Рішення № 52056780, 20.08.2015, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

20.08.2015 Єдиний унікальний номер 205/3391/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2015 рокум. ДніпропетровськСправа № 205/3391/15-ц 2/205/1783/15

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі судді Нижного А.В., за участю секретаря судового засідання Піменової М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Венте» про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ «Компанія «Венте», у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить скасувати наказ ТОВ«Компанія «Венте» від 28.11.2014р. №198/2-ВК про звільнення ОСОБА_1 з посади продавця-касира; поновити її на посаді продавця-касира ТОВ«Компанія «Венте» з 28.11.2014р., стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24.09.2014р., у розмірі 31500,00 грн., стягнути на користь позивача 3000, 00 грн. як відшкодування моральної шкоди.

У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали та просили задовольнити їх повністю, посилаючись на відсутність факту прогулу, оскільки позивач не могла працювати внаслідок недопуску її роботодавцем до виконання своїх посадових обовязків.

Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що 22.09.2014р. комісією виявлено недостачу у розмірі 30638,25грн. у малій архітектурній формі, де працювала касиром-продавцем ОСОБА_1 разом з напарницею ОСОБА_2, про що було повідомлено позивача. Після виявлення недостачі ОСОБА_1 на роботі не зявлялась, а відтак правомірно було звільнена наказом від 28.11.2014р. №198/2-ВК за прогул.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до наказу ТОВ«Компанія «Венте» від 15.04.2014р. №40-ВК (а.с. 34) ОСОБА_1В була прийнята на посаду продавця-касира з 15.04.2014р. з посадовим окладом згідно з штатним розкладом, після чого працювала у малій архітектурній формі (кіоску) за адресою м.Дніпропетровськ, пр.Кірова-пр.Пушкіна, н/ст.

Наказом ТОВ«Компанія «Венте» від 28.11.2014р. №198/2-ВК (а.с. 45) ОСОБА_1 звільнена з посади продавця-касира з 28.11.2014р. за прогул без поважних причин (п. 4 ст. 40 ОСОБА_3 України).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 ОСОБА_3 України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Як вбачається з наказу ТОВ«Компанія «Венте» від 28.11.2014р. №198/2-ВК підставою для звільнення позивача за прогул стали доповідна записка інспектора відділу кадрів ТОВ«Компанія «Венте» ОСОБА_4 та акт виїзду за місцем проживання.

Інспектор відділу кадрів ТОВ «Компанія «Венте» ОСОБА_4, яка була допитана у судовому засіданні в якості свідка, пояснила, що відповідна доповідна записка (а.с. 43) була складена нею виключно на підставі акту виїзду за місцем проживання (а.с. 44).

Водночас, згідно з відповідним актом, у якому відсутня дата його складання, комісією у складі заступника директора з безпеки ОСОБА_5, менеджерами з безпеки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 встановлено лише факт не проживання позивача за місцем її реєстрації та проживання, проте у акті відсутня жодна вказівка на відсутність позивача на робочому місці без поважних причин.

Продавець-касир ТОВ «Компанія «Венте» ОСОБА_8, яка була допитана судом в якості свідка, пояснила, що вона у складі комісії 22.09.2014р. проводила інвентаризацію у кіоску, де працювала позивач, та у звязку з виявленою недостачею працює у цьому ж кіоску починаючи з дня інвентаризації, тобто з 22.09.2014р. Також зазначила, що особисто не знайома ні з ОСОБА_1, ні з її напарницею ОСОБА_2, оскільки у цьому кіоску починаючи з 22.09.2014р. вона працює удвох з напарницею ОСОБА_9 Крім того, свідок повідомила, що 23.09.2014р. жінкам, які працювали у кіоску до них, було направлено смс-повідомлення з проханням забрати їхні особисті речі з кіоску, що і було зроблено попередніми працівниками у цей же день.

Вказані обставини підтверджуються і поясненнями самої ОСОБА_1, яка зазначила, що 22.09.2014 р. у неї був вихідний день, а її наступна зміна планувалась на 23.09.2014р. Проте вранці 23.09.2014р. її викликали до керівництва, яке повідомило про виявлену недостачу, після чого їй надійшло смс-повідомлення з пропозицією забрати особисті речі з кіоску, що вона і зробила цього ж дня.

