м. Запоріжжя, призначено арбітражного керуючого Аксюк В.В.

Ухвалою від 29.12.2014 клопотання керуючого санацією від 29.12.2014 задоволено, продовжено строк санації боржника на шість місяців - до 29.06.2015 року та звільнено керуючого санацією ЗДП "Кремнійполімер" Аксюк В.В. від виконання нею своїх обов'язків у справі №12/58/09 про банкрутство ЗДП "Кремнійполімер", призначено керуючим санацією арбітражного керуючого Забродіна О.М.

Згідно ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з дня прийняття ухвали про санацію керівник боржника відсторонюється від посади у порядку, визначеному законодавством про працю, управління боржником переходить до керуючого санацією.

Частиною 5 ст.17 цього Закону визначено права та обов'язки керуючого санацією, зокрема, це права розпоряджатися майном боржника з урахуванням обмежень, передбачених цим Законом; укладати від імені боржника мирову угоду, цивільно-правові, трудові та інші угоди; подавати заяви про визнання угод, укладених боржником, недійсними.

Як визначено вище, на час підписання договору керуючим санацією позивача призначено Аксюк В.В.

З огляду на наведене, саме Аксюк В.В. на час підписання договору є уповноваженою особою позивача, який має право особисто укладати правочин та уповноважувати інших осіб на скоєння конкретних дій, зокрема підписувати документи.

Договір підписано з боку позивача директором Сулімою В.М., проте він не мав повноважень щодо його підписання та в матеріалах справи не міститься жодних доручень Аксюк В.В. з правом здійснення директором правочинів від імені підприємства.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Таким чином, господарський суд дійшов вірного висновку щодо підписання договору неуповноваженою особою.

Разом з тим, статтею 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

В матеріалах справи міститься акт приймання-передачі від 05.08.2014 року, з якого вбачається, що відповідач передав, а позивач прийняв 1 тонну Метилгідросилікованої водовідштовхуючої рідини та 109, 25 тонн метилтрихлорсиналу. З боку позивача його підписано виконуючим директора ЧушенкоВ.А., який діяв на підставі довіреності від 30.07.2014р. б/н, якою його уповноважено, в тому числі, правом підпису актів прийому-передачі по договорах підприємства.

Пунктом 3.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними №11 від 29.05.2013р. визначено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

З огляду на наведене, настання наслідків укладання угоди особою з перевищенням повноважень або не уповноваженою особою залежить від того, чи було схвалено у подальшому угоду особою, від імені якої її укладено.

Дослідивши посилання апелянта на визначення економічно необґрунтованої ціни в договорі, колегія суддів визначила наступне.

Згідно з ч.2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (п. 5 ст. 180 Господарського кодексу України).

Фактично сторони в добровільному порядку обумовили істотні умови договору, змін до нього не вносилося.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доводи позивача щодо економічно необґрунтованої ціни договору не підтверджено жодними доказами.

Звертає на себе увагу той факт, що, посилання скаржника на статтю 228 Цивільного кодексу України, яка визначає правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, як підставу позову, останнім не зазначалося.

Виходячи з наведеного, відсутні правові підстави визнавати договір зберігання №1-КП від 01.01.2014р. недійсним, оскільки сторони своїми діями, а саме: переданням відповідачем позивачу на зберігання хімічної продукції відповідно до акту приймання - передачі, схвалили цей договір .

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що господарським судом правомірно відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним договору зберігання №1-КП від 01.01.2014р.

Разом з тим, як визначено позивачем у судовому засіданні, він звертався до суду саме з позовним провадженням, а не в межах справи про банкрутство, як визначено у позові. При таких обставинах, господарський суд не мав досліджувати обставини, визначені ст. 17 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"

Виходячи з наведеного, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків викладених у рішенні суду першої інстанції.

У зв'язку з вищевикладеним, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, але з мотивів, викладених у постанові Донецького апеляційного господарського суду.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись статями 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Запорізького державного підприємства «Кремнійполімер», м.Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 09.07.2015р. у справі №908/3196/15 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 09.07.2015р. у справі №908/3196/15 - залишити без змін з мотивів, викладених у постанові Донецького апеляційного господарського суду.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий Н.В. Ломовцева

Судді: І.В.Зубченко

В.М.Татенко

Надруковано 5 прим.:

1прим.-Позивачу;

1прим.-Відповідачу;

1прим.-У справу;

1прим.-ГСЗО;

1прим.-ДАГС.