Ухвала суду № 52078571, 30.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2015 року м. Київ К/800/21207/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів Рецебуринського Ю.Й. (доповідача),

Ємельянової В.І.,

Стародуба О.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_4, представника ОСОБА_3, на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 3 лютого 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС України від 19 грудня 2014 року №720-14 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати відповідача прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 3 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Горький, що підтверджується паспортом громадянина Російської Федерації.

15 серпня 2014 року позивач звернувся до ДМС України із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій зазначив, що в результаті участі у мітингах, що мали місце у Російській Федерації, він був затриманий та тепер побоюється можливого застосування відносно нього кримінального переслідування.

19 серпня 2014 року працівником управління ДМС України у Вінницькій області з позивачем була проведена співбесіда, що підтверджується протоколом співбесіди, на підставі якого ДМС у Вінницькій області надано висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Наказом управління ДМС України у Вінницькій області №106 від 5 вересня 2014 року було прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_3

8 жовтня 2014 року працівником управління ДМС України у Вінницькій області з позивачем проведено співбесіду, що підтверджується протоколом.

На підставі проведених вище співбесід та наявних матеріалів в особовій справі позивача ДМС України було прийнято рішення від 19 грудня 2014 року №720-14 про відмову ОСОБА_3 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця, це: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Згідно з абзацами 4 та 6 статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; та яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.

Пунктом 1 та пунктом 13 частини 1 статті 1 зазначеного Закону визначено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженці 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Особа, котра звертається із клопотанням про надання статусу біженця в Україні, має обґрунтовано довести, що саме вона є жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач є громадянином Російської Федерації. 18 травня 2014 року він прибув на територію України з заявою-запрошенням від ОСОБА_6

15 серпня 2014 року позивач звернувся до Управління ДМС України у Вінницькій області з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування поданої заяви позивач вказував про наявність реальної загрози життю та здоров'ю, про що, на його думку, свідчать протоколи про адміністративні правопорушення від 10 березня 2012 року №214209 та 8 травня 2012 року №0248000, які вказують про участь ОСОБА_3 у несанкціонованих мітингах, порядок яких не було погоджено з органом місцевого самоврядування. Крім того, відповідно до протоколу 52 ВВ №214208 про адміністративне правопорушення, ОСОБА_3, перебуваючи на мітингу 10 березня 2012 року, виявляв супротив законним вимогам працівника поліції.

Отже, наведене свідчить про те, що позивач безперешкодно перетнув кордон, добровільно залишив країну походження та коли закінчився легальний термін перебування на території України вирішив звернутися до відповідача щодо надання йому статусу біженця.

Пунктом 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» від 16 березня 2012 року №3, звернуто увагу судів на те, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до наявних матеріалів справи за результатами перевірки позивача та його документів, сектором Укрбюро Інтерполу УМВС України у Вінницькій області надано відповідь, зі змісту якого слідує, що станом на 24 вересня 2014 року, за банками даних Генерального секретаріату Інтерполу, позивач в міжнародному розшуку не перебуває.

Крім того, Управлінням Служби безпеки України у Вінницькій області щодо іноземного громадянина ОСОБА_3 повідомлено, що останні інформацією стосовно дій, передбачених абзацами 2, 3, 4 статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не володіють.

Із змісту, поданої анкети особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у графі 1.15 «члени сім'ї, які не супроводжують заявника», в якій позивач зазначив, що у Російській Федерації у нього проживає мама, брат та син. Проте, щодо вказаних осіб позивачем також не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність загрози їх життю та здоров'ю.

Враховуючи наведене колегія суддів вважає обґрунтованим висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не наведено фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих його побоювань стати жертвою переслідувань та котрі впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішення. Причини, які позивач зазначає щоб залишитись в Україні не пов'язані з його обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідування, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И ЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, представника ОСОБА_3, залишити без задоволення.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 3 лютого 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута у порядку і з підстав, передбачених статтями 235-237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді Ю.Й. Рецебуринський

В.І. Ємельянова

О.П. Стародуб