Ухвала суду № 52072290, 29.09.2015, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 824/991/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Спіжавка Г.Г.

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

29 вересня 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Совгири Д. І.

суддів: Білоуса О.В. Курка О. П. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Бондаренко С.А.,

позивача: ОСОБА_2,

представника відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 06 липня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міжрайонної загально-профільної медико-соціальної експертної комісії №2 про визнання дій дискримінаційними, визнання нечинним і скасування рішення, стягнення моральної шкоди, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Міжрайонної загально-профільної медико-соціальної експертної комісії №2 про визнання дій дискримінаційними, визнання нечинним і скасування рішення, стягнення моральної шкоди, зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 06 липня 2015 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з даною постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В судовому засіданні позивач підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд задовольнити її.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився про причини неявки суду не повідомив, хоча про час та дату розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача, який прибув в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 проходив військову службу з 03.08.1992р. по 16.09.2008р. та з 19.03.2014 по 16.07.2014р.

23 липня 2014 року Чернівецьким ОВК було видано свідоцтво про хворобу №329/2 від 05.06.2014 року, зі змісту якого слідує: "Діагноз та постанова ВЛК про причинний зв'язок захворювання: неспицифічний виразковий коліт, середнього ступеня важкості, проктосигмоїдит, фаза нестійкої ремісії. Хронічний внутрішній геморой з рідкими загостреннями при успішному лікуванні". "Обмежено придатний до військової служби".

11 грудня 2014 року на підставі направлення міської поліклініки №1 м. Чернівці та отриманих з МСЕК №1 медико-експертної справи попереднього огляду від 03.11.2008р. позивач пройшов експертизу у МСЕК №2. За результатами огляду був встановлений діагноз: "Неспецифічний виразковий коліт середньої ступені важкості, нестійка ремісія, хронічний гепатит, змішаної етіології малоактивний компенсований. Хронічний безкам'янний холецистит нестійка ремісія, хронічний панкреатит з помірною зовнішньо-секреторною недостатністю, нестійка ремісія. Остеохондроз шийно-грудного відділу хребта без статико-динамічних порушень." Видана санкція на продовження перебування ОСОБА_2 на лікарняному листку.

Вказано на невідповідність поданого ним свідоцтва про хворобу № 329/2 виданого ВЛК терапевтичного профілю ВМКЦ західного регіону, м. Львів від 29.05.14 р., попередньому свідоцтву №28 виданому ВЛК військового госпіталю м. Чернівці від 29.05.08 р.

Вказане рішення позивачем оскаржено до обласної МСЕК.

08 січня 2015 року позивач був оглянутий обласною комісією, якою було підтверджено обґрунтованість та правильність рішення первинної МСЕК.

В зв'язку з перебуванням хворого на листу непрацездатності, питання про встановлення чи не встановлення групи інвалідності не розглядалося через незавершене лікування, а видача окремого висновку не передбачена.

Тому, позивачу повідомлено, що після лікування в разі не встановлення групи інвалідності, МСЕК може розглянути питання по визначенню розмірів втрати працездатності, але для цього йому необхідно направлення для проведення такої експертизи органу, який в послідуючому буде здійснювати виплату страхового відшкодування.

Окрім того, аналіз матеріалів медико-експертної справи позивача на обласній МСЕК показав, що 03.11.2008 року його було вже освідчено із зазначеної причини на міжрайонній МСЕК №1. Відповідно до хвороб зазначених в свідоцтві про хворобу №28 від 29.05.2008р. з врахуванням ступеню функційних порушень в організмі йому було визначено 25% втрати професійної працездатності.

Так, порівняльний аналіз хвороб, зазначених в свідоцтві про хворобу за 2008 рік та деяких хвороб зазначених у свідоцтві про хворобу №329/2 від 29.05.2014р. показав, що у першому випадку вони пов'язані з проходженням військової служби і по них уже визначались відсотки втрати працездатності, а у другому випадку вони не пов'язані з проходженням військової служби.

З метою уточнення зазначених відомостей матеріали медико-експертної справи позивача були скеровані на регіональну ВЛК.

Згідно листа начальника ВЛК Західного регіону від 23.01.2015 року №51 для прийняття остаточної постанови, в тому числі про причинний зв'язок захворювань позивача, ВЛК було прийнято рішення направити ОСОБА_2 на повторний медичний огляд у ВМКУ ЗР м.Львів.

Проте, як встановлено судом, позивач на даний огляд не прибув.

По завершенні лікування позивач 02.04.2015 року був повторно оглянутий на МСЕК №2.

Так, комісія прийшла до висновку про встановлення 25% втрати працездатності без встановлення ознак інвалідності, про що позивачу надані відповідні документи.

Розглядаючи даний позов суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтовані а тому адміністративний позов задоволенню не пілягає. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

У відповідності до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними (п. 3 ч.1 ст. 1).

Пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними (п. 4 ч. 1 ст. 1).

Як вбачається з повідомлених в заяві обставин, позивач вважає дискримінацією з боку відповідача - не надання головою МСЕК №2 відповіді на звернення ОСОБА_2, не допуск до експертизи довіреної особи, не розгляд документів на комісії, що додані позивачем в додаток до документів медико-експертної справи, прохання вийти з кабінету під час засідання комісії.

Однак, суд не вбачає в діях відповідача ознак дискримінації, так як ним в ході судового розгляду спростовано вище наведені твердження позивача.

Зокрема, щодо надання відповіді на звернення ОСОБА_2 від 16.03.2015 року з обґрунтуванням відмови в наданні інформації з підстав вже надання детальних відповідей щодо неї - слід зазначити, що дана відповідь може розцінюватися як така, що не відповідає Закону України "Про звернення громадян", проте не має ознак дискримінації.

З іншого боку, поняття дискримінації, згідно згаданого вище закону, може допускатися у випадку, коли її застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Так, неодноразово запитувана позивачем інформація про його стан здоров'я надається за місцем його лікування, а сам відповідач може отримати її безпосередньо від закладу, який веде нагляд за хворим.

Отже, твердження позивача про дискримінацію щодо нього з боку відповідача в ході судового розгляду не знайшли свого підтвердження.

Щодо рішення МСЕК №2 від 02.04.2015 року та вимоги його скасувати суд наголошує на наступному.

Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою КМУ від 3 грудня 2009 р. № 1317 (далі - Положення про МСЕК) визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, інвалідам (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.

Так, у відповідності до п. 3 Положення про МСЕК, медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

До складу комісії входить не менше трьох лікарів за спеціальностями, перелік яких затверджується МОЗ з урахуванням профілю комісії, а також спеціаліст з реабілітації, лікар-психолог або психолог.

Як вважає позивач, результати огляду, що були внесені до акту огляду та протоколу засідання комісії, рішення прийняті комісією та видані довідки є неправомірними та мають бути скасовані, так як відповідачем порушено вимогу щодо кворуму комісії МСЕК №2.

Так, в позовній заяві вказано, що кворум утворюється мінімум п'ятьма лікарями та іншими, визначеними законодавством представниками.

Однак, до складу комісії згідно Наказу від 21.02.2012р. №15 "Про створення міжрайонної загальнопрофільної МСЕК №2 та організацію її роботи" в даному випадку входили три лікарі за спеціальностями: лікар-хірург 1,0 ст. - ОСОБА_3, лікар-невролог 1,0 ст. - ОСОБА_4, лікар-терапевт 1,0 ст. - ОСОБА_5, а також спеціаліст з реабілітації: - лікар-реабілітолог 0,5 ст. - виконує обов'язки лікар-терапевт ОСОБА_5

Щодо лікаря-психолога, як повідомлено відповідачем, та підтверджено Наказом №15, такої посади в штаті МСЕК №2 не передбачено.

Наведене вище свідчить про відсутність підстав вважати комісію не повноважною для ухвалення рішення, як стверджує позивач.

А відтак, таке посилання позивача як на підставу для визнання рішення МСЕК №2 неправомірним є необґрунтованим.

Комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.

З наявного в матеріалах справи акту огляду комісії вбачається, що його складено у відповідності до вище вказаних вимог.

Згідно абз. 2 ст. 5 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою КМУ від 3 грудня 2009 р. № 1317, комісія приймає документи осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за наявності у них стійкого чи необоротного характеру захворювання, а також у разі безперервної тимчасової непрацездатності не пізніше ніж через чотири місяці з дня її настання чи у зв'язку з одним і тим самим захворюванням протягом п'яти місяців з перервою за останніх 12 місяців, а у разі захворювання на туберкульоз - протягом 10 місяців з дня настання непрацездатності.

Так, позивач стверджує, що відповідачем порушено вказану вище вимогу Положення та винесено на розгляд комісії період тимчасової непрацездатності тільки за останні 4 місяці, що обумовило прийняття необ'єктивного рішення.

Однак, матеріали справи, в тому числі сам Акт огляду комісії свідчить про те, що на засіданні були переглянуті всі матеріали медико-експертної комісії ОСОБА_2, що містять всі документи про стан його здоров'я з 2008 року.

Враховуючи встановлені судовим розглядом обставини та викладені вище положення чинного законодавства, суд вважає, що рішення прийняте МСЕК №2 в порядку і у спосіб, визначений законом.

Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відмовлення у задоволенні вимоги позивача щодо визнання незаконним та скасування рішення МСЕК №2 від 02.04.2015 року, виданої довідки №20 від 02.04.2015 року, довідки серії БВМ-2008 від 02.04.2015р. по медико-соціальній експертизі ОСОБА_2 за направленням Чернівецького МВК №33.

Враховуючи те, що рішення МСЕК №2 визнано судом правомірним, вимога позивача щодо зобов'язання МСЕК №2 визнати ОСОБА_2 непрацездатним на день проведення його медико-соціальної експертизи та зробити виправлення в листку непрацездатності ОСОБА_2 серії АГГ № 825503 відповідно чинного законодавства про продовження строку тимчасової непрацездатності - також не має підстав для задоволення.

Щодо вимоги про зобов'язання МСЕК №2 надати ОСОБА_2 належним чином завірені копії всіх матеріалів усіх медико-соціальних експертиз ОСОБА_2, в т.ч. копії всіх документів, передбачених наказом МОЗ України №577 від 30.07.2012 року, копії протоколів засідань всіх комісій, копії усіх рішень комісій, копії призначених реабілітаційних заходів по усіх рішеннях комісій суд зазначає наступне.

Як вже зазначалося, пунктом 3 Положення про МСЕК встановлено, що медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Тобто, МСЕК проводить огляд документів для встановлення чи не встановлення певного факту за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я.

Водночас, Положенням про МСЕК не передбачено обов'язку чи певного порядку видачі зазначених позивачем документів.

Відповідальність за якість медичного обстеження, своєчасність та обґрунтованість направлення громадян на медико-соціальну експертизу, згідно пункту 18 Положення про МСЕК, покладається на керівника лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я.

Тому, така вимога до відповідача також є безпідставною.

Щодо решти вимог, які стосуються зобов'язання відповідача вчинити дії, згідно пунктів 6-10 уточненої прохальної частини позову, слід зазначити, що визнання рішення МСЕК №2 правомірним виключає наявність підстав для їх задоволення.

Щодо стягнення моральної та матеріальної шкоди суд звертає увагу на наступне.

За приписами частини другої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Разом з тим, вирішення питання про шкоду поставлено даною нормою КАС України в залежність від умови встановлення за рішенням суду протиправності рішення, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Тобто, на думку суду, задоволення вимоги про відшкодування шкоди виключається за умови не визнання протиправності рішення відповідача.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, суб'єкт владних повноважень, належними та допустимими доказами довів правомірність свого рішення.

Тому, враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 06 липня 2015 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Головуючий Совгира Д. І.

Судді Білоус О.В.

Курко О. П.