Ухвала суду № 52077834, 07.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2015 року м. Київ К/9991/28418/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Моторного О.А.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26.01.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2012

у справі №2а-1670/9895/11

за позовом Приватного акціонерного товариства «Полтавське хлібоприймальне підприємство»

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.01.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2012, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві від 05.07.2011 №0001462301.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав невірного застосування норм матеріального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правомірності нарахування податку на додану вартість при взаєморозрахунках з ТОВ «Агро-Статус» за період з 01.08.2009 по 31.01.2010, за результатами якої складено акт від 16.06.2011 №5187/23-2/05581898.

Перевіркою встановлено порушення пп. 7.4.1. п. 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме підприємством завищено суми, що підлягають бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів у сумі 353834,00 грн., в тому числі за періоди: за серпень 2009 року у розмірі 72252,00 грн.; за жовтень 2009 року у розмірі 175309,00 грн., за грудень 2009 року у розмірі 20131,00 грн.; за січень 2010 року у розмірі 86142,00 грн..

Такі висновки податкового органу ґрунтуються на матеріалах перевірки контрагентів (постачальників) позивача ТОВ «Агро-Статус» та по ланцюгу постачання одного з контрагентів ТОВ «Агро-Статус» - постачальника ПП «Агро-Союз-2009». Так, у акті перевірки зазначено, що у зв'язку з тим, що у ПП «Агро-Союз-2009» та ТОВ «Агро-Статус» відсутні об'єкти, які підпадають під визначення статті 3, статті 4, статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», обсяги задекларованих податкових зобов'язань та податкового кредиту ПП «Агро-союз-2009» та ТОВ «Агро-Статус» не є дійсними та підлягають коригуванню показники податкових декларацій з податку на додану вартість за операціями, що проведені на підставі нікчемних правочинів.

На підставі акта перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.07.2011 №0001462301, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 353834,00 грн.

За наслідками адміністративного узгодження скарга позивача залишена без задоволення.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судом повно встановлено обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Частиною 2 зазначеного підпункту встановлено, що у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Нормами підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

При цьому, підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, оцінивши в сукупності наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки реальність господарських операцій позивача з позивача з ТОВ «Агро-Статус» знайшла своє підтвердження та відповідачем не спростована.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем укладено з ТОВ «Агро - Статус» договори купівлі - продажу сільськогосподарської продукції № 131/08 від 11.08.2009, № 206/10 від 13.10.2009, № 277/11 від 27.11.2009 та № 03/01 від 22.01.2010 .

Відповідно, виконання даних договорів підтверджується наданими первинними документами бухгалтерського обліку. Зокрема, кожна з поставок підтверджується податковими та видатковими накладними, рахунками - фактури.

Оплата за договорами проводилась у безготівковій формі, що підтверджується копіями платіжних доручень, наявних у матеріалах справи.

Видані позивачу ТОВ «Агро - Статус» податкові накладні відповідають встановленим вимогам, на час їх видачі контрагент мав необхідний обсяг податкової правосуб'єктності, був зареєстрованим платником ПДВ в установленому порядку на момент здійснення спірних господарських операцій.

Придбання товару позивачем відбулося після передачі ТОВ «Агро - Статус» сільськогосподарської продукції на зберігання за відповідними договорами. Тобто придбана позивачем в подальшому продукція не перевозилась на склад покупця, а зберігалася на складі, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями договорів складського зберігання сільськогосподарської продукції, актів приймання - здачі виконаних робіт, рахунків - фактури, податкових накладних, складських квитанцій.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Крім того, законодавством України не передбачено обов'язок покупця перевіряти відповідність законодавству статутних та реєстраційних документів продавця, а також перевіряти наміри продавця щодо сплати ним податків.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товарів (робіт, послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів, а надто тих, з якими у позивача відсутні взаємовідносини. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом, що спростовує доводи касаційної скарги відповідача.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26.01.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2012 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239№ КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді О.А.Моторний

Ю.І.Цвіркун