Ухвала суду № 52079507, 28.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2015 року м. Київ К/800/13733/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представника позивача Фурика А.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.05.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2013

у справі №2а-834/12/1370 (№125651/12/9104)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Львівський локомотиворемонтний завод»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30.05.2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2013, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м.Львові ДПС від 10.01.2012 №0000050804/439.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку з питань взаєморозрахунків з ПП «Будпром-Захід» за жовтень 2010 року та ТОВ «ВКФ «Локомотив» за вересень 2011 року, за результатами якої складено акт № 1710/08-04/00740599 від 30.12.2011.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення вимог ч. 5 ст. 203, ч.1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.4, п.198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого ПАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» безпідставно включено в жовтні 2010 року до складу податкового кредиту з ПДВ суму 830,00 грн., та відповідно зменшено суму податку, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету на 830,00 грн., а також у вересні 2011 року включено до складу податкового кредиту з ПДВ суму 111598,10 грн., та відповідно зменшено суму податку, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету на 111598,10 грн.

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення рішення №0000050804/439 від 10.01.2012, яким визначено загальну суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 168642,15 грн., у тому числі 112428,10 грн. основного платежу та 56214,05 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст.198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10 ст.201 цього Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, для підтвердження наявності підстав для включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбані товари до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (платіжні доручення, податкові накладні, акти виконаних робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність операцій з поставки ПП «Будпром-Захід» склоплафонів підкузовного освітлення підтверджується наявними у позивача первинними документами, зокрема рахунком постачальника від 01.09.2010 № 45, платіжним дорученням від 07.09.2010 № 5050, яким перераховано кошти у сумі 4980 грн., у т.ч. ПДВ 830 грн. ПП «Будпром-Захід» за склоплафони підкузовного освітлення електровозів «Промінь», накладною № 907 від 06.10.2010, товарно-транспортною накладною від 06.10.2010 та податковою накладною від 06.10.2010 № 907. Факт отримання позивачем вказаного товару від ПП «Будпром-Захід» підтверджується також прибутковим ордером №42432 від 06.10.2010, карткою складського обліку матеріалів, при цьому склоплафон «Промінь» та плафон підкузовного освітлення є тим самим товаром.

Щодо господарських операцій між позивачем та ТОВ «ВКФ «Локомотив» за договорами поставки: № ВЗК-320 від 21.09.2011, № ВЗК-319/11 від 22.09.2011, № ВЗК-255/11 від 12.07.2011, з врахуванням додаткових угод № 1 від 15.08.2011, № 2 від 19.08.2011, № ВЗК-113/11 від 09.03.2011, № ВЗК-134/11 від 17.03.2011, № ВЗК-096/11 від 12.01.2011, № ВЗК-290/11 від 17.08.2011, № ВЗК-130/11 від 17.03.2011, № ВЗК-061/11 від 07.02.2011, № ВЗК-159/11 від 04.04.2011, № ВЗК-261/11 від 12.07.2011, № ВЗК-090/11 від 18.02.2011, № ВЗК-112/11 від 11.03.2011, № ВЗК-084/11 від 22.02.2011, № ВЗК-312/11 від 09.09.2011, № ВЗК-151/11 від 30.03.2011, № ВЗК-316/11 від 09.09.2011, , № 1 від 25.11.2011, то до кожного договору сторонами підписано специфікацію, у якій визначено вид, марку та кількість товару. Виконання договорів сторонами підтверджено реєстром отриманих від ТОВ «ВКФ «Локомотив» у серпні 2011 року податкових накладних, накладними, товарно-транспортними накладними, прибутковими ордерами, податковими накладними, платіжними дорученнями, що підтверджують оплату ТМЦ.

Відповідач, заперечуючи право позивача на формування податкового кредиту за вищезазначеними операціями, обґрунтовував свої доводи нікчемністю укладених позивачем з ПП «Будпром-Захід» та ТОВ «ВКФ «Локомотив» правочинів.

Однак, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи контролюючого органу про нікчемність договорів, оскільки, висновки щодо завідомої суперечності правочину інтересам держави та суспільства контролюючі органи можуть робити виключно в аспекті того, чи суперечить відповідний правочин фіскальним інтересам держави, забезпечення яких покладається на контролюючі органи. Наявність умислу та обставини щодо виконання угод, стосовно дійсності яких виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод. Однак доказів постановлення вироків, які б містили в собі встановлені судом об'єктивні дані про нікчемність оспорюваної угоди відповідачем не надано.

Натомість наявність у позивача належно оформлених первинних документів на підтвердження понесених витрат та податкового кредиту, які були належним чином відображені ним у податковому обліку, відповідачем не спростовано, жодних свідчень того, що спірні договори та/або їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, судами не встановлено.

Судами досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій з вищеназваним контрагентом, перед укладенням договорів з метою запобігання укладенню правочинів з недобросовісним суб'єктом господарювання. На час укладення та виконання договорів контрагенти позивача були зареєстрованими в ЄДРПОУ, тобто були юридичною особою, наділеною цивільною правоздатністю і дієздатністю, були платниками податку на додану вартість.

Крім того, позивач не може нести відповідальність як за несплату податків його контрагентом, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності щодо такої.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товарів (робіт, послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів, а надто тих, з якими у позивача відсутні взаємовідносини. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Господарські операції позивача з ПП «Будпром-Захід» та ТОВ «ВКФ «Локомотив» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності суб'єкта господарювання при здійсненні вказаних операцій.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій, бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.05.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2013 - без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-2391 КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун