Ухвала суду № 52079422, 30.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2015 року м. Київ К/9991/58775/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Кохан О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Вінниці

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2011 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2011 року

у справі № 2а/0270/458/11

за позовом Державної податкової інспекції у місті Вінниці

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вір-Консалт»

про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А :

Державна податкова інспекція у місті Вінниці (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вір-Консалт» (далі - відповідач) про стягнення з ТОВ «Вір-Консалт» податкових зобов'язань у сумі 3351300,00 грн., нарахованих рішенням ДПІ у м. Вінниці № 14781/23 від 18 червня 2010 року.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2011 року у задоволенні позову було відмовлено повністю.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2011 року постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2011 року було залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Вінниці, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2011 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2011 року і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПА у Вінницькій області провела виїзну планову перевірку ТОВ «Вір-Консалт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2008 року по 31 грудня 2009 року, за результатами якої був складений акт від 04 червня 2010 року № 205/2310/33716554.

За висновками акта перевірки, товариством були порушені, зокрема, вимоги пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість у загальній сумі 1675650,00 грн., у тому числі: за січень 2009 року - 744482,00 грн., лютий 2009 року - 125870,00 грн., квітень 2009 року - 106274,00 грн., травень 2009 року - 112528,00 грн., липень 2009 року - 277248,00 грн., за серпень 2009 року - 81652,00 грн., за листопад 2009 року - 19770,00 грн.

Зокрема, перевіркою було встановлено, що дане порушення виникло внаслідок того, що ТОВ «Вір-Консалт» при визначенні бази оподаткування податком на додану вартість операцій з поставки автотранспортних засобів - нових та бувших у використанні на митній території України використано вартість продажу автотранспортних засобів, встановлену на основі договорів з покупцем, не врахувавши при цьому положень пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

В ході проведення зазначеної перевірки Головою ДПА у Вінницькій області було прийняте рішення № 2/23 від 27 травня 2010 року «Про застосування «звичайних цін» при визначенні податкових зобов'язань ТОВ «Вір-Консалт» за період з 01 жовтня 2008 року по 31 грудня 2009 року» з метою визначення бази оподаткування податком на додану вартість операцій з товарами, що були імпортовані на митну територію України і в подальшому реалізовані.

18 червня 2010 року В.о. начальника ДПІ у м. Вінниці відповідно до рішення Голови ДПА у Вінницькій області № 2/23 від 27 травня 2010 року та згідно з актом перевірки від 04 червня 2010 року № 205/2310/33716554 прийняв рішення № 14781/23, яким на підставі пункту 4.3 статті 4, статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначив ТОВ «Вір-Консалт» суму податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 3351300,00 грн., у тому числі: 1675650,00 грн. - за основним платежем, 1675650,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що поняття «митна вартість» та «звичайна ціна» не є тотожними поняттями при здійсненні податкових платежів, а законодавство України не містить положень про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною при подальшій реалізації цього товару на території України, оскільки Митний кодекс України не регулює відносини по сплаті податків з товарів, які реалізуються на території України і не перебувають під митним контролем. Також, суд виходив з того, що податковим органом не було здійснено визначення звичайної ціни реалізованих товариством на внутрішньому ринку України транспортних засобів згідно з вимогами пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 4.3.5 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

Згідно з приписами підпункту 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом «а» підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом. Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством

Підпунктом 4.3.4 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що застосування непрямого методу для визначення податкових зобов'язань платників податків у випадках, не передбачених цим пунктом, не дозволяється.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для нарахування податкових зобов'язань ТОВ «Вір-Консалт» із застосуванням «звичайних цін» у відповідності до пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» згідно рішення № 14781/23 від 18 червня 2010 року ДПІ у м. Вінниці визначила пункт 4.3 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

При цьому, податковим органом взагалі не були застосовані непрямі методи, які можуть бути застосовані виключно за наявності підстав, встановлених підпунктом 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в редакції на момент виникнення спірних правовідносин). Таких підстав у податкового органу не було, тому остання будь-який непрямий метод не повинна була застосовувати і його не застосовувала.

Між тим, згідно з підпунктом 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом. Податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Отже, законом встановлено, що база оподаткування - це договірна (контрактна) ціна, визначена за вільними цінами, які не можуть бути нижчими за звичайні ціни.

Підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів

У відповідності до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу 1 підпункту 1.20.1 цього пункту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом не здійснено визначення звичайної ціни реалізованих товариством на внутрішньому ринку України транспортних засобів згідно вимог пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», натомість податковий орган з посиланням на пункт 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» дійшов висновку про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною.

Колегія суддів вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій правомірно відхилили вказані доводи податкового органу, як необґрунтовані, оскільки пункт 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» визначає базу оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) та стосується оподаткування податком на додану вартість при розмитненні імпортованих товарів і не стосується правил оподаткування інших господарських операцій.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у м. Вінниці підлягає залишенню без задоволення, а постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2011 року та ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2011 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Вінниці залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2011 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна