Ухвала суду № 52079107, 01.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2015 року м. Київ К/9991/27046/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.10.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2012 по справі № 2а-10206/11/2070

за позовом Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кронекс-Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ерітаж"

про стягнення суми,-

В С Т А Н О В И В:

Державна податкова інспекція звернулася до суду з позовом про стягнення з ТОВ "Кронекс-Україна" на користь держави суму коштів у розмірі 1 894 998,00 грн., отриманих за нікчемним правочином у формі договору від 01.02.2011 №М-0102/11, укладеного з ТОВ "Ерітаж", та про стягнення з ТОВ "Ерітаж" на користь держави суму коштів у розмірі 1 894 998,00 грн., отриманих за вищезазначеним нікчемним правочином.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із судовими рішеннями, податкова інспекція до Вищого адміністративного суду України подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Касаційні вимоги позивач обґрунтовує тим, що укладений договір поставки між ТОВ "Ерітаж" та ТОВ "Ерітаж" є нікчемним та таким, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, а відповідно не створює юридичних наслідків.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Передумовою звернення до суду Державної податкової інспекції про стягнення в доход держави коштів, одержаних за спірним правочином, слугував висновок фахівців податкової інспекції, викладений у акті документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ "Кронекс-Україна" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість з ТОВ "Ерітаж" за лютий 2011 року від 16.05.2011 №468/18-012/30192967, що укладений договір поставки між позивачем та ТОВ "Ерітаж" від 01.02.2011 №М-0102/11 є нікчемним та укладеній з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Висновок державного податкового органу про нікчемність договору від 01.02.2011 №М-0102/11 мотивовано тим, що вчинений сторонами правочин не відповідає загальним умовам дійсності правочину, суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки первинні документи, зокрема подорожні листи, мають недоліки в оформленні, а ТОВ "Ерітаж" не знаходиться за юридичною адресою та не має необхідних умов для здійснення господарської діяльності (основних фондів, управлінського та технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів).

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що укладений договір є товарним, господарські операції фактично відбулись та відображені в бухгалтерському та податковому обліку ТОВ "Кронекс-Україна" на підставі первинних документів, натомість висновки контролюючого органу щодо нікчемності правочинів базуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами.

Відповідно до вимог ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин із порушенням хоча б одним і з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом цієї норми недійсною може бути визнана, зокрема, угода, укладена з метою ухилитися від сплати податків та обов'язкових платежів або безпідставно одержати з державного бюджету кошти у вигляді податку на додану вартість.

Визнаючи угоду недійсною з підстав, передбачених ст. 207 Господарського кодексу України, суди мають встановити у діях контрагентів наявність ознак вчинення дій, що об'єктивно призводять до порушення інтересів держави та суспільства, порушення такими діями норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства, наявність суб'єктивного наміру сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону. Зважаючи на що, судами при визнанні угод недійсними обов'язково має бути встановлена вина сторін (або, принаймні, однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди.

Також, необхідно зазначити, що для кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина сторони, внаслідок чого необхідно довести наявність умислу у сторін при укладенні та вчиненні конкретного правочину щодо настання певних протиправних наслідків. Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів. Тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем таких доказів надано не було.

Безпідставним також є і посилання позивача як в позовній заяві так і в касаційній скарзі на статті 203, 215 Цивільного кодексу України, оскільки зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Таким чином, судова колегія вважає недоведеним факт наявності у відповідачів умислу на порушення інтересів держави та суспільства при укладенні договору та зазначає, що такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, одержаних з дотриманням закону доказах, в даному випадку, зокрема, на вироку суду в кримінальній справі, що набрав законної сили або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.10.2011 року у справі №2а-10356/11/2070, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2012 року, задоволено адміністративний позов ТОВ "Кронекс-Україна" до Державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення від 27.05.2011 року № 0000201801 прийнятого на підставі акта перевірки від 16.05.2011 № 468/18-012/30192967. Вказане податкове повідомлення-рішення скасовано.

Під час розгляду зазначеної справи (№2а-10356/11/2070) судами встановлено, що правочин, який було вчинено між позивачем та ТОВ "Ерітаж" (договір поставки від 01.02.2011№ М-0102/11) є правомірним, реальним та відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, його недійсність прямо не заборонена законом та вказаний договір не визнаний судом недійсним.

Слід також зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися правочином.

Обов'язковою ознакою фіктивності правочину є відсутність у сторін наміру створити правові наслідки, які передбачені цим правочином.

У разі виконання своїх обов'язків за договором хоча б однією із сторін фіктивність правочину не може вважатися встановленою.

Як вбачається з встановлених попередніми інстанціями обставин справи фактично договір поставки був належним чином виконаний, що підтверджується первинними документами (договір, податкові та видаткові накладні, подорожні листи), а учасники правочину на момент здійснення господарських правовідносин були належними учасниками цивільних та господарських правовідносин та були платниками ПДВ.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наведені позивачем обставини не є достатніми для висновку про наявність підстав для застосування до позивача правових наслідків, передбачених ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.10.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2012 по справі № 2а-10206/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко