Ухвала суду № 52079510, 28.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2015 року м. Київ К/9991/28081/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представника відповідача Ісаєва С.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м.Києві (правонаступника Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2012

у справі №2а-13414/11/2670

за позовом Представництва «Енвіт Ате»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 18.01.2012 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2012 постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 18.01.2012 скасовано. Позов задоволено. Податкові повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м.Києва №0000172203 та №000182203 від 01.08.2011 скасовано.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог ст.55 КАС України у справі проведено заміну сторони відповідача Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби на правонаступника Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м.Києві.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 по 31.12.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 31.12.2010, за результатами якої складено акт від 18.07.2011 № 125/1-22-30-26114089.

Перевіркою встановлено порушення вимог пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1360064,00 грн.; пп.7.2.3., 7.2.6. п.7.2., пп.7.4.1., 7.4.5. п.7.4., пп.7.5.1., 7.5.2. п.7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1161534,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 01.08.2011 №№ 0000172203, 0000182203, якими позивачу збільшено суму грошового зобов?язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на загальну суму 1700080 грн. (1360064 грн. за основним платежем, 340016,00 грн. штрафні (фінансові) санкції) та податку на додану вартість на загальну суму 1451919,00 грн. (1161534,00 грн. за основним платежем, 290384,00 грн. штрафні (фінансові) санкції).

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що збільшення позивачу податкових зобов?язань з податку на прибуток та податку на додану вартість відбулося за наслідками господарських операцій, які виникли на підставі правочинів з Товариством з обмеженою відповідальністю «Аграфон», Товариством з обмеженою відповідальністю «Сфера-Транс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Мішель ІТ», Товариством з обмеженою відповідальністю «Фароза Інтер-Інвест Ком» та Приватним підприємством «Оптима Консалтинг Плюс», які за доводами відповідача є нікчемними.

Так, між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аграфон» укладено договір на організацію робіт від 28.08.2010 № 29/08/10, за яким контрагент як виконавець робіт, за дорученням позивача, як замовника робіт, приймав на себе зобов?язання по організації фарбування, з проведенням підготовчих робіт, кузовів електропотягів на території вагонного депо Фастів-1, а позивач, в свою чергу, зобов?язувався, після прийняття та затвердження звіту про виконані роботи, оплатити відповідні послуги у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок контрагента.

Виконання умов зазначеного договору підтверджується відповідними первинними документами, а саме: актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями тощо. На підтвердження сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за виконані роботи (надані послуги) Товариством з обмеженою відповідальністю «Аграфон» були видані позивачу податкові накладні: від 06.09.2010 № 25 на суму 896400,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 149400,00 грн.); від 30.09.2010 № 30 на суму 2640000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 440000,00 грн.); від 04.10.2010 № 311 на суму 862608,00 грн. (в т.ч. ПДВ 143768,00 грн.); від 22.10.2010 № 312 на суму 1095000,00 грн. ( в т.ч. ПДВ - 182500,00 грн.).

Підставою для неврахування зазначених операцій у податковому обліку позивача стали висновки податкового органу, що фінансово-господарська діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграфон» здійснювалась поза межами правового поля, оскільки у нього відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, а також, не підтверджено факт надання послуг (виконання робіт), що свідчить про не набуття належним чином цивільної право-, дієздатності, отже, вчинені ним правочини з контрагентами мають ознаки фіктивності та не створюють юридичних наслідків.

01.02.2008 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сфера-Транс» укладено договір на виконання робіт з фарбування пасажирських вагонів № 5, за яким контрагент як підрядник, зобов?язувався виконати роботи з фарбування пасажирських вагонів на території вагонного депо Бахмач, а позивач як замовник зобов?язувався, подати підряднику об?єкти на виконання фарбувальних робіт, прийняти вагони після їх фарбування та оплатити виконані роботи у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок контрагента.

Виконання договору підтверджується відповідними первинними документами: актами здачі-прийняття робіт, накладними тощо. На підтвердження сплати позивачем податку на додану вартість у складі вартості виконаних робіт Товариством з обмеженою відповідальністю «Сфера-Транс» були видані позивачу податкові накладні від 01.07.2008 №3452 на суму 90000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 15000,00 грн.); від 07.07.2008 № 3577 на суму 30000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 5000,00 грн.); від 04.08.2008 № 4414 на суму 66200,00 грн. (в т.ч. ПДВ 11033,33 грн.); від 04.08.2008 № 4768 на суму 135000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 22500,00 грн.); від 01.09.2008 № 5657 на суму 130500,00 грн. (в т.ч. ПДВ 21750,00 грн.).

За висновками відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Сфера-Транс» в судовому порядку визнано банкрутом, з 01.07.2008 по 31.12.2010 податкової звітності не подавало, отже його діяльність здійснювалась поза межами правового поля, а вчинені ним правочини з контрагентами є нікчемними та не створюють юридичних наслідків.

01.09.2008 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мішель ІТ» укладено договір на виконання робіт з фарбування № 17/09, за яким контрагент як підрядник, зобов?язувався виконати роботи з фарбування локомотивів та пасажирських вагонів на території вагонного депо Бахмач та локомотивного депо м. Київ, а позивач, як замовник, зобов?язувався подати підряднику об?єкти на виконання фарбувальних робіт, прийняти локомотиви та пасажирські вагони після їх фарбування та оплатити виконані роботи у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок контрагента.

Виконання договору підтверджується відповідними первинними документами. На підтвердження сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за виконані роботи Товариством з обмеженою відповідальністю «Мішель ІТ» були видані позивачу податкові накладні: від 30.01.2009 № 30 на суму 340800,00 грн. (в т.ч. ПДВ 56800,00 грн.); від 28.02.2009 № 28 на суму 172200,00 грн. (в т.ч. ПДВ 28700,00 грн.); від 31.03.2009 № 31 на суму 69600,00 грн. (в т.ч. ПДВ 11600,00 грн.).

За доводами відповідача у позивача відсутні акти виконаних робіт по виконанню умов договору від 01.09.2008 № 17/09, у зв?язку з чим включення до складу валових витрат позивача сум розрахунків з Товариством з обмеженою відповідальністю «Мішель ІТ» є безпідставним.

Крім того, за доводами відповідача, за результатами аналізу даних системи автоматизованого співставлення податкових зобов?язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України по декларації позивача встановлено відхилення між задекларованими податковими зобов?язаннями та задекларованим податковим кредитом по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фароза Інтер-Інвест Ком» на загальну суму 56250,00 грн. та Приватним підприємством «Оптима Консалтинг Плюс» на загальну суму 11433,00 грн., що виключає підстави для формування податкового кредиту за господарськими операціями з зазначеними контрагентами.

Суд першої інстанції приймаючи рішення про відмову позові, дійшов висновку, що відповідачем наведено достатні підстави для позбавлення позивача права на валові витрати та податковий кредит за наслідками господарських операцій з контрагентами Товариством з обмеженою відповідальністю «Аграфон», Товариством з обмеженою відповідальністю «Сфера-Транс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Мішель ІТ», Товариством з обмеженою відповідальністю «Фароза Інтер-Інвест Ком» та Приватним підприємством «Оптима Консалтинг Плюс».

Однак, судова колегія вважає за правильне погодитись з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до приписів підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то, відповідно до пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 цього Закону, сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Тобто необхідною умовою для формування валових витрат та віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

За доводами відповідача позивач не мав права формувати валові витрати та податковий кредит за наслідками господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Аграфон», Товариством з обмеженою відповідальністю «Сфера-Транс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Мішель ІТ», Товариством з обмеженою відповідальністю «Фароза Інтер-Інвест Ком» та Приватним підприємством «Оптима Консалтинг Плюс», оскільки останні мають ознаки сумнівності, за місцем державної реєстрації не знаходяться, трудові та матеріальні ресурси відсутні, а тому укладені договори є нікчемними.

Однак, за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товарів (робіт, послуг) правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товарів (робіт, послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

У даному випадку спірні господарські операції були належним чином відображені позивачем у податковому обліку, жодних свідчень того, що їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, судами не встановлено.

Подальше використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності підтверджується первинними документами, які наявні в матеріалах справи, були надані до перевірки, та досліджені судом.

Судом апеляційної інстанції досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій, на час укладення та виконання правочинів позивач мав офіційну інформацію щодо своїх контрагентів з метою зменшення ризиків негативних наслідків вчинення господарських операцій, які були зареєстровані в ЄДРПОУ, були юридичною особою, наділеною цивільною правоздатністю і дієздатністю, перебували на обліку як платники податків, у тому числі були платниками податку на додану вартість.

Не можуть бути підставою для інших висновків доводи відповідача про нікчемність вищезазначених правочинів, оскільки наявність умислу та обставини щодо виконання угод, стосовно дійсності яких виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод. Однак доказів постановлення вироків, які б містили в собі встановлені судом об'єктивні дані про нікчемність оспорюваних угод відповідачем не надано.

Позивач не може нести відповідальність як за несплату податків його контрагентом, так і за можливу недостовірність відомостей про нього, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності щодо такої.

Таким чином, за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано валові витрати та податковий кредит, не спростовано.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що господарські операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Аграфон», Товариством з обмеженою відповідальністю «Сфера-Транс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Мішель ІТ», Товариством з обмеженою відповідальністю «Фароза Інтер-Інвест Ком» та Приватним підприємством «Оптима Консалтинг Плюс» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності суб'єкта господарювання при здійсненні вказаних операцій.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права та постановив обґрунтоване рішення, підстав для його скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м.Києві залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2012 - без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-2391 КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун