Рішення № 52067588, 05.10.2015, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/2851/15-ц

Номер провадження 2/629/1069/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2015 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі: головуючого судді Смірнової Н.А., за участю секретаря Котовської А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Лозова, Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Лозівської міської ради Харківської області, третьої особи комунального підприємства «Житлова управляюча компанія» про встановлення факту проживання в квартирі в якості члена наймача, визнання права користування жилим приміщенням та зміну договору найму житлового приміщення,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до Лозівської міської ради Харківської області, третьої особи комунального підприємства «Житлова управляюча компанія» про встановлення факту проживання в квартирі в якості члена наймача, визнання права користування жилим приміщенням та зміну договору найму житлового приміщення, який уточнив в процесі розгляду справи. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що його батьки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі з 20 червня 1992 року. Даний шлюб було розірвано 10 липня 2001 року. В період сумісного життя батьки отримали квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. Після розірвання шлюбу батьки роз'їхалися, а він залишився мешкати разом з батьком, але в листопада 2001 року був змушений знятися з реєстрації у спірній квартирі, оскільки вони не мали можливості сплачувати комунальні послуги, так як не працювали та не мали ніяких доходів. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його батько ОСОБА_2, який був головним квартиронаймачем в спірній квартирі. Він постійно проживав у квартирі та виконує до теперішнього часу обов'язки щодо утримання квартири в належному стані. В зв'язку з чим просить встановити факт його постійного проживання разом з ОСОБА_2, померлим ІНФОРМАЦІЯ_2, за адресою: АДРЕСА_1, як члена сім'ї наймача.. Крім цього просить визнати за ним право користування вказаною квартирою, змінивши договір найму житлового приміщення, а саме вказаної квартири, визнавши його наймачем, замість батька ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

Позивач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, причину неявки суду не повідомив.

Представник позивача ОСОБА_4 в судовому засідання підтримав в повному обсязі уточнені позовні вимоги позивача та просив їх задовольнити на підставі наданих доказів, мотивуючи тим, що його довіритель ОСОБА_1 постійно проживав з батьком в квартирі АДРЕСА_1 однією сім'єю, мали спільний бюджет та побут, іншого житла він не має. Батько позивача більше в шлюб не вступав, іншої сім'ї не мав.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, але надав суду свою заяву в якій просив розглянути справу за його відсутності та винести рішення на власний розсуд.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явилася, але раніше на адресу суду надала заяву в якій просила розглянути справу за її відсутності, ухваливши рішення на розсуд суду.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, заслухавши пояснення учасників процесу, допитавши свідка, суд приходить до висновку про задоволення уточненого позову, виходячи з наступного:

Статтями 1, 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, можуть зокрема бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення та інші.

Так, судом встановлені факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до статей 3, 4, 15 ЦПК України особа має конституційне право на судовий захист своїх цивільних прав і може звернутися із позовом про захист порушеного, оспореного або невизнаного права у спосіб, передбачений ЦК України.

Згідно зі ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту права на вчинення певних дій (на підставі вказаних статей СК, ЖК і ЦК), позивач в силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно статей 10, 31, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

У відповідності з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Серед основних прав і свобод людини і громадянина Конституції України проголошує право на житло. Тобто право на житло - це одне із найважливіших соціально-економічних прав громадян України, оскільки воно стосується основ життя людини.

Відповідно до ст. 25 Загальної декларації прав людини «Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і необхідне соціальне обслуговування, що є необхідним для підтримки здоров'я й добробуту її самої та її родини».

Невід'ємне право кожної людини на житло закріплено і в інших міжнародно-правових документах про права людини, у тому числі в Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права від 16 грудня 1966 року (ст.10). При цьому, як вбачається із п.1 ст. 12 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права від 16 грудня 1966 року, право на житло має реалізовуватися за умови вільного вибору людиною місця проживання.

Повага до права людини на житло закріплена також у ст. 8 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод.

У разі порушення цих прав передбачено право на судовий захист. Ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

Відповідно до п. 40 рішення ЄСПЛ в справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" (Заява № 30856/03) 2 грудня 2010 року) згідно з Конвенцією поняття "житло" не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Прокопович проти Росії" (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI.

В свою чергу відповідно до ст. 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Отже право позивача користуванням спірною квартирою підлягає захистові відповідно до змісту вказаної конвенції.

Так, матеріали справи свідчать, підтверджено наявними у справі доказами, і не заперечується сторонами, що позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 є рідним сином ОСОБА_2 та ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про його народження НОМЕР_1, виданим Новоіванівським сільським РАЦС Лозівського району, Харківської області 28 червня 1980 року.

Батьки позивача, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 20 червня 1992 року зареєстрували між собою шлюб, що підтверджується повторним свідоцтвом про одруження НОМЕР_2, виданим відділом реєстрації актів громадянського стану Лозівської міської ради Харківської області 15 листопада 2000 року. Даний шлюб між ним було розірвано 10 липня 2001 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу, НОМЕР_3, виданим відділом реєстрації актів громадянського стану Лозівського міського управління юстиції Харківської області 10 липня 2001 року.

В період спільного проживання батьків, батько позивача ОСОБА_2 отримав двокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 зі складом сім'ї три чоловіки, що підтверджується архівним витягом із рішення № 23/426 виконавчого комітету Лозівської міської ради народних депутатів від 11 вересня 1984 року.

Позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто на час прийняття рішення про виділення батькові позивача ОСОБА_2 спірної квартири позивач був членом його сім'ї.

Після розірвання шлюбу батьки позивача роз'їхалися, батько ОСОБА_2 залишився проживати в квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1, а мати ОСОБА_3 переїхала проживати за адресою: АДРЕСА_2.

Так, згідно особового рахунку, виданого КП «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області від 10.06.2015 року ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 був наймачем квартири. Разом з ним були зареєстровані його дружина ОСОБА_3, яка вибула 01.06.2000 року та ОСОБА_1, який вибув 22.11.2001 року.

Позивач знявся з реєстрації у спірній квартирі із-за скрутного матеріального становища, бо зняття з реєстрації надавало можливість не сплачувати комунальні послуги.

14 червня 2013 року позивач ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_4, виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Лозова реєстраційної служби Лозівського міськрайонного управління юстиції у Харківській області 14 червня 2013 року.

Після одруження позивачу зі своєю сім'єю не було де проживати, тому вони залишилися проживати разом з батьком в спірній квартирі. У них з батьком був загальний бюджет, вони вели спільне господарство.

ІНФОРМАЦІЯ_2 батько позивача ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_5, виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Лозова реєстраційної служби Лозівського міськрайонного управління юстиції у Харківській області 28.03.2014 року.

За життя батько, як головний квартиронаймач не звернувся із заявою по оформленню приватизації спірної квартири, хоча проживав у спірній квартирі з 1984 року, що підтверджується особистим рахунком, виданим КП «ЖУК» Лозівської міської ради Харківської області 10.06.2015 року, тобто своїм правом на приватизацію житла у відповідності до ст. 65-1 ЖК Української РСР, яка гласить, що наймачі жилих приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду можуть за згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з ними, придбати займані ними приміщення у власність на підставах, передбачених чинним законодавством, не скористався.

На даний час квартира, яка розташована в АДРЕСА_1, знаходиться в комунальній власності Лозівської міської ради Харківської області та має статус державної квартири.

Так, частинами 1, 4 ст. 156 ЖК УРСР визначено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 64 ЖК УРСР до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

Згідно зі ст. 64 Житлового кодексу України визначено, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються на рівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення до таких осіб належать чоловік, дружина, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача можуть бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщені, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

Згідно ст. 65 Житлового кодексу України, наймач в праві в установленому порядку за згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, чоловіка, дітей, батьків, а також інших осіб.

Особи вселені в якості членів сім'ї, набувають рівних прав користування житлового приміщення з іншими членами сім'ї, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним,не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно ст. 106 Житлового кодексу України вказано, що член сім'ї наймача вправі вимагати визнання його наймачем житлового приміщення замість попереднього наймача уразі смерті або втрати ним права на житлове приміщення.

Враховуючи той факт, що позивач постійно проживав у спірній квартирі, то він є таким, що за життя батька набув право користування спірною квартирою.

Крім того, протягом тривалого часу й дотепер позивач виконує обов'язки щодо утримання квартири в належному стані, здійснює поточний ремонт квартири, сплачує за комунальні послуги, тому суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до ст. 256 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Враховуючи, що встановлення факту проживання разом з ОСОБА_2 як члени сім'ї наймача, необхідне для визнання позивача наймачем, суд вважає можливим задовольнити дані вимоги.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Разом з тим, відповідно до положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно вимог ст.ст. 27-30 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 3 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На основі з'ясованих обставин справи, на які посилався позивач в своєму позові, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку, що позовні вимоги за уточненим позовом підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 57, 58, 60, 61, 209, 212, 214, 215, 218, 256 ЦПК України, ст. 64, 65, 106, 156 ЖК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2, померлим ІНФОРМАЦІЯ_2, за адресою: АДРЕСА_1, як члена сім'ї наймача - ОСОБА_2.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцем с. Страсне, Лозівського району, Харківської області, зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2 право користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1.

Змінити договір найму житлового приміщення - квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, визнавши ОСОБА_1 наймачем квартири замість ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Харківської області через Лозівський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Н.А. Смірнова