Ухвала суду № 52078905, 29.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" вересня 2015 р. м. Київ К/800/24065/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

при секретарі Калініні О.С.

за участю представників позивача - Свірідової-Калініченко І.І., Надєєна М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «ІНФАНТА»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2015

у справі № 826/15167/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «ІНФАНТА»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «ІНФАНТА» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 03.06.2013 № 0002952250 та № 0002962250.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2015 позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2015 постанову суду першої інстанції скасовано; в задоволенні позовних вимог відмовлено, з мотивів правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції, як таку, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Торгівельний дім «ІНФАНТА» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «ТАУРУС ГОЛД» за період з 01.08 по 30.09.2012, складено акт № 337/22-509/31952783 від 23.05.2015, в якому зафіксовані порушення: п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 377 051 грн.; п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. п. 198.2, 198.3 ст. 198, п. п. 201.1, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, п. п. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пп. 2.5 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, в результаті чого завищено податок на додану вартість у загальному розмірі 359 096 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 03.06.2015 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0002952250 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 471 313,75 грн., в т.ч.: 377 051 грн. основного платежу та 94 262,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0002962250 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 448 870 грн., в т.ч.: 359 096 грн. основного платежу та 89 774 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень стали: акт ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС про результати зустрічної звірки ТОВ «Таурус Голд» щодо не підтвердження реальності здійснення господарських взаємовідносин з контрагентами за липень, серпень 2012 року від 12.10.2012 № 149/244/38112590; акт ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС про результати зустрічної звірки ТОВ «Таурус Голд» щодо не підтвердження реальності здійснення господарських взаємовідносин з контрагентами за вересень 2012 року від 26.10.2012 року № 177/244/38112590.

Згідно даних актів, податковим органом було встановлено, що ТОВ «Таурус Голд» не знаходиться за податковою адресою, на підприємстві працює 4 особи, а в липні 2012 року ТОВ «Таурус Голд» мало взаємовідносини з ТОВ «Ник 7», по яким була встановлена нікчемність, у зв'язку з чим контролюючий орган дійшов висновку, що операції з поставки по ланцюгу: постачальники - ТОВ «Таурус Голд» - покупці не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів та не спричиняють реального настання правових наслідків, оскільки станом на момент проведення перевірки ТОВ «Таурус Голд» має стан 9 - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням; встановлена відсутність наявних матеріальних та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності; не підтверджено жодної задекларованої суми, згідно відповідей отриманих з ДПІ місць обліку контрагентів.

Відтак, відповідач за результатами перевірки позивача дійшов висновку, що у ТОВ «Торгівельний дім «Інфанта» було відсутнє право на формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з ПДВ по операціях з ТОВ «Таурус Голд».

Матеріалами справи встановлено, що між ТОВ «Торгівельний дім «Інфанта» (покупець) та ТОВ «Таурус Голд» (постачальник) було укладено договір поставки від 31.07.2012 № 31/07, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити і передати на умовах даного договору продукцію у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар у власність і сплатити за нього обумовлену цим договором грошову суму.

На підтвердження реальності господарських операцій за вищезазначеним договором позивачем надано до суду: договір про відступлення права вимоги від 02.01.2013 № 0201; видаткові та податкові накладні; банківські виписки; фотознімок гідравлічного візка «Рокла», яким здійснювалося розвантаження товару з транспортних засобів; сертифікати якості на товар; оборотно-сальдові відомості; акти звіряння взаємних розрахунків; свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ щодо ТОВ «Таурус Голд»; комерційну пропозицію ТОВ «Таурус Голд»; лист ТОВ «Таурус Голд» щодо погодження прийняття товару на підставі видаткової накладної; товарно-транспортні накладні; генеральну довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей та витяг із журналу довіреностей.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач надав докази, підтверджуючі господарську діяльність позивача щодо продажу (постачання) товарів суб'єктам господарювання та щодо використання, придбаного у ТОВ «Таурус Голд» товару, у власній господарській діяльності позивача; податковим органом не надано належних доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по господарських операціях на час їх виконання, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб; у податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України; за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний адміністративний суд мотивував своє рішення тим, що під час перевірки контрагента позивача, яка проводилась на підставі аналізу наявної податкової звітності контрагента, так і під час розгляду справи не встановлено наявності технічного персоналу контрагента; відомості щодо наявності у контрагента матеріальних ресурсів позивачем не були надані, що свідчить про відсутність у контрагента позивача матеріальних та трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності.

Проте, суд касаційної інстанції з таким висновком апеляційного адміністративного суду погодитись не може, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України).

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Згідно положень п. п. 201.1, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит, що в даному випадку встановлено матеріалами справи.

Слід зазначити, що право платника податку на податковий кредит законодавство не ставить в залежність від результатів проведених зустрічних звірок даних суб'єкта господарювання (постачальника товару, виконавця робіт, послуг) щодо платника податків.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема, обумовлюватись лише результатами проведених зустрічних звірок податкової звітності контрагента, а також посиланнями на відсутність контрагента за податковою адресою та відсутністю в нього матеріальних та трудових ресурсів тощо, оскільки підприємство не позбавлено права залучати матеріально-технічні ресурси для здійснення господарської діяльності.

Матеріалами справи встановлено формування позивачем податкового кредиту та витрат у спірному періоді на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виданих особою, яка була зареєстрована платником податку на додану вартість, та встановлено, що господарські операції з поставки товару, надання послуг мали місце, підтверджені первинними, розрахунковими та іншими документами, а тому податковим органом безпідставно прийняті спірні податкові повідомлення-рішення про донарахування позивачу грошових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток за спірними господарськими операціями.

Зазначене дозволяє погодитись з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи викладене, касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ІНФАНТА» підлягає задоволенню, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2015 - скасуванню, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2015 - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ІНФАНТА» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2015 скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2015.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний