Рішення № 52081050, 02.10.2015, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.10.2015 Справа № 907/766/15

Розглянувши матеріали справи

За позовом Прокурора Іршавського району в інтересах держави

до відповідача 1 Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області, м. Іршава

до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю „Пріма Фарм", м. Іршава

про визнання недійсним та скасування розпорядження голови Іршавської РДА від 22.05.2009 № 290 та від 12.03.2010 №173; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 22.07.2011; зобов'язання ТОВ „Пріма Фарм" повернути земельну ділянку площею 0,4 га та привести її у попередній стан

Головуючий суддя Якимчук Л.М.

За участю представників сторін:

від прокуратури - Андрейчик А.М. - начальник відділу представництва інтересів

громадян і держави у судах прокуратури Закарпатської області;

від відповідача 1 - не з'явився;

від відповідача 2 - Бринзяник Ф.В., довіреність від 28.07.2015.

СУТЬ СПОРУ :

Прокурор Іршавського району, м. Іршава, звернувся з позовом до суду в інтересах держави до відповідача 1, Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області, м. Іршава, до відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю „Пріма Фарм", м. Іршава, про визнання недійсним та скасування розпорядження голови Іршавської РДА від 22.05.2009 № 290 та від 12.03.2010 №173; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 22.07.2011; зобов'язання ТОВ „Пріма Фарм" повернути земельну ділянку площею 0,4 га та привести її у попередній стан.

Прокурор у процесі позовні вимоги підтримала та просить позов задоволити повністю з підстав наведених у позовній заяві.

Стверджує, що розпорядженням голови Іршавської районної державної адміністрації від 06.07.2007 №338 „Про надання дозволу на збір матеріалів попереднього погодження щодо передачі земельної ділянки в оренду" надано дозвіл ТзОВ „Пріма Фарм" на збір матеріалів попереднього погодження щодо передачі земельної ділянки в оренду на території Іршавської міської ради площею 0,40 га.

Розпорядженням голови Іршавської районної державної адміністрації від 22.05.2009 №290 „Про затвердження матеріалів попереднього погодження вибору місця розташування земельної ділянки", затверджено матеріали попереднього погодження місця розташування земельної ділянки в оренду площею 0,40 га ТзОВ „Пріма Фарм" для підприємницької діяльності на території Іршавської міської ради (біля автобусної зупинки с. Лоза), за межами населеного пункту та надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки вказаній юридичній особі.

Розпорядженням голови Іршавської РДА від 12.03.2010 №173 „Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування на умовах оренди для комерційного використання на території Іршавської міської ради", затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,4000 га в користування на умовах оренди ТзОВ „Пріма Фарм , для комерційного використання в контурі №1133 (біля автобусної зупинки в с. Лоза) на території Іршасвсьокої міської ради, за межами населеного пункту та надано товариству у користування на умовах оренди вказану земельну ділянку.

На виконання вказаного розпорядження між Іршавською РДА та ТзОВ „Пріма Фарм" укладено договір оренди землі, який зареєстровано Закарпатською регіональною філією ДП „Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України", про що в Держаному реєстрі земель вчинено запис № 212191014000019 від 22.07.2011.

Прокурор вважає, що вказані розпорядження органу місцевого самоврядування та укладений на їх виконання правочин (договір оренди земельної ділянки) суперечать та не відповідають земельному законодавству (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваних рішення та укладеного договору).

Зокрема, вимогам ст. 19 Конституції України, статей 6, 16 Закону України „Про оренду землі", статей 124,134 Земельного кодексу України, 203 Цивільного кодексу України та іншого законодавства, оскільки передача в оренду вказаної земельної ділянки мала відбутися шляхом проведення аукціону, а тому спірні розпорядження та укладений на їх підставі договір оренди земельної ділянки підлягають скасуванню.

Відповідач 1 позовні вимоги не визнав, просить відмовити у позові з підстав наведених у відзиві на позовну заяву від 22.07.2015 №02-33/1742 та письмових поясненнях від 01.10.2015 № б/н.

Вказує на пропуск прокурором строку позовної давності щодо заявлених вимог, тому просить суд його застосувати та відмовити в позові. Посилається на ст. 256, п.3 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Стверджує, що порушення строків позовної давності підтверджується супровідними листами Іршавської РДА про скерування прокурору прийнятих розпоряджень за певний період часу та рішенні господарського суду Закарпатської області від 10.08.2010, прийнятого у справі №2/53 за позовом прокурора Іршавського району про стягнення з ТзОВ „Пріма Фарм" втрат сільськогосподарського виробництва у зв'язку із зміною цільового призначення спірної земельної ділянки.