З огляду на те, що доказів відсторонення ОСОБА_1 за результатами проведеної інвентаризації у порядку ст. 46 ОСОБА_3 України, доказів її переведення чи переміщення на іншу роботу, доручення їй виконання іншої роботи суду не надано, а також враховуючи, що починаючи з 22.09.2014р. на робочому місці позивача фактично працювали інші особи, суд доходить до висновку про фактичне недопущення адміністрацією ТОВ «Компанія «Венте» ОСОБА_1 до роботи за відсутності достатніх підстав для цього, що унеможливлює кваліфікування дій позивача як прогулу.

Факт недопуску роботодавцем ОСОБА_1 та її напарниці ОСОБА_10 до роботи побічно підтверджується також їх зверненням у вересні-жовтні 2014 року до органів прокуратури з заявою про протиправні дії з боку посадових осіб ТОВ «Компанія «Венте», що підтверджується, зокрема, листом Прокуратури Кіровського району м.Дніпропетровська від 20.02.2015р. №28-ск-15 на імя ОСОБА_2 для повідомлення іншим заявникам (а.с.6).

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 47 ОСОБА_3 України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з п. 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення Українивід 29.07.1993р. № 58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110 (далі Інструкція №58), якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ОСОБА_3 України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Як вбачається з долучених до матеріалів справи Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманих з них податку за 3 та 4 квартал 2014 року (а.с.а.с. 64-74), а також довідки про середню заробітну плату позивача за серпень-листопад 2014 року, роботодавець продовжував нараховувати заробітну плату ОСОБА_1 аж до дати її звільнення, тобто до листопада 2014 року включно.

Разом з тим, всупереч правилам ст.ст. 47, 116 ОСОБА_3 України, п. 4.2 Інструкції №58 роботодавець в день звільнення ОСОБА_1 не видав їй трудову книжку та не провів з нею повний розрахунок. Суду не надано доказів відмови позивача отримати трудову книжку в день звільнення або доказів надіслання позивачу повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки, доказів письмового повідомлення позивача про нараховані суми, які належні їй при звільненні.

Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до правової позиції, викладеної в ухвалі Верховного Суду України від 15.12.2010р. у справі №6-20213св0 з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Враховуючи, що відповідач всупереч наведеному не надав суду докази правомірності звільнення ОСОБА_1 за прогул на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 ОСОБА_3 України, тоді як позивачем доведено факт недопущення її до роботи адміністрацією роботодавця за відсутності достатніх підстав, суд доходить висновку про незаконність звільнення позивача з посади продавця-касира.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 ОСОБА_3 України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З огляду на незаконність звільнення позивача, у суду наявні підстави для задоволення позову в частині вимог про скасування наказу про звільнення позивача та поновлення її на роботі.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 ОСОБА_3 винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Водночас, у суду відсутні підстави для задоволення позову в частині вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24.09.2014р. по 28.11.2014р., оскільки судом встановлено, що роботодавець здійснював нарахування заробітної плати позивачу у цей період, а відтак належним способом захисту прав працівника у такому випадку буде вимога про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, а не стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За змістом п. 5 розд. ІV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Згідно з наданою відповідачем довідкою №46 від 20.08.2015р. для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу середньоденна заробітна плата позивача складає 86,59 грн., проти чого не заперечувала позивач у судовому засіданні.

Враховуючи, що період з 29.11.2014р. по 20.08.2015р. містить 180 робочих днів, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню, становить 15586,20 грн. (86,59 грн.*180 днів).

Згідно з ч. 1 ст. 2371 ОСОБА_3 України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Судом встановлено, що позивач внаслідок безпідставного звільнення з роботи, тривалої невиплати заробітної плати зазнав душевних страждань, що призвели до порушення нормальних умов його життєдіяльності, сталих суспільних зв'язків. Проте, позивачем не обґрунтовано ступінь таких страждань та не доведено заявлений у позові розмір відшкодування моральної шкоди, що на його думку становить 3 000 гривень. А тому суд вважає за необхідне, виходячи із засад розумності і справедливості, задовольнити у цій частині позов частково, а саме у сумі 1000 грн.

Керуючись ст. 235, 2371 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Венте» про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку та моральної шкоди задовольнити частково.

Скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Венте» від 28 листопада 2014 року №198/2-ВК про звільнення ОСОБА_1 з посади продавця-касира.

Поновити ОСОБА_1 на посаді продавця-касира Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Венте» з 28 листопада 2014 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за період з 29.11.2014р. по 20.08.2015р. у розмірі 15586,20 грн. (п'ятнадять тисяч п'ятсот вісімдесят шість гривень 20 коп.).

Стягнути на користь ОСОБА_1 1000, 00 грн. як відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді продавця-касира Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Венте».

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СуддяОСОБА_11