Рішення № 52069899, 22.12.2011, Герцаївський районний суд Чернівецької області

Справа № 2-347/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2011 р. Герцаївський районний суд Чернівецької області

В складі:

головуючого-судді: Козловської Л.Д.

секретар: Коваленко А.В.

з участю представника позивача: ОСОБА_1

з участю представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Герца цивільну справу за позовом:

Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним, суд

В С Т А Н О В И В:

Позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором

Посилається на те, що 01.08.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем був укладений кредитний договір, в результаті якого відповідач отримав кредит на умовах повернення, строковості, платності в розмірі 33000 доларів США з кінцевим терміном сплати 30.07.2037 року, з щомісячним погашенням суми кредиту та відсотків за користування. Відповідно до умов та положень кредитних договорів відповідач зобовязувався забезпечити повернення одержаних кредитних коштів на умовах, передбачених кредитними договорами та щомісячно сплачувати відсотки за користування кредитом.

Кредитор ОСОБА_3Г порушив умови договору, а саме не сплачує кредит та відсотки за користуванням кредитом. Йому були направлені неодноразові нагадування та листи претензій, однак він на них не реагував та кредит та відсотки за користування не сплачував.

Станом на 19.08.2011 року заборгованість відповідача перед банком складає:

- заборгованість за кредитом 21085,46 доларів США.

- заборгованість по процентам за користування кредитом 6983,63 долари США.

- заборгованість по комісії за користування кредитом 1514,97 доларів США.

- пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором 6122,83 долари США.

У звязку з неналежними виконанням умов кредитних договорів відповідачем, банк просить суду задовольнити їх позовні вимоги в повному обсязі та стягнути заборгованість по кредитному договору в сумі 284583,91 грн. та судові витрати, а саме судовий збір в сумі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 120 грн.

Відповідач по справі ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним. Посилається на те, що відповідно до даного кредитного договору йому було надано кредит в сумі 6000 доларів США. Даний кредитний договір визнається відповідно до п.1 даного Договору та ст.1 закону України «Про захист прав споживачів» як споживчий кредит, тобто надавався кредитодавцем ( банком ) споживачеві на придбання продукції. Згідно діючого законодавства, банк або інша фінансова установа ( кредитодавець ) надає фізичній особі споживчий кредит лише в національній грошовій одиниці. Всупереч вимогам діючого законодавства відповідач ( банк ) уклав із ним кредитний договір в іноземній валюті і весь ризик зміни курсу національної грошової одиниці до іноземної валюти поклав на нього, що в подальшому поставило його, як сторону договору у вкрай невигідне становище, так як через деякий час після укладення договору курс долара і виріс з 4,5 грн. до 8 грн. Таким чином, зміст правочину суперечить актам чинного законодавства, і тому вважає, що даний кредитний договір є недійсним. Просив суд визнати кредитний договір між ним та Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанком» від 01.08.2007 року недійсним.

В ході судового розгляду позивач збільшив позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості 44199,81 грн. та судові витрати. Посилається на те, що згідно чинного законодавства зобовязання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. У порушення зазначених вимог закону та умов договору відповідач зобовязання за вказаним договором належним чином не виконує. Тому він має право звернутися до суду про дострокове стягнення всієї суми кредиту. Станом на 23.08.2011 року заборгованість відповідача становить 44199,81 долари США а саме:

- заборгованість за кредитом 26035,07 долари США.;

- заборгованість по процентам за користування кредитом 8643,22 долари США;

- заборгованість по комісії 1910,97 доларів США;

- пеня за несвоєчасність виконання зобовязань а договором - 7620,55 доларів США.

Тому просила суд стягнути суму заборгованості за кредитним договором 44199,81 доларів США, що складає в гривнях 352272,48 грн. та судові витрати, а саме судовий збір в сумі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 120 грн.

Представник позивача в судовому засіданні збільшені позовні вимоги підтримала повністю, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.

Представник позивача вимоги зустрічного позову не визнала та просила суд в їх задоволенні відмовити. Також суду пояснила, що відповідно до статі 1054 ЦК України банк або інша фінансова установа ( кредитодавець ) зобовязується надати грошові кошти ( кредит ) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно статі 192 ЦК України до грошових коштів віднесено грошову одиницю гривню та іноземну валюту. Відповідно до ч.2 ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених Законом. Згідно Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» установлено режим здійснення валютних операцій на території України. Надавши відповідачу кредит в іноземній валюті, вважає, що не порушили чинне законодавство України. Тому просила в задоволенні вимог зустрічного позову відмовити.

Відповідач в судове засідання не зявився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, суд не повідомив про причини неявки.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив суд в їх задоволенні відмовити. А вимоги зустрічного позову підтримав та просив суд їх задовольнити та пояснив суду, що дійсно між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір. Даний кредитний договір визнається відповідно до п.1 даного Договору та ст.1 закону України «Про захист прав споживачів» як споживчий кредит, тобто надавався кредитодавцем ( банком ) споживачеві на придбання продукції. Згідно діючого законодавства, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) надає фізичній особі споживчий кредит лише в національній грошовій одиниці. Всупереч вимогам діючого законодавства відповідач ( банк ) уклав із ним кредитний договір в іноземній валюті і весь ризик зміни курсу національної грошової одиниці до іноземної валюти поклав на нього, що в подальшому поставило його, як сторону договору у вкрай невигідне становище, так як через деякий час після укладення договору курс долара виріс із 4,5 грн. до 8 грн. Таким чином, зміст правочину суперечить актам чинного законодавства, і тому вважає, що даний кредитний договір є недійсним. Просив суд визнати кредитний договір між ним та Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанком» від 01.08.2007 року недійсним.

Суд дослідивши матеріали справи, вважає, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню в повному обсязі, а в задоволенні вимог зустрічного позову слід відмовити.

Судом встановлено, що відповідно до кредитного договору CVX0G103490077 від 01.08.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, в результаті якого останній отримав кредит у розмірі 33000 доларів США, з них 24000 долари США на споживчі цілі та 9000 долари США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом та щомісяця в період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту, з щомісячним погашенням суми кредиту та відсотків за користування кредитом, з кінцевим терміном погашення 30.07.2037 року.

Відповідно до умов та положень кредитного договору відповідач зобовязувався здійснювати погашення одержаних кредитних коштів та сплату відсотків за користування кредитом щомісячно.

Станом на 23.08.2011 року заборгованість відповідача становить 44199,81 долари США а саме:

- заборгованість за кредитом 26035,07 долари США.;

- заборгованість по процентам за користування кредитом 8643,22 долари США;

- заборгованість по комісії 1910,97 доларів США;

- пеня за несвоєчасність виконання зобовязань а договором - 7620,55 доларів США.

Відповідно до статей 526, 530, 611, 625, 629 Цивільного кодексу України зобовязання мають виконуватись належним чином і в строки, передбачені в умовах кредитного договору, які є обовязковими для виконання і боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання ним взятих на себе грошових зобовязань, а за порушення зобовязань настають правові наслідки, встановлені кредитним договором та законом.

Відповідно до ч.1 статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обовязковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом ( ч.2 даної статті ).

Згідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами ) вимог, які встановлені цим Кодексом.

Відповідно до статті 203 загальними вимогами правочину при укладенні сторонами кредитного договору є зміст правочину не суперечить нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчинила правочин, мала необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину було вільним і відповідало його внутрішній волі; правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» валютні операції визначені як наступні: операції, повязані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції повязані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобовязань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Згідно чинного законодавства операцією банку, зокрема, є дія або подія, внаслідок якої відбуваються зміни у фінансовому стані банку та яка відображається за балансовими або позабалансовими рахунками банку.

Договором відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України визначається домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Аналіз зазначених дефініцій дозволяє зробити висновок про те, що договір, в тому числі кредитний, не є операцією, а є лише підставою для її здійснення.

Таким чином визнання кредитного договору недійсним неможливе з підстав недодержання порядку вчинення валютних операцій, оскільки визнання недійсною операції з надання валютних цінностей не може мати наслідком визнання недійсним кредитного договору, як того вимагає відповідач ОСОБА_3

Доводи відповідача, що операції з надання коштів за кредитним договором, а також погашення кредитної заборгованості у іноземній валюті потребують індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій, є хибним з наступних причин.

За кредитним договором відповідно до статті 1054 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) банк або інша фінансова установа ( кредитодавець ) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно статті 192 ЦК України до грошових коштів віднесено грошову одиницю України гривню, та іноземну валюту.

Відповідно до ч. 2 ст. 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, у кредит можуть бути надані згідно Цивільного Кодексу України як грошові одиниці України гривні, так і іноземна валюта, що виступатиме предметом зобовязання.

Нормативно-правовим актом, що має силу Закону та установлює режим здійснення валютних операцій на території України є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. № 15-93 (далі - Декрет).

Під валютними операціями згідно статті 1 Декрету розуміються, зокрема, операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності.

Отже, Декрет виокремлює операції повязані з використанням валютних цінностей як засобу платежу та операції з передаванням заборгованостей та інших зобовязань, предметом яких є валютні цінності.

Статтею 5 Декрету встановлено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Згідно частини 4 статті 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують відповідно до вказаної статті, зокрема, такі операції: «в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави».

Диспозиція норми підпункту «в» частини 4 статті 5 Декрету передбачає спеціальну умову, за якої валютна операція вимагатиме отримання індивідуальної ліцензії, а саме «якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі». Тому у випадку, коли в період дії режиму валютного регулювання діючим законодавством буде встановлено межі за термінами й сумами таких кредитів, лише після набрання чинності відповідним нормативно-правовим актом вказані операції вимагатимуть індивідуальної ліцензії.

Відповідно до листа Національного банку України від 29.05.2001 р. N 28-313/2178 на сьогоднішній момент вимоги або які-небудь обмеження щодо граничного розміру сум і строків повернення кредитів в іноземній валюті, залучених або надаваних резидентами України, чинним законодавством не встановлене, тому здійснення резидентами операцій по одержанню або наданню кредитів в іноземній валюті не вимагає індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Отже, надання позивачем відповідачу кредиту в іноземній валюті не вимагають отримання індивідуальної ліцензії Національного банку.

Також, слід зауважити, що обраний відповідачем по основному позову та позивачем по зустрічному позову, засіб захисту свого права через визнання кредитного договору недійсним з підстав видачі кредиту в іноземній валюті з мотивацією, що в цьому випадку валютна операція підлягає індивідуальному ліцензуванню Національним банком відповідно до Декрету, - виходить за межі визначених цивільним законодавством підстав визнання договору недійсним. Оскільки серед переліку документів, що були б потрібні для отримання індивідуальної ліцензії має бути підписаний сторонами договір, виражений в іноземній валюті.

Зазначене підтверджується, зокрема, положеннями: пп. «б» п. 2.1 глави 2 Положення про порядок видачі резидентам індивідуальних ліцензій Національного банку України на переказування іноземної валюти за межі України з метою оплати валютних цінностей, затверджене постановою Правління Національного банку України від 29.01.2003 року № 36: для отримання ліцензії подається «оригінал або засвідчену копію договору (угоди) про купівлю-продаж цінних паперів»; абзац 6 п.2.1 глави 2 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 р. № 483: «...заявник має подати Національному банку такі документи: ...оригінали або копії документів, на підставі яких виникли зобов'язання в іноземній валюті (договори, листи, рахунки, клопотання відповідного центрального органу виконавчої влади України або відповідного державного органу іноземної держави тощо)».

Отже, Декрет передбачає режим індивідуального ліцензування щодо конкретної валютної операції, та не пов'язує чинність цивільно-правового договору, на підставі якого проведено валютну операцію з дійсністю такого договору, оскільки діюче законодавство не містить прямих заборон щодо неможливості укладення кредитного договору між банком та клієнтом в іноземній валюті.

Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або утримувачем за валютною операцією є уповноважений банк ( ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями ).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку.

У разі наявності в банку відповідної генеральної ліцензії або дозволу НБУ здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Погашення клієнтом банку кредитного зобовязання в іноземній валюті не вимагає отримання ним чи іншим учасником операції індивідуальної ліцензії Національного банку з огляду на те, що така операція не є тією операцію, що передбачає використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Оскільки у даному випадку відбувається погашення саме грошового зобовязання, предметом яких є валютні цінності, надані в кредит. Погашення зобовязань, предметом яких є валютні цінності як наводилось вище відрізняються Декретом від операцій повязаних з використанням іноземної валюти як засобу платежу, тому відсутність у частині 4 статті 5 Декрету вимог щодо ліцензування Національним Банком операцій з погашення зобовязань, предметом яких є валютні цінності, виключає підстави вимагати індивідуальної ліцензії Національного банку для погашення кредиту, виданого в іноземній валюті. До того ж судом зазначено, що згідно частини 1 статті 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до статей 526, 530, 611, 625, 629 Цивільного кодексу України зобовязання мають виконуватись належним чином і в строки, передбачені в умовах кредитного договору, які є обовязковими для виконання і боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання ним взятих на себе грошових зобовязань, а за порушення зобовязань настають правові наслідки, встановлені кредитним договором та законом.

Відповідно до ч.1 статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обовязковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом ( ч.2 даної статті ).

Згідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами ) вимог, які встановлені цим Кодексом.

Відповідно до статті 203 загальними вимогами правочину при укладенні сторонами кредитного договору є зміст правочину не суперечить нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчинила правочин, мала необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину було вільним і відповідало його внутрішній волі; правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Тому суд вважає за можливе позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3 задовольнити, а вимоги по зустрічному позову ОСОБА_3 до Пат КБ «Приватбанк» відмовити за безпідставністю.

На підставі ст. ст. 11, 14, 16, 192, 215, 203, 526, 530, 550, 611, 612, 625, 629, ч.2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року № 483, Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 212, 214, 224-226 Цивільно-процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючого в ІНФОРМАЦІЯ_2 ( ІПН 290272561 ) на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» код ЄДРПОУ 14360570, р/р для відшкодування заборгованості 29092829003111; р/р для відшкодування судових витрат 64993919400001, р/р для відшкодування судових витрат 64993919400001, МФО 305299 заборгованість за кредитом - в розмірі 352272 ( триста пятдесят дві тисячі двісті сімдесят дві ) гривні 48 копійок та державний збір в сумі 1700 грн. та 120 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Чернівецької області через Герцаївський районний суд Чернівецької області шляхом подачі в 10 - денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя: