Ухвала суду № 52079734, 30.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2015 року К/800/16632/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ємельянової В.І.

Рецебуринського Ю.Й., Стародуба О.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 9 січня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2014 року по справі № 820/5551/13-а

за позовом Фонду загальнообов'язкового Державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі Харківського міського центру зайнятості

до ОСОБА_4

про стягнення суми,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2013 року Фонд загальнообов'язкового Державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі Харківського міського центру зайнятості звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення суми.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 9 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2014 року, позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь відповідача незаконно отриману допомогу по безробіттю в сумі 3546,12 грн.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 30 липня 2002 року ОСОБА_4 звернувся до Харківського міського центру зайнятості із заявою про надання йому статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю. У заяві відповідач вказав, що не є підприємцем, трудовою діяльністю не займається, пенсію не отримує та не має права на її отримання.

Наказом від 6 серпня 2002 року № 2456 ОСОБА_4 з 6 серпня 2002 року надано статус безробітного та призначено виплату допомоги по безробіттю.

Наказом від 30 серпня 2002 року № 2724 відповідачу на підставі його заяви від 20 серпня 2002 року надано та виплачено одноразову допомогу для організації підприємницької діяльності в сумі 3546,12 грн.

Наказом Жовтневого районного центру зайнятості від 10 вересня 2002 року ОСОБА_4 з 10 вересня 2002 року знято з обліку у зв'язку з працевлаштуванням.

Управління Пенсійного фонду в Жовтневому районі м. Харкова листом від 12 квітня 2013 року №2125/05/31 повідомило Харківський міський центр зайнятості про те, що відповідач звернувся до органу Пенсійного фонду за призначенням пенсії. З наданих ним документів встановлено, що на підставі рішення Харківської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 4 серпня 1993 року ОСОБА_4 отримав свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю. Це свідоцтво не скасовано і діє безстроково.

Згідно листа Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Харківської області від 21 червня 2013 року №737 у матеріалах особової справи адвоката ОСОБА_4 за період з 1993 року до 19 червня 2013 року заява встановленого зразка про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю відсутня.

Тобто, на момент звернення до Харківського міського центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю, відповідач мав право займатися адвокатською діяльністю та отримувати прибуток від своєї діяльності.

На підставі отриманої від Пенсійного фонду інформації, позивачем було проведено розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення, за результатами якого 20 травня 2013 року складено акт №51. Актом встановлено, що ОСОБА_4 під час перебування на обліку в центрі зайнятості як безробітний, одночасно був самозайнятою особою, перебував у складі членів Харківської обласної колегії адвокатів, що підтверджується посвідченням, отриманим 4 серпня 1993 року на підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступного.

Відповідно до пункту «б» частини 3 статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах: громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю.

Вимогами частини 1 статті 2 зазначеного Закону передбачено, що безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Відповідно до пункту 59 Положення про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови надання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 року № 578 (далі - Порядок № 578) громадяни, зареєстровані у встановленому порядку державною службою зайнятості як безробітні, які отримали право на одержання виплати допомоги по безробіттю та виявили бажання займатися підприємницькою діяльністю, мають право на отримання всієї суми допомоги по безробіттю (або неотриманого залишку цієї допомоги) за весь визначений законодавством період її виплати одноразово.

Підпунктом 1 пункту 5.5 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 № 307, виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі працевлаштування безробітного, зайняття підприємницькою або іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами (з дня працевлаштування, державної реєстрації як суб'єкта підприємницької або іншої діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами).

Пунктом 6 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення безробітним, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, наказом Державної податкової адміністрації України від 13 лютого 2009 року № 60/62 ( далі - Порядок №60/62) передбачено, що у разі встановлення центром зайнятості відповідно до цього Порядку належності безробітної особи до категорії зайнятих така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг. Незастраховані особи, яким виплачується забезпечення та надаються соціальні послуги за цим Законом, виконують обов'язки та несуть відповідальність, так як і застраховані особи.

Статтею 2 Закону України «Про адвокатуру», який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Згідно зі статтею 4 Закону адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об'єднань.

Тобто, адвокату, який має діюче свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, надана законом можливість забезпечувати себе роботою.

Судами встановлено, що керуючись приписами пунктів 6, 7 Порядку №60/62 та на підставі Акту розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення від 20 травня 2013 року №51, Харківським міським центром зайнятості видано наказ від 20 травня 2013 року № 384 про повернення коштів виплачених ОСОБА_4, як матеріальне забезпечення на випадок безробіття за період з 25 серпня 2002 року по 20 серпня 2003 року у сумі 3546,12 грн.

Зазначений наказ Харківського міського центру зайнятості був оскаржений відповідачем у судовому порядку. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалами Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 2 липня 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 до Фонду загальнообов'язкового Державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі Харківського міського центру зайнятості про скасування наказу (справа 820/6929/13-а) відмовлено.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог Фонду загальнообов'язкового Державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі Харківського міського центру зайнятості в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 220-1, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 9 січня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ємельянова В.І.

Судді Рецебуринський Ю.Й.

Стародуб О.П.