Рішення № 52058877 від 02.10.2015 , Ємільчинський районний суд Житомирської області

Справа № 277/28/15-ц

Номер рядка звіту 46

РІШЕННЯ

Іменем України

"02" жовтня 2015 р. смт. Ємільчине

Ємільчинський районний суд Житомирської області в складі: головуючого- судді Дармограй І.І.

при секретарі с/з Євтушок М.Т.

за участю: прокурора Романюка І.М.

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача: ОСОБА_3

представника третьої особи ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Ємільчине цивільну справу за позовом прокурора Ємільчинського району Житомирської області до ОСОБА_2, Миколаївської сільської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог - Ємільчинська районна державна адміністрація, про визнання неправомірними рішень Миколаївської сільської ради Ємільчинського району, визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки, повернення земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

15 січня 2015 року прокурор Ємільчинського району звернувся в суд з вищевказаним позовом в інтересах держави.

В позові зазначив, що рішенням 6 сесії 24 скликання Миколаївської сільської ради від 30.07.2003 року надано дозвіл ОСОБА_2 на розробку технічної документації по встановленню меж земельної ділянки водного фонду площею 3,20 га в натурі (на місцевості) та складання договору оренди землі, з метою передачі її для рибогосподарських потреб із земель запасу Миколаївської сільської ради.

Рішенням 8 сесії 5 скликання Миколаївської сільської ради від 30.08.2007 року затверджено технічну документацію із землеустрою, щодо встановлення зовнішніх меж земельної ділянки водного фонду загальною площею 3,56 га на території с. Миколаївка. Внесено зміни в загальну площу земельної ділянки шляхом передачі 0,36 га сіножатей із земель резерву Миколаївської сільської ради під прибережну захисну смугу. Рекомендовано ОСОБА_2 провести поновлення договору оренди земельної ділянки із Миколаївською сільською радою на земельну ділянку водного фонду площею 3,56 га, з них під прибережною захисною смугою - 0,56 га, дном ставка - 2,97 га, на термін 10 років.

На підставі рішення 8 сесії 5 скликання Миколаївської сільської ради Ємільчинського району від 28.12.2007 року між ОСОБА_2 та Миколаївською сільською радою Ємільчинського району було укладено договір оренди земельної ділянки водного фонду, згідно якого, ОСОБА_2 передано в оренду на 10 років земельну ділянку площею 3,5572 га, з них під прибережною захисною смугою - 0,56 га, під водою - 2,9678 га.

Прокурор Ємільчинського району вважає, що вищезазначені рішення сесії Миколаївської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області в частині надання дозволу на розробку технічної документації по встановленню меж земельної ділянки водного фонду, затвердження технічної документації із землеустрою, надання земельної ділянки в оренду є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки згідно технічного завдання на розробку технічної документації із землеустрою, земельна ділянка площею 3,5572 га, місцезнаходження с. Миколаївка Ємільчинського району, віднесена до земель державної власності. Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі під водними об'єктами загальнодержавного значення. Разом з тим, згідно із наказом Державного комітету України по водному господарству № 41 від 3 червня 1997 року "Про затвердження Переліку річок та водойм, що віднесені до водойм об'єктів місцевого значення" затверджений Перелік

річок та водойм, що віднесені до водних об'єктів місцевого значення. Згідно даного Переліку, водних об'єктів місцевого значення у Житомирській області немає. На час винесення оскаржуваних рішень Миколаївської сільської ради та укладання договору оренди земельна ділянка перебувала у державній власності, що свідчить про відсутність у Миколаївської сільської ради повноважень щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою.

Відповідно до ч.ч. 3, 5 ст. 122 Земельного кодексу України земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених ч.ч. 4 і 7 цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення передають районні державні адміністрації на їхній території для всіх потреб та за межами населених пунктів для обмеженого переліку потреб (зокрема ведення водного господарства), для всіх інших потреб передають обласні державні адміністрації.

У постанові ВРУ від 14.01.2000 року № 1390 "Про Концепцію розвитку водного господарства України" зазначено, що водне господарство - галузь, завданням якої є забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах, збереження, охорона та відтворення водного фонду, попередження шкідливої дії вод і ліквідації її наслідків.

За вимогами ст. 1 Закону України "Про рибне господарства, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" рибогосподарська діяльність - діяльність юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців, пов'язана з вивченням водних біоресурсів, їх охороною, відтворенням, спеціальним використанням, переробкою, реалізацією тощо.

Таким чином, поняття водне господарство та рибницьке господарство не є тотожними, що свідчить про те, що повноваження щодо передачі земельної ділянки державної власності для рибогосподарських потреб наявні в обласних державних адміністрацій.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належного їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (ст. 155 Земельного кодексу України).

Аналіз наведених норм дав підстави прокурору для висновку про те, що акт виданий органом, який не мав на це законних повноважень, визнається незаконним, а укладений на його підставі договір оренди земельної ділянки - недійсним.

Крім того, згідно вимог ст. 50 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV "Про землеустрій" у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 р. № 677 визначено, що проект відведення земельної ділянки не розробляється у тому разі, коли земельна ділянка, межі якої визначено в натурі (на місцевості), надається у користуг чня або безоплатно передається у власність беззміни її цільового призначення; земельна ділянка набувається у власність шляхом купівлі-продажу, дарування, міни, на підставі інших цивільно-правових угод, успадкування, без зміни її меж та цільового призначення.

Отже, передача в користування земельних ділянок громадянам та юридичним особам із земель запасу у разі коли межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) не встановлені або під час передачі в користування відбувається зміна її цільового призначення здійснюється нa підставі розроблених проектів землеустрою щодо виведення земельних ділянок.

Згідно статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним м ісцем розташування, визначеними щодо неї правами.

Згідно ч. 2 ст. 22 Земельного кодексу України сіножаті належать до земель сільськогосподарського призначення.

За змістом протоколу погодження меж земельної ділянки, яка передається в оренду для рибогосподарських потреб, межі останньої у вигляді 3,5572 га були встановлені тільки 26.03.2007 року. При цьому, 0,36 га до складу даної земельної ділянки було передано рішенням 8 сесії 5 скликання Миколаївської сільської ради від 30.08.2007 року під час затвердження технічної документації.

Відповідно до частини першої статті 124 ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно із частиною шостою статті 123 ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

Згідно вимог ст. 26 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV "Про землеустрій", документація із землеустрою підлягає державній експертизі з метою забезпечення її відповідності вихідним даним та технічним умовам, вимогам законів України, іншим нормативно-правовим актам. Порядок здійснення державної експертизи документації із землеустрою визначається законом.

Так, відповідно до статті 9 Закону України від 17 червня 2004 року № 1808-IV "Про державну експертизу землевпорядної документації" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають обов'язковій державній експертизі.

Відповідно до п.1.2 Положення про здійснення державної землевпорядної експертизи, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 11.03.1997 № 39 (далі Положення), яке діяло на момент прийняття рішення про передачу в оренду земельної ділянки, об'єктами державної землевпорядної експертизи є усі види перед проектних та проектних розробок (програми, техніко-економічні обґрунтування (ТЕО), схеми, проекти, надалі-проектна документація), пов'язані з регулюванням земельних відносин,проведенням землеустрою, використанням і охороною земель, веденням державного земельного кадастру та моніторингу земель.

Згідно п.1.4 Положення, державна землевпорядна експертиза проводиться визначеними підрозділами або уповноваженими на те фахівцями Держкомзему України, Держкомзему Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь земельних ресурсів із залученням, у разі необхідності, вчених та спеціалістів інших державних органів, наукових та проектних установ.

З викладених норм законодавства України випливає, що однією з умов прийняття органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування рішення про надання в оренду земельної ділянки є подання особою, зацікавленою в одержанні земельної ділянки в оренду, проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з позитивним висновком державної експертизи.

У відповідності до ч. 5 ст. 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" реалізація заходів, передбачених документацією із землеустрою та документацією з оцінки земель, види яких визначені законом, а також матеріалами і документацією державного земельного кадастру щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи, без позитивних висновків державної експертизи забороняється.

Також, всупереч положенням законодавства, рішенням 8 сесії 5 скликання Миколаївської сільської ради Ємільчинського району від 30.08.2007 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду відносно земельної ділянки, межі якої на місцевості були визначені тільки в ході виготовлення технічної документації та площа якої була сформована за рахунок передачі земель сільськогосподарського призначення без розроблення відповідного проекту відведення земельної ділянки, погодження останнього у встановленому законом порядку, без проведення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації. Крім того, відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель по тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою. Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель згідно зі ст. 21 Земельного кодексу України є підставою для визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам та визнання недійсними відповідних угод щодо земельних ділянок.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Статтею 21 Закону України "Про оренду землі" (в редакції станом на 01.01.2007 року) встановлено, що розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальноївласності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю").

Відповідно до вимог статті 13 Закону України "Про оцінку земель", нормативно-грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі : визначення розміру земельного податку; визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Згідно ст. 15 Закону України "Про оренду землі" орендна плата із зазначенням її розміру є істотною умовою договору. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

В порушення вищезазначених вимог законодавства орендна плата в оспорюваному договорі оренди земельної ділянки водного фонду від 28.12.2007 року встановлена без нормативно-грошової оцінки земельної ділянки.

Оскільки, Миколаївська сільська рада Ємільчинського району не мала підстав для надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки державного значення, затвердження такої технічної документації із землеустрою за вищевказаних обставин та подальшого укладення договору оренди без проведення нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, рішення 6 сесії 24 скликання Миколаївської сільської ради Ємільчинського району від 30.07.2003 року та рішення 8 сесії 5 скликання Миколаївської сільської ради Ємільчинського району від 30.08.2007 року прийняті з порушенням вимог закону, а тому є протиправним і підлягають скасуванню згідно з ч. 2 ст. 144 Конституції України, п.10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. ст. 21, 155 Земельного кодексу України, ст. 21 Цивільного кодексу України. Вищевикладене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013 року у справі № 6-1 ІцсІЗ, яка відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

На підставі зазначених рішень Миколаївської сільської ради Ємільчинського району з ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки водного фонду від 28.12.2007 року. Даний договір зареєстровано в Управлінні Держкомзему у Ємільчинському районі Житомирської області, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 18.05.2011 за № НОМЕР_1. У зв'язку з тим, що даний договір оренди земельної ділянки укладений на підставі неправомірних рішень Миколаївської сільської ради Ємільчинського району, він підлягає визнанню недійсним відповідно до ст. ст. 16, 203, 215 Цивільного кодексу України.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч.І ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до п. 2 ч. З ст. 6 ЦК України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

За змістом ст. 21 "Про оренду землі" у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

З огляду на викладене, земельна ділянка загальною площею 3,5572 га, з нормативною грошовою оцінкою 20 497 грн. підлягають поверненню до земель державної власності.

Відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених Законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. Однією із форм представництва є звернення прокурора до суду з позовом. Обираючи форму представництва, прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту.

Відповідно до ст. 13,14 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, є основним національним багатством і перебуває під особливою охороною держави. Надання земельної ділянки з порушенням вимог чинного законодавства суперечить інтересам держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 114 Цивільного процесуального кодексу України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

До 15 січня 2012 року позовна давність не поширювалась, зокрема, на вимоги про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи. Однак, Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20 грудня 2011 року №4176-VIпункт 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України виключено, чим поширено правила про позовну давність на зазначену категорію вимог.

Згідно з пунктом 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону з відповідним позовом особа має право звернутися протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" №4176-VIнабрав чинності 15.01.2012, а тому право на звернення до суду з вимогою про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи, зберігається до 15.01.2015 включно.

В позові прокурор Ємільчинського району просиву визнати неправомірними та скасувати рішення 6 сесії 24 скликання Миколаївської сільської ради від 30.07.2003 року та рішення 8 сесії 5 скликання Миколаївської сільської ради Ємільчинського району від 30.08.2007 року. Також, визнати недійсним договір оренди земельної ділянки водного фонду від 28.12.2007 року укладеного між Миколаївською сільською радою Ємільчинського району та ОСОБА_2, згідно якого ОСОБА_2 передано в оренду строком на 10 років земельну ділянку водного фонду із земель державної власності, що знаходиться в с. Миколаївка Ємільчинського району Житомирської області, загальною площею - 3,5572 га, з них під прибережною захисною смугою -0,5894 га, під водою - 2,9678 га. Зобов'язати ОСОБА_2 повернути земельну ділянку водного фонду, що знаходяться в с. Миколаївка Ємільчинського району Житомирської області, загальною площею - 3,5572 га, з них під прибережною захисною смугою - 0,5894 га, під водою - 2,9678 га до земель запасу Миколаївської сільської ради.

В судовому засіданні прокурор підтримав позов в повному обсязі посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 надав до суду письмові пояснення в яких зазначив, що рішенням Миколаївської сільської ради від 30.07.2003 йому було надано дозвіл на розробку технічної документації по встановленню меж земельної ділянки водного фонду площею 3,20 га в натурі (на місцевості) та було складено договір оренди землі, з метою передачі її для рибогосподарських потреб із земель запасу Миколаївської сільської ради.

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України (в редакції від 11.06.2003 тобто, чинній на момент винесення спірного рішення від 30.07.2003) далі ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; організація землеустрою; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Згідно положень ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118,123 цього Кодексу.

Пунктом 10 Перехідних положень Земельного кодексу України визначається, що рішення про розмежування земель державної і комунальної власності в межах населених пунктів приймають відповідні сільські, селищні, міські ради за погодженням з органами виконавчої влади, а за межами населених пунктів - органи виконавчої влади за погодженням з відповідними органами місцевого самоврядування.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Прокурором не було надано жодного доказу про те, що на момент прийняття рішення Миколаївської сільської ради від 30.07.2003 спірна земельна ділянка належала до державної власності.

Окрім того, звернув увагу суду на той факт, що на час прийняття спірних рішень сільською радою розмежування земель між державною та комунальною власністю проведено не було, а земельна ділянка, відносно якої виник спір, знаходиться в межах с. Миколаївка.

Отже, на підставі зазначених норм земельного законодавства Миколаївська сільська рада мала право надавати в оренду землі (запасу та резервного фонду) в межах населеного пункту, а тому, він вважає, що рішення 6 сесії 24 скликання Миколаївської сільської ради від 30.07.2003 "Про надання дозволу громадянину ОСОБА_2 на розробку технічної документації по встановленню меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) та складанню договору оренди землі в межах села Миколаївка" є законним та таким, що видане в межах повноважень Миколаївської сільської ради, яка мала право надати дозвіл на розроблення технічної документації по встановленню меж земельної ділянки водного фонду площею 3,20 га в натурі (на місцевості) та складання договору оренди землі.

Миколаївською сільською радоюЄмільчинського району прийнято також оскаржуване прокурором рішення від 28.12.2007 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення зовнішніх меж земельної ділянки водного фонду ставків на території Миколаївської сільської ради та складання проекту надання земель ОСОБА_2 в користування на умовах оренди для рибогосподарської діяльності".

Вказане рішення є актом індивідуальної дії. Акти одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені після їх виконання.

Відповідно до Порядку користування землями водного фонду затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.05.1996 № 502, зокрема, пункту 4 у тимчасове користуванняза погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг,смугвідведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам (далі юридичні та фізичні особи) для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Згідно пункту 5 вищевказаного положення право користування земельною ділянкою на землях водного фонду виникає після встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання відповідного документа, що посвідчує це право.

Право тимчасового користування земельними ділянками на землях водного фонду оформляється договором, який укладається між відповідною Радою і юридичною або фізичною особою.

Окрім того, є необгрунтованими і посилання прокурора на Порядок розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05. 2004 № 677 оскільки вказаний Порядок не діяв на момент, винесення рішення Миколаївською сільською радою від 30.07.2003.

Прокурор вказував, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки був обов'язковим при надані в оренду мені земельної ділянки, в обґрунтування посилається на п. 2 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. У цьому пункті передбачено, що проект відведення земельної ділянки не розробляється у разі, коли земельна ділянка, межі якої визначено в натурі (на місцевості), надається у користування або безоплатно передається у власність без зміни її цільового призначення. Звідси висновок, якщо межі не встановлено, необхідна розробка проекту відведення.

Між тим, зазначив, що ні з цього ні з будь-яких інших норм чинного законодавства не слідує, що межі земельної ділянки можуть встановлюватися лише шляхом розробки проекту відведення. Такі межі можуть бути встановлені відповідно до такого різновиду землевпорядної документації, як технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), вимоги до якої визначені ст. 55 Закону України "Про землеустрій", яка і була мною виготовлена.

Крім того, згідно із положеннями п. "ґ" ст. 56 Закону України "Про землеустрій" рішення про надання земельної ділянки в користування є складовою відповідної технічної документації. Таким чином, якщо тлумачити абзац третій буквально, набути право користування земельними ділянками, визначеними в натурі, буде неможливо: без рішення не можна скласти технічної документації, без технічної документації - прийняти рішення. Отже, технічна документація із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельної ділянки, є підставою для видачі набувачеві правоустановчого документа або укладення з ним договору оренди, а отже, і для виникнення у набувача права користування. Рішення про надання земельної ділянки приймається не на підставі технічної документації, а, навпаки, є підставою для її виготовлення.

Звернув увагу суду, що прокурор безпідставно посилається на положення ст. 123 Земельного кодексу України, оскільки, остання в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин регулювала порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам, а не фізичним.

Прокурор у позовній заяві посилається на вимоги ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) так, відповідно до вимог цієї норми закону обов'язковій державній експертизі підлягають:

*загальнодержавні й регіональні (республіканські) програми використання та охорони земель;

*схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень;

*проекти землеустрою щодо встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень;

*проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

*проекти землеустрою щодо формування земель комунальної власності територіальних громад і проекти розмежування земель державної та комунальної власності населених пунктів;

- проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок;

*проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь;

*проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів;

проекти землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань;

*технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель, нормативної грошової оцінки земельних ділянок, а також звіти з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу.