Крім того, вважає, що передача в оренду земельної ділянки відбулась з дотриманням вимог земельного законодавства, оскільки місце розташування земельної ділянки погоджено у 2007 році, коли приймалось розпорядження від 06.07.2007 № 338 „Про надання дозволу на збір матеріалів попереднього погодження щодо передачі земельної ділянки в оренду".

Другого жовтня 2015 року прокурор у процесі надала суду додаткові письмові пояснення від 01.10.2015 №05/2, на спростування заявленого відповідачем 1 клопотання про застосування строків позовної давності. Вважає таке клопотання безпідставним, та таким що підлягає відхиленню, оскільки строк позовної давності у спірних правовідносинах ним не пропущений. Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Стверджує, що закон пов'язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом обізнаності про вчинення порушення закону та порушення у зв'язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів. Зазначає, що прокуратурі про факт порушення інтересів держави стало відомо лише у квітні 2015 року за результатами вивчення надісланої на адресу прокуратури землевпорядної документації.

Представник відповідача 2 (ТзОВ „Пріма Фарм") у судових засіданнях проти позову заперечував, заявив клопотання про застосування строків позовної давності, а другого жовтня 2015 року надав суду клопотання про залишення позову без розгляд на підставі п. 5 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України. Вважає, що позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору. Проте, таке клопотання задоволенню не підлягає, оскільки суд вважає, що може розглянути справу по суті за наявними в матеріалах справи документами.

У судовому засіданні 24.09.2015 оголошувалась перерва відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України до 11 год. 30 хв. 02.10.2015.

Заслухавши прокурора та представників сторін

вивчивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

На підставі розпоряджень голови Іршавської районної державної адміністрації від 06.07.2007 № 338 „Про надання дозволу на збір матеріалів попереднього погодження щодо передачі земельної ділянки в оренду", від 22.05.2009 №290 „Про затвердження матеріалів попереднього погодження вибору місця розташування земельної ділянки" та від 12.03.2010 №173 „Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування на умовах оренди для комерційного використання на території Іршавської міської ради", між Іршавської районною державною адміністрацію Закарпатської області (відповідач 1 у справі, орендодавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Пріма Фарм" (відповідач 2 у справі, орендар за договором) укладено договір оренди земельної ділянки від 15.03.2010 року, який зареєстрований Закарпатською регіональною філією ДП „Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України", про що в Держаному реєстрі земель вчинено запис від 22.07.2011 № 212191014000019.

Відповідно до п. 1 договору оренди орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі іншого призначення.

Згідно п. 2 договору в оренду передається земельна ділянка площею 0,4000 га.

Пунктом 3 договору встановлено, що на земельній ділянці об'єкти нерухомого майна, а також інші об'єкти інфраструктури відсутні.

У пункті 8 договору вказано, що договір укладено на 49 років, а пунктом 9 встановлено орендну плату у розмірі 25732 грн. на рік

Відповідно до пункту 15 договору земельна ділянка передається в оренду для комерційного використання, цільове використання земельної ділянки - для іншого призначення (п. 16 договору).

Згідно пункту 18 передача земельної ділянки здійснюється із розробленням проекту її відведення. Підставою розроблення проекту відведення земельної ділянки є : розпорядження Іршавської РДА №173 від 12.03.2010 та частина 5 ст. 16 Закону України „Про оренду землі". Організація розроблення проекту відведення земельної ділянки і витрати пов'язані із цим, покладаються на орендаря.

Звертаючись до суду з даним позовом в інтересах держави прокурор вказує, що розпоряджаючись спірною земельною ділянкою Іршавська РДА порушила вимоги ст. 19 Конституції України, статей 6, 16 Закону України „Про оренду землі", статтей 124,134 Земельного кодексу України, 203 Цивільного кодексу України та іншого законодавства, оскільки передача в оренду вказаної земельної ділянки мала відбутися шляхом проведення аукціону, земельних торгів, що передбачено главою 21 Земельного кодексу України.

За твердженням прокурора, йому про наведені у позові порушення щодо надання в оренду землі без проведення аукціону стало відомо тільки у квітні 2015 року за результатами вивчення надісланої на адресу прокуратури землевпорядної документації, а тому доводи відповідачів щодо пропуску прокурором строку позовної давності є безпідставними.

Аналізуючи правовідносини сторін та встановлюючи дійсні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору суд дійшов наступних висновків.

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 та ст. 21 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. При цьому у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача (ст. 29 Господарського процесуального кодексу України).

У рішенні Конституційного суду України від 04.04.1999 №3-рп/99 у справі у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) зазначено наступне. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах і є фактично позивачем у справах, порушених за позовною заявою прокурора.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Тобто законодавцем визначено, що при вирішенні справ даної категорії, судам необхідно з'ясовувати обсяг компетенції, прав та обов'язків саме особи (позивача), чиї права або інтереси порушено оскаржуваним правовим актом індивідуальної дії. Аналогічні вимоги враховуючи вищенаведене в сукупності встановлено законодавцем і при пред'явленні вимог в порядку ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України (п.п. 2.5.2., 2.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013, № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Статтею 6 Закону України „Про оренду землі" передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону (стаття 16 Закону України „Про оренду землі").

Згідно ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Частиною 2 ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву" в редакції від 16.09.2008 доповнено пункт 1 розділу Х „Перехідні положення" Земельного кодексу України абзацом третім згідно якого у разі прийняття відповідними органами рішення про погодження місця розташування об'єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки до 1 січня 2008 року, передача в оренду таких земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюються без проведення земельних торгів (аукціонів).

Враховуючи те, що розпорядженням голови Іршавської районної державної адміністрації від 22.05.2009 №290 „Про затвердження матеріалів попереднього погодження вибору місця розташування земельної ділянки", затверджено матеріали попереднього погодження місця розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки після 01 січня 2008 року, то надання в оренду вказаної земельної ділянки повинно було відбуватися через проведення земельних торгів, порядок проведення яких передбачено главою 21 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст.ст. 16, 21 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішень органів влади або органів місцевого самоврядування. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом держаної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 3 статті 43 Закону України „Про місцеві державні адміністрації" встановлено, що розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються в т.ч. в судовому порядку.

Статтею 50 вказаного Закону передбачено, що розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, акти інших посадових осіб, які призначаються ними, можуть бути оскаржені в судовому порядку відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього право чину.

Таким чином суд погоджується з доводами прокурора, що оспорювані акти органу місцевого самоврядування та укладений на їх виконання правочин (договір оренди земельної ділянки) суперечать та не відповідають земельному законодавству (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваних рішення та укладеного договору).

Проте, відповідач 1 (Іршавська РДА) та відповідач 2 (ТзОВ „Пріма Фарм") вказують на пропуск прокурором строку позовної давності щодо заявлених вимог, тому просять суд його застосувати та відмовити в позові.

Положеннями Цивільного кодексу України, зокрема ст. 256 позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Тобто, позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Приписами ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Визначення початку відліку позовної давності міститься в ст. 261 Цивільного кодексу України, зокрема, відповідно до ч. 1 та ч. 2 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Першого січня 2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України, згідно з п. п. 4, 6 Прикінцевих та перехідних положень якого цей Кодекс набирає чинності та застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільний кодекс України, його положення застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. При цьому відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України було встановлено, що на вимогу власника або іншої особи визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право позовна давність не поширюється. Між тим, надалі частиною 2 Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" (який набрав чинності 15.01.2012 року) пункт 4 частини 1 ст. 268 Цивільного кодексу України було виключено. Пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" визначено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутись до суду з позовом, зокрема, про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або речове право особи.

Частинами 1, 2, 4 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постановах від 27.05.2014 року у справі №3-23гс14 та від 23.12.2014 у справі №916/2414/13 (3-194гс14). При цьому початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 Цивільного кодексу України. У разі коли згідно з законом позивачем у справі виступає прокурор (частина 2 ст.29 Господарського процесуального кодексу), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор (п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

У даному випадку суд не погоджується з доводами прокурора про те, що наведені у позові порушення щодо надання в оренду землі без проведення аукціону йому стало відомо тільки у квітні 2015 року за результатами вивчення надісланої на адресу прокуратури землевпорядної документації, оскільки у судовому засіданні за клопотанням відповідача 2 було оглянуто господарську справу №2/53 - 2010 за позовом прокурора Іршавського району до ТзОВ „Пріма Фарм" (відповідач 2 у даній справі) про стягнення з останнього до місцевого бюджету 64596,44 грн. втрат сільськогосподарського виробництва, внаслідок вилучення сільськогосподарських угідь (задоволено судом), який ґрунтується на оспорюваних у даній справі актах і вони містяться у справі № 2/53.

Таким чином, суд вважає, що прокурор довідався або мав довідатися про порушене право, за захистом якого він звернувся до суду щонайменше з липня 2010 року.

З огляду на викладене, враховуючи те, що прокурор Іршавського району звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави тільки 15.07.2015, беручи до уваги наведене в сукупності, а також правові позиції Верховного Суду України щодо застосування земельного законодавства в аналогічних спірних правовідносинах, в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю, внаслідок спливу строку позовної давності.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 07.10.2015.

Суддя Л. М. Якимчук