Ухвала суду № 52078650, 29.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2015 року м. Київ К/800/29560/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Головуючого судді Малиніна В.В.,суддів Ліпського Д.В., Швеця В.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, в якому, з урахуванням уточнень, просив: визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України №373 о/с «По особовому складу» від 05.03.2015 р. про звільнення генерал-лейтенанта міліції ОСОБА_4 (С-457840) з посади начальника Департаменту державної служби боротьби з економічною злочинністю. Поновити генерал-лейтенанта міліції ОСОБА_4 на посаді начальника Департаменту протидії злочинності у сфері економіки Міністерства внутрішніх справ України.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2015 року вказаний позов задоволено повністю.

Вважаючи, що рішення першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм процесуального та матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на вказану касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 04.01.2015 року відповідачем прийнято наказ № 4 о/с, яким позивача (01.03.2014 року зарахований до кадрів МВС України із спеціальним званням «генерал-лейтенант міліції» та призначено начальником Департаменту державної служби боротьби з економічною злочинністю - наказ МВС України № 203 о/с) звільнено з займаної посади, зарахувавши його в розпорядження МВС України за відповідною посадою з 04.01.2015 року відповідно до пп. «г» п.40 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, який в подальшому постановою Окружного адміністративного суду м. Києва, залишеного без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2015 року та Вищого адміністративного суду України 26.05.2015 року був скасований, а позивач поновлений із звільненої посади (наказ МВС України від 03.03.2015 року № 365/о).

Проте, наказом МВС України №373 о/с «По особовому складу» від 05.03.2015 року відповідно до пп. «в» п. 40 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у зв'язку з організаційно-штатними змінами згідно з наказом МВС України від 05.03.2015 №234 «Про організаційно-штатні зміни в апараті МВС» звільнено ОСОБА_4 (С-457840) з посади начальника Департаменту державної служби боротьби з економічною злочинністю, зарахувавши його в розпорядження МВ^с України за цією посадою строком на 15 діб.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанції прийшли до висновків, з якими погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України про незаконність прийнятого наказу, оскільки визначена підстава для звільнення позивача не регулює правовідносини щодо звільнення осіб рядового і начальницького складу; спірний наказ прийнятий в період тимчасової непрацездатності позивача.

Підпунктом «в» пункту 40 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою КМ УРСР від 29.07.1991 року № 114 (тут і надалі в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Положення) встановлено, що призначення на посади рядового і начальницького складу провадиться відповідними начальниками згідно з номенклатурою посад, що визначається Міністром внутрішніх справ відповідно до його компетенції. При цьому враховується таке: при здійсненні організаційно-штатних заходів особи начальницького складу можуть зараховуватися в розпорядження органу внутрішніх справ на строк не більше 15 діб.

У виняткових випадках, пов'язаних з особливими обставинами, перебування в розпорядженні органу внутрішніх справ понад 15 діб, але не більше двох місяців, допускається з дозволу Міністра внутрішніх справ. До цього строку не зараховуються періоди перебування в установлених цим Положенням відпустках (крім відпусток по вагітності, родах і догляду за дитиною), на лікуванні (обстеженні) у лікувальних закладах.

Згідно підпункту «г» пункту 40 цього Положення переміщення по службі осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу має здійснюватися, як правило, без зарахування їх у розпорядження відповідного органу внутрішніх справ; призначення на посади осіб, які перебувають у розпорядженні відповідного органу, провадиться в найкоротший строк, але не пізніше двох місяців із дня звільнення їх з посади.

У пунктах 42 - 43 Положення наведений вичерпний перелік підстав для переміщення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, жодна з яких не зазначена в наказі про звільнення позивача з посади.

У разі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший або при його перепрофілюванні звільнення з публічної служби, зміна її істотних умов можуть мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями тощо. Саме по собі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не може бути підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження. Скорочення штату встановлюється шляхом порівняння штатних розписів цієї юридичної особи до і після її реорганізації.

Дослідивши докази, суди попередніх інстанцій встановили, що штатний розпис Департаменту держаної служби боротьби з економічною злочинністю, в порівнянні з попереднім штатним розписом не містить змін щодо посади керівника, а саме: Начальника Департаменту протидії злочинності у сфері економіки Міністерства внутрішніх справ України.

З урахуванням вказаного, задоволення позовної вимоги в частині поновлення позивача на посаду, яку він на час звільнення не обіймав не породжує в даному конкретному випадку правової невизначеності, в поєднанні із наведеними заявником в касаційній скарзі відповідними постановами Верховного Суду України, з урахуванням дискреційних повноважень відповідача (роботодавця), адже на погляд колегії суддів Вищого адміністративного суду України таке поновлення не може розцінюватись, як призначення особи на нове місце служби, адже мало місце фактичне перейменування Департаменту, а відтак і посади позивача. Крім того, вірно було визначено про переважне право на призначення позивача на перейменовану посаду в Департаменті, поряд з іншими кандидатурами, в частині проведеного перетворення установи, враховуючи його особливий статус (учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, ветеран війни - учасник бойових дій).

Крім того, звільнення позивача (дата прийняття спірного наказ) припало на час тимчасової непрацездатності позивача, що в будь-якому разі свідчить про його протиправність. При цьому, на погляд колегії суддів Вищого адміністративного суду України доводи відповідача, наведені в касаційній скарзі про неможливість застосування до спірних правовідносин трудового законодавства не свідчать на противагу спірним судовим рішення, так як має місце факт порушення основоположних прав людини в частині права на працю, на її життя і здоров'я, закріплених Конституцією України. Зміст, обсяг, та вид правовстановлюючих норм не може обмежувати визначених прав, зокрема права на здоров'я (факт знаходження позивача на лікарняному на час прийняття наказу про його звільнення відповідачем не оскаржується).

Вищезазначене Положення не містить статті щодо неможливості звільнення особи з ініціативи власника в період його тимчасової непрацездатності, що узгоджується з правовою позицією ВАС України про можливість застосування трудового законодавства у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Тому суди попередніх інстанцій правильно виходили з вимог положень пункту 1 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якого у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані рішення - залишити без змін.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів і обставин справи не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційні скарги без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.В. Малинін

Судді: Д.В. Ліпський

В.В. Швець