Отже, у вказаній статті не вказано про технічну документацію із землеустрою, а отже і є безпідставне посилання прокурора на п.1.2 Положення про здійснення державної землевпорядної експертизи затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 11.03.1997 № 39 в редакції чинній на момент винесення спірного рішення.

Окрім того, прокурором здійснюється посилання на норми Земельного кодексу України та інших законів в редакції чинній не на момент винесення оспорюваних рішень, а на норми, що діють на даний час.

Згідно правової позиції Конституційного Суду України до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № З-рп/2001).

Так, до спірних правовідносин має застосовуватися саме та редакція закону, яка була чинною на момент їх виникнення, оскільки згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (постанова Верховного Суду України від 20.11.2012 у справі № 3-52гс12).

Що стосується орендної плати то, відповідно до ст. 21 Закону України "Про орендну землі" (чинній на момент укладення договору оренди) розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю").

Так, питання орендної плати за користування земельною ділянкою водного фонду на момент укладення договору оренди між мною та Миколаївською сільською радою регулювалось Законом України "Про плату за землю", який був чинний на момент укладення.

Звертаю увагу суду на той факт, що в договорі оренди встановлена орендна плата відповідно до чинного на момент укладення договору законодавства, мною на протязі усього часу дії договору вноситься орендна плата у встановлених орендодавцем розмірах та в обумовлені строки.

Також, згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки водного фонду, яка надана мені в оренду в межах с.Миколаївка Миколаївської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області проведена 25.04.2013, нормативно грошова оцінка всієї земельної ділянки, яка надана в оренду становить 20497, 00 грн.

Що стосується визнання недійсним договору оренди то він зазначив наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У ч. 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент укладення договору) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Отже, в договорі оренди земельної ділянки водного фонду, який прокурор просить визнати недійсним, передбачені усі істотні умови, договір оренди відповідає вимогам ст.15 Закону України "Про оренду землі" та зареєстрований в Управлінні Держкомзему у Ємільчинському районі Житомирської області, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 18.05.2011 за № НОМЕР_1.

В позовній заяві прокурор вказує, що позов пред'явлено в інтересах держави, разом з тим не обґрунтовує чим саме порушено інтереси, та які саме інтереси держави порушено.

У позовній заяві прокурор посилається на норми матеріального права щодо перевищення Миколаївською сільською радоюсвоїх повноважень по розпорядженню спірною земельною ділянкою водного фонду, разом з тим не визначає конкретно хто мав право розпоряджатися спірним об'єктом. Прокурором не вказано конкретно уповноважену, на момент прийняття спірних рішень та укладення договору оренди, особу, яка мала право поряджати цією земельною ділянкою та не визначає у позовній заяві такого розпорядника, як позивача, що суперечить нормам процесуального права.

За приписами ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути: визнання правочину недійсним; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу, державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 1 ст. 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Тобто, саме сукупність умов (суперечність актам чинного законодавства та порушення цивільних прав або інтересів) може бути підставою визнання незаконним та скасування правового акту індивідуальної дії.

Враховуючи вищевикладене, вважає що оспорюванні рішення Миколаївської сільської ради є законними та такими, що не порушують інтереси держави та суспільства в цілому, зокрема, інтереси територіальної громади с. Миколіївка, яку представляє сільська рада не можуть бути скасовані та не можуть бути підставою визнання недійсним договору орендиземельної ділянки водного фонду від 28.12.2007 укладеного між Миколаївською сільською радою Ємільчинського району та мною, як орендарем, згідно якого мені передано в оренду строком на 10 років земельну ділянку водного фонду із земель державної власності, що знаходиться в с. Миколаївка Ємільчинського району Житомирської області, загальною площею - 3,5572 га, з них під прибережною захисною смугою - 0,5894 га, під водою - 2,9678 га.

Прокурором не визначено частину ст. 203 ЦК України, за якою спірний договір оренди слід вважати недійсним, що є суттєвим при визначенні підстав позову.

Прокурором не визначено, у чому зміст договору оренди земельної ділянки водного фонду від 28.12.2007 в цілому або в окремих його частинах (пунктах) суперечить вимогам земельного чи цивільного законодавства, або моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову прокурора Ємільчинського району Житомирської області.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 підтримав своє пояснення щодо позову, надане в письмовій формі. Пояснив суду, що з 2004 року орендує ставок і земельну ділянку, що знаходяться в комунальній власності Миколаївської сільської ради як землі запасу на законних підставах. Технічну документацію щодо ставка і земельної ділянки виготовляв з дозволу Ємільчинської районної ради, оскільки вони знаходяться в комунальній власності Миколаївської сільської ради, а не в державній власності. В 2007 році переоформив договір оренди ставка і земельної ділянки на законних підставах і продовжив їх орендувати в Миколаївської сільської ради. Просив суд відмовити прокурору Ємільчинського району в задоволенні позову, оскільки, він є незаконним та необґрунтованим.

Представник третьої особи ОСОБА_4 позов прокурора не визнала, заперечила щодо задоволення позовних вимог та просила суд відмовити в їх задоволенні, в звязку з ти, що позовні вимоги не ґрунтуються на законодавстві, та суперечать Конституції України, та іншим нормативним актам, а також Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, підтримала своє пояснення по справі, подане в письмовій формі.

Позов не підтримала з наступних причин, а саме: позивач виступає в інтересах держави. В ЦПК України від 01.12.2004 року надано офіційне поняття "охоронюваний законом інтерес" та відповідно до ст. 2 ГПК України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність захисту, а також, вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У позові позивач не визначив, в чому конкретно полягає інтерес держави та не вказав уповноважений державою орган здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, чим порушив законодавство - ЦПК України та ГПК України. Враховуючи те, що всі істотні умови договору оренди орендарем виконуються, вчасно надходить орендна плата, скарги жителів села не надходять на орендаря ОСОБА_2 Інтересу держави по цій справі не вбачає.

Також, позивач свою правову позицію обґрунтовує посиланням на нормативні акти, які втратили свою чинність на момент прийняття оскаржуваних рішень, або ще не діяли взагалі, а саме: позивач посилається на наказ Держкомзема "Про затвердження положення про здійснення державної землевпорядної експертизи" від 11.03.1997 року № 39, який втратив чинність від 01.01.2008 року, а оскаржувані розпорядження видавались в 2007 році, тому дане положення застосовуватись не може і не є правовою підставою в даному випадку та суперечить нормі ч. 3 ст. 5 ЦК України, тобто суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Також, позивач посилається на Закон України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів", прийнятий 08.07.2011 року, а оскаржувані розпорядження датуються 2007 роками. Тобто на час видачі розпоряджень цей закон ще не вступив в силу.

Прокурор безпідставно посилається на ст. 123 ЗК України, оскільки остання в редакції на момент виникнення спірних правовідносин регулювала порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам, а не фізичним. В даному випадку громадянин ОСОБА_2 є фізичною особою.

Прокурор посилається на ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землеупорядної документації" , проте на момент видачі рішень (2007 років) вимоги норми, що повинна бути обов'язкова експертиза - не було, Положення про здійснення державної землевпорядної експертизи № 39 від 11.03.1997 року втратило чинність 01.01.2005 року.

Крім того, зміни цільового призначення земельних ділянок, було доказом чого є технічна документація, договором оренди земельних ділянок, дозволом відповідних служб.

Однією з вимог прокурора є повернути земельну ділянку до земель Миколаївської сільської ради. Ця вимога є невірною, тому що на даний час землі, що орендує ОСОБА_2 є власністю сільської ради і перебувають в землях запасу сільської ради.

Землі запасу відповідно до ЗК України - це земельні ділянки, що передані у власність або надані у постійне користування, вони перебувають у віданні відповідних рад (в межах населених пунктів - в межах сільських рад). Тому виникає питання як повернути землі запасу до земель запасу Миколаївської сільської ради? Прокурор вводить суд в оману. ОСОБА_2 не є власником орендованих земель, оскільки, ці землі знаходяться у віданні Миколаївської сільської ради. Вимога прокурора безпідставна, не змістовна та протизаконна. Представник відповідача сільський голова Миколаївської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області в судовому засіданні позов не визнав, пояснив, що з 2004 року ОСОБА_2 орендує ставок і земельну ділянку. В 2007 році переуклав договір оренди на законних підставах. Землі, які орендує ОСОБА_2 знаходяться в комунальні власності Миколаївської сільської ради. Звідки прокурор взяв, що дані землі відносяться до державної власності йому не зрозуміло. Вислухавши сторони, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи: ксерокопію рішення Миколаївської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області від 30 липня 2003 року про надання дозволу гр.. ОСОБА_2 на розробку технічної документації по встановленню меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) та складанню договору оренди землі в межах села Миколаївка; ксерокопію рішення Миколаївської сільської ради від 30 серпня 2007 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення завнішніх меж земельної ділянки водного фонду ставків на території Миколаївської сільської ради та складення проекту надання земель ОСОБА_2 в користування на умовах оренди для рибогосподарської діяльності; ксерокопію протоколу погодження меж земельної ділянки, яка надається в аренду для рибогосподарських потреб від 26 березня 2007 року; ксерокопію договору оренди земельної ділянки водного фонду № 220 від 28грудня 2007 рку; ксерокопію витягу технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки водного фонду, яка надана в оренду гр. ОСОБА_2 в межах с. Миколаївка Ємільчинського району Житомирської області від 25 квітня 2013 року; ксерокопію паспорта відповідача; ксерокопію ідентифікаційного номера відповідача; ксерокопію договору оренди водних об'єктів загальнодержавного значення від 24 вересня 2007 року; ксерокопію відповіді на запит Державного агенства земельних ресурсів № 77 вих. 15 від 03 лютого 2015 року; ксерокопію технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) площею 3, 5572 га. та складання договору оренди землі з метою передачі її в оренду для рибогосподарських потреб гр. ОСОБА_2 в межах с. Миколаївка Миколаївської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області № 3178 від 23 квітня 2010 року; ксерокопію довідки видану відділом земельних ресурсів у Ємільчинському районі № 153 від 06 березня 2008 року про те, що на земельну ділянку водного фонду, яка передається в оренду ОСОБА_2 для рибогосподарських потреб на території с. Миколаївка Миколаївської сільської ради Ємільчинського району, присвоєно наступний кадастровий номер 1821784201:05:002:0014; ксерокопію договору оренди водних об'єктів загальнодержавного значення від 24 вересня 2007 року; ксерокопію технічної документації з нормативної грошової оцінки земель сіл Миколаївка, Рудня Миколаївська, Полоничеве, Омелуша, Спаське, Гарти Миколаївської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області № 19 від 03 грудня 2004 року; ксерокопію рішення Миколаївської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області від 28 грудня 2005 року; ксерокопію розпорядження голови районної державної адміністрації № 290 від 21 вересня 2007 року про надання Дорошу Л.Г. в оренду водний об'єкт (ставок) в межах села Миколаївка площею 3,56 га.; ксерокопію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії НОМЕР_3 видана ОСОБА_2; ксерокопію посвідчення ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 від 01 серпня 1996 року, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням 6 сесії 24 скликання Миколаївської сільської ради від 30.07.2003 року надано дозвіл ОСОБА_2 на розробку технічної документації по встановленню меж земельної ділянки водного фонду площею 3,20 га в натурі (на місцевості) та складання договору оренди землі, з метою передачі її в оренду для рибогосподарських потреб із земель запасу Миколаївської сільської ради.

Рішенням 8 сесії 5 скликання Миколаївської сільської ради від 30.08.2007 року затверджено технічну документацію із землеустрою, щодо встановлення зовнішніх меж земельної ділянки водного фонду загальною площею 3,56 га на території с. Миколаївка. Також 28.12.2007 року між ОСОБА_2 та Миколаївською сільською радою Ємільчинського району укладено договір оренди земельної ділянки водного фонду, згідно якого, ОСОБА_2 передано в оренду на 10 років земельну ділянку площею 3,5572 га, з них під прибережною захисною смугою - 0,56 га, під водою - 2,9678 га.

Прокурор Ємільчинського району вважає, що вищезазначені рішення сесії Миколаївської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області в частині надання дозволу на розробку технічної документації по встановленню меж земельної ділянки водного фонду, затвердження технічної документації із землеустрою, надання земельної ділянки в оренду є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки згідно технічного завдання на розробку технічної документації із землеустрою, земельна ділянка площею 3,5572 га, місцезнаходження с. Миколаївка Ємільчинського району, віднесена до земель державної власності. На час винесення оскаржуваних рішень Миколаївської сільської ради та укладання договору оренди земельна ділянка перебувала у державній власності, що свідчить про відсутність у Миколаївської сільської ради повноважень щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою. Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд не погоджується з позицією прокурора щодо наявності порушеннь з боку Миколаївської сільської ради під час винесення оскаржуваних рішеннь, так як прокурор перераховуючи законодавство суперечить сам собі та закону.

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України (в редакції від 11.06.2003р , чинній на момент винесення спірного рішення від 30.07.2003) далі ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; організація землеустрою; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 59 ЗК України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до статті 122 Земельного кодексу України повноваження щодо надання земельних ділянок під водними об'єктами у користування на умовах оренди у межахнаселених пунктів належать сільським, селищним та міським радам, а за межами населених пунктів - обласним державним адміністраціям. Згідно положень ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118,123 цього Кодексу.

Пунктом 10 Перехідних положень ЗК України визначається, що рішення про розмежування земель державної і комунальної власності в межах населених пунктів приймають відповідні сільські, селищні, міські ради за погодженням з органами виконавчої влади, а за межами населених пунктів - органи виконавчої влади за погодженням з відповідними органами місцевого самоврядування.

Пунктом 12 Перехідних положень ЗК України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Як вбачається з матеріалів справи на момент прийняття оскаржуваного рішенням 6 сесії 24 скликання Миколаївської сільської ради від 30.07.2003 року про надання дозвілу ОСОБА_2 на розробку технічної документації по встановленню меж земельної ділянки водного фонду площею 3,20 га в натурі (на місцевості) , з метою передачі її в оренду для рибогосподарських потреб із земель запасу Миколаївської сільської радирі, ніяких порушень законодавства не встановлено, всі висновки компетентних органів, які є обов'язковими при розробці зазначеного проекту виготовлення технічної документації, є в матеріалах справи, це дозвіл виготовлення технічної документації; встановлені та погоджені межі земельної ділянки з суміжним землекористувачем; документація погоджена з відповідними контролюючими органами. Разом з тим, суд не погоджується з твердженням прокурора в позовній заяві щодо зміни цільового призначення земельної ділянки (з земель рекреаційного призначення ) спірним рішенням ради від 30.07.2003 р., оскільки зміст вказаного рішення Миколаївської сільської ради жодним чином не свідчить про факт зміни цільового призначення земельної ділянки.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст. 19, ч.ч.1, 2, 5 ст. 20 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У відповідності до положень статті 1861 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин. Отже, з аналізу вказаних вище положень земельного законодавства вбачається, що реалізація права суб'єкта господарювання на отримання у користування (оренду) земельної ділянки зі зміною цільового призначення знаходитися у прямій залежності від прийняття компетентним державним органом відповідного рішення, при цьому передумовою для прийняття такого рішення є розроблення зацікавленою стороною проекту відведення земельної ділянки або розробка технічної документації та подальше погодження з усіма контролюючими органами визначеними земельним законодавством. При цьому, зміна цільового призначення земельної ділянки обов'язково пов'язується із затвердженням даного проекту землеустрою центральним органом виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин (на той момент Державний комітет земельних ресурсів України) та внесення останнім змін до відомостей про земельну ділянку. Враховуючи зазначене вище, суд приходить до висновку, що оспорюваним рішеннями органу місцевого самоврядування та договором оренди землі, не вирішувалося у відповідності до названих вище ч.ч.1 та 2 ст. 20 Земельного кодексу України безпосередньо питання про зміну категорії земельної ділянки за її цільовим призначенням, а лише розглядалися питання про підготовку для надання та безпосередньо надання в оренду спірної земельної ділянки. Так безпосередньо текст осаржуваного рішення 6 сесії 24 скликання Миколаївської сільської ради від 30.07.2003 року не містить жодного посилання на зміну цільового призначення земельної ділянки, а зазначення в договорі та окремих документів проекту землеустрою технічної документації не свідчать про зміну категорії земельної ділянки і не має юридичих наслідків. Крім цього, сторонами не подавалися та відповідно відсутні у матеріалах справи докази того, що радою розглядалося чи приймалося окреме рішення з приводу зміни категорії земельної ділянки за її цільовим призначенням у відповідності до ч.ч.1 та 2 ст. 20 Земельного кодексу України. Більш того, стверджуючи про зміну категорії земельної ділянки, прокурор не надав жодної відомості з Державного агенства земельних ресурсів України, якою б підтверджувалась би зміна категорії земельної ділянки, або її необхідність. Суд також не погоджується з твердженням прокурора в позовній заяві, що згідно вимог ст. 50 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV "Про землеустрій" у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок який встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 р. № 677 визначено, що проект відведення земельної ділянки не розробляється у тому разі, коли земельна ділянка, межі якої визначено в натурі (на місцевості), надається у користуваня або безоплатно передається у власність без зміни її цільового призначення; земельна ділянка набувається у власність шляхом купівлі-продажу, дарування, міни, на підставі інших цивільно-правових угод, успадкування, без зміни її меж та цільового призначення.

Згідно із положеннями п. "ґ" ст. 56 Закону України "Про землеустрій" рішення про надання земельної ділянки в користування є складовою відповідної технічної документації, яка є доказом в матеріалах справи. Окрім цього, суд звертає увагу, що наявність зазначених порушень з боку відповідачів під час винесення оскаржуваного рішеннь є підставою для визнання даного рішення недійсним лише за умови порушення, у зв'язку з його укладенням, прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, у суду не має правових підстав для задоволення позову (позиція Верховного Суду Украхни в постанові від 25 грудня 2013 року по справі №6-94цс13). В підтвердження зазначеного, суд відзначає, що реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Отже, виходячи із наведених приписів, позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсним рішення 6 сесії 24 скликання Миколаївської сільської ради від 30.07.2003 року про надання дозволу ОСОБА_2 на розробку технічної документації по встановленню меж земельної ділянки водного фонду площею 3,20 га в натурі (на місцевості) та складання договору оренди землі, з метою передачі її в оренду для рибогосподарських потреб із земель запасу Миколаївської сільської ради, та Рішення 8 сесії 5 скликання Миколаївської сільської ради від 30.08.2007 року про затвердженя технічної документації із землеустрою, не будучи його стороною, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Так звертаючись до суду з правовою вимогою визнання оскаржуваного рішення недійсним, прокурор повинен підтвердити наявність негативних наслідків зумовлених його прийняттям, у вигляді або неотримання бюджетом коштів, порушення конкуретних засад передання земельної ділянки в оренду, порушення прав третіх осіб та інше. Разом з тим, як свідчить правовий аналіз матеріалів справи, позивач не зазначив чим порушуються саме його права наявністю оспорюваного ним рішення сільської ради , та не обґрунтував, у зв'язку з чим саме він звернувся з позовом у даній справі, а лише стверджує про невідповідність оспорюваного ним правочину нормам цивільного законодавства. Уявлення позивача про недійсність рішення Миколаївської сільської ради 6 сесії 24 скликання від 30.07.2003 року про надання дозволу ОСОБА_2 на розробку технічної документації по встановленню меж земельної ділянки водного фонду площею 3,20 га в натурі (на місцевості) та складання договору оренди землі, з метою передачі її в оренду для рибогосподарських потреб із земель запасу Миколаївської сільської ради, та Рішення 8 сесії 5 скликання Миколаївської сільської ради від 30.08.2007 року про затвердженя технічної документації із землеустрою, за відсутності при цьому порушень прав та інтересів держави, не є підставою для визнання такого договору недійсним в судовому порядку, оскільки, відповідно до ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" завданням суду є саме захист порушених або оспорюваних прав та інтересів особи. Суд приймає до уваги повне виконання відповідачем умов договору оренди в частині сплати орендної плати, так відповідно до матеріалів справи у останнього відсутня жодна заборгованість за даним договором.

Твердження прокурора в позовній заяві про недоотримання бюджетом коштів, внаслідок заниженої орендної плати, враховуючи зміну цільового призначення земельної ділянки є безпідставними, оскільки, як було зауважено раніше, що у оспорюваних Рішеннях Миколаївської сільської ради, та в технічній документації землеустрою щодо відведення земельної ділянки невідповідної категорії земельної ділянки, не є свідченням зміни цільового призначення земельної ділянки. Слід зауважити, що формування розміру орендної плати за користування земельною ділянкою не є взаємопов'язаним з оскаржуваними рішеннями 6 сесії 24 скликання Миколаївської сільської ради від 30.07.2003 року про надання дозволу ОСОБА_2 на розробку технічної документації по встановленню меж земельної ділянки водного фонду площею 3,20 га в натурі (на місцевості) та складання договору оренди землі, з метою передачі її в оренду для рибогосподарських потреб із земель запасу Миколаївської сільської ради, та Рішення 8 сесії 5 скликання Миколаївської сільської ради від 30.08.2007 року про затвердженя технічної документації із землеустрою. Так згідно з ст.21 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю"). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю", та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки. У разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати. Таким чином, визначальним при встановленні розміру орендної плати на момент укладення договору оренди є відомості нормативної грошової оцінки земель. Згідно частини 4 Наказу від 27.01.2006 N 18/15/21/11 «Про Порядок нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення населених пунктів Документація з нормативної грошової оцінки» , за результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки . Відповідно до технічного звіту про нормативну грошову оцінку земельної ділянки яка надана в оренду гр. ОСОБА_2 на території села Миколаївка, затвердженого Державним комітетом України по земельним ресурсам , грошова оцінка проводилась на підставі технічної документації, затверджено рішенням Миколаївської сільської ради. Таким чином, при формуванні орендної плати, сторони виходили виключно з розміру нормативної грошової оцінки визначеної у витягу з технічної документації , який на сьогоднішній час є чинним. Судом також врахована думка представника третьої особи без самостійних вимог, яка заперечила проти задоволення позову, та просила суд відмовити в їх задоволенні в звязку з ти, що позовні вимоги не ґрунтуються на законодавстві, та суперечать Конституції України, та іншим нормативним актам, а також Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, підтримала своє пояснення по справі, подане в письмовій формі. Вказала, що у позові позивач не визначив, в чому конкретно полягає інтерес держави та не вказав уповноважений державою орган здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, чим порушив законодавство - ЦПК України та ГПК України. Враховуючи те, що всі істотні умови договору оренди орендарем виконуються, вчасно надходить орендна плата, скарги жителів села не надходять на орендаря ОСОБА_2 Інтересу держави по цій справі не вбачає.

Також, вказала, що позивач свою правову позицію обґрунтовує посиланням на нормативні акти, які втратили свою чинність на момент прийняття оскаржуваних рішень, або ще не діяли взагалі, а саме: позивач посилається на наказ Держкомзема "Про затвердження положення про здійснення державної землевпорядної експертизи" від 11.03.1997 року № 39, який втратив чинність від 01.01.2008 року, а оскаржувані розпорядження видавались в 2007 році, тому дане положення застосовуватись не може і не є правовою підставою в даному випадку та суперечить нормі ч. 3 ст. 5 ЦК України, тобто суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Також, позивач посилається на Закон України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів", прийнятий 08.07.2011 року, а оскаржувані розпорядження датуються 2007 роками. Тобто на час видачі розпоряджень цей закон ще не вступив в силу.

Під час розгляду спору у даній справі, судом було враховано правову позицію Миколаївської сільської ради, яка заперечуючи проти задоволення позовних вимог, стверджує про відсутність жодних негативних правових наслідків у зв'язку із прийняттям оскаржуваного рішення, наголошуючи на належному виконанні другим відповідачем договірних приписів в частині своєчасної та повної сплати орендної оплати. За таких обставин, суд з підстав того, що заявлення прокурором позову про недійсність правочину не зумовлене порушенням інтересів держави внаслідок вчинення даного правочину, дійшла висновку про відмову в задоволенні позовної заяви. Також суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин практику Європейського суду з прав людини у національному законодавстві, як інструмент функціонування Конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства. Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права. Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Положеннями ст.17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" закріплено обов'язок судів застосовувати при розгляді справ вказану Конвенцію і протоколи до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Як зазначив Верховний Суд України в Постанові №6-92цс13 від 18.09.2013р. основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої особи (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" ("Sporrong and Lonnroth v. Sweden") від 23.09.1982р., "Новоселецький проти України" від 11.03.2003р., "Федоренко проти України" від 01.06.2006р.). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст.1 зазначеного Першого протоколу. Зокрема, необхідно щоби була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагається досягти держава шляхом позбавлення особи її власності. Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримана справедлива рівновага між інтересами суспільства та правами власника. Європейський Суд наголошує на тому, що особа на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок такої дії органу влади. Рішенням Європейського суду з права людини від 24.06.2003 р. №44277/98 "Стретч проти Сполученого Королівства" встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції", отже визнання недійсним договору, згідно якого особа отримала майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим. Верховний Суд України у постанові від 14 березня 2007 року у справі №21-8во07 щодо визнання приватизаційних договорів недійсними, на підставі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"застосовував рішення Європейської суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" та зазначив, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання договорів недійсними, повернення майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені в наслідок винної, протиправної поведінки самого покупця. Судовим рішенням Європейського Суду з прав людини від 26.03.2013 у справі Рисовський проти України, Європейський Суд зауважив, що потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (заява №36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Зважаючи на наведену практику Європейського суду, суд зазначає, що відповідач ОСОБА_2 законно отримав набуття майнових прав у вигляді права оренди на земельну ділянки та не може бути позбавлено цих прав . Підсумовуючи все вищенаведене, суд враховуючи той факт, що прокурор не довів порушення з боку Миколаївської сільської ради під час винесення оскаржуваного рішення не навів жодного порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, у зв'язку з його укладенням, та беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог та визнання недійсним рішення 6 сесії 24 скликання Миколаївської сільської ради від 30.07.2003 року про надання дозволу ОСОБА_2 на розробку технічної документації по встановленню меж земельної ділянки водного фонду площею 3,20 га в натурі (на місцевості) та складання договору оренди землі, з метою передачі її в оренду для рибогосподарських потреб із земель запасу Миколаївської сільської ради, та Рішення 8 сесії 5 скликання Миколаївської сільської ради від 30.08.2007 року про затвердженя технічної документації із землеустрою. У зв'язку з відмовою задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним рішення 6 сесії 24 скликання Миколаївської сільської ради від 30.07.2003 року про надання дозволу ОСОБА_2 на розробку технічної документації по встановленню меж земельної ділянки водного фонду площею 3,20 га в натурі (на місцевості) та складання договору оренди землі, з метою передачі її в оренду для рибогосподарських потреб із земель запасу Миколаївської сільської ради, та Рішення 8 сесії 5 скликання Миколаївської сільської ради від 30.08.2007 року про затвердженя технічної документації із землеустрою, не підлягає задоволенню правова вимога прокурора щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 28.12.2007 року та зобов'язання повернути земельну ділянку, розташовану на території Миколаївської сільської ради. Вступну і резолютивну частини рішення було проголошено 2 жовтня 2015 року. Повний текст рішення виготовлено 07 жовтня 2015 року. На підставі наведенного, керуючись ст.ст. 60, 208, 209, 212-215, 218, ч. 2 ст. 222, ч.1 ст. 294 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову прокурора Ємільчинського району Житомирської області в інтересах держави до ОСОБА_2, Миколаївської сільської ради, третя особа, що не заявляє самостійниг вимог - Ємільчинська районна державнв адміністрація, про визнання неправомірними рішень Миколаївської сільської ради Ємільчинського району, визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки, повернення земельної ділянки - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Житомирської області через Ємільчинський районний суд протягом 10 (десяти) днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 (десяти) днів з дня отримання копії рішення.

З повним текстом рішення сторони можуть ознайомитися не пізніше п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення.

Суддя: І. І. Дармограй

Часті запитання

Який тип судового документу № 52058877 ?

Документ № 52058877 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 52058877 ?

Дата ухвалення - 02.10.2015

Яка форма судочинства по судовому документу № 52058877 ?

Форма судочинства - Цивільне

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 52058877 ?

В Ємільчинський районний суд Житомирської області

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Інформація про судове рішення № 52058877, Ємільчинський районний суд Житомирської області

Судове рішення № 52058877, Ємільчинський районний суд Житомирської області було прийнято 02.10.2015. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні відомості.

Судове рішення № 52058877 відноситься до справи № 277/28/15-ц

Це рішення відноситься до справи № 277/28/15-ц. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа:

1) УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ У М.ЖИТОМИРІ ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Наша система забезпечує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість детального налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку відомостей. Це дозволяє ефективно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 52058781

Наступний документ : 52090034

Налаштувати онлайн-моніторинг ключових змін, таких як початок банкрутства або зміна директора;
Знайти приховані зв’язки ваших контрагентів, зокрема компанії-”одноденки”;
Переглянути наявність і термін дії ліцензій;
Ознайомитись із судовими справами, якщо вони є;
Перевірити наявність податкового боргу;

Рішення № 52058877, 02.10.2015, Ємільчинський районний суд Житомирської області